Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 274/4882/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів страхування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2019.
Дата набрання законної сили: 10.01.2019
Номер судового провадження: 61-38295ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		10 січня 2019 року
		м. Київ
		справа № 274/4882/17-ц
		провадження № 61-38295 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,                   Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4;
		відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія»;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 травня                        2018 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б.,                 Галацевич О. М., 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія»                          (далі - ПрАТ «СТ «Гарантія») про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 26 березня 2015 року близько                         03 год. 00 хв. на 239 км автодороги Київ-Чоп у с. Пилиповичи Новоград- Волинського району Житомирської області сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) унаслідок зіткнення двох транспортних засобів: автопоїзда марки «DAF 95», реєстраційний номер НОМЕР_1, з напівпричепом «Schwarzmuller», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6 та гужового возу під керуванням візника ОСОБА_7 та пасажира ОСОБА_8 У результаті ДТП візнику ОСОБА_7 та пасажиру ОСОБА_8 було заподіяно тілесні ушкодження, від яких останні загинули на місці.
		За вказаним фактом 26 березня 2015 року було відкрито кримінальне провадження № 12015060000000071 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. 
		Постановою прокурора Житомирської області, який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, від 28 липня                    2015 року кримінальне провадження було закрите у зв'язку із смертю підозрюваного ОСОБА_7
		Зазначала, що унаслідок ДТП, їй, як сестрі померлого ОСОБА_9, було завдано майнової та моральної шкоди. 
		Цивільно-правова відповідальність водія, який на законних підставах здійснював експлуатацію транспортного засобу «DAF 95», реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепа «Schwarzmuller», реєстраційний номер                                   НОМЕР_2, була застрахована власником вказаного транспортного засобу -
		товариством з обмеженою відповідальністю «Левандівка-Авто» у ПрАТ                     «СТ «Гарантія» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів                       від 10 квітня 2014 року № АЕ/9864546.
		20 квітня 2017 року вона повідомила відповідача про настання страхового випадку та у порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» подала заяву про виплату страхового відшкодування, пов'язаного із витратами на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, розмір яких склав 12 897 грн.
		20 липня 2017 року ПрАТ «СТ «Гарантія» здійснило виплату страхового відшкодування, проте у меншому розмірі, ніж було нею заявлено, а саме виплатило 6 448 грн 50 коп. замість 12 897 грн.
		Зазначала, що вона не погоджується із розміром страхового відшкодування, визначеним страховою компанією, оскільки воно не відповідає розміру заявлених нею витрат, його зменшено безпідставно. Унаслідок неналежного виконання зобов'язань по виплаті страхового відшкодування відповідач згідно зі статтею 625 ЦК України зобов?язаний виплатити неустойку, інфляційні втрати та три відсотки річних.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування, пов'язане із витратами на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, у розмірі 6 448 грн 50 коп., пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 410 грн 76 коп., інфляційні втрати у розмірі 122 грн 39 коп., три проценти річних у розмірі                     49 грн 29 коп., а також понесені нею судові витрати.
		 
		Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області                             у складі судді Вдовиченко Т. М. від 06 лютого 2018 року позов                          ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» страхове відшкодування, пов'язане із витратами на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, у розмірі 6 448 грн 50 коп., пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 410 грн 76 коп., інфляційні втрати у розмірі 122 грн 39 коп., три проценти річних у розмірі 49 грн 29 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини другої статті 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Позивач має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх володільців джерел підвищеної небезпеки разом, так і від будь-кого з них окремо. Страхова компанія, здійснюючи часткову виплату страхового відшкодування, не вказала на недостатність будь-яких документів або відомостей, які необхідні для вирішення питання про виплату або про відмову у виплаті страхового відшкодування. Через неналежне виконання страховиком зобов'язань щодо виплати позивачу страхового відшкодування у силу положень статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 625 ЦК України вимоги про стягнення з відповідача невиплаченої суми страхового відшкодування, з урахуванням суми пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, є обґрунтованими.
		 
		Постановою апеляційного суду Житомирської області від 21 травня                   2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «СТ «Гарантія» задоволено. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що згідно з пунктом 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
		 
		Оскільки відповідальними особами за заподіяння під час ДТП шкоди позивачу, унаслідок якої загинув пасажир гужового возу ОСОБА_8                   (брат позивача), є візник гужового возу ОСОБА_7 та водій транспортного засобу «DAF 95» ОСОБА_6, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія», то рішення страховика про виплату половини розміру заподіяної ОСОБА_4 шкоди, яка пов'язана з понесеними витратами на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, суд вважав вірним.
		 
		У червні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - подав касаційну скаргу, в якій просив судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що гужовий віз, яким керував                     ОСОБА_7 не є джерелом підвищеної небезпеки, а тому                 ОСОБА_7 не є особою, яка несе відповідальність за шкоду, завдану позивачу унаслідок ДТП. 
		Відповідно до частини другої статті 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
		Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
		Згідно з частиною першою статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
		У пункті 8 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК України). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед інших із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення                  (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.
		Суди мають розрізняти випадки, коли внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкоди завдано самим володільцям цих джерел, від випадків, коли шкоди завдано іншим особам (наприклад, пасажирам, пішоходам). У цьому випадку особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України). При цьому солідарний боржник, який відшкодував спільно завдану шкоду, має право вимагати з кожного з інших завдавачів шкоди частку виплаченого потерпілому відшкодування. Оскільки боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги, тобто стає кредитором за регресним зобов'язанням до інших боржників, розподіл відповідальності солідарних боржників один перед одним (визначення часток) за регресним зобов'язанням здійснюється на загальних підставах за правилами                          статті 1191 ЦК України, тобто у розмірі, що відповідає ступеню вини кожного з боржників.
		Тому позивач, скориставшись своїм правом вибору боржника, пред'явив свої вимоги саме до відповідача, так як саме відповідач застрахував цивільно-правову відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки, транспортного засобу «DAF 95». 
		 
		У серпні 2018 року ПрАТ «СТ «Гарантія» подало відзив на касаційну скаргу , в якому зазначило, що судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. 
		Частиною третьою статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб».
		Отже, рішення страховика про виплату саме половини страхового відшкодування прийнято відповідно до положень частини третьої                    статті 36 вказаного Закону.
		Також вважало, що однокінний гужовий віз є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки гужовий транспорт може використовуватися як для перевезення вантажу, так і для перевезення людей, а також одночасного перевезення і людей і вантажу, що відповідає визначенню транспортного засобу, наданому в Правилах дорожнього руху (пункт 1.10), згідно з яким транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
		Згідно з пунктом 7.2 Правилах дорожнього руху гужовий віз (сани) повинен бути обладнаний світлоповертачами: спереду білого кольору, ззаду - червоного. 
		Таким чином, Правила дорожнього руху встановлюють вимоги про обладнання гужового транспорту певним спеціальним обладнанням та пристроями, забороняють його використання за певних умов без дотримання таких вимог.
		Незважаючи на дотримання правил техніки безпеки, керування гужовим возом не виключає підвищеної небезпеки як для особи, яка керує гужовим возом, так і для інших осіб.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.
		 
		Судом установлено, що 26 березня 2015 року близько 03 год. 00 хв. на 239 км автодороги Київ-Чоп у с. Пилиповичи Новоград-Волинського району Житомирської області унаслідок зіткнення двох транспортних засобів: автопоїзда марки «DAF 95», реєстраційний номер НОМЕР_1,                                                  з напівпричепом «Schwarzmuller», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6 та гужового возу під керуванням візника ОСОБА_7 та пасажира ОСОБА_8 сталась ДТП.
		 
		У результаті ДТП візнику ОСОБА_7 та пасажиру ОСОБА_8 заподіяно тілесні ушкодження, від яких останні загинули на місці.
		 
		За вказаним фактом 26 березня 2015 року було відкрито кримінальне провадження № 12015060000000071 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. 
		 
		Постановою прокурора Житомирської області, який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, від 28 липня                    2015 року кримінальне провадження було закрите у зв'язку із смертю підозрюваного ОСОБА_7 (а.с. 11-14).
		 
		Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_6, який на законних підставах здійснював експлуатацію транспортного засобу «DAF 95», реєстраційний номер НОМЕР_1, та причепа «Schwarzmuller», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована власником вказаного транспортного засобу - товариством з обмеженою відповідальністю «Левандівка-Авто» у ПрАТ «СТ «Гарантія» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10 квітня 2014 року № АЕ/9864546 (а.с. 33).
		 
		20 квітня 2017 року ОСОБА_4, яка є сестрою померлого                              ОСОБА_11, повідомила ПрАТ «СТ «Гарантія» про настання страхового випадку та у порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» подала заяву про виплату страхового відшкодування, пов'язаного із витратами на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, розмір яких склав 12 897 грн.
		 
		20 липня 2017 року ПрАТ «СТ «Гарантія» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 6 448 грн 50 коп. (а.с. 22-23).
		 
		Скасовуючи рішення суду про задоволення позову й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зважаючи на наявність встановленої вини у ДТП як візника гужового возу, ОСОБА_7, діяльність якого пов'язана з використанням іншого транспортного засобу - гужової повозки, що не належить до транспортних засобів, цивільно-правова відповідальність яких підлягає обов'язковому страхуванню, так і водія транспортного засобу «DAF 95», реєстраційний номер НОМЕР_1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія», дійшов висновку, що застосуванню підлягають положення пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з яким у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
		 
		Разом з тим апеляційний суд не врахував таке.
		 
		Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
		 
		Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно                              статті 1166 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
		 
		Поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у статті 1187 ЦК України.
		 
		Згідно з частинами першою, другою, п?ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		 
		Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено                                         у пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року  № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.
		Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
		 
		Тобто правила статей 1187, 1188 ЦК України діють тільки тоді, коли шкода завдана тими шкідливими властивостями об?єкта, завдяки яким діяльність з ними визнається джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		При цьому шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (частина перша статті 1188 ЦК України).
		 
		У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення частини другої                    статті 1188 ЦК України.
		 
		Відповідно до положень частини другої статті 1188 ЦК України іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) шкода відшкодовується власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини.
		 
		Тобто, за змістом цієї норми, обов'язок по відшкодуванню шкоди в такому випадку покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них, якщо не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
		 
		Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
		 
		Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову                ОСОБА_4 з тих підстав, що візник гужового транспорту -                      ОСОБА_7, який загинув при ДТП, несе солідарну відповідальність за скоєння ДТП, не врахував, що гужовий транспортний засіб не є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна, з урахуванням таких ознак джерела підвищеної небезпеки як неможливість повного контролю з боку людини, наявність шкідливих властивостей, велика ймовірність завдання шкоди.
		 
		Отже, зіткнення автопоїзда з гужовим транспортним засобом, запряженим конем, не може бути кваліфіковано як взаємодію двох джерел підвищеної небезпеки.
		 
		Крім того, постановою апеляційного суду Житомирської області від 23 травня 2018 року у справі № 285/4223/17, ухваленою за результатами перегляду рішення  Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16 квітня 2018 року, позов ОСОБА_13 задоволено. Стягнуто                            з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_13 страхове відшкодування витрат, пов'язаних із похованням, у розмірі 10 788 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Зазначеним судовим рішення встановлено, що візник гужового возу ОСОБА_7 не є особою, яка несе відповідальність за шкоду, завдану унаслідок ДТП, що сталося 26 березня 2015 року, оскільки гужовий транспортний засіб не є джерелом підвищеної небезпеки.
		 
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
		 
		Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК України).
		 
		У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша                статті 543 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
		 
		За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
		 
		Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
		 
		Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
		 
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим.
		 
		Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
		 
		Відповідно до пункту 1.5 статті Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах. 
		У цьому Законі не вважається транспортним засобом пристрій, який підпадає під ознаки, зазначені у цьому пункті, але щодо якого не встановлено коригуючий коефіцієнт залежно від типу транспортного засобу.
		 
		Перелік транспортних засобів, до яких застосовуються коригуючі коефіцієнти та їх розміри, затверджені розпорядженням Державної комісії фінансових послуг від 09 липня 2010 року № 566, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 грудня 2011 року за № 1443/20181, серед яких гужовий транспортний засіб, запряжений конем, відсутній.
		 
		За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
		 
		Відтак, положення пункту 36.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застосування не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність візника гужового транспорту ОСОБА_7 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. 
		 
		У пункті 27.4. статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам?ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред?явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
		 
		Страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (абзац перший пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		 
		Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови (пункт 37.2 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		 
		Здійснюючи виплату страхового у меншому розмірі, ПрАТ «СТ «Гарантія» підстав для такого зменшення розміру страхового відшкодування не повідомило (а.с. 20).
		 
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		За змістом статті 979 ЦК України договір страхування є правовідношенням, в якому страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Відтак, таке правовідношення є грошовим зобов'язанням.
		 
		Позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
		 
		Таким чином, суд першої інстанції, вірно застосувавши положення частини другої статті 1188 ЦК України, дійшов правильного висновку про те, що страховик безпідставно зменшив розмір страхового відшкодування, оскільки позивач має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх винних у скоєнні ДТП осіб, так і від будь-кого з них окремо.
		 
		Отже, рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи і вимогам закону й помилково скасовано апеляційним судом.
		 
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.
		 
		Постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 травня                        2018 року скасувати, рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько 
		Є. В. Синельников
		С. Ф. Хопта 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...