Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/11151/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2019.
Дата набрання законної сили: 17.01.2019
Номер судового провадження: 61-31989ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України    
		 
		17 січня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 760/11151/16-ц
		провадження № 61-31989св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - державне підприємство «38 відділ інженерно-технічних частин»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року у складі судді: Усатової І. А., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року у складі суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Головачова Я. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до державного підприємства «38 відділ інжернерно-технічих частин» (далі - ДП «38 ВІТЧ») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що з 11 січня 2014 року він був прийнятий на роботу охоронником 3-го розряду в 2-й загін охорони ДП «38 ВІТЧ» по охороні орендованого адміністративного приміщення НАК «Нафтогаз України» по вул. Хрещатик, 7/11 у м. Києві за річним строковим договором. 
		 
		01 січня 2015 року ним та ДП «38 ВІТЧ» цей договір (контракт) було продовжено ще на один рік по 31 грудня 2015 року. 
		 
		Із 01 січня 2016 року до 04 квітня 2016 року позивач продовжував працювати на займаній посаді згідно пролонгованого на невизначений час строкового договору від 01 січня 2015 року, оскільки при його закінченні 31 грудня 2015 року, жодна із сторін не поставила вимогу його розірвати.
		 
		04 квітня 2016 року наказом підприємства №364-К його, без відповідного письмового попередження, яке мало бути здійснено за два місяці до звільнення, більш того, під час перебування на лікарняному, було звільнено із займаної посади з формулюванням у зв'язку із закінченням терміну строкового договору згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП. 
		 
		Із 26 березня 2016 року по 29 квітня 2016 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні внаслідок гострого бронхіту та термічних опіків пахової ділянки і був тимчасово непрацездатним, що підтверджується листками непрацездатності від 26 березня 2016 року та від 04 квітня 2016 року.
		 
		ОСОБА_4 просив:
		визнати незаконним звільнення його з посади охоронника 3-го розряду ДП «38 ВІТЧ» за наказом №364-К від 04 квітня 2016 року; 
		поновити його на посаді охоронника 3-го розряду ДП «38 ВІТЧ»; 
		стягнути з ДП «38 ВІТЧ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 45 057,60 грн; 
		зобов'язати відповідача компенсувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
		 
		Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що написавши заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором, позивач таким чином виявив свою волю на укладення строкового трудового договору і на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який його було укладено. Звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП проведено з дотриманням вимог чинного законодавства. При цьому перебування позивача на день звільнення на лікарняному правового значення немає, так як між ним та роботодавцем існували трудові правовідносини, що виникли на підставі строкового трудового договору. У свою чергу, відповідачем надано докази того, що трудові відносини між сторонами не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи та умов її виконання, у зв'язку з чим сторонами постійно укладались строкові трудові договори. ОСОБА_4 не надав доказів того, що за його скаргами Головним управлінням Держпраці у Дніпровській області виявлено порушення ДП «38 ВІТЧ» трудового законодавства під час його звільнення. Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.
		 
		При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що посада працівника не була тимчасовою, апеляційний суд указав, що ОСОБА_4 був ознайомлений з умовами строкового трудового договору від 01 грудня 2015 року № 06, власноручно вносив відповідні відомості до договору та поставив у ньому підпис. Отже, ОСОБА_4 відповідно до пункту 1.1 договору було прийнято на роботу до ДП «38 ВІТЧ» на посаду охоронника відповідно до частини другої статті 23 КЗпП. 
		 
		При відхиленні посилання ОСОБА_4 на те, що звільнення відбулося під час його тимчасової непрацездатності, апеляційний суд указав, що ОСОБА_4 з 26 березня 2016 року до 04 квітня 2016 року перебував на амбулаторному лікуванні. Отже, враховуючи, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тому норма частини третьої статті 40 КЗпП на ці правовідносини не поширюється.
		 
		При відхиленні твердження ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_5, апеляційний суд указав, що суд першої інстанції надав оцінку показанням свідка ОСОБА_5, якого було допитано у судовому засіданні, однак не взяв до уваги ці показання, оскільки вони суперечать зібраним по справі письмовим доказам. Судом було вірно встановлено, що строковий трудовий договір № 06 від 01 січня 2015 року, укладався строком до 04 квітня 2016 року з усіма, без виключення, особами, що були задіяні в охороні об'єкту.
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, щосудами не взято до уваги висновок ГУ Держпраці України у Дніпропетровській області, викладений у відповіді від 01 серпня 2016 року за результатами перевірки дотримання відповідачем вимог трудового законодавства. Суди не взяли до уваги факту відсутності у наказі ДП «38 ВІТЧ» від 31 грудня 2014 року про прийом позивача на роботу зазначення кінцевого строку дії трудового договору. 
		 
		ОСОБА_4 вказує, що укладаючи строковий договір всі працівники пункт 7.1 договору залишали незаповненим. ДП «38 ВІТЧ» не внесло відповідних змін до укладеного з позивачем строкового договору № 6 від 01 січня 2015 року і не уклало додаткового чи іншого договору, як і не поставило питання про його розірвання і не звільнило позивача з роботи з 01 січня 2016 року, оскільки сплинув термін його дії. 
		 
		Позивач вказує, що оскільки він з 01 січня 2016 року до 04 квітня 2016 року  продовжував працювати на займаній посаді, то з цього часу строковий трудовий договір № 6 набув характеру безстрокового. Суд не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_5 Робота охоронника не має критеріїв сезонності чи тимчасовості, оскільки ДП «38 ВІТЧ» на підставі статуту діє на постійній основі і налічує штат більше 440 працівників, що окрім охоронної діяльності, безстроково надає послуги з інших напрямків діяльності. У цьому випадку роботодавець не мав законного права оформляти позивача на роботу по строковому договору. 
		 
		ОСОБА_4 зазначає, що строковий трудовий договір, укладений всупереч із положеннями законодавчих актів, навіть за наявності згоди працівника, вважається безстроковим трудовим договором. За таких умов звільнення позивача  мало б відбутися не згідно частини другої статті 36 КЗпП, а згідно пункту 1 статті 40 КЗпП. У період звільнення позивач перебував  на лікарняному, про що достеменно знав відповідач, і, відповідно не мав права його в цей час звільняти. 
		 
		22 вересня 2017 року ОСОБА_4 подав доповнення до касаційної скарги, у яких вказав, що суди без ознайомлення із договором від 30 грудня 2014 року № 14/144976/14 (зі змінами та доповненнями від 29 грудня 2015 року та від 25 березня 2016 року), укладеного між відповідачем та НАК «Нафтогаз України» про закупівлю послуг з охорони об'єктів на 2015 рік, не могли реально переконатись у тому, що строк його дії був, як стверджує відповідач, до 04 квітня 2016 року, а не до 31 грудня 2015 року, як підписував його позивач. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що ДП «38 ВІТЧ» створено на виконання наказу Мінпаливенерго від 09 квітня 2004 року № 188 «Про реорганізацію інженерно-технічної частини (в/ч А-1509)» та наказу Мінпаливенерго від 25 травня 2004 року № 275 «Про реорганізацію охорони об'єктів підприємств Придніпровського проммайданчика», для забезпечення фізичного захисту режимної території колишнього уранового виробництва ВО «ПХЗ» та інших особливо важливих об'єктів паливно-енергетичного комплексу, що підпорядковуються Міністерству енергетики та вугільної промисловості України. 
		 
		ДП «38 ВІТЧ» утворене та здійснює діяльність, зокрема, з метою забезпечення охорони об'єктів інших суб'єктів господарювання на підставі ліцензії на надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності. 
		 
		ДП «38 ВІТЧ» забезпечує охорону на договірних засадах об'єктів: ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», ПАТ «Укртрансгаз», НАК «Нафтогаз України» та інших об'єктів, які включені до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, що підтверджується Постановою КМУ від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Тобто, відповідач здійснює діяльність, пов'язану з державною таємницею, на підставі спеціального дозволу, виданого Управлінням СБУ у Дніпропетровській області. Згідно умов договорів з вказаними контрагентами, ДП «38 ВІТЧ» заборонено розголошувати інформацію стосовно об'єктів охорони або господарської діяльності замовника.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_4 звернувся із заявою до в. о. генерального директора ДП «38 ВІТЧ» Васильченка М. М. про прийняття його на посаду охоронника в загін охорони Спеціалізованого підрозділу на умовах строкового трудового договору. З умовами, режимом та сплатою праці він був ознайомлений та згодний. 01 січня 2014 року між ДП «38 ВІТЧ» та ОСОБА_4 було укладено строковий трудовий договір № 8, строк дії якого було визначено з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року.
		 
		З 31 грудня 2014 року ОСОБА_4 було звільнено з ДП «38 ВІТЧ» у зв'язку із закінченням строку строкового трудового договору, відповідно до наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 1886-к від 23 грудня 2014 року.
		 
		На підставі строкового трудового договору № 06 від 01 січня 2015 року ОСОБА_4 було прийнято на роботу до ДП «38 ВІТЧ» на посаду охоронника, згідно підпункту 7.1 строк трудового договору з 01 січня 2015 року до 04 квітня 2016 року. В заяві на ім'я генерального директора ДП «38 ВІТЧ» про прийняття на посаду охоронника в загін охорони спеціалізованого підрозділу на умовах строкового трудового договору з 01 січня 2015 року, ОСОБА_4 зазначив, що ознайомлений та згоден з умовами, режимом та оплатою праці.
		 
		На підставі наказу № 364-к про припинення трудового договору (контракту) від 30 березня 2016 року ОСОБА_4 звільнено з 04 квітня 2016 року у зв'язку із закінченням строку строкового трудового договору згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП.
		 
		Суди, на підставі довідки про кількість укладених строкових трудових договорів, відповідно вимог частини другої статті 23 КЗпП України, № 334 від 03 квітня 2017 року, встановили, що ДП «38 ВІТЧ» забезпечує охорону на договірних засадах, зокрема, об'єкту НАК «Нафтогаз України». Відповідно до умов договору про закупівлю послуг з охорони об'єктів НАК «Нафтогаз України» від 30 грудня 2014 року № 14/144976/14 укладеного між ДП «38 ВІТЧ» та НАК «Нафтогаз України» послуги охорони об'єктів надавалися у визначений період, а саме з 01 січня 2015 року по 04 квітня 2016 року, зокрема і об'єкту офісного приміщення НАК «Нафтогаз України» по вул. Хрещатик, 7/11 у м. Києві, де працював ОСОБА_4
		 
		Суди встановили, що не підтверджено належними та допустимими доказами, що кінцева дата дії договору «04 квітня 2016 року» у самому договорі виконана не ним, а іншою особою.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016/17-ц зроблено висновок, що «підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв'язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП».
		 
		У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		 
		Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.
		 
		Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Посилання у касаційній скарзі на процесуальні порушення допущені судами при розгляді позову та апеляційної скарги, зокрема, виготовлення рішення не в нарадчій кімнаті, а у робочому кабінеті судді, тривалий час виготовлення повного рішення суду, на висновки судів не впливають та їх не спростовують.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
		 
		Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                         В. І. Крат 
		 
		                                                                                                         Н.О. Антоненко
		 
		                                                                                                         В.І. Журавель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...