Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/2328/16-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2019.
Дата набрання законної сили: 09.01.2019
Номер судового провадження: 61-5800зп18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		09 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/2328/16-ц
		провадження № 61-5800зпв18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит»,
		відповідач - ОСОБА_3,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії, за заявою публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит», яка підписана представником Брайком Станіславом Анатолійовичем,  про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Музичко С. Г. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року у складі колегії суддів: Дем'яносова М. В., Іваненко Ю. Г., Ступак О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		У березні 2016 року ПАТ «Банк національний кредит» звернулося з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_3 укладений договір № 119678-ДР-06 банківського вкладу «Авансовий» строком на 12 місяців + 1 день (366 днів) в іноземній валюті - долар США з авансовою виплатою відсотків.
		 
		За умовами вказаного договору позивач відкрив вкладнику депозитний рахунок № НОМЕР_1, а вкладник в день підписання цього договору вніс на цей рахунок грошові кошти у сумі 300 000 доларів США (пункт 2.1 договору).
		 
		Згідно пункту 2.3 договору банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 8,5 % річних в строк до 30 червня 2014 року. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, якщо дата розірвання договору припадає на період від 1 до 366 дня з дати внесення вкладником суми депозиту, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних для національної валюти та 1 % річних для іноземних валют (пункт 3.7 договору).
		 
		25 травня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до банку з заявою про дострокове розірвання договору депозитного вкладу, в результаті чого, за приписами пункту 3.7 договору, банк повинен був сплатити проценти за ставкою 1 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.
		 
		Разом з тим, 25 травня 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін до договору № 119678-ДР-06 банківського вкладу «Авансовий» строком на 12 місяців + 1 день (366 днів) в іноземній валюті - долар США з авансовою виплатою відсотків від 19 червня 2014 року, відповідно до якого банк прийняв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку процентів за зниженою відсотковою ставкою.
		 
		Проведеною перевіркою договору про внесення змін від 25 травня 2015 року було виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 21 496,29 доларів США.
		 
		Позивач просив зобов'язати ОСОБА_3 повернути позивачу грошові кошти в розмірі 21 496,29 доларів США, отримані за договором про внесення змін від 25 травня 2015 року до договору банківського вкладу від 19 червня 2014 року № 119678-ДР-06.
		 
		Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в розмірі 21 496,29 доларів США, отримані за договором про внесення змін від 25 травня 2015 року до договору банківського вкладу № 119678-ДР-06 від 19 червня 2014 року на накопичувальний рахунок за наступними реквізитами: отримувач PJSC Bank National Credit Turhenevska str 52/58, Kiev, Ukraine acc32070111702, банк отримувача National Bank of Ukraine Swift code: NBUAUAUX ACC.400807238, банк-кореспондент JP Morgan Chase Bank, New York, USA (Swift code:CHASUS33) призначення платежу повинно зазначатись згідно з умовами договору з банком (назва, номер та дата), в тому числі необхідно обов'язково вказати назву (ПІБ клієнта, код ЄДРПОУ) ІПН клієнта та за що сплачується. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що договір від 25 травня 2015 року про внесення змін до договору від 19 червня 2014 року № 119678-ДР-06 є нікчемним, оскільки банк відмовився від власних майнових вимог внаслідок незастосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, що потягло необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у сумі 21 496,29 доларів США.
		 
		Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
		 
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року, заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову.
		 
		Рішення судів мотивовані тим, що оскільки оспорюваний правочин було укладено 25 травня 2015 року посадовими особами ПАТ «Банк національний кредит», тобто, особами які мали вчиняти правочини платоспроможного на той час банку, а процедуру виведення банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації розпочато лише з 08 червня 2015 року, то твердження позивача щодо нікчемності правочину на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставним, оскільки підстави для визнання правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні.
		 
		У жовтні 2017 року ПАТ «Банк національний кредит» звернулося до Верховного Суду України з заявою про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав, а саме:
		1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, на підтвердження чого заявником надані:
		- ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року у справі № 369/8827/16-ц;
		- ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року у справі № 753/9201/16-ц;
		- ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року у справі № 758/15269/15-ц;
		2) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на підтвердження чого заявником надані:
		- постанова Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 910/1574/16;
		- постанова Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 910/1576/16;
		- постанова Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 910/15932/16;
		- постанова Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 910/15937/16;
		- постанова Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 910/15939/16;
		- постанова Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 910/17005/16;
		- постанова Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 910/1572/16.
		 
		Ухвалою Верховного Суду України від 06 листопада 2017 року відкрито провадження у справі № 759/2328/16-ц та витребувано матеріали цивільної справи з Святошинського районного суду м. Києва.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Станом на 15 грудня 2017 року розгляд заяви про перегляд Верховним Судом України не закінчено.
		 
		У підпункті 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить про інше.
		 
		На підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		У заяві про перегляд ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року і залишити в силі заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві про перегляд доводи, колегія суддів вважає, що заява про перегляд підлягає задоволенню з таких мотивів.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що 19 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_3 укладено договір № 119678-ДР-06 банківського вкладу «Авансовий» строком на 12 місяців + 1 день (366 днів) в іноземній валюті - долар США з авансовою виплатою відсотків.
		 
		Відповідно до пункту 2.1 договору від 19 червня 2014 року банк відкриває вкладнику депозитний рахунок № НОМЕР_1, а вкладник в день підписання цього договору вносить на цей рахунок грошові кошти в сумі 300 000 доларів США в іноземній валюті - доларах США на умовах цього договору. Депозит розміщується з 19 червня 2014 року до 21 червня 2015 року (включно). Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 8,5 % процентів річних в строк до 30 червня 2014 року (пункти 2.2, 2.3 договору). У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, якщо дата розірвання договору припадає на період від 1 до 366 дня з дати внесення вкладником суми депозиту, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних для національної валюти та 1 % річних для іноземних валют (пункт 3.7 договору).
		 
		25 травня 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін до договору № 119678-ДР-06 банківського вкладу «Авансовий» строком на 12 місяців + 1 день (366 днів) в іноземній валюті - долар США з авансовою виплатою відсотків від 19 червня 2014 року. Абзац перший пункту 3.6 договору викладено в новій редакції: «3.7. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою, зазначеною в п. 2.3 цього договору. При цьому різниця за раніше сплаченими вкладнику процентами та сумою процентів, перерахованих за фактичний строк розміщення коштів, при поверненні депозиту утримується банком із суми депозиту, яка повертається вкладнику.».
		 
		25 травня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до позивача з заявою про дострокове розірвання договору депозитного вкладу та відповідно до виписки по особовому рахунку за період з 26 серпня 2015 року по 11 грудня 2015 року отримала суму вкладу та відсотки.
		 
		На підставі постанови Правління Національного банку України № 358 від 05 червня 2015 року «Про віднесення ПАТ «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «БанкНаціональний кредит», згідно з яким з 08 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит».
		 
		Постановою правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації банку.
		 
		Уповноваженою особою Фонду, відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», було проведено перевірку та виявлено, що договір про внесення змін від 25 травня 2015 року про внесення змін до договору від 19 червня 2014 року № 119678-ДР-06 є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», внаслідок незастосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, у зв'язку із чим Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 21 496,29 дол. США.
		 
		Відповідний лист з проханням повернути вказані грошові кошти було надіслано на адресу відповідача 02 грудня 2015 року.
		 
		При задоволенні позову суд першої інстанції зробив висновок, що договір від 25 травня 2015 року про внесення змін до договору від 19 червня 2014 року № 119678-ДР-06 є нікчемним, оскільки банк відмовився від власних майнових вимог внаслідок незастосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, що потягло необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у сумі 21 496,29 доларів США.
		 
		При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, зробив висновок, що оскільки оспорюваний правочин було укладено 25 травня 2015 року посадовими особами ПАТ «Банк національний кредит», тобто, особами які мали вчиняти правочини платоспроможного на той час банку, а процедуру виведення банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації розпочато лише з 08 червня 2015 року, то твердження позивача щодо нікчемності правочину на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставним, оскільки підстави для визнання правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні.
		 
		За змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		 
		При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
		 
		В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року у справі № 369/8827/16-ц за позовом ПАТ «Банк національний кредит» до ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, суд касаційної інстанції касаційну скаргу ПАТ «Банк національний кредит» задовольнив частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року у справі № 369/8827/16-ц не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки у цій справі відмінний предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог. Крім того, у цій справі суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справи на новий розгляд з підстав порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та що позбавляє Верховний Суд можливості надавати оцінку застосуванню норм матеріального права у подібних правовідносинах.
		 
		В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року у справі № 753/9201/16-ц зроблено висновок про те, що ПАТ «Банк національний Кредит», укладаючи 16 лютого 2015 року з відповідачем договір про внесення змін до договору банківського вкладу (в національній валюті) без капіталізації процентів від 26 грудня 2011 року № DF994/2011-1, яким було внесено зміни до пункту 2.3 договору, яким передбачено, що при розірванні достроково договору в період із 32 дня до кінцевої дати дії депозитного договору проценти нараховуються та сплачуються із розрахунку 15 % річних, а зміненою редакцією цього пункту уже було встановлено процентну ставку 25 %, що є порушенням вимог пункту 1 частини третьої статті 38 Закону, оскільки банк відмовився від власних майнових вимог, а тому договір про внесення змін до договору банківського вкладу (в національній валюті) без капіталізації процентів від 16 лютого 2015 року є нікчемним у силу вказаного закону. […] За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума, яка виплачена банком згідно з договором про внесення змін від 16 лютого 2015 року № б/н до договору банківського вкладу (в національній валюті) без капіталізації процентів від 26 грудня 2011 року № DF994/2011-1, у розмірі 2 487 891,86 грн.
		 
		В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року у справі № 758/15269/15-ц зроблено висновок про те, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що зі збільшенням процентної ставки збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, у зв'язку із чим правильно застосували норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та зробили обґрунтований висновок про те, що банк відмовився від власних майнових вимог, отже, договір про внесення змін до договору банківського вкладу укладений з порушенням вимог зазначеної норми та є нікчемним, тому з відповідача підлягає стягненню сума, яку банк виплатив згідно із цим договором про внесення змін.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 910/1574/16 міститься висновок про те, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI містить ознаки нікчемності правочину, а тому підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 216 ЦК.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 910/1576/16 міститься висновок про те, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI містить ознаки нікчемності правочину, а тому підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 216 ЦК.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 910/15932/16 міститься висновок про те, що з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Всупереч наведеному, у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договору про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, який було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зосередившись на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою інші принципи - справедливість, добросовісність та розумність.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 910/15937/16 міститься висновок про те, що з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Всупереч наведеному, у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договорів про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, який було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зосередившись на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою інші принципи - справедливість, добросовісність та розумність.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 910/15939/16 міститься висновок про те, що з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Всупереч наведеному у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договору про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, який було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зосередившись на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою інші принципи - справедливість, добросовісність та розумність.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 910/17005/16 міститься висновок про те, що з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Всупереч наведеному, у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договорів про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, який було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зосередившись на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою інші принципи - справедливість, добросовісність та розумність.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 910/1572/16 міститься висновок про те, що з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, спрямовані на встановлення нікчемності правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI містить ознаки нікчемності правочину, а тому підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 216 ЦК.
		 
		Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме - пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме - пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		 
		Тлумачення частини другої статті 215 ЦК України свідчить, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
		 
		Згідно частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. 
		 
		Тлумачення частини другої статті 38, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить, що як нікчемні можуть бути кваліфіковані правочини вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. Внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.
		 
		Проте суди апеляційної та касаційної інстанції на наведене належної уваги не звернули та неправильно застосували пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		 
		Суд першої інстанції при задоволенні позову правильно застосував пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вказавши, що договір про внесення змін від 25 травня 2015 року до договору банківського вкладу № 119678-ДР-06 від 19 червня 2014 року є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно якого в зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що зумовило необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у сумі 21 496,29 доларів США.
		 
		Тому доводи заяви про перегляд дають підстави для висновку про те, що в рішеннях, які переглядаються, неправильно застосований пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що заяву слід задовольнити, ухвалу суду касаційної інстанції та рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до частини п'ятої статті 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд) у постанові Верховного Суду України, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.
		 
		На підставі викладеного, Верховний Суд висловлює такий висновок про застосування норм права.
		 
		Тлумачення частини другої статті 215 ЦК України свідчить, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
		 
		Згідно частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. 
		 
		Тлумачення частини другої статті 38, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить, що як нікчемні можуть бути кваліфіковані правочини вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. Внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.
		 
		Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 355, статтями 360-3, 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит», яка підписана представником ОСОБА_4, про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року задовольнити.
		 
		Рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 рокускасувати.
		 
		Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                              М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                                                         Н. О. Антоненко
		 
		В. І. Журавель
		 
		В. І. Крат
		 
		В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...