Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 327/353/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2019.
Дата набрання законної сили: 10.01.2019
Номер судового провадження: 61-25229ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		10 січня 2019 року 
		м. Київ
		справа № 327/353/16-ц
		провадження № 61-25229св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого  Висоцької В. С.,
		суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), 
		учасники справи:
		позивач  Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідач  ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Розівського районного суду Запорізької області від 05 вересня 2017 року у складі Кущ Т. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйова І. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі  ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
		Позовна заява мотивована тим, що 04 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі  ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 21 600 грн зі сплатою процентів у розмірі 24 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту, що відповідає строку дії картки. 
		ОСОБА_1 не виконав узяті на себе зобов`язання, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року утворилась заборгованість, яка у добровільному порядку погашена не була.
		На підставі викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 04 вересня 2007 року у розмірі 23532 грн 33 коп., яка складається з основної заборгованості за кредитом  3810 грн 99 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом  18124 грн 56 коп., а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг (далі  Умови), а саме, штраф (фіксована частина)  500 грн, штраф (процентна складова)  1096 грн 78 коп. 
		Рішенням Розівського районного суду Запорізької області від 05 вересня 2017 року позов задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 23532,33 грн, з яких: заборгованість за кредитом  3810 грн 99 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом  18124 грн 56 коп.; штраф (фіксована частина)  500 грн; штраф (процентна складова)  1096 грн 78 коп.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач отримав кредитні кошти та належним чином не виконав грошове зобов`язання, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення боргу за договором кредиту разом з процентами за користування кредитом та сумами штрафів, розмір яких відповідач не спростував.
		Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року рішення Розівського районного суду Запорізької області від 05 вересня 
		2017 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач порушив грошове зобов`язання за кредитним договором, розрахунок банку про розмір заборгованості не спростував, тому наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що  ОСОБА_1 є учасником антитерористичної операції, про що надавав відповідні докази до матеріалів справи, тому на нього поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а штрафні санкції та проценти за користування кредитом не підлягали стягненню з відповідача. Крім того, суди обох інстанцій не навели жодних обґрунтованих мотивів, з яких не прийняли контррозрахунок заборгованості, надавши перевагу розрахунку банку. Апеляційний суд взагалі не дав оцінку доводам апеляційної скарги. 
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 21 600 грн зі сплатою процентів у розмірі 24 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту, що відповідає строку дії картки. 
		Згідно з заявою від 04 вересня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредитну картку «Універсальна» із номером НОМЕР_1 із встановленим пільговим періодом 55 днів та кредитним лімітом 1500 грн.
		ОСОБА_1 не виконав узяті на себе зобов`язання, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 23532 грн 33 коп., яка складається з основної заборгованості за кредитом  3810 грн 99 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом  18124 грн 56 коп., а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов, а саме, штраф (фіксована частина)  500 грн, штраф (процентна складова)  1096 грн 78 коп.
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог  відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Суди встановили, що відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Умов, в редакції, яка діяла на момент укладення договору кредиту, позичальник ОСОБА_1 дав свою згоду на встановлення кредитного ліміту за рішенням банку, що, в свою чергу, дає право ПАТ КБ «ПриватБанк» в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
		Згідно з пунктами 6.5, 6.6 Умов позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту, у тому числі простроченого кредиту та овердрафту. При порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 120 днів, позичальник зобов`язався сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5 % від суми позову (пункт 8.6).
		Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначав, що він безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується наданими ним документами.
		Згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
		Згідно з довідкою начальника Ізюмського міського відділення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області Радіонов Д. О. в період 05 лютого 2015 року до 06 березня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
		Відповідно до витягу з наказу першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 19 січня 2016 року ОСОБА_1 вважається таким, що прибув до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведенні, з метою виконання службових (бойових) завдань з 11 січня 2016 року.
		Довідкою заступника начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області підтверджено, що ОСОБА_1 в період 11 січня 2016 року до 09 лютого 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Луганської області.
		Згідно з довідкою заступника начальника Головного управління  начальника кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Радіонов Д. О. в період 12 вересня 2016 року до 11 жовтня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області.
		Згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції.
		Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту  військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним  з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
		Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває по теперішній час.
		Крім того, Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів  витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
		Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
		Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
		Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.
		Суди обох інстанцій не врахували наявні у справі докази, що підтверджують факт участі ОСОБА_1 у антитерористичній операції та не звернули увагу, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Крім того, 12 липня 2017 року представник відповідача надав до суду першої інстанції заяву, в якій визнав позов частково, а саме в сумі 10199 грн 73 коп., з яких: 3810 грн 99 коп.  основна заборгованість за кредитом, 6388 грн 74 коп.  заборгованість по процентам за користування кредитом. На обґрунтування заяви про визнання позову частково представник  ОСОБА_1 просив прийняти наданий до матеріалів справи власний розрахунок заборгованості за кредитним договором. 
		Також, 05 вересня 2017 року  ОСОБА_1 звернувся із особистою заявою до Розівського районного суду Запорізької області про розгляд справи без його участі та просив позов задовольнити частково відповідно до заяви про часткове визнання позову, поданої його представником. Зазначив також, що інших клопотань та заяв не має.
		Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач  визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві
		Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 174 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення відповідача із заявою, зокрема, позивач може відмовитися від позову, а відповідач  визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.
		Оскільки суди не врахували надані відповідачем докази, не зазначили обґрунтованих мотивів на спростування його доводів щодо відсутності підстав для стягнення боргу в іншій частині, ніж стягнення 10199 грн 73 коп., при цьому дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення сум процентів за кредитом та штрафів в повному обсязі, чим порушили норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», судові рішення не можна залишити без змін.
		Враховуючи принцип диспозитивності судового процесу та заяву відповідача, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 10199 грн 73 коп., з яких: 3810 грн 99 коп.  основна заборгованість за кредитом, 6388 грн 74 коп.  заборгованості по процентам за користування кредитом, про що не заперечив відповідач в заявах від 12 липня та 05 вересня 2017 року.
		В задоволенні позовних вимог про стягнення 11735 грн 82 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1096 грн 78 коп. штрафу (процентна складова) судові рішення підлягають скасуванню, оскільки такі вимоги не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач не погодився на сплату вказаних сум.
		Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, то рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 11735 грн 82 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1096 грн 78 коп. штрафу (процентна складова) та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. Судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3810 грн 99 коп. основної заборгованості за кредитом, 6388 грн 74 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом необхідно залишити без змін.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Розівського районного суду Запорізької області від 05 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення 11735 грн 82 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1096 грн 78 коп. штрафу (процентна складова) скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині.
		В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 11735 грн 82 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1096 грн 78 коп. штрафу (процентна складова) відмовити.
		Рішення Розівського районного суду Запорізької області від 05 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3810 грн 99 коп. основної заборгованості за кредитом, 6388 грн 74 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  В. С. Висоцька
		Судді  А. О. Лесько 
		В. В. Пророк 
		В. М. Сімоненко
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...