Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а/0270/93/12(802/3879/14-а) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.01.2019.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: 11-1035апп18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		 
		12 грудня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 802/3879/14-а (2а/0270/93/12)
		Провадження № 11-1035апп18
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача  Прокопенка О.Б.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК) про стягнення середньомісячного заробітку, компенсації за дні невикористаних відпусток, компенсації втрати коштів унаслідок інфляції
		за заявою ОСОБА_3 про переглядухвали Вищого адміністративного суду України від 1 вересня 2016 року (судді Пасічник С. С., Кочан В. М., Олексієнко М. М.) з підстав,передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду),
		У С Т А Н О В И Л А :
		У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом до ЦВК про стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 1 жовтня 2013 року по 1 листопада 2014 року в розмірі 12 870 грн, середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки за період з 12 лютого 2010 року по 27 жовтня 2011 року в розмірі 19 495 грн, компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 27 листопада 2009 року по 27 жовтня 2011 року в розмірі 1980 грн, компенсації втрати коштів унаслідок інфляції на суму 2380 грн, моральної шкоди за тривале порушення трудових прав в розмірі 5000 грн, а також 500 грн у відшкодування понесених витрат та 1000 грн витрат на юридичну допомогу.
		Суди розглядали справу неодноразово та установили такі обставини.
		Згідно з додатком 2 до постанови ЦВК від 27 листопада 2009 року № 381 «Про утворення окружних виборчих комісій територіальних виборчих округів з виборів Президента України 17 січня 2010 року» затверджено склад відповідних окружних виборчих комісій, зокрема окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 (далі - ОВК ТВО № 11), до якої включено ОСОБА_3 на посаду секретаря. Постановою ОВК ТВО № 11 від 29 листопада 2009 року № 2 визначено, що секретар комісії буде працювати на платній основі.
		Відповідно до додатку 1 до постанови ЦВК від 22 грудня 2009 року № 532 повноваження секретаря ОВК ТВО № 11 ОСОБА_3 достроково припинено.
		Отже, з 27 листопада по 22 грудня 2009 року ОСОБА_3 працював на посаді секретаря ОВК ТВО № 11, при звільненні з якої, з ним не було проведено розрахунку в повній мірі.
		У зв'язку із цим ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що ЦВК затримує проведення з ним повного розрахунку, тому він має право на відшкодування за затримку розрахунку при звільненнівідповідно до приписів статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). 
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2014 року у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 19 495 грн середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки за період з 12 лютого 2010 року по 27 жовтня 2011 року відмовлено на підставі пункту 2 частини першої статті 109 КАС у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду.
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року позовну заяву ОСОБА_3 до ЦВК в частині позовних вимог про стягнення компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 27 листопада 2009 року по 27 жовтня 2011 року та середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 1 жовтня 2013 року по 4 травня 2014 року залишено без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 155 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень).
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Ухвалами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року та постанову цього ж суду від 18 грудня 2014 року залишено без змін.
		При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 27 листопада 2009 року по 27 жовтня 2011 року та середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 1 жовтня 2013 року по 4 травня 2014 року, а також щодо безпідставності решти позовних вимог з огляду на те, що ЦВК не є правонаступником ОВК ТВО № 11, а отже, не є в спірних правовідносинах суб'єктом відповідальності, визначеним нормами трудового законодавства.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 вересня 2016 року скасував  зазначені вище судові рішення, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень). 
		Не погодившись із рішеннямсуду касаційної інстанції, ОСОБА_3 подав заяву про його перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність установленоїстаттею 237 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статей 46, 116, 117 КЗпП.
		На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року 
		(справа № 6-27060ск11), яка, на думку заявника, підтверджує, що суд касаційної інстанції у його справі дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у зв'язку з неналежністю справи до адміністративної юрисдикції.
		Заявник просить ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 вересня 2016 року, Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Питання про допуск справи до провадження Верховним Судом України вирішено ухвалою від 20 грудня 2016 року.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» 
		(далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС викладено в новій редакції.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАСу редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		За підпунктом 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАСу редакції 
		Закону № 2147-VIII якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Оскільки справа за заявою ОСОБА_3 згідно із частиною другою статті 241 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду Верховним Судом України на спільному засіданні судових палат в адміністративних і цивільних справах Верховного Суду України, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення»КАС у редакції Закону № 2147-VIII Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2018 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який відповідно до підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підставою перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та за аналогічними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
		Водночас ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року, надана заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм права, не містить висновків про застосування норм матеріального права, вказаних ОСОБА_3 у заяві, оскільки цією ухвалою суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 червня 2011 року про закриття провадження у цивільній справі за його позовом до ЦВК, Державного казначейства України про внесення запису у трудову книжку щодо причини звільнення, стягнення середньомісячного заробітку за затримку при звільненні, стягнення моральної шкоди. 
		Аналіз зазначеного судового рішення та оскаржуваної ухвали касаційного суду не дає підстав для висновку про неоднакове застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з рішенням касаційного суду у справі, що розглядається, в частині закриття провадження з підстав неналежності справи до адміністративної юрисдикції.
		Пунктом 2 частини першої статті 237 КАСпередбачено, що перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
		У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, закриваючи провадження у справі, проаналізував норми процесуального законодавства, зокрема КАС та Цивільного процесуального кодексу України, а також положення законів України від 5 березня 1999 року № 474-XIV «Про вибори Президента України» та від 30 червня 2004 року № 1932-IV «Про Центральну виборчу комісію» і дійшов висновку, що оскільки цей спір не пов'язаний з питаннями прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, а стосується трудових відносин, то не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже робота у виборчій комісії загалом та на посаді її секретаря зокрема, не вважається проходженням особою публічної служби.
		Проте Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з наведеним висновком касаційного суду з огляду на таке.
		Згідно із частиною третьою статті 3 КАС у редакції Закону № 2147-VIII провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Статтею 1 Конституції України встановлено, що Україна проголошується правовою державою і, як будь-яка правова держава, гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. 
		Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважається здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		Правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду вважається право подання позову до суду, наділеного повноваженнями розглядати питання фактів і прав, щодо конкретного спору з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії», заяви № 6878/75, 7238/75).
		Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
		Конституційний Суд України зазначив, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
		Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 25 листопада 1997 року 
		№ 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю й обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження. 
		Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) передбачено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Згідно із частиною першою статті 17 КАС (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
		За змістом пунктів 2 та 6 частини другої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а також спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, віднесено до юрисдикції адміністративних судів. 
		У пункті 15 частини першої статті 3 КАС (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) було закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		Таким чином, з наведеного вище слідує, що цей спір, який виник між сторонами, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства оскільки пов'язаний з питанням трудових відносин у період реалізації виборчих прав у сфері публічно-правових відносин.
		За таких обставин висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не відповідає правильному застосуванню норм процесуального права в частині закриття провадження у справі, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 1 вересня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
		Відповідно до статті 243 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду)суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу. 
		За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право в разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.
		Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241, 242, 243 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС у редакції Закону № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А:
		1. Заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Центральної виборчої комісії про стягнення середньомісячного заробітку, компенсації за дні невикористаних відпусток, компенсації втрати коштів внаслідок інфляції задовольнити частково.
		2. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 вересня 2016 року скасувати, справу направити до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на новий касаційний розгляд.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                            О.Б. ПрокопенкоСудді:                                     Н. О. Антонюк                                      Л.М. Лобойко                                                С.В. Бакуліна                                      Н.П. Лященко                                                В.В. Британчук                                      Л.І. Рогач                                                Д.А. Гудима                                      І.В. Саприкіна                                                О.С. Золотніков                                      О.М. Ситнік                                                О.Р. Кібенко                                      В.Ю. Уркевич                                                В.С. Князєв                                      О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...