Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/10046/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 21.01.2019. Зареєстровано: 22.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2019.

Номер судового провадження: 2/369/3566/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 369/10046/18
		Провадження № 2/369/3566/18
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		06.12.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
		головуючої судді Пінкевич Н.С.,
		секретаря Головатюк В.В.
		за участі позивача: ОСОБА_1
		представника відповідача ОСОБА_2
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного Банку України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 
		в с т а н о в и в :
		 
		У серпні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до НБ України з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивував тим, що він працював на посаді директора Департаменту реєстраційних питань ліцензування НБУ. Згідно наказу НБУ №4169-к від 13 жовтня 2016 року його звільнено з займаної посади. За рішенням суду його звільнення визнано незаконним та стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення суду набрало законної сили. При цьому судовим рішенням встановлено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 1 117 383,80 грн. Враховуючи межі позовних вимог рішенням суду було стягнено 986 666,66 грн. Тому він має право на стягнення різниці між стягненою сумою та належної до стягнення суми в розмірі 130 717,14 грн. У добровільному порядку відповідач відмовився сплачувати різницю. Тому вважає своє право порушеним та таким, що підлягає захисту в судовому порядку.
		Тому на підставі ст.ст.233, 235 КЗпП просив суд стягнути з НБУ України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130 717,14 грн.; судові витрати покласти на відповідача.
		 
		У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд задоволити позов.
		У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Подав суду відзив на позов. Вказав, що Шевченіквським районним судом м. Києва вже розглянута справа за позовом ОСОБА_1 до НБУ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням суду вже стягнено на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 986 666,66 грн. за період з 13 жовтня 2016 року по 08 грудня 2017 року. Тому підстави для стягнення якогось іншого розміру середнього заробітку на даний час відсутні. Вважав, що позивач пропустив строки звернення до суду із заявою про стягнення середнього заробітку через два роки після звільнення, тому на підставі ст.ст. 233, 235 КЗпП України просив суд відмовити в задоволенні позову як через необґрунтованість, так і через пропуск строку позовної давності. Крім того, вказав, що дані спори фактично є тотожними, тому дану заяву слід залишити без розгляду. 
		 
		Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
		Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
		Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		 
		При розгляді справи судом встановлено, що з 01 березня 2016 року ОСОБА_1 працював на посаді директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування НБУ. 
		Наказом НБУ №4169-к від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади. 
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 08 грудня 2016 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до НБУ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Визнано наказ НБУ №4169-к від 13 жовтня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 незаконним. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування НБУ з 13 жовтня 2016 року. Стягнено з НБУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 986 666,66 грн. 
		Постановою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року рішення районного суду залишено без змін.
		 
		Відповідно до ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Так, при розгляді вищевказаної цивільної справи судами встановлено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 1 133 383,80 грн., тобто 3908,22 грн. середньоденна заробітна плата за серпень-вересень 2016 року, а 290 грн. - кількість робочих днів за час вимушеного прогулу за період з 13 жовтня 2016 року по 08 грудня 2017 року. Різниця в заробітку за час виконання нищеоплачуваної роботи за час вимушеного прогулу складає 1 117 383,80 грн., без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів (середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 1 133 383,80 грн. - 16 000 грн. заробітна плата отримана позивачем за новим місцем роботи після звільнення). Разом з тим, в силу положень ч.1 ст.11 ЦПК України, в редакції яка діяла на час розгляду справи, судом першої інстанції стягнено з НБУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі заявленому позивачем в сумі 986 666,66 грн., без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів. 
		Оскільки ОСОБА_1 при розгляді іншої справи не заявлялись вимоги на суму 1 117 838,80 грн., тому суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача щодо тотожності спору та необхідності залишення позову без розгляду чи закриття провадження. 
		 
		Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		 
		Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
		В матеріалах справи відсутні докази того, що Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
		В матеріалах справи відсутні докази того, що проведений розрахунок судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 жовтня 2016 року по 08 грудня 2017 року є неправильним, неточним або неповним. Не подані відповідачем доказів на спростування висновків суду, не заявлено клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отрманні. 
		Оскільки звільнення позивача здійснене з порушенням норм законодавства про працю, він відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 235 КЗпП України був поновлений на роботі з виплатою середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, але в межах заявленого позову.
		Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який був неохоплений рішенням районного суду в сумі 130 717,14 грн.
		 
		Щодо посилань представника відповідача про пропуск строків звернення до суду та відмови в задоволенні позову через пропуск строку позовної давності, а саме звільнення позивача у жовтні 2016 року, а звернення до суду з даним позовом у серпні 2018 року.
		Так, ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		За ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Разом з тим, суд враховує, що даний спір є не щодо поновленні на роботі, а щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в силу ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тому посилання представника відповідача щодо пропуску строку позовної давності суд до уваги не бере. 
		Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи наявність накладеного арешту на майно позивачів, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивачі в іншій спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту захистити своє порушене право не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а відтак і про задоволення позову.
		в и р і ш и в :
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного Банку України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволити.
		 
		Стягнути з Національного Банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130 717,14 грн. (сто тридцять тисяч сімсот сімнадцять грн. 14 коп.).
		 
		Інформація про позивача: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1.
		Інформація про відповідача: Національний банк України, адреса: м. Київ, вул.Інститутська, 9, код 00032106.
		Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст судового рішення виготовлений 16 грудня 2018 року.
		 
		Суддя Пінкевич Н.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...