Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 399/142/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2019.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: 14-508цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		12 грудня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 399/142/16-ц
		Провадження № 14-508 цс 18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - ГудимиД.А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула матеріали справи за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (далі також - відповідач) про витребування майна, вилученого як речові докази в межах кримінального провадження,
		за касаційною скаргою відповідача на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2016 року, ухваленого суддею Бондаренком Г. К., й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 лютого 2017 року, постановлену колегією суддів у складі ПотапенкаВ.І., ЧерненкаВ.В., ФранкоВ.А.
		Учасники справи:
		        позивач: ОСОБА_3 (представник - адвокат ОСОБА_7, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 081 від 3 серпня 1993 року),
		        відповідач: Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           У лютому 2016 року позивач звернувся з позовом, в якому просив суд зобов'язати відповідача повернути вилучені у межах кримінального провадження № 12014120000000067 речові докази.
		2.           Мотивував тим, що 20 лютого 2015 року Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалив вирок (далі - вирок) у справі № 399/392/14-к, яким визнав позивача винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, призначив відповідне покарання та вирішив питання щодо речових доказів. Зокрема, суд у вироку постановив повернути позивачеві мобільний телефон «Нокіа» моделі 1280, мобільний телефон «Самсунг» моделі GТ - S500, диктофон «Самсунг» (далі - речові докази), що знаходяться у камері зберігання речових доказів Кіровоградського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області.
		3.           Позивач зазначав, що 28 вересня 2015 року Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою залишив без змін вирок у частині вирішення питання щодо речових доказів.
		4.           22 жовтня 2015 року з метою отримання речових доказів позивач разом зі своїм захисником звернулися до Кіровоградського міського відділу Управління МВС України в Кіровоградській області, але отримати вилучені речові докази не змогли. Позивачеві усно повідомили, що речові докази не передавалися на зберігання, однак письмову відповідь на його звернення про повернення речових доказів не надали.
		5.           На момент проведення досудового слідства, зокрема залучення належного позивачеві майна як речових доказів у кримінальному провадженні № 12014120000000067, всі дії виконуватися співробітниками слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, правонаступником якого є відповідач.
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		6.           16 серпня 2016 року Онуфріївський районний суд Кіровоградської області ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю.
		7.           Суд першої інстанції вказав, що позивач після набрання законної сили вироком належне йому майно не отримав.
		8.           Оскільки правонаступником Управління МВС України в Кіровоградській області є відповідач, враховуючи приписи статей 386 і 387 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		9.           1 лютого 2017 року Апеляційний суд Кіровоградської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		10.       Мотивував тим, що це рішення є законним й обґрунтованим, а спір про належність речей, що мають бути повернуті, вирішується за правилами цивільного судочинства.
		11.       Відхиляючи довід відповідача про необхідність розгляду цієї справи за правилами кримінального судочинства, апеляційний суд вказав, що кримінальне провадження відносно позивача завершене, вирок набрав законної сили, що виключає можливість звернення позивача зі скаргою на дії слідчого згідно зі статтею 306 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України.
		12.       Суд апеляційної інстанції зазначив, що докази, які би спростовували вирок у частині зберігання речових доказів у Кіровоградському міському відділі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, не надані, а позивач обрав правильний спосіб захисту його прав (витребування вилучених речей).
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		13.       У лютому 2017 року відповідач звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		14.       Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		15.       19 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		16.       Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 лютого 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		17.       Відповідач вказує, що оскільки виконання вироку суду у кримінальній справі (провадженні) є складовою частиною кримінального процесу, то питання, що виникають при його виконанні, зокрема щодо повернення речових доказів, мають вирішуватись судом, який постановив вирок, тобто за правилами кримінального, а не цивільного судочинства.
		18.       Стверджує, що у цій справі немає спору про належність речей, як це передбачено частиною дванадцятою статті 100 КПК України, а йде мова лише про повернення майна. Тому, на думку відповідача, цей спір не може розглядатися за правилами цивільного судочинства, бо питання речових доказів вирішується під час ухвалення рішення, яким закінчується кримінальне провадження. З огляду на це позивач має звертатися за захистом його прав за правилами кримінального судочинства.
		(2) Позиції інших учасників справи
		19.       26 травня 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу. Просить відмовити в її задоволенні, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
		20.       Мотивує тим, що вони законні й обґрунтовані, а спір про належність речей у цій справі відсутній, оскільки той факт, що речові докази належать позивачу, встановлений у вироку.
		21.       Вважає, що тепер неможливо вирішити питання про повернення речових доказів інакше, ніж як за правилами цивільного судочинства.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		22.       Предметом позову є зобов'язання відповідача повернути вилучені у межах кримінального провадження № 12014120000000067 речові докази, які суд у вироку постановив повернути позивачеві.
		23.       Суди попередніх інстанцій вважали, що ця справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		24.       ВеликаПалата Верховного Суду з таким висновком судів не погоджується.
		25.       Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду першої інстанції, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних та інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис закріплює стаття 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
		26.       Отже, за правилами цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		27.       Суди встановили, що речові докази - це належне позивачеві майно. Відповідач цей факт не оспорював. Спір про належність речових доказів позивачу - відсутній.
		28.       Відповідач у касаційній скарзі стверджує, що питання повернення речових доказів має вирішуватися за правилами кримінального судочинства. Хоча у суді першої інстанції відповідач заявляв клопотання про закриття провадження у справі з тієї підстави, що вона має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. У задоволенні цього клопотання суд першої інстанції відмовив.
		29.       Згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
		30.       Згідно з частиною першою статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього кодексу.
		31.       Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статтями 171-174 цього кодексу (частина дев'ята статті 100 КПК України).
		32.       Отже, питання про повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, вирішується у порядку, встановленому КПК України.
		33.       За правилами цивільного судочинства КПК України передбачає вирішення спорів про належність речей (грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у пункті 1 частини дев'ятої статті 100 КПК України), що підлягають поверненню власнику (законному володільцю), який був встановлений після застосування спеціальної конфіскації та не знав і не міг знати про незаконне використання такого майна (частини десята та одинадцята статті 100 КПК України) (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 751/1921/17). Втім, у справі № 399/142/16-ц між сторонами спору виникли правовідносини, до яких вказані приписи КПК України застосовані бути не можуть.
		34.       Суди встановили, що у вироку Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області постановив повернути позивачеві речові докази, що знаходяться у камері зберігання речових доказів Кіровоградського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області. У частині вирішення питання щодо речових доказів вирок був залишений без змін Апеляційним судом Кіровоградської області в ухвалі від 28 вересня 2015 року.
		35.       Отже, питання щодо повернення речових доказів у межах кримінального провадження № 12014120000000067 вже було вирішене відповідно до частини дев'ятої статті 100 КПК України. А тому не може бути вирішене ще раз за правилами кримінального судочинства, як вказує відповідач у касаційній скарзі.
		36.       Заявлена у цій справі вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути вилучені в межах кримінального провадження речові докази фактично спрямована на зобов'язання у судовому порядку виконати вирок у відповідній частині.
		37.       Вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, регламентоване, зокрема, розділом VIII КПК України.
		38.       Згідно з пунктом 14 частини першої статті 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.У разі необхідності їхнього вирішення клопотання, пов'язане із виконанням вироку, подається до суду, який ухвалив вирок (пункт 4 частини другої статті 539 КПК України).
		39.       Проте позивач не стверджував, що є сумніви чи протиріччя, які виникли при виконанні вироку, та вважав, що вимога про зобов'язання відповідача повернути вилучені речові докази відновить на них порушене право власності. Отже, немає підстав вважати, що вимога відповідача могла би бути вирішена згідно зі статтями 537 і 539 КПК України.
		40.       Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі конвенційних прав і свобод, зокрема і права власності, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		41.       Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, заява № 61406/00, § 59);«ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 10 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey, заява № 100/1995/606/694, § 95); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).
		42.       Тобто, позивач мав обрати такий спосіб захисту, який би гарантував припинення порушення його права власності на речові докази та відновлення цього права без ускладнень діями чи бездіяльністю відповідача, або який би передбачив належне відшкодування за порушення вказаного права.
		43.       Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом (з 15 грудня 2017 року вказаний абзац викладений в іншій редакції, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках).
		44.       У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
		45.       Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
		46.       ВеликаПалата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що спосіб захисту прав шляхом зобов'язання виконати судове рішення, ухвалене в іншій справі, не передбачений нормами чинного законодавства. А крім того, такий спосіб захисту не сприяє ефективному відновленню порушеного права. З огляду на це вказана позовна вимога не може бути самостійним предметом розгляду у суді (див. висновок ВеликоїПалати Верховного Суду, сформульований у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 803/980/17, пункт 41).
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		47.       Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.
		48.       Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу.
		49.       Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України)
		50.       Поняття «справа, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства», відображене у вказаних приписах, стосується як справ, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих справ, які взагалі не можуть розглядатися у суді (див. пункт 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц).
		51.       З огляду на надану вище оцінку аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга відповідача є частково обґрунтованою. Тому рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 лютого 2017 року слід скасувати, а провадження у справі закрити.
		(2.2) Щодо судових витрат
		52.       Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		53.       Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
		54.       Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
		(3) Висновки щодо застосування норм права
		55.       Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		56.       Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
		57.       Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статтями 171-174 КПК України (частина дев'ята статті 100 цього кодексу).
		58.       Якщо питання повернення речових доказів вирішене судом відповідно до КПК України, то заявлена за правилами цивільного судочинства вимога про зобов'язання повернути ті самі речові докази є вимогою про виконання вироку у відповідній частині. Така вимога не може бути самостійним предметом розгляду у суді, оскільки відповідний спосіб захисту права власності не передбачений нормами чинного законодавства та не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
		59.       Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позов не належить розглядати за правилами цивільного (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), господарського (пункт 1 частини першої статті 175 ГПК України) чи адміністративного (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України) судочинства.
		60.       Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами цивільного (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України), господарського (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України) чи адміністративного (пункт 1 частини першої статті 238 КАС України) судочинства.
		61.       У разі заявлення за правилами цивільного, господарського чи адміністративного судочинства вимоги про повернення речових доказів, доля яких була вирішена судом відповідно до КПК України, суди повинні відмовляти у відкритті провадження у справі, а якщо воно було відкрите, - постановляти ухвалу про його закриття.
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частиною першою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.   Касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області задовольнити частково.
		2.   Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 лютого 2017 рокускасувати.
		3.   Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області про витребування майна, вилученого як речові докази в межах кримінального провадження, закрити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач О.С.ЗолотніковІ.В.Саприкіна О.Р.КібенкоО.М.Ситнік В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...