Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/33482/16-к : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку КПК України; Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних справах.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2019.
Дата набрання законної сили: 24.01.2019
Номер судового провадження: 51-4744км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 ОКРЕМА ДУМКА
		суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у провадженні №51-4744км18 за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_3 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 
		2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року
		 
		Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_3 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року закрито.
		 
		В ухвалі зроблено висновок щодо застосування норм права, згідно з яким, у випадку смерті засудженого відкрите за його скаргою касаційне провадження підлягає закриттю, крім випадків, якщо воно, з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених ст. 433 КПК, є необхідним для реабілітації померлого.
		 
		З постановою Об`єднаної палати і висновком щодо застосування норм права не можна погодитися з наступних підстав.
		 
		На обгрунтування прийнятого рішення, що закриттю підлягає не кримінальне провадження, а тільки касаційне провадження, у постанові Об`єднаної палати зазначено, що стаття 284 КПК передбачає необхідність закриття провадження у разі смерті підозрюваного чи обвинуваченого, але не містить правила щодо закриття кримінального провадження у випадку смерті засудженого чи виправданого. 
		 
		Таке трактування норм кримінального процесуального закону є помилковим, оскільки законодавець у ст. 440 КПК визначив, що кримінальне провадження на стадії касаційного розгляду закривається при встановленні певних, передбачених ст. 284 КПК, обставин, а не залежить від правового статусу підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого. Такою обставиною (юридичним фактом) відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК є смерть особи, підозрюваної або обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення.
		 
		З настанням цієї обставини (юридичного факту) законодавець пов`язує юридичні наслідки у вигляді припинення кримінальної процесуальної діяльності щодо померлої особи шляхом закриття кримінального провадження. Кримінальне процесуальне законодавство передбачає можливість закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється це провадження, на будь-якій його стадії, зокрема під час досудового розслідування (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК), під час судового розгляду на стадіях підготовчого провадження (п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК), розгляду судом першої інстанції ( ч.7 ст.284 КПК), перегляду в апеляційному (ст. 417 КПК) та касаційному порядках (ст. 440 КПК). 
		 
		Помилковим є зроблений у постанові висновок про нетотожність правового статусу обвинуваченого і засудженого та істотну різницю між ними. Насправді в ході кримінального провадження одна і та ж особа послідовно може ставати підозрюваним, обвинуваченим, засудженим.
		 
		Правови?й ста?тус осо?би це положеннялюдиниу правовій реальності, що відображає її (людини) фактичний стан у взаємовідносинах ізсуспільствомідержавою. Це сукупністьсуб`єктивних прав, юридичних обов`язківі законних інтересівсуб`єктів права. 
		 
		Закріплене у ч. 2 ст. 43 КПК поняття, що засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили, закріплює не різницю у правовому статусі особи на різних стадіях судового провадження, а навпаки збіг більшості суб`єктивних прав, юридичних обов`язківі законних інтересів особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Частиною 3 ст. 43 КПК установлено, що виправданий, засуджений має права обвинуваченого, передбачені ст. 42 КПК, в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії судового провадження.
		 
		Базовий характер правового статусу обвинуваченого для набуття цією особою статусу засудженого пояснюється нормативним змістом ч. 3 ст. 43 КПК, в якій не міститься переліку процесуальних прав і обов`язків засудженого та виправданого, а зазначається, що вони мають права обвинуваченого, передбачені ст. 42 КПК, в обсязі, необхідному для їх захисту на відповідній стадії судового провадження. 
		 
		З огляду на сказане, виходячи із легальної дефініції засудженого, виправданого, наведеної у ст. 43 КПК, можна дійти висновку про те, що контекст п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК («помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого») слід розуміти з урахуванням «широкого» тлумачення правового статусу обвинувачення, який поширюється не тільки на період кримінального провадження з моменту передачі обвинувального акту до суду і до набуття вироком законної сили, а й після створює основу правового статусу засудженого. Додатковим аргументом на підтвердження правильності застосування п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК щодо засудженого є також і те, що в ч. 1 ст. 284 КПК зазначено: «Кримінальне провадження закривається…»; при цьому відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК «кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність».
		 
		Тож, незважаючи на структурне розміщення ст. 284 КПК у частині Кодексу, яка унормовує форми закінчення досудового розслідування, її нормативний зміст свідчить про поширення сфери її дії на все кримінальне провадження і необхідність застосування вказаної норми процесуального права як наприкінці досудового розслідування, так і в судовому провадженні, у тому числі на стадії перегляду в касаційному порядку.
		 
		Системне тлумачення норм КПК доводить, що правовий статус засудженого у кримінальному провадженні є різновидом спеціального статусу обвинуваченого. Це означає, що положення п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК (а відтак і ст. 440 КПК) підлягають застосуванню в разі смерті не тільки обвинуваченого, але й засудженого. 
		 
		Помилковим є зроблений у постанові висновок про особливості стадії перегляду в касаційному провадженні та істотність впливу цих особливостей на рішення про закриття провадження у випадку смерті засудженого. Зокрема, це стосується таких тез: «провадження в суді касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, є значно більш обмеженим, ніж у судах першої чи апеляційної інстанції», «метою касаційного провадження є не встановлення фактичних обставин справи, у тому числі винуватості чи невинуватості особи, а лише перевірка судом касаційної інстанції дотримання судами нижчих інстанції вимог матеріального та процесуального законодавства, а також відповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого».
		 
		Насправді кримінальний процесуальний закон не містить різних завдань кримінального провадження для окремих його стадій. Статтею 2 КПК визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. 
		Смерть особи, яка вчинила злочин, робить провадження у кримінальній справі безпредметним. Зазначене обумовлене неможливістю реалізації мети і завдання кримінального провадження у зв`язку зі смертю засудженого.  
		Втрачається й мета покарання, якою є не тільки кара, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК), що визначено в обвинувальному вироку суду та ухвалі апеляційної інстанції, якою залишено таке рішення першої інстанції без змін. Тому зазначені рішення за загальним правилом ст. 440 КПК підлягають скасуванню.
		Для з`ясування питання про повноваження певного суду певної інстанції на прийняття рішення про закриття кримінального провадження з означених підстав при існуванні обставин, передбачених ст. 284 КПК, за основу варто брати розуміння законодавцем судового провадження, що унормоване у п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК.
		 
		Судовим провадженням згідно з п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК є кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
		 
		Рішення про закриття кримінального провадження не може залежати від його наслідків щодо прав і обов`язків інших осіб. Такі наслідки настають при закритті провадження за будь-якими підставами, визначеними ст. 284 КПК. 
		Аналогія з іншими процесуальними законами (цивільним, адміністративним, господарським) є некоректною у зв`язку із різницею в предметі і методі регулювання та різними завданнями вказаних проваджень і кримінального провадження. 
		Помилково, не маючи встановлених процесуальним законом підстав, Об`єднана палата прийняла рішення про застосування такого правового інституту, як закриття касаційного провадження у зв`язку зі смертю засудженого. 
		У постанові правильно зазначено, що з огляду на положення ст. 403 КПК, до якої відсилає ст. 432 КПК, касаційне провадження закривається у випадку відмови особи від поданої нею касаційної скарги, якщо судові рішення не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали касаційну скаргу. Правильно зазначено і те, що суд касаційної інстанції також закриває касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою на судове рішення, яке відповідно до ст. 424 КПК не підлягає оскарженню в касаційному порядку, а також касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою особи, яка згідно з положеннями ст.425 КПК не мала права на подання такої скарги. Таким чином, суд касаційної інстанції відповідно до вимог ч. 6 ст. 9 КПК, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуючи загальні засади кримінального провадження, закриває касаційне провадження у тих випадках, якщо воно було відкрито за відсутності передбачених законом підстав.
		Однак, питання про те, яке процесуальне рішення має бути прийнято у випадку смерті засудженого, однозначно урегулювано кримінальним процесуальним законом.
		 
		Статтею 436 КПК установлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу  без задоволення; 2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; 3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.
		 
		Якщо обставини, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК, виникають під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження (ч. 7 ст. 284 КПК). 
		 
		Буквальне тлумачення п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК дозволяє дійти висновку про те, що кримінальне провадження може продовжуватися після смерті обвинуваченого лише з метою його реабілітації.
		 
		Статтею 440 КПК передбачено повноваження касаційної інстанції щодо прийняття рішення про закриття кримінального провадження. Зокрема унормовано, що суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
		 
		Тобто таким формулюванням ст. 440 КПК у буквальному викладі законодавець не передбачив будь-яких варіацій для касаційної інстанції, окрім як прийняти єдине процесуальне рішення  закрити кримінальне провадження за умови встановлення обставин, передбачених ст. 284 КПК. Інших тлумачень щодо процесуального рішення існувати не повинно, а слід виконувати цю вимогу законодавця у розумінні загального правила. 
		 
		Таким чином, у разі якщо під час касаційного розгляду буде встановлено, що засуджений помер, за наслідками такого розгляду, незалежно від підстав оскарження, Верховний Суд, суворо дотримуючись засад кримінального провадження, має скасувати обвинувальний вирок чи ухвалу і закрити кримінальне провадження, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.
		 
		Вважаємо, що правильним процесуальним рішенням Об`єднаної палати мало бути рішення про скасування вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_3 і закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю засудженого.
		 
		 
		Судді  ОСОБА_1 
		 
		  ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...