Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-3858/12/0970 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на доходи фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 24.01.2019. Зареєстровано: 27.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2019.
Дата набрання законної сили: 24.01.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		Київ
		 
		24 січня 2019 року 
		справа №2а-3858/12/0970
		адміністративне провадження №К/9901/27161/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач), 
		суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду 
		від 24 січня 2013 року у складі судді Главача І.А. 
		та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 
		від 14 грудня 2015 року у складі колегії суддів Левицької Н.  Г., Обрізка І.  М., Сапіги  В.  П. 
		у справі №  2а-3858/12/0970 
		за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 
		до Державної податкової інспекції у м.  Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби 
		про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		17 грудня 2012 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 04 грудня 2012 року №  0001561792, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 69  704 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1  грн, з мотивів безпідставності його прийняття.
		 
		24 січня 2013 року постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися з правовірності спірного податкового повідомлення-рішення внаслідок не підтвердження реальності господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Строй КО», за наслідком яких платником податків протиправно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року.
		 
		30 травня 2016 року позивачем подано касаційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме положень пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16 липня 1999 року №  996-XIV, доводить, що всі надані первинні документи податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження фактично понесених витрат відповідають законодавчо визначеним вимогам, договори постачання не визнавалися у судовому порядку недійсними, інші порушення, наведені в акті перевірки стосуються виключно контрагента. У зв'язку з наведеним платник податків просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
		 
		31 травня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу позивача залишено без руху та надано тридцятиденний строк на усунення недоліків касаційної скарги з моменту отримання цієї ухвали (суддя - Веденяпін  О.  А.).
		 
		18 липня 2016 року позивачем усунуто недоліки касаційної скарги.
		 
		06 вересня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано з Івано-Франківського окружного адміністративного суду справу №  2а-3858/12/0970.
		 
		18 жовтня 2016 року справа №  2а-3858/12/0970 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
		 
		01 грудня 2016 року відповідачем надано до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, в яких він спростовує її доводи та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		 
		21 лютого 2018 року адміністративну справу №  2а-3858/12/0970 разом з матеріалами касаційної скарги передано до Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги.
		 
		Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у жовтні-листопаді 2012 року посадовими особами податкового органу проведено планову виїзну комплексну документальну перевірку дотримання законодавства про оподаткування Підприємцем за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт від 19 листопада 2012 року №  10853/17-2/3006113172 (далі - акт перевірки).
		 
		04 грудня 2012 року посадовою особою податкового органу на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №  0001561792, яким за порушення вимог пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, пунктів 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 69  704 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн на підставі пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу. 
		 
		В основу податкових правопорушень покладений висновок податкового органу про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року на загальну суму 69  704 грн, внаслідок не підтвердження реальності господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Строй КО».
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Строй КО», за №№ 66, 67 від 01 березня 2011 року, № 98 від 02 березня 2011 року, № 282 від 28 березня 2011 року, №  57 від 01 квітня 2011 року, № 74 від 04 квітня 2011 року, № 91 від 06 квітня 2011 року, до складу податкового кредиту за березень 2011 року та за квітень 2011 року включено, відповідно, 28  391  грн  72 коп. та 41  311  грн  75  коп. податку на додану вартість, нарахованого (сплаченого) фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у зв'язку із придбанням товарів сантехнічної групи.
		 
		Із наявних у матеріалах справи копій вищевказаних податкових накладних судами попередні інстанцій встановлено, що позивачем придбано товари сантехнічної групи згідно договорів поставки від 01 березня 2011 року, від 02 березня 2011 року, від 28 березня 2011 року та від 01 квітня 2011 року, укладених із Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Строй КО», однак дані договори не були надані до суду.
		 
		Підставою винесення спірного повідомлення-рішення є вчинення позивачем податкового правопорушення, внаслідок здійснення господарських операцій, які, на думку відповідача, є нереальними.
		 
		Позиція податкового органу щодо нереальності господарських операцій доводиться тим, що згідно актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів встановлено відсутність трудових ресурсів та основних фондів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Строй КО», наявністю інформації щодо того, що громадянка ОСОБА_2, яка є директором та бухгалтером в одній особі, знаходиться у Ізмаїльському районі Одеської області та доглядає хвору матір, та не має можливості вести господарську діяльність у м. Одеса. Відповідно до інформації отриманої від управління обліку та звітності ДПС в Одеській області згідно відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів (по 1 ДР) громадянка ОСОБА_2 протягом 2010-2011 років доходи на території України не отримувала.
		 
		На час проведення перевірки податковим органом не встановлено вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуваннях оперативності операцій та віддаленості контрагентів один від одного.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що трудові та матеріально-технічні ресурси у контрагента відсутні, що унеможливлює постачання товарів за рахунок контрагента.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій оцінили та спростували за наслідком судового розгляду твердження позивача щодо того, що поставку він здійснював особисто малотоннажним автомобілем Valkswagen Caddy, реєстраційний номер НОМЕР_3.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, мінімальна відстань між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та його контрагентом становить 850 км в одну сторону, відтак навіть теоретично неможливо припустити фізичну можливість та економічну доцільність долання позивачем 1 700 км за добу з врахуванням часу на завантаження та розвантаження придбаного товару. Судами попередніх інстанцій враховано тип транспортного засобу - автомобіля Valkswagen Caddy та номенклатуру товару (кількість, габарити), що унеможливлює фактичне перевезення товару, визначеного у податкових накладних №№ 66, 67 від 01 березня 2011 року за один раз.
		 
		У судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивача вказав, що придбаний у контрагента товар позивач отримав у м. Чернівці. Доставку товару з м.  Одеса до м. Чернівці здійснював постачальник, тобто контрагент. Однак, ні позивачем, ні його представником не подано до суду документального підтвердження факту постачання товару до м. Чернівці та отримання його фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (товарно-транспортні накладні з відмітками про місця завантаження, розвантаження, рахунки-фактури, акти приймання-передачі товару тощо).
		 
		Касаційна скарга позивача підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Доводи касаційної скарги стосуються виключно реальності спірної господарської операції.
		 
		Положеннями пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, на які посилався податковий орган як на підставу винесення спірного податкового повідомлення-рішення, надано право платнику податків віднести до складу податкового кредиту, серед іншого, сум податку на додану вартість, що сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).
		 
		Первинні документи податкового та бухгалтерського обліку мають відповідати вимогам, передбаченим у статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704) (далі - Положення №88).
		 
		Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що витрати для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.
		 
		Судами попередніх інстанцій оцінено надані первинні документи податкового та бухгалтерського обліку за вказаними господарськими операціями на відповідність вимогам, передбаченим статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Положення №88.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції висновувалися з не підтвердження реальності господарських операцій належними і допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. 
		 
		Судами попередніх інстанцій за наслідком судового розгляду встановлена неможливість фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, поряд з цим позивачем, крім податкових та видаткових накладних, а також копій платіжних доручень, не надано жодних інших первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, які б свідчили про належне оприбуткування та зберігання придбаного товару, його подальше використання у власній господарській діяльності. 
		 
		Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду судом касаційної інстанції) та статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) докази у справі підлягають оцінці у своїй сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
		 
		У цій справі нереальність господарських операцій позивача із контрагентом встановлена судами на підставі комплексного дослідження обставин справи, врахування факту відсутності первинних документів, як підстав формування податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження господарських операцій, а також іншої інформації, яка міститься у письмових доказах.
		 
		Верховний Суд визнає, що за встановлених обставин справи, суди першої та  апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга платника податків залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі №  2а-3858/12/0970 залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                           Р.Ф.  Ханова 
		 
		Судді:                                                                                                     І.А. Гончарова
		 
		                                                                                                    І.Я. Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...