Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/10337/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2019.
Дата набрання законної сили: 24.01.2019
Номер судового провадження: 61-25047ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 січня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 359/10337/16-ц
		провадження № 61-25047св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		третя особа - Служба у справах дітей (орган опіки та піклування) Бориспільської міської ради Київської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2017 року у складі судді Вознюка С. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2017року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Приходька К. П., Сліпченка О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів.
		 
		У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей (орган опіки та піклування) Бориспільської міської ради Київської області, про зобов'язання не чинити перешкод батьку у вихованні та спілкуванні з дітьми, визначення способів участі у вихованні дітей, заборону виїзду за кордон без згоди батька.
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що у травні 2016 року між ним та відповідачем розірвано шлюб, від якого вони мають двох спільних дітей, а саме: ОСОБА_6, 2006року народження та ОСОБА_7, 2008 року народження, які проживають з відповідачем. На сьогоднішній день, ОСОБА_5 часто від'їжджає за кордон та не буває дома по декілька тижнів, діти в цей час знаходяться з бабусею, яка в свою чергу не справляється з доглядом за ними. Незважаючи на рішення служби у справах дітей про його участь у вихованні малолітніх дітей, відповідач перешкоджає йому у спілкуванні та вихованні дітей. Вказане рішення відповідач ігнорує, порушує його права як батька та права дітей. Крім того, він дізнався про наміри відповідача вивезти дітей за кордон на постійне місце проживання. Оскільки він не є громадянином України, то відповідно до пункту 4 Правил перетину державного кордону, затверджених постановою кабінету Міністрів України від            27 січня1995 року № 57, не потрібна його згода на перетин дітьми кордону України.
		 
		Посилаючись на викладене позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив зобов'язати ОСОБА_5 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з його дітьми, визначити наступні способи його участі у вихованні дітей, особисте спілкування: кожен понеділок та четвер із 16 год 00 хв до   19 год 00 хв, перша, третя субота з 13 год 00 хв до 19 год 00 хв; та друга, четверта неділя з 12 год 00 хв до 19 год 00 хв, або в інші дні за домовленістю; заборонити перетинання державного кордону України його неповнолітнім дітям без його згоди.
		 
		У березні 2017 року ОСОБА_5 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей (орган опіки та піклування) Бориспільської міської ради Київської області, про надання дозволу на виїзд за межі країни та визначення регламенту зустрічей дітей з батьком.
		 
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що починаючи з березня 2015 року, вона виховувала дітей самостійно, без участі ОСОБА_4, за допомогою своєї матері, яка проживає разом із нею та дітьми. Вона практично повністю матеріально забезпечує своїх дітей. Для дітей створені належні умови для проживання, розвитку та виховання. Санітарно-гігієнічні умови задовільні. 20 січня 2017 року вона та громадянин Норвегії ОСОБА_8 уклали шлюб у Норвегії. У неї та дітей з ОСОБА_8 склались дуже теплі, сімейні стосунки, які ґрунтуються на взаєморозумінні, любові та повазі. Діти дуже прив'язалися до її теперішнього чоловіка, оскільки він під час їхніх зустрічей приділяє їм дуже багато уваги, дарує подарунки, займається з ними спортом, та іншими способами їх розвиває у фізичному та духовному плані. Їхня нова сім'я має можливість та бажання матеріально забезпечувати, виховувати та любити її малолітніх дітей. У зв'язку з нещодавнім укладенням шлюбу, вона виявляє бажання проживати разом із чоловіком та своїми дітьми у Норвегії. Перебування дітей та їхнє проживання цілою сім'єю у Норвегії, як найкраще забезпечить інтереси дітей, оскільки у Норвегії їх чекає великий просторий житловий будинок, земельна ділянка, європейська освіта та інші умови, які зумовлюють комфортне, щасливе дитинство.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просила визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, разом із нею за адресою: АДРЕСА_2, надати дозвіл на виїзд дітей за кордон на постійне місце проживання малолітніх дітей в Норвегію з матір'ю; визначити регламент зустрічей батька з дітьми, наступним чином: 2 тижні на рік улітку; 1 тиждень на рік взимку;          1 тиждень на рік навесні; 1 тиждень на рік восени.
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня     2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні батька з дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4. Визначені дні та період спілкування ОСОБА_4 з дітьми: кожен понеділок та четвер із 16 год 00 хв до 19 год 00 хв; перша та третя субота місяця з 13 год 00 хв до 19 год 00 хв; друга та четверта неділя з 12 год 00 хв до 19 год 00 хв, та інші дні за домовленістю між батьками. Встановлений графік спілкування батька з дітьми та участі у їхньому вихованні діє до моменту виїзду дітей за кордон до місця проживання матері в Норвегії. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, з матір'ю ОСОБА_5 Надано дозвіл на виїзд дітей за кордон до Норвегії з матір'ю ОСОБА_5 без згоди батька ОСОБА_4. Зобов'язано ОСОБА_5 забезпечити участь ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з дітьми на території Норвегії відповідно до законодавства країни перебування. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання судових витрат. 
		 
		Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 чинить перешкоди ОСОБА_4 у спілкуванні з неповнолітніми дітьми, щодо яких він не позбавлений батьківських прав. Визначеного органом опіки та піклування графіка не дотримується, а у визначений для цього час мали випадки ненадання дітей батьку для спілкування, а тому порядок спілкування батька з дітьми має бути встановлений судовим рішенням. Крім того, враховуючи встановлений національним та міжнародним законодавством пріоритет проживання малолітніх дітей з матір'ю, вік дітей та їхні особливі потреби, зумовлені цими обставинами, місце проживання малолітніх дітей має бути визначено з їхньою матір'ю, оскільки це не порушує права батька, який не позбавлений можливості піклуватися та виховувати дітей, але буде відповідати інтересам дітей за вимогами Конвенції про права дітей. ОСОБА_4 не виявив бажання на проживання дітей з ним, надані ним докази та особисті пояснення свідчать про його скрутне матеріальне становище, відсутність постійного заробітку, місця роботи та доходу. З цього приводу та за відсутності достатнього заробітку, він сплачує аліменти не в повному розмірі (1 000,00 грн на двох дітей на місяць), та має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей, а тому суд, надаючи перевагу матеріальному забезпеченню дітей та можливості покращення їхнього становища у зв'язку з переїздом матері до Норвегії та наявністю достатніх доказів щодо їхнього подальшого влаштування та забезпечення, вважав за необхідне визначити місце проживання дітей з матір'ю та надати дозвіл на виїзд дітей до Норвегії на постійне місце проживання.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2017року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про доцільність задоволення позовних вимог про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за кордон без згоди батька, оскільки у ОСОБА_5 є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд дітей за кордон, а при розгляді справи не встановлено обмежень, які унеможливлюють виїзд малолітніх дітей за межі України на постійне місце проживання. При цьому до моменту виїзду ОСОБА_5 з малолітніми дітьми за кордон, визначений графік спілкування батька з дітьми та участі у їх вихованні, підлягає виконанню, а      ОСОБА_5 зобов'язана з цього приводу не чинити перешкод ОСОБА_4.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників.
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2017року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2017року, в якій просить в частині встановлення графіка його спілкування з дітьми та участі у його вихованні до моменту виїзду дітей за кордон до місця проживання матері у Норвегії, а також надання ОСОБА_5 дозволу на виїзд дітей за кордон без його згоди - скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що він не заперечує проти проживання дітей з матір'ю, але лише на території України. Адреса місця проживання дітей у Норвегії не підтверджена жодними доказами. Діти не знають норвезької мови, а рівень знання англійської знаходиться на початковому.
		 
		У жовтні 2018 року від ОСОБА_5 до суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, згідно з яким після подання касаційної скарги, позивач приїжджав до Норвегії, бачився з дітьми, а з нею уклав угоду про порядок спілкування з дітьми. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду. 
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Судом встановлено, що з 10 червня 2005 року до 04 травня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилися ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4. Після розірвання шлюбу, малолітні діти залишилися проживати разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1. Батько дітей громадянин Нігерії ОСОБА_4 проживає за іншою адресою: АДРЕСА_3.
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня      2016 року, стягнуто аліменти із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на утримання малолітніх дітей в твердій грошовій сумі в розмірі 1 500,00 грн щомісячно, починаючи з 04 лютого 2016 року і до досягнення дітьми повноліття.
		 
		Рішенням Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від     24 травня 2016 рокуза № 359, визначено місце проживання малолітніх дітей разом із їхньою матір'ю.
		 
		20 січня 2017 року ОСОБА_5 та громадянин Норвегії ОСОБА_8 уклали шлюб у Норвегії, місто Гаугесун, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, призначеним Хаугаландським районним судом.
		 
		Відповідно до заяви від 12 лютого 2017 року ОСОБА_8 виявив своє бажання якнайшвидше жити в Норвегії задля створення щасливої родини з дружиною    ОСОБА_5 та її дітьми, відповідність всіх умов для безпечного рівня життя для своєї дружини та її дітей в його домі, гарантує економічне забезпечення, освіту та виховання, володіння сімейним полісом страхування, який покриває всю сім'ю, включаючи дружину та її дітей.
		 
		Питання щодо розв'язання спору з визначення процесу виховання дітей та можливості виїзду дітей за кордон розглядалося на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини від 04 квітня 2017 за участі обох батьків. При розгляді цього питання батько заперечував виїзд дітей за кордон разом із матір'ю, яка вступила в шлюб з громадянином іноземної держави, при цьому, не виявив бажання забрати до себе на виховання дітей.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування.
		 
		Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		 
		Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		 
		Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		 
		Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
		 
		Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
		 
		Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
		 
		Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява                    № 2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
		 
		Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
		 
		Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		 
		У статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
		 
		Згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
		 
		Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила) передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.
		 
		Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
		 
		Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
		 
		Враховуючи положення зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
		 
		Відповідно до наведених норм законодавства визначення місця проживання неповнолітньої дитини з матір'ю не може бути вирішено шляхом фактичного надання за рішенням суду дозволу на постійний виїзд малолітньої дитини за кордон,оскільки існує процедура отримання дозволу на виїзд на постійне місце проживання в іншу країну.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. 
		 
		Установивши, що батько ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, згоден на проживання дітей із матір'ю, не претендує на визначення місця проживання дітей разом із ним, та враховуючи те, що ОСОБА_5 вийшла заміж за громадянина Норвегії, та має намір виїхати на постійне місце проживання до цієї країни, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про надання згоди на виїзд дітей на постійне місце проживання за кордон, оскільки це не суперечить інтересам дітей, сприятиме розширенню їхнього світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку. При цьому суд констатує відсутність порушення прав ОСОБА_4ухваленим судовим рішенням про надання дозволу на виїзд дітей за кордон на постійне місце проживання, оскільки суд зобов'язав ОСОБА_5 забезпечити участь батька у вихованні та спілкуванні з дітьми на території Норвегії. 
		 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають принципу «найкращих інтересів дитини», що є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що адреса місця проживання дітей у Норвегії не підтверджена жодними доказами, діти не знають норвезької мови, а рівень знання англійської знаходиться на початковому. Тобто доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, та не вказують на порушення прав заявника як батька дітей, яким наданий дозвіл на виїздза кордон на постійне місце проживання. При цьому рішенням суду встановлено місце де будуть проживати діти, а саме вказано конкретну адресу: АДРЕСА_2.
		 
		З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.
		 
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня        2017року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2017року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Ступак
		 
		                                                                                               В.О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                                      С.О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...