Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 187/291/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.01.2019.
Дата набрання законної сили: 23.01.2019
Номер судового провадження: 51-274км17
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 січня 2019 року
		м. Київ
		справа № 187/291/17
		провадження № 51-274км17
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду ускладі:
		головуючої  ОСОБА_1 , 
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		за участю:  
		секретаря судового засідання  ОСОБА_6 ,
		прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		розглянула у відкритому судовому засіданні за касаційними скаргами прокурора та засудженого ОСОБА_9 на вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року кримінальне провадження щодо 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смтПетриківка Царичанського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , 
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини 
		За вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від17липня 2017 року ОСОБА_9 було засуджено за ст. 128 КК допокарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. 
		На підставі ст. 75 вказаного Кодексу ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання звипробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік іпокладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст.76КК.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_9 : на користь ОСОБА_10 урахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди  34421 грн та500000 грн відповідно; на користь держави  5344,20 грн судового збору. 
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів укримінальному провадженні.
		Судом ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні необережного тяжкого тілесного ушкодження за обставин, викладених у вироку.
		Як установив суд, 15 січня 2017 року о 13:05 у лісопосадці неподалік с.Гречане під час полювання ОСОБА_9 ніс розчохлену мисливську рушницю в зібраному вигляді й у спорядженому стані і, діючи з необережності, не поставив зброю назапобіжник. При цьому він грубо порушив вимоги пунктів 3.53.10 Положення «Про правила проведення полювань, поводження із зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин», згідно з якими: при заряджанні і розряджанні зброї її ствол повинен бути направлений вгору абов землю; під час долання перешкод зброю потрібно розрядити; полювання проводиться лише в умовах повної видимості; забороняється стріляти на шум, шарудіння, по невиразно видимій цілі; рушницю з внутрішніми курками заборонено тримати з відкритим запобіжником; стрільбу мисливець має вести зособливою обережністю, попередньо переконавшись утому, що в напрямку пострілу немає людей чи домашніх тварин. Усупереч цим приписам ОСОБА_9 , помітивши під час руху невиразно видиму ціль, сприйнявши її за тварину, вистрілив ізрушниці та влучив у ОСОБА_10 , чим заподіяв останньому тяжких тілесних ушкоджень увигляді: вогнепального проникаючого поранення голови, вогнепальних поранень шиї та правого плечового суглобу.
		Апеляційний суд ухвалою від 21 вересня 2017року залишив без змін вирок місцевого суду. На підставі п. «е» ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016року № 1810-VIII «Про амністію у 2016 році» цей суд звільнив   ОСОБА_9 від відбування призначеного йому за вироком покарання.
		Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), змінити постановлені щодо нього вирок та ухвалу вчастинах, які стосуються цивільного позову та судового збору. На думку скаржника, оспорювані рішення в цих частинах не відповідають ст. 370 вказаного Кодексу, адже висновки судів про доведеність заявлених потерпілим позовних вимог не підтверджено належними доказами, які також невідображено у вироку. Як зазначає засуджений, суди нижчих інстанцій залишили поза увагою те, що злочин було вчинено з необережності, він ( ОСОБА_9 ) добровільно частково відшкодував завдані збитки, єпенсіонером, перебуває ускрутному матеріальному становищі, а ОСОБА_10  молодий за віком, після оформлення інвалідності 2-їгрупи не втратив працездатності та не позбавлений можливості здійснювати професійну діяльність (юриста, економіста). Тому засуджений просить зменшити розмір сум, які підлягають стягненню на користь потерпілого у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Крім того, ОСОБА_9 зазначає, щомісцевий суд неправомірно всупереч приписам ст. 374 КПК, пунктам 2, 6 ч. 1 ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI«Про судовий збір» (далі  Закон №3674-VI) стягнув із нього на користь держави такий збір, а суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені порушення та не усунув їх.
		У касаційній скарзі прокурор просить на аналогічних процесуальних підставах змінити вирок та ухвалу, виключити з них рішення про стягнення з ОСОБА_9 на користь держави судового збору. Сторона обвинувачення, наголошуючи на порушенні місцевим та апеляційним судами завдань кримінального провадження, засади законності та Закону №3674-VI, стверджує про неправомірність стягнення із засудженого вказаного збору. На думку прокурора, судові рішення в цій частині не відповідають вимогам ст. 370 КПК.
		Захисник ОСОБА_11 надіслала до Верховного Суду заяву, в якій міститься прохання про здійснення касаційного розгляду без її участі.
		Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
		Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою Суду
		Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Суду від 13 листопада 2018року кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 було передано нарозгляд об`єднаної палати цього Суду на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК. 
		Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку з тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування ч. 1 ст. 5 Закону №3674-VI у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Суду від8лютого, 22травня та 10 липня 2018 року (справи № 182/2766/16-к, 364/1311/16-к, 713/1275/16-к відповідно).
		Так, колегія суддів Першої судової палати Суду у своїх рішеннях від22травнята 10липня 2018 року дійшла висновку, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору звільняються позивачі усправах про відшкодування збитків, завданих унаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		У постанові від 8 лютого 2018 року колегія суддів Другої судової палати Суду визнала правомірним стягнення із засудженого судового збору на користь держави. Мотивуючи позицію, Суд зазначив, що ст. 1 Закону №3674-VI передбачено включення судового збору до складу судових витрат, питання про їх розмір та порядок розподілу КПК не врегульовано, а тому до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (даліЦПК). Суд констатував, що за змістом ч. 3 ст. 88 ЦПК (у редакції Закону України від 18 березня 2004 року №1618-ІV (далі  Закон №1618-ІV) в разі, якщо потерпілого, який подає позов, звільнено від сплати судового збору, то такий збір має бути стягнуто з обвинуваченого в дохід держави.
		З наведеним висновком колегія суддів Другої судової палати Суду непогодилася, навівши в ухвалі від 13 листопада 2018 року відповідні мотиви. Згідно з позицією Суду стягнення із засудженого судового збору на користь держави суперечить вимогам кримінального процесуального закону, а тому вцій частині оскаржені вирок та ухвалу щодо ОСОБА_9 необхідно скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		З огляду на викладене та нормативне розуміння положень ст. 434-2 КПК об`єднана палата здійснює розгляд цього кримінального провадження запроцедурою, визначеною законом.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурори не підтримали касаційні вимоги сторони обвинувачення, вважали оспорювані судові рішення законними, а доводи, наведені у поданих скаргах,  необґрунтованими.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, об`єднана палата дійшла висновку, що подані скарги підлягають задоволенню частково на таких підставах.
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, правильність юридичної оцінки діяння за ст. 128 КК та застосування дозасудженого Закону України «Про амністію у 2016 році» у касаційних скаргах незаперечуються. Тому згідно зі ст.433КПК у зазначеній частині оспорювані судові рішення в касаційному порядку не перевіряються. 
		У силу приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим єрішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви тапідстави його ухвалення.
		За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
		Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов укримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли узв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Такі засади, до яких належить і законність, закріплено у статтях 7, 9 КПК. Водночас за правилами ч. 6 ст. 9 вказаного Кодексу у випадках, коли його положення не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади, визначені ч. 1 ст.7 КПК.
		Загальними вимогами цивільного процесуального права передбачено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
		Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, в числі іншого, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову. Прицьому виходячи із законодавчих приписів у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.
		Згідно з орієнтирами, відображеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах провідшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановами від 25 травня 2001 року та 27 лютого 2009 року), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) тазурахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості тасправедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
		Приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частинах, щостосуються цивільного позову та судового збору, суди нижчих інстанцій недотримались указаних вимог закону. 
		Як убачається з матеріалів справи, потерпілий ОСОБА_10 подав домісцевого суду позовну заяву, а в подальшому  дві уточнені позовні заяви про стягнення на його користь із ОСОБА_9 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди  34420,84 грн та 500000 грн відповідно.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_10 , місцевий суд у вироку зазначив, що при вирішенні цивільного спору виходить з обставин справи, доведеності вини обвинуваченого, визнання відповідачем позову вчастині стягнення матеріальної шкоди.
		Однак згаданий суд ретельно не перевірив усіх вимог позивача, недослідив із додержанням ч. 6 ст. 22 КПК наданих останнім письмових доказів (товарних чеків), не оцінив їх відповідно до ст. 94 цього Кодексу з точки зору належності й допустимості, і на обґрунтування свого рішення про стягнення іззасудженого коштів у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди ненавів у вироку жодного доказу й точного розрахунку сум, присуджених накористь ОСОБА_10 . Отже, суд належно не виконав приписів статей 370, 374 КПК. 
		Попри те, що на вказані порушення закону ОСОБА_9 посилався вапеляційний скарзі, суд апеляційної інстанції не усунув їх із використанням усіх процесуальних можливостей, не дослідив змісту доказів, не проаналізував їх, незіставив відображених у них конкретних фактичних даних, яких також незазначив в ухвалі. Замість цього суд обмежився твердженням про відсутність підстав не довіряти їм. 
		При визначенні розміру суми, яку необхідно стягнути із засудженого урахунок відшкодування заподіяної потерпілому моральної шкоди, місцевий суд констатував, що вона є безумовною, не підлягає точному обрахунку, а факт понесення ОСОБА_10 моральних страждань є доведеним. Разом із цим, зазначивши у вироку про врахування майнового стану ОСОБА_9 , суд фактично цього не зробив, адже не навів жодних даних із посиланням наматеріали провадження і не дав їм відповідної оцінки. Між тим, згідно знаявними у справі документами засуджений є пенсіонером, окрім щомісячного пенсійного грошового забезпечення в розмірі 1583,23 грн, інших доходів немає. Незважаючи на це суд не з`ясував у ході судового розгляду всіх обставин, які стосуються майнового стану ОСОБА_9 та мають значення для справедливого вирішення цивільного позову. 
		Крім того, суд не врахував того, що злочин, за який ОСОБА_9 було засуджено, за формою вини є необережним. 
		Тому рішення суду про стягнення із засудженого (як цивільного відповідача) саме 500000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди неможна визнати таким, щоповною мірою відповідає принципам розумності, виваженості тасправедливості. Отже, вирок суду в цій частині також суперечить статтям 370, 374 КПК. 
		У свою чергу суд апеляційної інстанції в ухвалі переконливо не спростував доводів ОСОБА_9 про необґрунтоване стягнення з нього коштів узазначеному розмірі, не дав відповіді на аргументи скаржника про порушення правил п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК (підстави проведення експертизи для визначення розміру шкоди немайнового характеру, заподіяної кримінальним правопорушенням) та про відсутність експертного висновку з указаного питання. 
		Таким чином, усупереч ст. 2 КПК апеляційне провадження було здійснено формально, а оспорювана ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Оскільки суд касаційної інстанції в силу ч. 1 ст. 433 КПК є судом права, ане факту, не уповноважений здійснювати судове слідство та досліджувати безпосередньо докази, давати їм оцінку з точки зору достовірності, допущені порушення не можливо виправити на стадії касаційного провадження.
		За таких обставин, з урахуванням того, що оскаржені вирок та ухвала вчастинах, які стосуються цивільного позову й пов`язаного з ним судового збору, було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, згадані рішення в цих частинах не можна залишити всилі, вони напідставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, підлягають скасуванню зпризначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		Крім того, колегія суддів об`єднаної палати вважає помилковою позицію судів нижчих інстанцій про обов`язковість стягнення із засудженого судового збору на підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК (у редакції Закону №1618-ІV) та Закону №3674-VI при вирішенні у кримінальному провадженні цивільного позову. 
		Згідно зі ст. 1 Закону №3674-VI судовий збір включається до складу судових витрат. 
		Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з: 1) судового збору; 2) витрат, пов`язаних з розглядом справи (по суті це і є процесуальні витрати). Отже, поняття «судові витрати» більш широке, ніж «процесуальні витрати». 
		Водночас у главі 8 КПК чітко врегульовано питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Вичерпний перелік видів таких витрат міститься уст. 118 цього Кодексу, а їх розподіл регламентовано ст.124КПК. Зокрема, законодавець визначив такі види процесуальних витрат, які складаються: звитрат на правову допомогу; з витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; з витрат, пов`язаних іззалученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; звитрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів. Отже, судовий збір до вказаних витрат не належить. Більш того, відповідно дост.119КПК у певному випадку, передбаченому цією статтею, суд вправі звільнити обвинуваченого від сплати навіть визначених у законі процесуальних витрат.
		 При вирішенні цивільного позову в межах кримінального провадження тастягнення з винної особи коштів у рахунок відшкодування завданої злочином шкоди необхідно мати на увазі, що статус особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність, насамперед пов`язаний зі статусом обвинуваченого, якому має бути гарантовано додержання закріпленої у статтях 7, 9 КПК засади законності, звідси й положень глави 8 цього Кодексу. Тому, з огляду на зміст наведених норм процесуального права застосування ч. 3 ст. 88 ЦПК (у редакції Закону №1618-ІV) та Закону №3674-VI істягнення за вироком із засудженого судового збору суперечить ч. 5 ст. 128, статтям 2, 7, 9, 118, 119, 370 цього Кодексу в їх взаємозв`язку. Така позиція узгоджується з тим, що при оскарженні вапеляційному чи касаційному порядку судових рішень у частині цивільного позову, постановлених у кримінальному провадженні, засуджений, який несе цивільну відповідальність, несплачує жодних судових витрат на відміну від цивільного судочинства.
		За таких обставин колегія суддів об`єднаної палати вважає, що касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_9 підлягають задоволенню частково, а оскаржені вирок та ухвала в частинах вирішення цивільного позову й стягнення із засудженого на користь держави судового збору  скасуванню зпризначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. 
		Істотних порушень норм права, які би відповідно до ст. 438 КПК слугували підставами для скасування чи зміни згаданих судових рішень в іншій частині, під час касаційного провадження не встановлено.
		Таким чином, об`єднана палата погоджується з позицією Суду, наведеною в ухвалі від 13 листопада 2018 року, про неправомірність стягнення іззасудженого судового збору при вирішенні цивільного позову укримінальному провадженні. 
		Посилання у цій же ухвалі напостанови Суду від10липня та 22травня 2018 року (справи № 713/1275/16-к, 364/1311/16-к) є неприйнятними, оскільки відображені у них висновки стосуються іншого питання, зокрема підстав звільнення цивільного позивача (потерпілого) від сплати судового збору, а не засудженого за вироком. Тобто ці рішення не містять висновків щодо застосування норми права уподібних правовідносинах, як того вимагає закон при передачі справи нарозгляд об`єднаної палати в порядку ст.434-1 КПК.
		Виконуючи приписи ст. 442 вказаного Кодексу, об`єднана палата Суду дійшла наступного висновку про те, як саме повинна застосовуватися норма права, іззастосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу нарозгляд об`єднаної палати.
		Висновок:
		При вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, невідповідає приписам ч. 5 ст. 128, статей 118, 119, 370 цього Кодексу таістотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї здодержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом. 
		Керуючись статтями 433, 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, об`єднана палата Суду 
		у х в а л и л а:
		Касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_9 задовольнити частково.
		Вирок Петриківського районного суду Дніпропетровської області від17липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року щодо ОСОБА_9 вчастинах вирішення цивільного позову та стягнення із засудженого на користь держави судового збору скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції впорядку цивільного судочинства.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		С у д д і:
		 
		 
		ОСОБА_2   ОСОБА_1   ОСОБА_3 
		 
		 
		 ОСОБА_4  ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...