Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 186/658/17-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2019.
Дата набрання законної сили: 23.01.2019
Номер судового провадження: 14-502цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 186/658/17
		Провадження № 14-502цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський», Банк), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» (далі - уповноважена особа Фонду) 
		 
		на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року у складі судді Янжули С. А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2018 року у складі колегії суддів Баранніка О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Михайлівський», Фонду про визнання права на відшкодування коштів за вкладами, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який під час розгляду справи неодноразово уточнювала та остаточно просила: визнати її право на отримання відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI)відшкодування за вкладами за рахунок Фонду за рахунками НОМЕР_1 на суму 142,62 грн та НОМЕР_2 на суму 25 000,00 грн; зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за рахунком НОМЕР_2 на суму 25 000,00 грн; стягнути з Фонду на свою користь відсотки у розмірі 142,62 грн, вклад у розмірі 25 000,00 грн та відсотки із розрахунку 26 % річних на день виплати, а також сплачений судовий збір у сумі 1 280,00 грн.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 квітня 2016 року ОСОБА_3 та ПАТ «Банк Михайлівський» уклали договір № 980087000220839, за яким позивачка внесла на відкритий рахунок грошові кошти у сумі 25 000,00 грн як вклад під відповідні відсотки. Однак станом на час звернення до суду з цим позовом Банк не повернув позивачці суму вкладу. У телефонній розмові з представниками Банку їй повідомили про внесення її до списків отримувачів коштів, проте у письмовій відповіді від 08 серпня 2016 року № 37-036-34015/16 зазначено, що виплата коштів зупинена та рекомендовано звернутися до центру обслуговування клієнтів ПАТ «Банк Михайлівський» для отримання інформаційної довідки про стан рахунків, також зазначено про нікчемність договору. За захистом свого права звернулася до суду з цим позовом.
		 
		Представник ПАТ «Банк Михайлівський» заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що на підставі рішення Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від цієї ж дати № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» та рішення від 13 червня 2016 року № 991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський». У зв'язку з цим вважає, що задоволення вимог позивача можливе виключно у межах процедури ліквідації Банку та у порядку, передбаченому Законом № 4452-VI.
		 
		Представник Фонду також позову не визнав та просив відмовити у його задоволенні, вказуючи на правомірність дій уповноваженої особи Фонду та неможливість розгляду справи у порядку цивільного судочинства. 
		 
		Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано право ОСОБА_3 на отримання відповідно до Закону № 4452-VI відшкодування за вкладами за рахунок Фонду за рахунками НОМЕР_1 на суму 142,62 грн та НОМЕР_2 на суму 25 000,00 грн. Зобов'язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про включення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за рахунком НОМЕР_2 на суму 25 000,00 грн. Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_3 гарантовані суми у розмірі 142,62 грн і 25 000,00 грн відповідно до договору від 13 квітня 2016 року № 980087000220839. 
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що між ОСОБА_3 та Фондом виникло зобов'язання, за яким останній зобов'язаний виплатити кошти у розмірі суми вкладу за договором від 13 квітня 2016 року № 980087000220839, а тому оскільки ОСОБА_3 кошти за банківським вкладом не повернуті, то суд стягнув їх з Фонду, а також 142,62 грн згідно з довідкою про стан рахунку НОМЕР_1. У задоволенні позовних вимог про стягнення 26 % річних суд відмовив з тих підстав, що стягнення таких відсотків на день виплати законом не передбачено.
		 
		Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2018 року апеляційні скарги ПАТ «Банк Михайлівський», Фонду задоволено частково. Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року у частині визнання за ОСОБА_3 права на відшкодування вкладу за рахунком НОМЕР_1 та стягнення коштів з Фонду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки позивачку не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то Фонд не мав підстав для включення її до загального реєстру та виплати гарантованої суми відшкодування вкладу. При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 26 % річних на день виплати.
		 
		У травні 2018 року уповноважена особа Фонду звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		На обґрунтування касаційної скарги уповноважена особа Фонду зазначила, що суди порушили норми процесуального права, розглянувши в порядку цивільного провадження позов про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про включення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, оскільки уповноважена особа Фонду є суб'єктом владних повноважень і у справі фактично оскаржується відмова у внесенні відомостей до реєстру вкладників, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 10 жовтня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		 
		Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. 
		 
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція. 
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У частині першій статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		 
		Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом. 
		 
		Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 
		 
		Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). 
		 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 
		 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади. 
		 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. 
		 
		В останній уточненій позовній заяві (а. с. 113-115) ОСОБА_3 заявила такі позовні вимоги: 
		 
		-                      визнати її право на отримання відповідно до Закону № 4452-VI відшкодування за вкладами за рахунок Фонду за рахунками НОМЕР_1 на суму 142,62 грн та НОМЕР_2 на суму 25 000,00 грн; 
		-                      зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за рахунком НОМЕР_2 на суму 25 000,00 грн; 
		-                      стягнути з Фонду відсотки у розмірі 142,62 грн, вклад у розмірі 25 000,00 грн та відсотки із розрахунку 26 % річних на день виплати, а також сплачений судовий збір у сумі 1 280,00 грн.
		 
		У попередній уточненій позовній заяві (а. с. 101-103) вимоги про стягнення грошових коштів були заявлені до ПАТ «Банк Михайлівський».
		 
		Отже, вимоги останньої уточненої позовної заяви фактично заявлені тільки до одного відповідача - Фонду. Хоч відповідачем також значиться ПАТ «Банк Михайлівський», проте позовних вимог до нього не заявлено.
		 
		Спір стосується права позивачки на отримання грошових коштів на підставі укладеного з Банком договору та пред'явлений фактично до Фонду у зв'язку з віднесенням ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних та запровадженням тимчасової адміністрації.
		 
		Правовідносини у цій справі врегульовані Законом № 4452-VI.
		 
		Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VIтимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку -  це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		 
		Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
		 
		Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
		 
		Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
		 
		Законом № 4452-VI  встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1).
		 
		За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. 
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
		 
		Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.
		 
		Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України. 
		 
		Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.
		 
		Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
		 
		Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд. 
		 
		Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону № 4452-VIФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 грн. 
		 
		Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		 
		Нормами статті 27 Закону № 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:
		- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;
		- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
		- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
		- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.
		 
		Наведене свідчить про те, що з початком процедури ліквідації банку його зобов'язання перед вкладниками припинено, а вимога позивачки стосується виплати, здійснення якої належить до компетенції Фонду, тому Банк не є належним відповідачем у справі.
		 
		У справі, що розглядається, Банк хоч і значиться відповідачем, але фактично вимог до нього не заявлено, про що свідчить зміст уточненої позовної заяви.
		 
		Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI).
		 
		Ухвалюючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на вказане, неправильно визначилися з юрисдикцією спору, розглянувши його по суті у порядку цивільного судочинства.
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду зробила висновок, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Тобто, такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таке ж положення міститься у пункті першому частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		 
		З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачці слід роз'яснити її право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства. 
		 
		Отже, рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року та постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2018 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
		 
		Керуючись статтями 255, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргууповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» задовольнити частково.
		 
		Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2018 року скасувати, провадження у справі закрити.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді:                                                Н. О. Антонюк  Н.П. Лященко
		С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
		В. В. Британчук Л.І. Рогач
		Д. А. Гудима  І.В. Саприкіна
		О. С. Золотніков  О.С. Ткачук
		О. Р. Кібенко  В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв  О.Г. Яновська
		                                             Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...