Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/6292/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 31.01.2019. Зареєстровано: 01.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2019.
Дата набрання законної сили: 27.08.2019
Результат оскарження 25.11.2020 Верховний Суд: залишено рішення апеляційної інстанції без змін, рішення першої інстанції набрало законну силу
Номер судового провадження: 2/204/182/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		       Справа № 204/6292/18 
		Провадження № 2/204/182/19 р. 
		 
		КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
		49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua 
		_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		15 січня 2019 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
		головуючого судді Самсонової В.В.
		за участю секретаря Зайченко О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тримання в умовах, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В серпні 2018 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 160000,00 гривень моральної шкоди, заподіяної у наслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що у період з 18 квітня 2014 року по 16 липня 2016 року він утримувався в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» - установі для тримання осіб під вартою, в якій були неналежні умови. Він стверджує, що умови тримання в установі суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Під час довготривалого тримання під вартою він утримувався в камерах № № 788, 772, 423 і 306. Зазначив, що вищевказані камери не провітрювалася: вікна в камерах не відкривалися, а штучна вентиляція ніколи не працювала. При цьому, співкамерник позивача постійно палили цигарки, в результаті в камерах постійно стояли клуби тютюнового диму, і він змушений був бути пасивним курцем. Камери знаходились в антисанітарних умовах. Стіни покривала цвіль. В камерах мешкали миші, щури, клопи, воші, павуки, таргани. Незважаючи на неодноразові скарги позивача в усній формі, ніяких заходів щодо їх виведенню адміністрацією не було вжито. У камерах були відсутні необхідні санітарні зручності. Унітазна чаша не була обладнана зливним бачком, а слабий напір води не дозволяв змити нечистоти в каналізацію. Унітазна чаша була вмурована в кутку камери на узвишші 40 сантиметрів від рівня підлоги і нічим не відгороджена від житлової зони, до того ж, вона перебувала в 1 метрі від єдиного в камері стола, на якому вони змушені були харчуватися, в 70 сантиметрах від найближчого ліжка. Справляння природніх потреб відбувалось на очах осіб, які перебували в камері, що змушувало користуватись туалетом як можна рідше. У камерах не було гарячої води, предмети першої необхідності та особистої гігієни, в тому числі туалетний папір, зубна щітка і паста, мило, не видавалися. Постільна білизна видавалась в дуже поганому стані і не змінювалась протягом перебування в слідчому ізоляторі. Простирадла і ковдри видавались в порваному вигляді, і всі в не випраних плямах. Від тривалого використання мяка начинка матраців була ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяло використовувати матраци за їх призначенням. Харчування було погане, їжа була одноманітна. Якість її приготування була дуже низька, нерідко використовувались зіпсовані продукти. У звязку з цим, їжа була непридатною до вживання. Свіжі фрукти або овочі не видавались. Капуста, картопля, цибуля, морква, надавались в мінімальній кількості тільки в супах. Мясо не видавалось. Риба надавалась, але не більше 30 грам на добу на одного увязненого. Позивачу, як і іншим увязненим його камери, надавалось право митися один раз на тиждень. При цьому, на прийняття душу відводилося - 15 хвилин. Санітарно-гігієнічні умови в душі були відсутні - на стінах був наліт невідомого походження. Неодноразові усні скарги позивача на вищевказані порушення умов утримання, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього увязнення при прокурорських обходах та керівництва установи, були залишені без уваги, і не призвели до покращення умов тримання в установі. Отже, враховуючи вище наведені обставини, він вважає, що достатньо підстав для висновку, що умови тримання його в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є такими, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції, чим йому було спричинено моральну шкоду. Таку шкоду він оцінив в 160000,00 гривень, яку просив стягнути з казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Ухвалою суду від 30 серпня 2018 року в зазначеній справі відкрито провадження та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за клопотанням позивача в його позовній заяві.
		Надалі, у звязку з встановленими судом обставинами, ухвалою суду від 22 жовтня 2018 року в даній справі було вирішено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання у справі.
		Ухвалою суду від 20 листопада 2018 року у справі було закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
		Ухвалою суду від 11 грудня 2018 року до участі у дану справу було залучено Міністерство юстиції України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		В судове засідання позивач не зявився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше його представник ОСОБА_2 надав суду клопотання, в якому підтримав позовні вимоги позивача в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні. Справу просив розглянути без його участі.
		Представник Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» ОСОБА_3 в судове засідання не зявилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, раніше надала суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі. Раніше до суду надійшов письмовий відзив від Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» на позовну заяву позивача, в якому просили відмовити позивачу в задоволенні його вимог в повному обсязі. При цьому, зазначено, що згідно з твердженням позивача умови тримання його в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань № 4» були несумісними з людською гідністю, перелічуючи у своєму позові безліч порушень та недоліків, але цей факт не має жодних підтверджень і не є дійсним, оскільки умови тримання ОСОБА_1 були належними. Так, перевіркою відповідальних осіб Установи підтверджено факт відповідності розміру зазначених камер та інвентарних споруд, що знаходяться у цих приміщеннях (наприклад: ліжко, яке також відповідає загальноприйнятим розмірам, стільці, полиці, тумби), тобто відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про попереднє увязнення» в частині забезпечення норми площі в камері для однієї взятої під варту особи не менше 2,5 квадратного метра. Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. Згідно з п. п. 8.13.1, 8.17.1 наказу Міністерства юстиції України від 27.07.2012 № 1118/5 «Про затвердження Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення та норм їх забезпечення і експлуатації в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України» із змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України № 3678/5 від 15.12.2016, загальні камери для чоловіків та жінок оснащені ліжками металевими в один або два яруси. Щодо відсутності свіжого повітря, то всі камери корпусних відділень обладнані вентиляційними отворами та мають спеціальне розташування напроти вікна, над дверима камери, що дає змогу проводити провітрювання приміщення. Провітрювання в камерах проводиться кожен день протягом години під час прогулянки засуджених та підслідних. Вентиляція в камерах здійснюється постійно, шляхом відкривання вікон та віконець для видачі їжі. Зазначені камери мають вікна, що забезпечує достатній доступ денного світла, а освітлювання електричним світлом забезпечувало увязненим читати та писати, не завдаючи шкоди їх очам. Крім того, камери обладнанні радіаторами опалення, що забезпечують стабільну температуру повітря. Всупереч позовних оскаржень, санвузли були обладнані «колінами», що забезпечувало відсутність неприємних запахів, і були відокремлені від жилої зони перегородками. Щодо санітарно-гігієнічних заходів, то організація лазне-прального обслуговування відповідає вимогам наказу Міністерства юстиції України від 08.06.2012 № 849/5 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах». Засуджені та особи, узяті під варту, відвідують лазню згідно затвердженого графіка, не менше 1 разу на тиждень з обовязковою заміною білизни. У разі, якщо в день миття у лазні за графіком засуджений, або особа що утримується під вартою виїжджає на етап (судові засідання), то миття в лазні переноситься на наступний день. Видача мийних засобів здійснюється відповідно нормам, передбаченими наказом Міністерства юстиції України № 233/5 від 10.02.2012 року «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу та працівників Державної кримінально-виконавчої служби». Контроль за якістю прання білизни здійснюють старші по корпусному відділенню, які присутні при здачі та видачі випраних речей, про що роблять відмітки у книзі обліку прийняття (видачі) білизни та використання мийних засобів по установі. У камерах та інших приміщеннях прибирання та дезінфекція проводилися регулярно - двічі на рік (навесні та восени) по всій Установі вживалися ретельні заходи з дератизації та дезінфекції. Харчування засуджених та осіб, узятих під варту, в установі організовано на підставі наказу Міністерства юстиції України від 08.06.2012 року № 850/5 «Про затвердження Положення про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час». Постачання та придбання продуктів харчування здійснюється централізовано за кошти загального та спеціального фондів Державного бюджету. Їжа готується персоналом харчоблоку Установи. Харчування є урізноманітненим та відповідає чинному нормативно-правовому регулюванню. Продукти харчування, які надходять до установи, приймаються та перевіряються комісією по продовольству установи з числа співробітників установи, про що складаються акти приймання продовольства. Всі продукти харчування на склад установи надходять при наявності документів, що засвідчують їх якість. Щотижня старшим інспектором відділу інтендантського та господарського забезпечення за участю завідуючого їдальнею і медичного працівника складаються меню-розкладки продуктів, які затверджуються начальником установи. Продукти зі складу установи для приготування їжі отримує завідуючий їдальнею за масою, зазначеною в накладних, які виписуються на підставі норм забезпечення та наказу по установі про чисельність засуджених за кожною нормою харчування і меню-розкладки. Засуджені в установі щоденно забезпечуються триразовим гарячим харчуванням, а також хлібом власного випікання з борошна пшеничного 1 ґатунку. В раціон харчування засуджених входять мясо, риба, картопля, макаронні вироби, крупи в асортименті, жири та овочі (свіжі та солені). Приготування перших та других страв здійснюється згідно технологічних карт. З метою підвищення кваліфікації кухарів щодо якісного приготування страв щомісяця в першу середу поводиться контрольне приготування їжі під контролем керівного складу установи та з проведенням раптових перевірок з цього питання з боку керівництва та співробітників Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Контроль за якістю їжі і санітарним станом в харчоблоці здійснюється відповідальним від керівництва установи, який перебуває на добовому чергуванні, черговим помічником начальника установи та черговим медичним працівником безпосередньо перед кожною видачею їжі і на протязі доби. Після кожного приготування їжі в обовязковому порядку знімається проба і перевіряється якість приготовленої їжі, про що робиться запис у книзі контролю якості приготовленої їжі. Для доставки готової їжі засудженим харчоблок забезпечений термосами в повному обсязі. Випічка хлібу в установі проводиться відповідно з вимогами Інструкції по організації виготовлення хліба в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України затвердженої наказом №340 від 24.12.2007 року, згідно виробничих листів смакові якості готової продукції задовільні, його видача здійснюється відповідно до затверджених норм. Отже виходячи з викладеного, ніякі соціальні цінності, перелічені у статті 3 Конституції, порушені не були.
		Представник Державноїказначейської службиУкраїни ОСОБА_4в судовезасідання незявилася,про часі місцерозгляду справибула повідомленаналежним чином,про причинисвоєї неявкисуду неповідомила.Раніше досуду надійшовписьмовий відзиввід Державноїказначейської службиУкраїни напозовну заявупозивача,в якомупросили відмовитипозивачу взадоволенні йоговимог вповному обсязі.При цьому,зазначено,що позовнівимоги позивачає безпідставнимиі необґрунтованими.Так,він стверджує,що йомузавдано моральнушкоду внаслідоктримання вумовах Державноїустанови «Дніпровськаустанова виконанняпокарань (№4)»,що принижуєгідність,поводження впорушення статті3Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод.Проте,на підтвердженнявищевикладеного позивачемне булонадано жоднихналежних ідопустимих доказів,які бсвідчили проспричинення йомуморальної шкоди.Крім того,позивачем жоднимчином належноне обґрунтовано,з якихміркувань вінвиходив,визначаючи розмірморальної шкоди,яку вінпросить стягнути,спираючись прицьому нарішення Європейськогосуду зправ людиниприйняті відносноДержавної установи«Дніпровська установавиконання покарань(№4)».Також зматеріалів справинеможливо встановитипричинно-наслідковийзв'язокміж триманнямпозивача вумовах Державноїустанови «Дніпровськаустанова виконанняпокарань (№4)»і виникненнямпідстав длявідшкодування моральноїшкоди позивачу. Також зазначено, що Конституційний суд України у рішенні від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою зазначає, що матеріальна та моральна шкода, завдані громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Проте, держава не відповідає по зобовязаннях державних організацій, які є юридичними особами. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Отже, оскільки Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» не є державним органом, то на неї не поширюються положення ст. 56 Конституції України. Зважаючи на викладене, відсутні законні підстави для відшкодування за рахунок держави (або Казначейства) шкоди, завданої позивачеві державною установою, а не державним органом.
		Представник Міністерстваюстиції України в судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомив. Відзиву або пояснень щодо позову не подав.
		Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають в повному обсязі по наступним підставам.
		У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2014 року по 16 липня 2016 року утримувався під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», тобто загалом повних 2 роки і ще майже 3 місяці, що підтверджується листом Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 21.05.2018 року за № 3/15-93-18/Ж-100 (а.с.17).
		Позивач вважає,що триманняйого вумовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» було таким, що принижує його гідність, а поводження з ним таким, що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У звязку з вказаним, позивач звернувся до суду і просив стягнути з казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду, заподіяну у наслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції, яку (шкоду) він визначив в розмірі 160000,00 гривень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд вважає, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту його порушених прав.
		Зокрема, як на підставу своїх позовних вимог, він посилається на положення ст. 56 Конституції України, згідно якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Аналогічне положення закріплене також у статтях 1173, 1174 ЦК України, які закріплюють, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
		До субєктів відповідальності згідно з нормами статей 1173, 1174 ЦК України належать органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, їх виконавчі органи, посадові або службові особи вказаних державних органів. Основними ознаками органів державної влади є: органи держаної влади є складовою частиною апарату (механізму) держави, уповноважені на здійснення завдань і функцій держави, наділені повноваженнями від імені держави (державно-владними повноваженнями). Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обовязками щодо реалізації державної влади. 
		У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, судам розяснено, що норми ст. 56 Конституції України не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. 
		Так, Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14316882) є юридичною особою та за організаційно-правовою формою є державною організацією (установою, закладом).
		Державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому, така організація має власний кошторис.
		Положеннями же ч. ч. 1-2 ст. 96 ЦК України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
		Отже, з аналізу вищевикладеного випливає, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», в умовах якої позивач утримувався під вартою у період з 18 квітня 2014 року по 16 липня 2016 року, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, а отже очевидним є висновок про те, що норми ст. 56 Конституції України та відповідно і статей 1173, 1174 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягають та такий спосіб захисту обраний позивачем помилково.
		В той же час, позивач і його представник в судове засідання не зявилися, а його представник до суду надав клопотання, в якому просив розглянути справу без його участі.
		При цьому, положеннями ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Таким чином, враховуючи чинну на момент розгляду справи норму закону щодо диспозитивності цивільного судочинства, судом було вжито всіх допустимих способів захисту прав позивача, а позивач, в свою чергу, розпорядився своїми правами на власний розсуд.
		За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає необхідним відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.
		Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, положення Закону України «Про судовий збір», а також те, що позивача, якому було відмовлено у задоволенні його позову, звільнено від сплати судового збору, судові витрати компенсуються за рахунок держави.
		На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, ст. 23 ЦК України, Законом України «Про попереднє увязнення», Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.03.2013 року № 460/5, Положенням про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 08.06.2012 року № 849/5, Положенням про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 08.06.2012 року № 850/5, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01.09.1997 року, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тримання в умовах, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відмовити повністю.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
		ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце перебування: Державна установа «Жовтоводська виправна колонія (№26)» за адресою: 52200, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, пров. Дальній, буд. 11.
		Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14316882, місцезнаходження: 49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 80.
		Державна казначейська служба України, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.
		Міністерство юстиції України, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00015622, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13.
		 
		 
		 
		Суддя В.В. Самсонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...