Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/2164/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 31.01.2019. Зареєстровано: 01.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2019.
Дата набрання законної сили: 30.01.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		30 січня 2019 року 
		Київ
		справа №806/2164/16
		адміністративне провадження №К/9901/15983/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Смоковича М.І.,
		суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
		за участі
		секретаря судового засідання                    Гулової О. І., 
		представника відповідача                     Євчук Г. В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 814/2648/16
		за позовом ОСОБА_2 до Національної поліції України про стягнення коштів, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою Національної поліції України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року (судді Капинос О.В., Черняхович І.Е., Шуляк Л.А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року (судді Жизневська А.В., Котік Т.С., Охрімчук І.Г.), 
		І. Суть спору
		1. У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України (далі - Національна поліція), у якому просив стягнути з Національної поліції на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 32601,72 грн.
		2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що одноразову грошову допомогу при звільненні йому виплатили 19 жовтня 2016 року, тоді як з органів поліції його звільнили з 01 серпня 2016 року. На думку позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		3. ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.
		4. Наказом Національної поліції України від 01 серпня 2016 року № 556 о/с позивач звільнений зі служби за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон      № 580-VIII); вислуга років на день звільнення (для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з поліції) складає 12 років 10 місяців 7 днів, у пільговому обчисленні - 1 рік 2 місяці 8 днів.
		5. Суди встановили, що на дату звільнення позивачу не виплатили одноразової грошової допомоги при звільненні. Згідно з випискою по рахунку ОСОБА_2, сформованої АБ «Укргазбанк» від 21 жовтня 2016 року, зазначену грошову допомогу позивачу виплатили лише 19 жовтня 2016 року. 
		6. Позивач вважає, що оскільки відповідач з 01 серпня 2016 року по 19 жовтня 2016 року допустив затримку у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, то він (відповідач) як роботодавець повинен виплатити йому компенсацію за таку затримку (за період з 01 серпня 2016 року по 19 жовтня 2016 року) у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		7. Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 15 листопада        2016 року позовні вимоги задовольнив.
		8. Стягнув з Національної поліції України на користь ОСОБА_5 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 32601,72 грн. 
		9. Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 січня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін. 
		10. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій керувалися положеннями статей 116, 117 КЗпП як нормами загального трудового законодавства, позаяк Закон № 580-VIII та, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від                 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» і постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 988 та Постанова № 393 відповідно) не містять положень, які б регулювали (чи по-іншому регулювали) відносини, які виникають у зв'язку зі звільненням поліцейського зі служби в органах поліції та остаточного розрахунку з ним при звільненні, як-от наслідки, які настають у випадку несвоєчасної виплати належного поліцейському грошового забезпечення. 
		11. З цього приводу суди, з покликанням на постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, зауважили, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. 
		12. Тож суди дійшли висновку, що оскільки у день звільнення відповідач (за наказом якого позивача звільнено зі служби в поліції) не виплатив позивачу одноразової грошової допомоги, то відповідно до статей 116, 117 КЗпП є підстави для стягнення з Національної поліції середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні. Щодо суми, яка підлягає стягненню, то її суди визначили відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Постанова № 100). 
		IV. Касаційне оскарження 
		13. У касаційній скарзі Національна поліція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		14. Обґрунтовуючи свої вимоги Національна поліція, серед іншого, зазначила, що відповідачем за цим позовом мав би бути Департамент протидії наркозлочинності Національної поліції України (далі - ДПН), у якому працював позивач і з посади у якому його звільнили. ДПН має статус юридичної особи, самостійний баланс, власні рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатки із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та кодом, веде свій (окремий від Національної поліції) бухгалтерський облік. Відповідач зазначив, що та обставина, що зі служби в органах поліції ОСОБА_2 звільнили на підставі наказу Національної поліції не змінює того, що позивач перебував у трудових відносинах саме з ДПН, де й отримував грошове забезпечення і де йому мали б виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні. 
		15. Водночас відповідач зауважив, що одноразова грошова допомога не є складовою грошового забезпечення поліцейських, тому підстав застосовувати до цих правовідносин (за аналогією) норми статей 116, 117 КЗпП не було. Також відповідач зазначив, що суди не врахували, що одноразову грошову допомогу позивачу виплатили із запізненням не з вини відповідача (через відсутність бюджетного фінансування). 
		16. Стосовно суми середнього заробітку, яку нарахував суд першої інстанції і з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, то відповідач зазначив, що її розрахунок є помилковим, адже суди залишили поза увагою положення пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260), за яким «одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів». 
		17. Натомість суди коли обчислювали суму середньоденного заробітку, визначили її шляхом ділення грошового забезпечення за останні два місяці на робочі дні, а не на календарні, відтак отримана сума є завищеною, що в підсумку вплинуло на загальну суму стягнення. За підрахунками відповідача, стягненню підлягало 21913,02 грн., а не 32601,72 грн. як визначили суди. 
		18. Також відповідач зазначив, що з цим позовом ОСОБА_2 звернувся з порушенням встановленого строку, позаяк про те, що йому не виплатили усієї суми грошового забезпечення (при звільненні) йому мало б бути відомо ще в день звільнення. Окрім того, відповідач (під час касаційного розгляду справи) звернув увагу на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у справі № 820/1134/17. 
		V. Релевантні джерела права та акти їх застосування
		19. Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
		20. Згідно з частиною другою статті 13 Закону № 580-VIII до складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань.
		21. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 580-VIII у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення.
		22. Відповідно до частин першої-третьої статті 14 Закону № 580-VIII структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. 
		23. Штатний розпис (штат) поліції затверджує керівник поліції.  Кошторис поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
		24. Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
		25. Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.
		26. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 886 Департамент протидії наркозлочинності утворено як юридичну особу публічного права як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. 
		27. Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 580-VIII керівник поліції: 1) очолює поліцію та здійснює керівництво її діяльністю, забезпечує виконання покладених на неї завдань; <…> 11) приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та звільняє з посад поліцейських відповідно до положень цього Закону; <…>. 
		28. Відповідно до статті 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		29. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
		30. Згідно з частиною четвертою статті 9 цього Закону виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
		31. Відповідно до частини п'ятої статті 9 Закону № 2262-XII поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
		32. Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».
		33. Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		34. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. 
		35. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. 
		36. Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 
		37. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 
		38. Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		VІ. Висновки Верховного Суду
		39. Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що позивачу виплатили одноразову грошову допомогу при звільненні не в день звільнення (01 серпня 2016 року), а більш ніж через два місяці (19 жовтня 2016 року). 
		40. Правовою підставою для звернення до суду з цим позовом є положення статей 116, 117 КЗпП, з покликанням на які суди попередніх інстанцій і задовольнили позовні вимоги. 
		41. У цьому зв'язку слід зазначити, що доводи відповідача про те, що спірні правовідносини регулюються нормами спеціального законодавства і норми КЗпП застосуванню слушними є частково.
		36. Оскільки положення спеціального законодавства, зокрема Закону №  580-VIII, не врегульовують усіх питань та/чи спорів які можуть виникати при звільненні поліцейського зі служби в органах поліції, як-от відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин окремі положення КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.
		37. Відповідачем у цій справі є Національна поліція, яка у правовідносинах, які виникли у зв'язку зі звільненням позивача зі служби в органах поліції, діяла як орган, до компетенції якого (в особі його керівника) віднесено прийняття рішень про прийняття і звільнення зі служби, тобто як роботодавець. 
		38. ДПН є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції і наділений статусом юридичної особи. Водночас у правовідносинах з позивачем він не діяв як орган, до відання якого віднесено ухвалення рішення про прийняття на службу та звільнення з неї і те, що грошове забезпечення позивачу виплачував ДПН не змінює його правового статусу у правовідносинах, пов'язаних з прийняттям на службу в органи поліції. 
		39. Так, у справі № 820/1134/17 (К/9901/17329/18) колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що за наведеного вище правового регулювання виплата поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби проводиться Національною поліцією України. 
		40. З урахуванням положень пункту 3 розділу І Порядку № 260 до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		41. Отож, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і Національна поліція, у структурі якої працював позивач, як роботодавець, і як орган, до відання якого віднесено виплату цієї допомоги, зобов'язане її виплатити. 
		42. З огляду на положення статей 116, 117 КЗпП, обов'язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом Національної поліції, то і обов'язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення, як і наслідки за неналежне виконання цього обов'язку, теж покладено на нього.
		43. Щодо доводів відповідача про строки звернення до суду з цим позовом, то з цього приводу варто зазначити правовий висновок, який висловив Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012: «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 
		44. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
		45. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
		46. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
		47. Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
		48. З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
		49. Тому з огляду на зазначене та за встановлених в цій справі обставин доводи відповідача про те, що позивач пропустив строк звернення з цим позовом до суду безпідставні, позаяк ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень закону. 
		50. Щодо доводів відповідача в частині розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то з цього приводу колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких (у цій частині) є певним чином подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається. 
		51. Зокрема у справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
		52. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні. 
		53. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.
		54. Відповідно до пункту 2 Постанови № 988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським. 
		55. Такий Порядок затверджено згаданим наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799). 
		56. Відповідно до пункту 2 згаданого Наказу він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
		57. Вперше Закон № 580-VIII опублікований в офіційному виданні - газеті «Голос України» 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.
		58. Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
		59. Порядок № 260 опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39). 
		60. Так, у справі, що розглядається, період затримки розрахунку при звільненні тривав з 01 серпня 2016 року по 19 жовтня 2016 року, тобто після набрання чинності згаданим спеціальним нормативно-правовим актом.
		61. Відповідно до статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. 
		62. Враховуючи, що на дату звільнення позивача зі служби в поліції, а саме 01 серпня 2016 року, набрали законної сили норми спеціального нормативно-правового акта (Порядку № 260), колегія суддів дійшла висновку, що при обчисленні суми середньої заробітної плати, яка підлягала стягненню за час затримки розрахунку при звільненні позивача суди в цій справі помилково застосували положення Постанови № 100 (взявши в основу розрахунку середньоденної заробітної плати кількість робочих днів, а не календарних). 
		63. Суд касаційної інстанції, з огляду на обсяг повноважень при перегляді судових рішень, не може виправити помилку, яку допустили суди попередніх інстанцій в цій частині. Але оскільки здійснений судами розрахунок середнього заробітку, який стягнули з відповідача в цій справі, ґрунтується на помилковому застосуванні норм матеріального права, судові рішення в цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд. 
		64. Зважаючи на приписи частин другої, четвертої статті 353 КАС України, оскаржувані судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 
		VII. Судові витрати
		65. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
		п о с т а н о в и в :
		1.          Касаційну скаргу Національної поліції України задовольнити частково. 
		2.          Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. 
		Головуючий                                                                                          М.І. Смокович          
		Судді                                                                                                     О. В. Білоус
		                                                                                                    Т. Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...