Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/3240/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; дорожнього руху; транспорту та перевезення пасажирів; транспорту та перевезення пасажирів.
Надіслано судом: 31.01.2019. Зареєстровано: 03.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2019.
Дата набрання законної сили: 31.01.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		31 січня 2019 року 
		Київ
		справа №463/3240/17
		адміністративне провадження №К/9901/65524/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді (судді-доповідача) -                                                   Данилевич Н.А.,
		суддів -                                                                                                                                    Бевзенка В.М., 
		                                                                                                                                                       Шарапи В.М.,
		 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні 
		касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року (суддя Крутько О.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року (головуючий суддя - Большакова О.О., судді - Гуляк В.В., Коваль Р.Й.) у справі 
		за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
		до Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України
		про скасування постанови, -
		в с т а н о в и в :
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПуАТ «Українська залізниця») звернулося до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Львівський прикордонний загін) про скасування постанови Львівського прикордонного загону від 10.06.2017 року № 4 у справі про правопорушення, пов'язане з відповідальністю перевізника під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень. 
		2.          В обґрунтування позовних вимог ПуАТ «Українська залізниця» зазначило, що 13.04.2017 року о 17 год. 45 хв. потягом №706 сполученням «Перемишль-Львів-Київ», перевізником - ПАТ «Українська залізниця» перевезено через державний кордон України до пункту пропуску для залізничного сполучення «Мостиська» без належних документів для в'їзду в Україну громадянина Бельгії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який пред'явив на паспортний контроль ідентифікаційну картку громадянина Бельгії НОМЕР_1, видану 23.12.2016 року до 23.12.2026 року, що не дає право на перетинання державного кордону. 10.06.2017 року начальником Львівського прикордонного загону, полковником ОСОБА_3 винесено постанову №4 про правопорушення, пов'язане із здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень. Позивач вважає вказану постанову незаконною та просить її скасувати. У позовній заяві позивач зазначає, що за міждержавними угодами громадяни більше 70-ти держав мають право безвізового в'їзду в Україну і працівники залізниці мають виконувати в першу чергу свої безпосередні обов'язки з обслуговування пасажирів та фізично і технічно не мають можливості відслідковувати та запам'ятовувати всі міждержавні угоди. Крім того, на переконання позивача, тільки представники Державної прикордонної служби України в межах своїх завдань та обов'язків наділені повноваженнями при здійсненні прикордонного контролю встановлювати наявність належно оформлених документів.
		3.          Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 05.12.2017 року адміністративну справу №463/3240/17 передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		4.          Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
		5.          Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що стюарди міжнародного пасажирського сполучення повинні перевіряти перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для виїзду до держави прямування, транзиту, оскільки саме вони пропускають осіб у вагони міжнародного швидкісного потягу «Інтерсіті+». Робота ж працівників Державної прикордонної служби полягає у встановленні дійсності та приналежності цього паспортного документа іноземцю чи особі без громадянства. Перевізником - ПАТ «Українська залізниця» не виконано обов'язок перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, чим порушено вимоги ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» та ст.22-1 Закону України «Про залізничний транспорт». Не прийнято до уваги посилання позивача на те, що відповідальність перевізників встановлена за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, оскільки в даній справі не йдеться про підроблення документів громадянином Бельгії. Також суд критично оцінив твердження позивача про те, що працівники залізниці не можуть знати та відслідковувати всі міждержавні угоди, оскільки у вищезазначеній нормі закону йдеться про перевірку документів необхідних для в'їзду до України, тобто працівники залізниці повинні знати про те за якими документами дозволено в'їзд в Україну. Що стосується посилання позивача на окремі порушення та неточності при оформленні протоколу, то вони не спростовують факту вчинення правопорушення. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що постанова Львівського прикордонного загону від 10.06.2017 року №4 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, про накладення на Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» штрафу в розмірі 8 500,00 грн. є законною.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		6.          Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ПуАТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
		7.          Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.
		8.          Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновками суду першої інстанції. Щодо аргументів апелянта на те, що стюард дотримувався і діяв у відповідності до вимог ст.22-1 Закону України «Про залізничний транспорт» та «Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення»,  суд зазначив, що такі є безпідставними, адже ним не було перевірено наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
		9.          ПуАТ «Українська залізниця» (далі - скаржник) в листопаді 2018 року звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року.
		10.          В касаційній скарзі ПуАТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року і прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
		11.          В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що:
		11.1.          Протокол №440142 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, складений з порушенням чинного законодавства в частині: - визначення дати складання протоколу; - дати та місця реєстрації перевізника; - залучення свідків, які є працівниками відповідача; - відсутність підпису особи на яку складений протокол та запису про відмову від підпису в протоколі. Також ПуАТ «Українська залізниця» не уповноважувало ОСОБА_4 підписувати протокол та бути присутнім як представник залізниці при розгляді справи про правопорушення;
		11.2.          Постанова №4 від 10.06.2018р. не відповідає абзацу третьому п.2 ч.2 ст.12 Закону України «Про відповідальність перевізників», оскільки не містить ім'я та по батькові посадової особи, а зазначено лише її прізвище та ініціали;
		11.3.          Оскільки громадянин Бельгії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, пред'явив на паспортний контроль ідентифікаційну картку, що є паспортним документом, то перевізником не було порушено вимоги ст.22-1 Закону України «Про залізничний транспорт». Наведена стаття не містить норми щодо того, що перевізник при перевезені пасажира у міжнародному залізничному сполученні зобов'язаний до початку перевезення перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для виїзду до держави прямування;
		11.4.          Стюард дотримувався і діяв у відповідності до вимог ст.22-1 Закону України «Про залізничний транспорт» та «Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення»;
		11.5.          Преамбулою Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» визначено, що цей закон встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для виїзду до держави прямування;
		11.6.          Посилаючись на приписи Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення вважає, що тільки представники Державної прикордонної служби України в межах своїх завдань та обов'язків наділені повноваженнями при здійсненні прикордонного контролю встановлювати наявність належно оформлених документів.
		11.7.          Ця справа предметно підсудна місцевому загальному суду к адміністративному суду, а саме Личаківському районному суду м. Львова
		12.          Львівський прикордонний загін надав відзив на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції без змін. Зазначає, що відповідно до Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» на перевізника перед початком здійснення міжнародного пасажирського перевезення покладений обов'язок перевірки наявності у пасажирів документів, необхідних для виїзду до держави прямування (закордонного паспорту). Зазначає, що ідентифікаційна картка - це паспорт, що посвідчує особу, але не дає права без іншого документа перетинати межі держав. Відсутність жодних зауважень у протоколі №440142 від 08.06.2017р. свідчить про погодження перевізника з фактом виявленого правопорушення. При цьому, скаржник не спростовує того, що ОСОБА_4 є його працівником. З аналізу частини 1 та 2 статті 22-1 Закону України «Про залізничний транспорт» випливає, що у перевізника виникає обов'язок до початку міжнародного перевезення перевірити наявність у пасажира необхідних документів для виїзду до держави прямування. Вважає, що посилання скаржника на ст.45 Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення не звільнює останнього від відповідальності, передбаченої ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», оскільки вказана Угода звільнює перевізника від перевірки дотримання пасажиром паспортно-адміністративних правил, в той час як на спірні правовідносини виникли з приводу перевірки лише наявності необхідних документів.
		13.          Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		14.           13 квітня 2017 року о 17 год. 45 хв. потягом №706 сполученням «Перемишль-Львів-Київ» перевізником - Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» було перевезено через державний кордон України в пункт пропуску для залізничного сполучення «Мостиська» без належних документів для в'їзду в Україну громадянина Бельгії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який пред'явив на паспортний контроль ідентифікаційну картку громадянина Бельгії НОМЕР_1, видану 23.12.2016р., яка не дає право на перетинання державного кордону України.
		15.           13 квітня 2017 працівниками Львівського прикордонного загону складено протокол №440142 та винесено рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 13.04.2017р.
		16.           10 червня 2017 начальником Львівського прикордонного загону винесено постанову №4 у справі про правопорушення, пов'язане з відповідальністю перевізника під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень, якою на ПАТ «Українська залізниця» накладено штраф у розмірі 8500,00 грн. за вчинення правопорушення передбаченого частиною 1 статті 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
		17.          Стаття 19 Конституції України: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		          Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		18.          Стаття 45 Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення: пасажир, відправник і одержувач багажу або товаробагажу зобов'язані дотримуватися паспортно-адміністративні (в тому числі візові), митні та інші правила, встановлені при проїзді залізничним транспортом у міжнародному сполученні, як щодо себе, так і по відношенню до своєї ручної поклажі, багажу і товаробагажу . Залізниця не має права контролювати дотримання зазначених правил, за винятком встановлених органами залізниць або міжнародними угодами в галузі залізничного транспорту, і не несе відповідальності за невиконання цих правил пасажиром, відправником та одержувачем багажу або товаробагажу.
		19.          Пункти 1-4 статті 7 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми: без шкоди для міжнародних зобов'язань стосовно вільного пересування осіб Сторони будуть посилювати, наскільки це можливо, такий прикордонний контроль, який може бути необхідним для запобігання й виявлення торгівлі людьми.
		Кожна Сторона вживає законодавчих або інших відповідних заходів для запобігання, наскільки це можливо, використанню транспортних засобів, які експлуатуються комерційними перевізниками, для вчинення правопорушень, визначених згідно із цією Конвенцією.
		Де це доцільно й без шкоди для відповідних міжнародних конвенцій такі заходи включають запровадження обов'язку комерційних перевізників, зокрема будь-якої транспортної компанії або власника чи оператора будь-якого транспортного засобу, упевнитися, що всі пасажири мають проїзні документи, які вимагаються для в'їзду до приймаючої держави.
		          Кожна Сторона вживає необхідних заходів згідно зі своїм внутрішнім законодавством для забезпечення санкцій у випадках порушення обов'язку, викладеного в пункті 3 цієї статті.
		20.          Пункти 1-4 статті 11 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності: без шкоди для міжнародних зобов'язань щодо вільного пересування людей Держави-учасниці, наскільки це можливо, встановлюють такі заходи прикордонного контролю, які можуть знадобитися для попередження і виявлення торгівлі людьми.
		Кожна Держава-учасниця вживає законодавчих або інших належних заходів для попередження, наскільки це можливо, використання транспортних засобів, експлуатованих комерційними перевізниками, при вчиненні злочинів, визнаних такими відповідно до статті 5 цього Протоколу.
		У відповідних випадках і без шкоди для застосовних міжнародних конвенцій такі заходи включають встановлення для комерційних перевізників, у тому числі будь-якої транспортної компанії або власника чи оператора будь-яких транспортних засобів, зобов'язання переконатися в тому, що всі пасажири мають документи на в'їзд/виїзд, необхідні для в'їзду до приймаючої держави.
		Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів, відповідно до свого внутрішнього законодавства для того, щоб передбачити санкції за порушення зобов'язання, встановленого в пункті 3 цієї статті.
		21.          Пункти 1-4 статті 11 Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності: без шкоди для міжнародних зобов'язань щодо вільного пересування людей Держави-учасниці, наскільки це можливо, встановлюють такі заходи прикордонного контролю, які можуть знадобитися для попередження і виявлення незаконного ввозу мігрантів.
		Кожна Держава-учасниця вживає законодавчих та інших відповідних заходів для попередження, наскільки це можливо, використання транспортних засобів, які експлуатуються комерційними перевізниками, при вчиненні злочину, визнаного таким відповідно до пункту 1 (a) статті 6 цього Протоколу.
		У відповідних випадках і без шкоди для застосовних міжнародних конвенцій такі заходи включають встановлення для комерційних перевізників, у тому числі будь-якої транспортної компанії або власника, чи оператора будь-яких транспортних засобів, зобов'язання переконатися в тому, що всі пасажири мають документи на в'їзд/виїзд, необхідні для в'їзду до приймаючої держави.
		Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів, відповідно до свого внутрішнього законодавства для того, щоб передбачити санкції за порушення зобов'язання, встановленого в пункті 3 цієї статті.
		22.          Частини 1, 2 та 4 статті 22-1 Закону України від 04 липня 1996 року №273/96-ВР «Про залізничний транспорт»: під час перевезення у міжнародному залізничному сполученні пасажир зобов'язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред'явити їх перевізникові на його вимогу.
		Перевізник при перевезенні пасажира у міжнародному залізничному сполученні, крім обов'язків, передбачених статтею 22 цього Закону, зобов'язаний до початку такого перевезення перевірити наявність у пасажира паспортного документа, що посвідчує особу пред'явника, або документа, що його замінює, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив необхідні документи.
		За невиконання обов'язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному залізничному сполученні наявність у нього документів, зазначених у частині другій цієї статті, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену законом.
		23.          Преамбула Закону України від 10 січня 2002 року № 2920-III «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»: цей Закон відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.
		24.          Частини 1 та 4 статті 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»: підприємства (їх об'єднання), установи, організації, фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення.
		          Перевізник звільняється від відповідальності, передбаченої цією статтею, якщо доведе, що документи, надані йому пасажиром перед початком міжнародного пасажирського перевезення, дали йому достатні підстави вважати, що пасажир мав документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, транзиту.
		25.          Стаття 2 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»: справи про правопорушення, передбачені статтею 1 цього Закону, розглядають відповідні органи охорони державного кордону України.
		          Від імені органів охорони державного кордону України розглядати справи про правопорушення та накладати штрафи мають право начальники органів охорони державного кордону України та їх заступники.
		26.          Стаття 3 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»: посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол.
		У протоколі зазначаються: дата і місце його складення; прізвище, ім'я, по батькові, посада особи, яка склала протокол; назва перевізника, його юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце реєстрації; прізвище, ім'я, по батькові особи, яка керує транспортним засобом, або представника перевізника, у присутності якого складено протокол; прізвище, ім'я, по батькові свідків (за наявності); дата і місце вчинення правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
		Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка керує транспортним засобом, або представником перевізника, у присутності якого складено протокол про правопорушення, а за наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами.
		У разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, або представника перевізника від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Особа, яка керує транспортним засобом, або представник перевізника має право надати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
		Протокол складається у двох примірниках. Перший примірник разом з іншими документами, що стосуються справи, надсилається протягом трьох робочих днів з дня вчинення правопорушення посадовій особі, уповноваженій накладати штраф. Другий примірник вручається особі, яка керує транспортним засобом, або представнику перевізника під розписку.
		27.          Стаття 5 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»: особами, які беруть участь у розгляді справи, визнаються: представник перевізника; свідки; експерт; перекладач; захисник.
		28.          Частина 1 статті 6 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»: справа про правопорушення розглядається в присутності представника перевізника. В разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне сповіщення представника про місце і час розгляду справи і якщо від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду.
		29.          Частина 1 статті 12 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»: посадова особа органу охорони державного кордону України, уповноважена накладати штрафи, приймає відповідне рішення протягом п'ятнадцяти днів після надходження протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи. Рішення оформляється постановою відповідної особи. 
		30.          Частини 1, 2 та 4 статті 12  Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»: посадова особа органу охорони державного кордону України, уповноважена накладати штрафи, приймає відповідне рішення протягом п'ятнадцяти днів після надходження протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи. Рішення оформляється постановою відповідної особи.
		У справі про правопорушення посадова особа органу охорони державного кордону України виносить одну з таких постанов: 1) про накладення штрафу; 2) про закриття справи.
		Постанова у справі про правопорушення повинна містити: найменування посади, прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка винесла постанову; дату розгляду справи; відомості про перевізника, щодо якого розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення Закону, яким передбачається відповідальність за таке правопорушення; прийняте у справі рішення; розрахунковий рахунок та установу банку, до якої можна сплатити штраф; вказівку про порядок і строк її оскарження до суду.
		31.          Пункт 16 частини 1 статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
		32.          Частина 1 статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
		33.          Частина 1 статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України; <…> іноземців - громадян держав, які можуть в'їжджати в Україну без візи відповідно до законодавства України чи міжнародного договору України, - за паспортним документом або іншим документом, якщо це передбачено міжнародним договором України.
		34.          Абзац перший пункту 7.2 розділу 7 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006р. №1196, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2007 року за № 310/13577: посадка в поїзд осіб, що здійснюють поїздку за повними проїзними документами, здійснюється за пред'явлення проїзного документа та документа, який посвідчує особу (паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідчення водія, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа для виїзду за кордон особи, яку визнано біженцем, та особи, яка потребує додаткового захисту, довідки про звернення за захистом в Україні, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, картки мігранта, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, паспортного документа іноземця та особи без громадянства).
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		35.          Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		36.          Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
		37.          Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
		38.          З аналізу наведених правових приписів висновується, що перевізник при перевезенні пасажира у міжнародному залізничному сполученні зобов'язаний до початку такого перевезення перевірити наявність у пасажира паспортного документа, що посвідчує особу пред'явника, або документа, що його замінює. При цьому, під паспортним документом визнається документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
		39.          За невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів перевізники несуть відповідальність відповідно до Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».
		40.          Наведені законодавчі приписи відповідають взятим на себе Україною зобов'язанням, що випливають зі змісту наведених положень Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, які вимагають встановлення заходів щодо перевірки комерційними перевізниками наявності у пасажирів документів на в'їзд/виїзд, необхідних для в'їзду до приймаючої держави, та санкцій за невиконання цих заходів, а тому посилання скаржника на статтю 45 Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення є безпідставним.
		41.          Крім того, Суд зазначає, що обов'язок у перевізника переконатися лише в тому, що пасажир має документ на в'їзд до країни призначення не вказує на необхідність перевірки справжності документу.
		42.          Зі змісту встановлених судами обставин випливає, що скаржник не перевірив наявність у пасажира - громадянина Бельгії паспортного документа, який надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною, що призвело до перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів. Отже, у відповідача були передбачені ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» підстави для притягнення скаржника до відповідальності.
		43.          Відсутність у спірній постанові від 10.06.2018р. ім'я і по батькові посадової особи - начальника Львівського прикордонного загону, а зазначення лише його прізвища та ініціалів не є тією обставиною яка б впливала на права та законні інтереси скаржника при вирішенні питання щодо наявності підстав для відповідальності перевізника за порушення законодавства під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень.
		44.          Враховуючи відсутність між сторонами спору щодо фактичних обставин справи, Суд вважає, що наявність описки в даті складання протоколу №440142 та не зазначення в цьому протоколі дати і місця реєстрації перевізника, не призвело до не врахування усіх обставин, що мали значення для прийняття спірної постанови. 
		45.          Так само, з огляду на те, що скаржник не спростовує підписання його працівником протоколу про правопорушення, Суд вважає, що відповідач правомірно склав спірну постанову на підставі вказаного протоколу.
		46.          Щодо посилання скаржника на те, що ця справа була предметно підсудна Личаківському районному суду м. Львова, Суд зазначає, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 05.12.2017 року адміністративну справу №463/3240/17 передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду. ПуАТ «Українська залізниця» вказану ухвалу не оскаржувало. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
		47.          Крім того, з вказаної ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 05.12.2017 року випливає, що саме ПуАТ «Українська залізниця» звернулося із клопотанням про передачу справи за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду, що підтверджується матеріалами справи.
		48.          Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено. 
		49.          Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		50.          Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
		51.          З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
		52.          Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
		п о с т а н о в и в :
		53.          Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
		54.          Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року - залишити без змін.
		55.          Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач Н.А. Данилевич          
		Судді                                                                                           В.М. Бевзенко
		                                                                                          В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...