Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/25971/18 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку КПК України; Клопотання слідчого, прокурора, сторони кримінального провадження.
Надіслано для оприлюднення: 01.02.2019. Зареєстровано: 03.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2019.

Номер судового провадження: 1-кс/760/70/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 52017000000000202

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Провадження № 1-кс/760/70/19
		Справа № 760/25971/18
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 січня 2019 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю адвоката ОСОБА_3 , власників майна  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , подане в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про скасування арешту майна, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		до слідчого судді надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 року.
		Вважає, що арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 в частині накладення арешту із забороною власнику та іншим особам відчужувати майно, а саме квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , що перебувають у власності ОСОБА_4 , квартиру АДРЕСА_4 , що перебуває у власності ОСОБА_5 необґрунтованим.
		Окрім цього, адвокат зазначав, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000202 від 23.03.2017 здійснюється за ч.2 ст.28, ч. 2 ст. 364 КК України, яка не міститься в переліку, передбаченому ч.1 ст. 96-1 КК України для забезпечення спеціальної конфіскації в даному кримінальному провадженні, а тому арештоване майно (квартири, що належать на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) не було і не може бути об`єктом спеціальної конфіскації, оскільки право власності на зазначене майно набуте останніми за кошти, отримані законним шляхом, - за 6 місяців до внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення у ЄРДР та за 18 місяців до накладення арешту на вказане, добросовісно набуте майно.
		Також адвокат зазначає, що матеріали клопотання, як і ухвала слідчого судді, не містять відомості про те, що майно (квартири, що належать на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), є предметом кримінального правопорушення, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Крім того, ні з тексту клопотання детектива, ні зі змісту ухвали слідчого судді, не вбачається, яке відношення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають до діяльності ПАТ КБ «Хрещатик».
		Також, вказав, що органом досудового розслідування не доведено та при розгляді клопотання не встановлено достатніх доказів для безспірного висновку про наявність підстав, які б виправдовували доцільність накладення арешту на майно, належне на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки останні не мають статусу підозрюваних в кримінальному провадженні і більш того, жодній особі у вказаному кримінальному провадженні, досудове розслідування у якому триває вже понад півтора року, не повідомлено про підозру.
		Адвокат вважає, що арешт на належні квартири був накладений необґрунтовано, жодних цілей кримінального провадження він не забезпечує, необґрунтовано порушуючи при цьому її право власності, а також те, що на даний час відсутні підстави для застосування такого засобу забезпечення кримінального провадження.
		У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 , підтримав клопотання про скасування арешту з наведених у ньому підстав, просив його задовольнити.
		Власники майна  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , думку свого адвоката підтримали, просили скасувати арешт накладений на їхнє майно.
		Детектив Національного антикорупційного бюро України двічі у судове засідання не з`явився, про розгляду клопотання повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив.
		Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для його задоволення.
		Судом встановлено, що ОСОБА_5 є власником (володільцем) майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу квартири (з розстроченням платежу) від 04.04.2016, договору відступлення прав та обов`язків за договором купівлі-продажу квартири (з розстрочення платежу) від 28.09.2016.
		Також встановлено, що ОСОБА_4 є власником (володільцем) майнових прав на квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу квартири (з розстроченням платежу) від 04.04.2016, договору відступлення прав та обов`язків за договором купівлі-продажу квартири (з розстрочення платежу) від 28.09.2016.
		Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , перебувають у власності ОСОБА_4 .
		Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_4 , перебуває у власності ОСОБА_5 .
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом права в Україні, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантується захист від неправомірних обмежень не лише власникам існуючого майна, а й власникам майнових прав та інших активів, що мають «розумні очікування» на реалізацію свого майнового права (рішення у справі «Броньовський проти Польші» від 22.06.2004 за заявою № 31443/96, рішення від 01.06.2006 у справі «Федоренко проти України» (п.п. 21-34)).
		Згідно з нормами ст.174КПК України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наділені правом на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування накладеного на їх квартири арешту.
		Відповідно до ч. 4 ст.41Конституції України право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64).
		Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		Таким чином, право власності не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: a) чи є втручання законним; b) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; c) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Положеннями ст.7КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканність права власності.
		Відповідно до загальних засад кримінального провадження позбавлення або обмеження права власності здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
		За визначенням ч. 1 ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
		Згідно з ч. 2 ст.170КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
		Приписами ч. 10 ст.170КПК України передбачено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
		Відповідно до вимог ч. 11 ст.170КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
		За загальними правилами, визначеними ст. 132 КПК України, застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
		Поряд з цим, визначений КПК України процесуальний порядок обмеження права власності закріплює об`єктивні передумови для забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, передбачає засоби, що гарантують реалізацію цих прав, їх захист, поновлення на випадок порушення, а також охорону законних інтересів.
		Частиною 4 ст.173КПК України визначено, що слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
		Положеннями ст.174КПК України закріплено механізм захисту законних прав та інтересів осіб, право власності яких обмежено під час кримінального провадження.
		Зокрема, згідно з ч. 2 ст.174КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
		Виходячи із змісту приписів ч. ч. 3-6 ст. 170 КПК України, умовами арешту майна для досягнення у кримінальному провадженні законної мети відповідно до ч. 2 ст.170КПК України є наявність визначеної сукупності обставин, які підлягають встановленню для прийняття відповідного процесуального рішення.
		З урахуванням зазначеного, обґрунтованість застосування арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження, залежить від підтвердження висновків про існування відповідної сукупності обставин фактичними даними, які випливають із представлених доказів.
		Потреба в арешті майна обумовлюється як правовою підставою застосування цього заходу забезпечення, так і його метою та завданням відповідно до конкретних обставин кримінального провадження.
		Судовим розглядом встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000202 від 23.03.2017 за ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України.
		Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні розпочато за фактом зловживання службовим становищем службовими особами низки комунальних підприємств Київської міської державної адміністрації, які, діючи всупереч інтересам очолюваних ними комунальних підприємств, будучи зобов`язаними відповідно до статусів спрямовувати їх діяльність на виконання річного фінансового плану з метою одержання запланованих сум доходів та чистого прибутку, не припускаючи при цьому витрат невиробничого характеру не передбачених річним фінансовим планом, надали за рахунок обігових коштів підприємств фінансову допомогу на загальну суму 349 870 921, 00 грн. ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест», яке 04.04.2016 та 05.04.2016 перерахувало вказані кошти на підставі договорів купівлі-продажу квартир комерційним структурам ПрАТ «Агрофірма «Троянда», ТОВ КУА «Авалон», які використали їх у власній фінансово-господарській діяльності та станом на 23.03.2017 право власності на квартири за ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест» не оформили.
		За таких обставин, детектив Національного бюро ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №52017000000000202 від 23.03.2017 року.
		Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 року клопотання детектива задоволено та накладено арешт на квартири, в тому числі на: квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , що перебувають у власності ОСОБА_4 , квартиру АДРЕСА_4 , що перебуває у власності ОСОБА_5 .
		Відповідно до вимог ч. 2 ст.173КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен серед іншого враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
		Зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що арешт на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , що перебувають у власності ОСОБА_4 , квартиру АДРЕСА_4 , що перебуває у власності ОСОБА_5 накладено виходячи з того, що вказані квартири були засобом вчинення кримінального правопорушення, оскільки завдяки використанню їх в якості предмету договору купівлі-продажу виникла можливість перевести грошові кошти комунального підприємства на рахунки третіх осіб, а тому вказані квартири відповідають критеріям речових доказів, викладеним у ст. 98 КПК України, а також щодо них можливе застосування процедури спеціальної конфіскації у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.
		Вирішуючи питання про обґрунтованість клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя враховує наступні обставини.
		Частинами 3, 6 ст.170КПК України визначені такі умови застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації: 1) у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті (з метою забезпечення збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу; 2) у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті (з метою забезпечення спеціальної конфіскації), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 Кримінального кодексу України.
		Таким чином, за змістом вказаних норм закону, вжиття заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту допускається щодо визначеного кола суб`єктів: у випадку арешту з метою забезпечення збереження речових доказів - щодо будь-якої фізичної або юридичної особи; у випадку арешту з метою забезпечення спеціальної конфіскації - щодо підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи.
		Крім того, необхідною умовою застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна у випадку вжиття цього заходу з метою забезпечення збереження речових доказів є наявність достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, тобто: 1) було знаряддям вчинення кримінального правопорушення; 2) зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, 3) є предметом, що був об`єктом кримінально протиправних дій, 4) набуте кримінально протиправним шляхом або отримано юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Необхідною умовою застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна у випадку вжиття цього заходу з метою забезпечення спеціальної конфіскації є наявність достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України, а у разі накладення арешту на майно третьої особи, - також наявність достатніх підстав вважати, що вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.
		У межах кримінального провадження № 52017000000000202 від 23.03.2017 року здійснюється досудове розслідування кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.
		Частиною 1 ст.364КК України передбачено склад злочину, об`єктивна сторона якого включає зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого частиною другою ст.364КК України є спричинення вказаним діянням тяжких наслідків.
		Разом з цим, виходячи з правової кваліфікації злочину в ухвалі слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 року відсутні фактичні дані, які свідчать про те, що майно, на яке накладено арешт відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, в тому числі, зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуте кримінально протиправним шляхом або отримано юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Так само, відсутні фактичні дані, які свідчать про те, що арештоване майно набуте безоплатно, і що знали чи повинні були знати, що це майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України. Навпаки, до клопотання додані докази оплатного придбання прав на арештовану квартиру за ринковою ціною.
		Крім того, накладення арешту на вказані квартири з метою забезпечення спеціальної конфіскації не відповідає нормам ч. 10 ст. 170 КПК України, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є добросовісними набувачами. 
		Крім того, слідчий суддя враховує, що з моменту початку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000202 від 23.03.2017 року пройшло більше ніж півтора року, однак жодній особі повідомлення про підозру не вручено, відомості про проведення будь-яких слідчих дій щодо арештованого майна слідчому судді не надані. 
		Таким чином, за результатами судового розгляду клопотання не встановлено наявності достатніх підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , що перебувають у власності ОСОБА_4 , та квартири АДРЕСА_4 , що перебуває у власності ОСОБА_5 .
		Вказане свідчить, що арешт квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , що перебувають у власності ОСОБА_4 , та квартири АДРЕСА_4 , що перебуває у власності ОСОБА_5 жодним чином не забезпечує дане кримінальне провадження, а потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у їх права.
		Зважаючи на тривалість досудового розслідування, відсутність осіб, яким пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, суд доходить до висновку, що збереження арешту на належні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 квартири неможливо вважати розумним та співмірним заходом забезпечення кримінального провадження.
		З огляду на вищевикладене, клопотання про скасування арешту підлягає задоволенню.
		Керуючись ст. ст. 98, 100, 170-174 КПК України, слідчий судя, -
		 
		УХВАЛИВ:
		клопотання задовольнити.
		Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року в рамках кримінального провадження №52017000000000202 від 23.03.2017, в частині заборони власнику та іншим особам відчужувати майно, а саме:
		- на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , що належать на праві власності ОСОБА_4 ;
		- на квартиру АДРЕСА_4 , що належить на праві власності ОСОБА_5 .
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Слідчий суддя                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...