Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 285/2975/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2019.
Дата набрання законної сили: 31.01.2019
Номер судового провадження: 61-31641ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		31 січня 2018 року
		м. Київ
		справа № 285/2975/16
		провадження № 61-31641 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		представник позивача - ОСОБА_5,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Кредобанк», 
		представник відповідача - Лигін Вадим Віталійович,
		третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Топорська Наталія Василівна,
		третя особа - відділ державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції Житомирської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2017 року у складі судді               Помогаєва А. В. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області               від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Широкової Л. В., 
		Борисюка Р. М., Галацевич О. М.,
		ВСТАНОВИВ :
		У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк», банк), треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Топоровська Н. В. (далі - приватний нотаріус) та відділ державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції Житомирської області (далі - ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ), вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 20 вересня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Топоровською Н. В. про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю, столову, загальною площею 1304,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.
		Позов мотивовано тим, що 24 квітня 2008 року між ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі             2 000 000 грн під 18,80 % річних з кінцевим строком повернення 01 квітня 2020 року. 
		У жовтні 2016 року позивач дізналась, що державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису                   від 12 вересня 2016 року про звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушеннями чинного законодавства, оскільки між сторонами існує спір про розмір кредитної заборгованості, що підтверджується судовим рішенням. Крім того, банком пропущено трирічний строк вчинення виконавчого напису, встановлений статтею 88 Закону України «Про нотаріат».  
		Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 20 квітня 2017 року, позов задоволено. 
		Визнано виконавчий напис від 20 вересня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Топоровською Н. В., про звернення стягнення на предмет іпотеки, таким, що не підлягає виконанню. 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що приватним нотаріусом недотримано процедуру вчинення виконавчого напису. Станом на момент вчинення виконавчого напису 20.09.2016 минуло більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги значної частини заборгованості, зазначеної у розрахунку, нотаріусом не дотримано часових обмежень давності заявленої стягувачем заборгованості. Наявна заборгованість також не є безспірною.
		У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Кредобанк», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що для вчинення оспорюваного виконавчого напису банком було надано всі необхідні документи, передбачені переліком, які підтверджують безспірність заборгованості, а також докази належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги від 27 травня 2016 року та лист-відповідь позичальника від 30 червня 2016 року. Нотаріусом, в свою чергу, було повністю дотримано відповідні нотаріальні вимоги.
		Судами не враховано, що вчинення виконавчого напису є одним із позасудових способів захисту прав та законних інтересів учасників цивільних правовідносин, тому посилання позивача на строки позовної давності у цьому випадку є неправильним, оскільки виконавчий напис є позасудовим способом захисту прав і на нього поширюються строки, передбачені пунктом 4.1., пунктом 7.1. кредитного договору.
		Оскільки відповідно до кредитного договору строк основного зобов'язання закінчується 01 березня 2020 року, то виконавчий напис був вчинений в межах строків, визначених Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року.
		Нотаріус при вчиненні виконавчого напису не зобов'язаний перевіряти розмір заборгованості, а повинен перевірити лише факти наявності заборгованості, відповідно до наданих документів.
		Сам факт, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості за кредитом, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору, оскільки загальна сума заборгованості змінюється щоденно в сторону збільшення, залежно від тривалості затримки сплати боргу. Отже посилання позивача на те, що заборгованість не є безспірною у зв'язку з наявністю у минулому рішень судів, якими задовольнялись вимоги ПАТ «Кредобанк», та те, що у боржника є претензії до розрахунку ПАТ «Кредобанк», не свідчить про те, що виконавчий напис вчинений без дотримання вимог чинного законодавства, а тому у позові ОСОБА_4 до ПАТ «Кредобанк» має бути відмовлено.
		Боржником визнано факт наявної у неї заборгованості перед                              ПАТ «Кредобанк», що підтверджується листом боржника від 30 червня           2016 року, що також підтверджує безспірність заборгованості, зазначеної у виконавчому написі.
		Оскільки представником ПАТ «Кредобанк» 30 червня 2016 року було направлено до позивача лист вимогу (іпотечне повідомлення) щодо виконання зобов'язань, то строк давності з вчинення виконавчого напису обраховується з 30 липня 2016 року та не перевищує трьох років, а тому виконавчий напис вчинено в межах трьох років з моменту звернення до позивача з іпотечним повідомленням.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Кредобанк» на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.  
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
		№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального 
		кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення 
		змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		29 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
		У відзиві на касаційну скаргу позивач не погодився з доводами банку та просив залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість. 
		Інші учасники судового процесу не скористалися правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її змісту і вимог до суду не направили.
		За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Судом установлено, що 24 квітня 2008 року між ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі           2 000 000 грн зі сплатою 18,80 % річних з кінцевим строком повернення          01 квітня 2020 року. 
		В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 25 квітня 2008 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано нежитлову будівлю, столову, загальною площею 1304,8 кв.м по АДРЕСА_1.
		27 травня 2016 року на адресу ОСОБА_4 направлено іпотечне повідомлення з вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором, яка станом на 25 травня 2016 року становить суму у розмірі 2 983 068,54 грн та складається з: 1 981 614,66 грн - неповернута сума кредиту,                 525 039,41 грн - прострочені відсотки, 476 414,47 грн - пеня.  
		20 вересня 2016 виконавчим написом приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу звернуто стягнення на зазначений предмет іпотеки для задоволення вимог ПАТ «Кредобанк» у сумі 3 003 444,96 грн.
		Постановою державного виконавця ГТУЮ у Житомирській області Новоград-Волинського міськрайонного ВДВС від 04 жовтня 2016 року було відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого документа.
		Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
		Процедуру вчинення виконавчого напису врегульовано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом                   Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі -               Порядок № 296/5). Для вчинення виконавчого напису стягувачем                             або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява                              (підпункт 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України «Про нотаріат», підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).
		Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (п. 3.4 Порядку).
		Підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку № 1172, а якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус має право витребувати їх у стягувача, а якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в цьому Переліку, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (підпункт 2.2 пункту 2 та підпункт 3.6 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
		З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування          від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
		Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком № 1172. 
		Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
		Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
		Сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі                № 6-887цс17).
		Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.
		У справі, що переглядається позивачем надано суду копії судових рішень, зі змісту яких судом встановлено наявність спору між ПАТ «Кредобанк» та позивачем щодо заборгованості за кредитом, зокрема щодо її розміру. 
		Установлено, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 травня 2011 року позов ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 265 0352,69 грн. 
		Так, за цим рішенням, яке набрало законної сили 13 травня 2011 року, з ОСОБА_4 на користь банку стягнута заборгованість станом на березень 2011 року у розмірі  265 0352,69 грн, яка складалася з: 1 841 534,07 грн - основного боргу, 557 155,55 грн - боргу зі сплати процентів, 251 663,07 грн - пені.  
		Сума основного боргу (1 841 534,07 грн), стягнута вказаним судовим рішенням, не відповідає сумі неповернутої суми кредиту, зазначеної у іпотечній вимозі (1 981 614,66 грн) та відрізняється від суми за виконавчим написом нотаріуса. 
		Крім того, на підставі наданих позивачем доказів суди встановили, що банком пропущено строк пред'явлення виконавчого листа до виконання за вказаним рішенням суду про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 2 650 352,69 грн та ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 квітня 2014 року банку відмовлено у задоволенні клопотання представника банку про поновлення цього строку.
		Встановивши наведені обставини та правильно застосувавши норми матеріального права суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановив належним чином безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та не врахував, що наявність зазначених вище розбіжностей та судового рішення свідчить про спірний характер заборгованості.
		При цьому є правильним висновок судів про те, що виконавчий напис вчинено поза визначеними законом трирічним строком, оскільки у виконавчому написі строк, за який проведено стягнення, визначено за період з 01 листопада 2008 року по 05 вересня 2016 року, що є порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат».
		Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються із нормами матеріального права, які судами застосовані правильно.
		Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів та встановлених судами обставин.
		Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги ПАТ «Кредобанк», які належним чином перевірені під час апеляційного розгляду справи та висновки щодо яких обґрунтовано викладено в мотивувальній частині постановленої апеляційним судом ухвали.  
		Посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20 травня 2015 року у справі №6-158цс15, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, з урахуванням встановлених судами у цій справі конкретних обставин, ухвалені у ній судові рішення не суперечать висновкам вказаної постанови.
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Кредобанк» залишити без задоволення.
		Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                  В. С. Висоцька
		 
		  В. В. Пророк
		 
		  І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...