Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 920/271/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренда; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано для оприлюднення: 04.02.2019. Зареєстровано: 04.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2019.
Дата набрання законної сили: 29.01.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"29" січня 2019 р.                                     Справа№ 920/271/18
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Михальської Ю.Б.
		суддів:            Скрипки  І.М. 
		          Тищенко А.І. 
		 
		 
		секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
		за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 29.01.2019,
		 
		розглянувши апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк»
		на рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 (повний текст складено 27.08.2018)
		у справі      №920/271/18 (суддя Котельницька В.Л.) 
		за позовом Керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області
		до 1) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава;
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк»
		про визнання недійсним договору про спільну обробку (використання) земельної ділянки та зобов'язання звільнити земельну ділянку  
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Керівник Охтирської місцевої прокуратури Сумської області (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області (далі, позивач) звернувся з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» (далі, відповідач-2) про: 1) визнання недійсним договору від 14.11.2017 №2 про спільну обробку (використання) земельної ділянки площею 140 га, розташованої на території раніше Пологівської та Височанської сільських рад (зараз об'єднаної територіальної громади Чернеччинської сільської ради), укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтава та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лебедюк»; 2)   зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» звільнити земельну ділянку площею 140 га, розташованої на території раніше Пологівської та Височанської сільських рад (зараз об'єднаної територіальної громади Чернеччинської сільської ради), яка використовується останнім на підставі договору від 14.11.2017 №2 про спільну обробку (використання) земельної ділянки, укладеного з Квартино-експлуатаційним відділом м. Полтава.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за своєю правовою природою Договір №2 від 14.11.2017 про спільну обробку (використання) земельної ділянки є прихованим договором оренди землі, оскільки містить всі істотні умови саме договору оренди землі. Водночас, оспорюваний Договір не відповідає вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» в частині дотримання порядку передачі земельної ділянки в оренду та підлягає визнанню недійсним.
		Рішенням Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі №920/271/18 позов задоволено повністю.
		Визнано недійсним договір від 14.11.2017 №2 про спільну обробку (використання) земельної ділянки площею 140 га, розташованої на території раніше Пологівської та Височанської сільських рад (зараз об'єднаної територіальної громади Чернеччинської сільської ради), укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтава (36039, м. Полтава, вул. Сінна, 36; код ЄДРПОУ 08377170) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» (42745, Сумська область, Охтирський район, с. Борзівщина, вул. Гірська, 1; код ЄДРПОУ 39197345).
		Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» (42745, Сумська область, Охтирський район, с. Борзівщина, вул. Гірська, 1; код ЄДРПОУ 39197345) звільнити земельну ділянку площею 140 га, розташованої на території раніше Пологівської та Височанської сільських рад (зараз об'єднаної територіальної громади Чернеччинської сільської ради), яка використовується ним на підставі договору від 14.11.2017 №2 про спільну обробку (використання) земельної ділянки.
		Присуджено до стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава (36039, м. Полтава, вул. Сінна, 36; код ЄДРПОУ 08377170) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 33, код ЄДРПОУ 03527891, р/р 35214005002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 1 762,00 грн. судового збору. 
		Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» (42745, Сумська область, Охтирський район, с. Борзівщина, вул. Гірська, 1; код ЄДРПОУ 39197345) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 33, код ЄДРПОУ 03527891, р/р 35214005002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 1 762,00 грн. судового збору.
		Рішення суду мотивоване тим, що договір про спільну обробку (використання) земельної ділянки №2 від 14.11.2017 є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, за спірним договором відбулось розпорядження земельними ділянками   неповноважним    суб'єктом,    внаслідок   чого    спірний   договір    не відповідає вимогам статей 93, 116 Земельного кодексу України, частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду землі». Зазначене свідчить про недійсність договору про спільну обробку (використання) земельної ділянки на підставі частин 1, 2, 5 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Полтава звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі №920/271/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Апеляційна скарга відповідача-1 мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за відсутності всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин у їх сукупності, з порушенням норм процесуального та матеріального права, внаслідок чого на підставі статті 277 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню.
		Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача-1 зводяться до наступного:
		- суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору відповідно до положень статей 215, 235, 1130 Цивільного кодексу України;
		- договір про спільну обробку (використання) земельної ділянки був укладений за участю Міністерства оборони України, шляхом оголошення публічного конкурсу, на підставі нормативних документів Міністерства оборони України та внаслідок прямого розпорядження Міністерства оборони України щодо укладення такого договору. Міністерством оборони України був встановлений прямий контроль за укладенням та безперешкодним виконанням даного договору;
		- Квартирно-експлуатаційним відділом міста Полтава було заявлене клопотання про залучення Міністерства оборони України до справи як відповідача, однак суд першої інстанції не прийняв рішення про задоволення даного клопотання або його відхилення, чим було порушено права Міністерства оборони України;
		- договір є змішаним у розумінні статей 627, 628 Цивільного кодексу України та спрямований на залучення додаткових джерел фінансування для підтримки на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава.
		У свою чергу, не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» також звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі №920/271/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Апеляційна скарга відповідача-2 мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено вимоги всебічного та повного розгляду справи.
		Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача-2 зводяться до наступного:
		- Квартирно-експлуатаційний відділ міста Полтава є специфічним господарюючим суб'єктом у відповідності до Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України» і компетенція такого суб'єкта дозволяє йому укладати господарські договори, у тому числі і спірний договір;
		- договір про спільну обробку (використання) земельної ділянки був укладений за участю Міністерства оборони України, шляхом оголошення публічного конкурсу, на підставі нормативних документів Міністерства оборони України та внаслідок прямого розпорядження МОУ щодо укладення такого договору;
		- спірний договір можна кваліфікувати як вільно укладений сторонами договір про надання послуг;
		- відповідачами не порушений порядок використання земель, встановлений законом та відомчим наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, яким затверджено Положення про порядок надання у користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.
		Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд. Утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.
		Згідно частини 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
		03.10.2018 в газеті «Голос України» №185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018.
		Частиною 5 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
		Указом Президента України №295/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів», відповідно до підпункту 7 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 1 частини другої статті 53, частини третьої статті 82 і   пункту 40 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 11 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» сформовано склад Північного апеляційного господарського суду шляхом переведення суддів. 
		09.11.2018 справа №920/271/18 разом із апеляційними скаргами Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» надійшла до Північного апеляційного господарського суду.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» на рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі №920/271/18, апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» на рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі №920/271/18 об'єднано в одне апеляційне провадження, оскільки останні подані на один і той же процесуальний документ в одній і тій же справі; зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі №920/271/18 на час апеляційного провадження; призначено до розгляду апеляційні скарги на 29.01.2019.
		29.12.2018 від прокуратури через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли відзиви на апеляційні скарги відповідачів, у яких прокурор просив суд у їх задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін. В обґрунтування своїх заперечень на апеляційні скарги прокурор наголосив, що спірний договір про спільну обробку (використання) земельної ділянки, який за своєю правовою сутністю є договором оренди землі, укладений із порушенням земельного законодавства  - земельна ділянка передана неправомочним суб'єктом, постійний користувач позбавлений можливості розпоряджатися земельною ділянкою, зокрема, передавати останню в оренду, у зв'язку з чим судом першої інстанції прийняте законне рішення щодо визнання останнього недійсним.
		Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
		Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційних скарг, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
		Представник прокуратури у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційних скарг відповідачів, просив у їх задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.
		Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримував доводи апеляційних скарг Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк», просив їх задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, у позові відмовити повністю.
		Представник відповідача-2 у судовому засіданні підтримував доводи апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава, просив їх задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, у позові відмовити повністю.
		У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на неї, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2017 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтави (далі, стороною 1, КЕВ м. Полтави, відповідачем-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» (стороною 2, відповідачем-2 у справі) укладено Договір №2 про спільну обробку (використання) земельної ділянки (далі, Договір).
		Відповідно до умов Договору сторони домовилися про спільну діяльність та співробітництво з питання сумісного використання земель, а саме вирощування зернових, технічних та решти культур, не внесених до інших класів рослинництва, збирання та їх подальшої реалізації на частині земельної ділянки орієнтовною площею 140 га в складі загальної площі 371 га відповідно до державного акту Б №017948 від 1990 року, розташованої за адресою: Сумська область, Пологівська, Височанська с/р, Охтирський район, військове містечко №33 (на даний час об'єднана територіальна громада Чернеччинської сільської ради).
		У пункті 1.2. Договору сторони домовились, що обробіток землі буде здійснюватися силами та коштами сторони 2 (відповідача-2) по проведенню необхідного комплексу заходів з забезпечення повного сільськогосподарського    циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором.
		За умовами розділу 2 Договору сторони зобов'язались обмінюватися наявною в їх розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес сторін. Кожна із сторін цього договору має право ознайомлюватися зі всіма документами, щодо ведення спільних справ за цим договором та становлять взаємний інтерес сторін в рамках дії договору; узгоджувати напрями та структуру господарської діяльності господарства для поєднання науково-дослідної діяльності з господарською, підвищення товарності та рентабельності виробництва й рівня оснащення виробничої та наукової бази; обов'язок утримувати та обслуговувати техніку, а також оплачувати працю найманих робітників покладається на сторону 2 - ТОВ «Лебедюк».
		Відповідно до умов пункту 3.1. Договору відповідач-1 зобов'язався, зокрема, задіяти до спільної обробки, що буде проводитись разом із відповідачем-2, частину земельної ділянки, що надана йому Міністерством оборони України та перебуває на його обліку та балансі. Частина земельної ділянки орієнтовною площею 140 га в складі загальної площі 371 га, що підлягає до подальшого уточнення після виготовлення проекту землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і проведених топогеодезичних робіт, що розташована за адресою: Сумська область, Пологівська, Височанська с/р, Охтирський район, військове містечко №33; забезпечити безперешкодний доступ другому відповідачеві до земельної ділянки.
		Відповідач-2, відповідно, зобов'язався за умови надання відповідного дозволу сприяти відповідачу-1 у виготовленні за власні кошти технічної документації із землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в межах державного акту Б №017948 від 1990 року, виданого виконавчим комітетом Охтирської районної ради Міністерству оборони України, і провести топогеодезичні роботи з подальшим проведенням реєстрації права постійного користування Міністерства оборони України на земельну ділянку площею 371 га на території Височанської та Пологівської сільських рад Охтирського району Сумської області, військове містечко №33; приступити до господарської діяльності з використанням залучених земельних ділянок; здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідними машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно-мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками; забезпечити підготовку (найм) відповідного персоналу для виконання робіт за даною угодою та за необхідності залучити третіх осіб для виконання сільськогосподарських робіт; здійснювати своєчасну підготовку ґрунту для           проведення сільськогосподарських робіт; проводити догляд за посівами сільськогосподарських культур (внесення мінералів, добрив); здійснювати охорону посівів власними силами та засобами від посягання сторонніх осіб тощо (пункт 3.2. Договору).
		Відповідно до умов пункту 4.4. Договору ведення бухгалтерського та податкового обліку, а також надання статистичної звітності до відповідних органів доручено відповідачу-2 з обов'язковим наданням копій документів відповідачу-1. Сплата усіх видів податків та зборів, що належить при здійсненні такого виду діяльності здійснюється стороною 2.
		Згідно з умовами пунктів 5.1.-5.2. Договору його вартість складає 8% від середньої обласної нормативної грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь на 2017 рік, а саме 329 578,59 грн. (вартість 1 га землі складає 29 426,66 грн.). Сторони погодили, що відповідач-2 перераховує відповідачу-1 грошові кошти за 2017 рік період з 01.12.2017 по 20.12.2017 в розмірі 54 929,77 грн., за 2018 рік у два етапи: І - до 01.08 кожного року - 30% від загальної ціни договору -98 873,58 грн.; II - до 01.12 кожного року - 70% від загальної ціни договору - 230 705,01 грн. Загальна сума земельного податку, яка складає 1% від середньої обласної вартості 1 га сільськогосподарських земель на 2017 рік, тобто, 41197,32 грн. Відповідач-2 самостійно сплачує щомісячний земельний податок з розрахунку 1/12 загальної вартості земельного податку, що складає 3433,11 грн. щомісячно до 10 числа наступного за звітним. В п'ятиденний термін після проведення оплати відповідач-2 зобов'язаний надати відповідачу-1 копію платіжного доручення.
		Відповідно    до    пункту  8.1.   Договору він  вважається    укладеним    на    7 сільськогосподарських років, тобто до 01.12.2024 і набирає чинності з моменту укладення з 14.11.2017 з обов'язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік впродовж строку дії договору.
		12.12.2017 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтави та ТОВ «Лебедюк» укладено додаткову угоду №1 до Договору №2 від 14.11.2017, відповідно до якої внесено зміни до пункту 5.1. Договору та викладено його у наступній редакції: « 5.1. Вартість цього договору складає 8% від середньої обласної нормативної грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь на 2017 рік, а саме 329 578,59 грн. (вартість 1 га землі складає 29 426,66 грн.) та податок на додану вартість у розмірі 20%, а саме 65 915,72 грн., таким чином загальна сума договору становить 395 494,31 грн.».
		Внесено зміни також до пункту 5.2. Договору: « 5.2.1. Сторони погодилися, що сторона 2 (відповідач-2) перераховує стороні 1 (відповідачу-1) грошові кошти за 2017 рік в період з 01.12.2017 до 20.12.2017 в розмірі 65915, 72 грн. (в тому числі ПДВ - 10985,95 грн.), а за 2018 рік в два етапи: І етап - до 01.08.2018 - 30% від загальної ціни договору: 118648,29 грн. (в тому числі ПДВ 19774,71 гри.), II етап - до 01.12.2018 - 70% від загальної ціни договору - 276846,02 грн. (в тому числі ПДВ 46141,01 грн.).
		5.2.2. Сторона 2 (ТОВ «Лебедюк») сплачує (компенсує) земельний податок шляхом щомісячного (до 10 числа поточного місяця) перерахування грошових коштів згідно розрахунку до «Поданої декларації з плати за землю» за поточний рік, про що в п'ятиденний термін після проведення оплати, сторона 2 повинна надати стороні 1 копію платіжного документа».
		Додаткова угода набрала чинності з моменту її підписання сторонами та діє протягом строку дії Договору.
		Прокурор, звертаючись до суду із позовом у даній справі про визнання недійсним договору про спільну обробку (використання) земельної ділянки №2 від 14.11.2017 та зобов'язання відповідача-2 звільнити спірну земельну ділянку, наголошує, що по суті договір № 2 про спільну обробку (використання) земельної ділянки є удаваним, оскільки насправді містить всі істотні умови договору оренди землі. Оспорюваний Договір не відповідає вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» в частині дотримання порядку передачі земельної ділянки в оренду.
		Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне.
		Згідно статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
		Колегія суддів зазначає, що статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
		Відповідно до положень 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
		Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.
		Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на дату укладення спірного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
		Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
		При цьому, правовими наслідками укладення договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
		Колегія суддів, проаналізувавши положення Договору про спільну обробку і використання земельної ділянки від 14.11.2017, встановила відсутність спільної мети обробітку земельної ділянки. Виробничий процес обробітку земельної ділянки повністю здійснює ТОВ «Лебедюк», інформації щодо того кому і в якій частині належить зібраний врожай умови договору не містять. Водночас, ТОВ «Лебедюк» за використання земельної ділянки згідно умов Договору зобов'язане сплачувати Квартирно-експлуатаційному відділу м. Полтави плату, що в свою чергу свідчить про те, що кожна сторона Договору є власником визначеного результату своїх дій. Так, метою укладеного Договору для ТОВ «Лебедюк» виступає обробіток земельної ділянки та отримання врожаю, а для Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави - отримання плати за використання переданої земельної ділянки.
		Також, за Договором про спільну діяльність сторони мають діяти спільно. Водночас, обов'язок щодо обробітку земельної ділянки, залучення сільськогосподарської техніки, робітників, підготовки ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт, догляд за посівами, їх охорону, забезпечення повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, покладено на одну Сторону Договору - ТОВ «Лебедюк». Обов'язок Сторони 1 - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави обмежується лише наданням земельної ділянки.
		Тобто, оспорюваний Договір будь-яких спільних дій щодо обробітку земельної ділянки його сторонами не передбачає, а навпаки встановлює окремі права та обов'язки для кожної зі сторін.
		Статтею 1133 Цивільного кодексу України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками. 
		Згідно статті 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.
		Відповідно до статті 1139 Цивільного кодексу України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.
		Згідно умов укладеного відповідачами Договору Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави надає ТОВ «Лебедюк» для обробітку земельну ділянку. Водночас, який конкретно вклад ТОВ «Лебедюк» у спільну діяльність, його вартість та індивідуальні ознаки, Договір не визначає. У зв'язку із зазначеним неможливо визначити, яким чином буде здійснюватися розподіл прибутку, оскільки умови Договору такого порядку не містять, а розмір вкладу ТОВ «Лебедюк», пропорційно якому відповідно до статті 1139 Цивільного кодексу України може розподілятися прибуток, не визначено. 
		Зазначене свідчить про незацікавленість Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави у результатах обробітку землі, кількості отриманого врожаю, та підкреслює, що метою передачі земельної ділянки для останнього є отримання плати за її використання.
		Стаття 1137 Цивільного кодексу України встановлює, що порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно.
		Відповідно до статті 1138 Цивільного кодексу України за спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.
		Проте, Договір не містить умов щодо порядку відшкодування витрат та збитків, пов'язаних зі спільною діяльністю учасників. Водночас, визначити розмір відшкодування витрат та збитків пропорційно вартості вкладу Сторін у спільне майно у відповідності до статті 1137 Цивільного кодексу України неможливо, оскільки конкретний розмір вкладу ТОВ «Лебедюк» не визначено, про що вказано вище. Натомість, Договір врегульовує відповідальність ТОВ «Лебедюк» перед Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтави, тобто, Сторін між собою (розділ 7 Договору), що суперечить суті договору про спільну діяльність.
		Таким чином, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтави та ТОВ «Лебедюк» Договір про спільну обробку (використання) земельної ділянки №2 від 14.11.2017, згідно якого відповідач-1 передав відповідачу-2 земельну ділянку у платне користування, за своєю правовою природою та юридичними ознаками є договором оренди землі, оскільки містить всі істотні умови останнього, зокрема, щодо об'єкту оренди (земельна ділянка площею 140 га, розташована на території раніше Пологівської та Височанської сільських рад (зараз об'єднана територіальна громада Чернеччинської сільської ради (пункт 1.1 договору), строку дії договору - 7 сільськогосподарських років до 01.12.2024 (розділ 8 Договору), орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату - вартість договору складає 8% від середньої обласної нормативної грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь на 2017 рік, а саме 329 578,59 грн. (вартість 1 га землі складає 29 426,66 грн.) та податку на додану вартість у розмірі 20%, а саме 65 915,72 грн., таким чином загальна сума Договору становить 395 494,31 грн.; у разі порушення строків розрахунку ТОВ «Лебедюк» зобов'язаний сплатити на користь КВЕ м. Полтави штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу (пункт 7.3. Договору).
		Пунктами 5.1, 5.2. Договору №2 та шляхом укладення додаткової угоди до нього відповідачі дійшли згоди щодо порядку розподілу результатів спільної діяльності між собою, однак, такий перерозподіл коштів, з огляду на зміст норм  Закону України «Про оренду землі», є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для вирощування зернових, технічних та решти культур, не внесених до інших класів рослинництва (пункт 1.1. Договору).
		Отже, усі дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави за оспорюваним договором щодо земельної ділянки є фактичною передачею останньої у користування ТОВ «Лебедюк» для провадження підприємницької чи іншої діяльності, що, власне, і передбачає договір оренди землі.
		Тобто, Договір про спільну обробку (використання) земельної ділянки №2 від 14.11.2017 відноситься до удаваних правочинів, оскільки за його змістом він виражає волю його сторін на укладення саме договору оренди землі.
		Доводи апеляційної скарги відповідача-1 про те, що оспорюваний договір є змішаним у розумінні статей 627, 628 Цивільного кодексу України не приймаються судом до уваги, оскільки КЕВ м. Полтави не обґрунтовує з посиланням на норми чинного законодавства, які елементи та яких саме договорів містить договір від 14.11.2017 №2 про спільну обробку (використання) земельної ділянки, та положення яких актів цивільного та іншого законодавства мають застосовуватися до останніх.
		Безпідставними колегією суддів визнаються також доводи апеляційної скарги ТОВ «Лебедюк» із посиланням на норми статей 901-903 Цивільного кодексу України, що спірний договір є договором про надання послуг. Так, ТОВ «Лебедюк» в апеляційній скарзі не обґрунтовує належними та допустимими доказами із посиланням на норми чинного законодавства, про надання якої саме послуги домовилися сторони в оспорюваному договорі, в процесі вчинення якої саме конкретної дії чи здійснення діяльності має споживатися остання, хто є виконавцем, а хто замовником послуги, вартість послуги, строки та розміри оплати, строк надання послуги. Більше того, таке твердження ТОВ «Лебедюк» суперечить волевиявленню сторін (КЕВ м. Полтави та ТОВ «Лебедюк»), яке знайшло своє вираження в умовах укладеного Договору, оцінка яким надана судом вище.
		У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
		Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.
		Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
		Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
		Згідно частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
		Частиною 8 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
		Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1 користується земельною ділянкою на підставі Державного акту на право користування земельною ділянкою Б   №017948 1990 року.
		Разом з тим, як вбачається із наведених положень законодавства, користувачу (у даному випадку відповідачу-1) не надано право розпоряджатись наданими йому у користування землями шляхом їх передачі в оренду, оскільки таким правом наділений лише власник землі або уповноважена ним особа.
		Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
		В той же час, відповідно до листів об'єднаної територіальної громади Чернеччинської сільської ради від 22.03.2018 №02-27/320 (том 1, а.с. 40) та Охтирської районної державної адміністрації від 19.03.2018 №01-20/712/808 (том 1, а.с. 41) останні упродовж 2017-2018 років погодження військовим частинам на надання дозволів щодо вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих військовим частинам у постійне користування, не надавали.
		Водночас, колегія суддів зазначає, що на час укладення спірного договору Кабінетом Міністрів України не визначено порядок надання військовими частинами дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, що унеможливлює реалізацію такого права.
		Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483 затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями (далі, Положення) та Керівництво з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.
		Відповідно до пункту 1 Положення землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям   Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.
		Згідно із пунктами 17-19 Положення право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними   організаціями   меж   земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання   земельної   ділянки, в   тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на   місцевості) і одержання документа, що    посвідчує право власності або користування землею, забороняється. Право постійного    користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються   відповідними радами.
		За приписами пункту 32 Положення після отримання державного акта на право постійного користування землею і документів перенесення на місцевість меж відведеної земельної ділянки інженерне управління Військово-Морських Сил України, начальник квартирно-експлуатаційного управління військового округу, начальник квартирно-експлуатаційного відділу Північного оперативно-територіального командування дають вказівку військовим частинам, безпосереднім землекористувачам, приступити до фактичного використання виділеної в користування Міністерству оборони України земельної ділянки.
		Військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим   призначенням, яке   визначене   рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок (пункт 36 Положення).
		Пунктом 38 Положення встановлено, що ділянки, території, що тимчасово не   використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій   підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.
		Пунктами 39-40 Положення визначено, що передача земель у тимчасове користування відбувається з погодження заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України щодо земель спеціальних об'єктів центрального підпорядкування; командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування щодо земель об'єктів окружного, Північного   оперативно-територіального командування і підпорядкування. Передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад.
		Колегія суддів враховує, що за змістом статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» та статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони з 01.01.2013 можуть перебувати лише в державній власності.
		Враховуючи наведені правові норми, повноваження, надані органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади, статус та місцезнаходження земельної ділянки, з огляду на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку надання дозволів фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях оборони, колегія суддів дійшла висновку, що при укладенні Договору про спільний обробіток земельної ділянки було порушено порядок надання дозволу на використання земель оборони, а, відтак, волевиявлення сторонами договору вчинено, а права та обов'язки за договором (зміст договору) визначено з порушенням чинного законодавства, зокрема, частини 1 статті 4   Закону України «Про використання земель оборони».
		Аналогічні правові висновки викладені  у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №915/425/17. 
		Із приводу посилань відповідача-2 в апеляційній скарзі на те, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Полтава є специфічним господарюючим суб'єктом у відповідності до Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України» і компетенція такого суб'єкта дозволяє йому укладати господарські договори, у тому числі і спірний договір, колегія суддів зазначає, що прокурором у позовній заяві не оспорювався порядок створення чи реєстрації Квартирно - експлуатаційного відділу м. Полтави як суб'єкта господарської діяльності в Збройних Силах України, як і види господарської діяльності, які має право здійснювати останній. Водночас, під час здійснення господарської діяльності, зокрема, у сфері земельних відносин, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави зобов'язаний дотримуватися вимог чинного законодавства.
		Водночас, посилання скаржників у апеляційних скаргах на те, що укладення оспорюваного договору відбулося за участю Міністерства оборони України, шляхом оголошення публічного конкурсу, на підставі нормативних документів Міністерства оборони України, внаслідок прямого розпорядження, контролю за укладенням та виконанням договору останнім, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, а відтак, не приймаються судом до уваги.
		Також, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
		Відповідно до листа відділу в Охтирському районі ГУ Держгеокадастру  в Сумській області від 18.12.2017 №1561/101-17 земельна ділянка, яка передана ТОВ «Лебедюк» у користування, не сформована, землевпорядна документація щодо встановлення меж останньої в натурі не виготовлялася, остання не містить кадастрового номеру; поділу земельної ділянки, тобто, виділення із загальної площі 371 га відповідно до державного акту Б   №017948 від 1990 року, 140 га, які передані ТОВ «Лебедюк» за оспорюваним Договором, не було.
		Згідно статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов'язково проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
		Вищевказаним листом від 18.12.2017 №1561/101-17, втім, підтверджується, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, переданої  ТОВ «Лебедюк» у користування, не проводилася.
		Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
		Згідно з пунктами 1, 4, 5 частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.
		Таким чином, оскільки оспорюваний договір про спільну обробку (використання) земельної ділянки №2 від 14.11.2017 є прихованим договором оренди землі, який, у свою чергу, укладений із порушенням Земельного кодексу України, Закону України «Про оцінку земель», Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про використання земель оборони» та Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, колегія суддів зазначає, що наявні підстави, з якими законодавство пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним, а тому висновки суду про наявність підстав для задоволення заявленого позову в цій частині є правомірними.
		Внаслідок недійсності спірного договору відсутні правові підстави у ТОВ «Лебедюк» для користування земельною ділянкою, що обробляється за цим Договором, а відтак, відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, товариство зобов'язане її звільнити, а відповідна позовна вимога також підлягає задоволенню.
		Стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення до суду із позовом у даній справі в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Сумській області колегія суддів зазначає наступне.
		Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура,   яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»  прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		У рішенні «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес». Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.
		Також, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).
		Порушення інтересів держави прокурор вбачає у недотриманні відповідачем-1 встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі земельної ділянки у користування. Вищезазначені порушення призвели до того, що земельна ділянка фактично безпідставно перейшла у користування відповідача-2 - ТОВ «Лебедюк». 
		Відповідно до статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
		Згідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
		Згідно з пунктом 25-1 вказаного Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.
		Норми Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, вказують, що Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
		Згідно статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
		Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Головне управління Держгеокадастру в Сумській області. 
		Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, затвердженим Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру» Головне управління здійснює, зокрема, державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів.
		У той же час, останнє, незважаючи на виявлені порушення, будь-яких заходів на усунення порушень щодо користування земельною ділянкою до цього часу не вживає.
		На підставі викладених обставин, у даному випадку вбачаються підстави, передбачені частиною 3 cтатті 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області. Відтак, суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом до господарського суду.
		Заперечення відповідачів щодо відсутності   у прокурора підстав для звернення до суду з даним позовом через обізнаність позивача про відомості щодо землекористувачів на підзвітній території, не приймаються судом до уваги, оскільки сам по собі факт володіння позивачем інформацією щодо земель на території Сумської області не виправдовує бездіяльності останнього у ліквідації виявлених порушень земельного законодавства.
		Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
		Заперечення скаржників, викладені у апеляційних скаргах, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
		Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
		Посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі на те, що ним у суді першої інстанції було заявлене клопотання про залучення Міністерства оборони України до справи як відповідача, однак суд першої інстанції, не задовольнивши його, порушив права Міністерства оборони України, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки відповідно до статті 48 Господарського процесуального кодексу України процесуальним правом на звернення до суду з клопотанням щодо заміни відповідача чи залучення співвідповідача у справі наділений позивач, тобто у цій справі ГУ Держгеокадастру в Сумській області. У свою чергу КЕВ м. Полтави, як відповідач у справі, не наділений процесуальним правом клопотати перед судом щодо залучення співвідповідача чи заміни відповідача у справі.
		Судові витрати за подання зазначених апеляційних скарг згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржників.
		Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		          Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава на рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі  №920/271/18 залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебедюк» на рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі  №920/271/18 залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі  №920/271/18 залишити без змін.
		Матеріали справи №920/271/18 повернути до місцевого господарського суду.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		          Повний текст постанови складено 04.02.2019.
		 
		Головуючий суддя                                                            Ю.Б.Михальська 
		 
		Судді                                                                                І.М.  Скрипка
		                                                                                А.І. Тищенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...