Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/3048/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі:; соціального захисту та зайнятості інвалідів.
Надіслано для оприлюднення: 06.02.2019. Зареєстровано: 07.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2019.
Дата набрання законної сили: 05.02.2019
Номер судового провадження: 857/4431/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/4431/18
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		головуючого судді                                        Шавеля Р.М.,
		суддів                                                            Улицького В.З. та Запотічного І.І.,
		з участю секретаря судового засідання -           Луців І.І.,
		 
		а також сторін (їх представників):
		від позивача -                                                   Купновицький Н.С.;
		від відповідача -                                         Галецький В.Т.;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2018р. в адміністративній справі за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (суддя суду І інстанції: Гавдик З.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10 год. 35 хв. 17.10.2018р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 26.10.2018р.),-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		13.07.2018р. позивач Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ «ДТЕК Західенерго» на його користь адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році в розмірі 1742185 грн. 25 коп. та пеню за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 62718 грн. 60 коп., а всього 1804903 грн. 85 коп. (Т.1, а.с.4-9).
		 
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2018р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.2, а.с.222-225).
		 
		Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (Т.2, а.с.231-233).
		Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем не дотримано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (при середньообліковій кількості штатних працівників особового складу 4963 осіб в 2017 році фактично працевлаштовані 186 осіб з інвалідністю замість 199 осіб); більшість заявлених вакансій відносяться до робіт із шкідливими умовами праці, що унеможливлює працевлаштування на такі посади осіб з інвалідністю.
		Також упродовж 2017 року Відокремлений підрозділ /ВП/ «Львівенергоспецремонт» не подавав базовому центру зайнятості звітність форми № 3-ПН, через що позивачем не виконано законодавчо покладеного обов'язку по належному інформуванню регіонального центра зайнятості для організації працевлаштування осіб з інвалідністю. 
		За наведених обставин відповідачем не вжито всіх залежних від нього дій для недопущення правопорушення.
		 
		Відповідачем ПАТ «ДТЕК Західенерго» скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення, яке також відповідає усталеній практиці суду касаційної інстанції по наведеній категорії справ (Т.2, а.с.95-97).
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2017 році становила 4963 осіб; чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», у цей період складає 199 особи, тоді як протягом 2017 року відповідач працевлаштував 186 осіб, яким встановлено інвалідність (Т.1, а.с.7).
		Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 37026 грн. 53 коп., а також нарахована пеня за прострочення сплати вказаних санкцій у розмірі 177 грн. 76 коп. (а.с.6).
		03.05.2018р. на адресу відповідача була скерована претензія № 01-7/366-04 від 25.04.2018р. із вимогою щодо сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (Т.1, а.с.10-11).
		Відповідачем у добровільному порядку вищевказані санкції не сплачені.
		 
		Під час розгляду справи встановлено, що відповідно до наказу № 18220-К від 23.12.2016р. і штатного розкладу на 2017 рік на ПАТ «ДТЕК Західенерго» створено 229 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (при нормативі 199 місць) (Т.2, а.с.186-187, 188-191).
		Також впродовж 2017 року відповідач інформував районні центри зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом подачі звітів форми № 3-ПН, проте особи з обмеженими фізичними можливостями на вказане підприємство з метою працевлаштування в цей період не скеровувалися (Т.1, а.с.24-246; Т.2, а.с.1-185).
		Згідно листа Львівського обласного центру зайнятості № 07-1827/0-18 від 05.06.2018р. упродовж 2017 року звітність за формою 3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю до центрів зайнятості подавалася ВП «Галременерго» та ВП «Добротвірська теплова електрична станція»; для працевлаштування на вказані підрозділи відповідача особи з інвалідністю не скеровувалися.
		При цьому, в цей період інформація про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю не подавалася ВП «Львівенергоспецремонт» (Т.2, а.с.201).
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що відповідачем у 2017 році вживалися заходи для виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», які полягали, у тому числі, у створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, та повідомленні служби зайнятості у встановленому законом порядку про наявність вказаних вакансій.
		Таким чином, відповідач довів, що ним як роботодавцем, виконаний законодавчо встановлений обов'язок зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю згідно нормативу, інформування органів працевлаштування інвалідів про кількість створених робочих місць, а також й ту обставину, що створені робочі місця не були зайняті особами з інвалідністю із незалежних від нього обставин.
		 
		Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції вірними та обґрунтованими з наступних підстав.
		 
		Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
		Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
		 
		Згідно вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин):
		ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. 
		Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. 
		Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. 
		ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
		Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. 
		 
		Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р., роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
		При цьому, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Мінпраці № 42 від 10.02.2007р.
		 
		Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
		виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
		надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р., яким затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»;
		звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та Порядком подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затв. постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р.;
		у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
		В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
		 
		Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування», при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.
		 
		Відхиляючи подану апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р.
		Протягом звітного 2017 року відповідачем систематично подавалися до центрів зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також були створені 229 робочих місця для працевлаштування зазначених осіб. 
		На 186 створених місцях були працевлаштовані особи з інвалідністю, а інші місця (13 місць по нормативу) залишилися вакантними, хоча відповідачем вживалися відповідні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю.
		Звідси, відповідачем в 2017 році були вжиті необхідні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, при цьому дійсною причиною непрацевлаштування осіб з інвалідністю була відсутність звернень таких для працевлаштування на підприємстві.
		 
		Таким чином, із матеріалів справи та представлених доказів вбачається правомірність дій відповідача, відсутність його вини у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, що є складовими господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
		При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
		 
		Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.
		1. Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.
		2. Обов'язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
		3. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
		4. До обов'язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
		5. Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
		 
		Передбачена ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3 і 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про належність більшості заявлених вакансій до робіт із шкідливими умовами праці, що унеможливлює працевлаштування на такі посади осіб з інвалідністю, оскільки ПАТ «ДТЕК Західенерго» є промисловим підприємством енергетики, основними видами діяльності якого є виробництво електроенергії, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, будівництво споруд електропостачання та інші. За таких обставин створення робочих місць обумовлено саме специфікою господарської діяльності підприємства та відповідає дійсним потребам у виробництві.
		Пов'язані з цим сумніви позивача не ґрунтуються на діючих положеннях законодавства та носять суб'єктивний характер.
		Також Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не передбачено будь-яких вимог чи обмежень до вакансій, які повинно створювати підприємство для працевлаштування осіб з інвалідністю. 
		Таким чином, підприємство зобов'язано створювати робочі місця та звітувати про це, однак створення окремих умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації за висновками МСЕК для окремих осіб з інвалідністю реалізовується за фактом звернення чи направлення таких осіб для працевлаштування.
		Стосовно неподачі упродовж 2017 року ВП «Львівенергоспецремонт» звітів до базових центрів зайнятості колегія суддів враховує те, що згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
		На виконання п.4 ч.3 ст.50 цього Закону наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р. затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
		Згідно звіту 10-ПІ середньорічна кількість працюючих осіб з інвалідністю у зазначеному відокремленому підрозділі склала 20 осіб (при визначеній нормативом кількості 9 осіб) (Т.2, а.с.205-206).
		Таким чином, звітність за формою 3-ПН не подавалась вказаним відокремленим підрозділом, оскільки норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю виконувався, нові робочі місця не створювались.
		 
		Оскільки роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, під час судового розгляду не виявлено вищевикладених обставин, за яких виникає обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому застосування таких санкцій до нього в розмірі 1742185 грн. 25 коп. є незаконним, через що заявлений позов у цій частині не підлягає до задоволення. 
		З огляду на викладене, колегія суддів також не вбачає підстав для нарахування і стягнення пені на суму 62718 грн. 60 коп.
		 
		          При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 09.07.2013р. по справі № 21-200а13, згідно якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування; на учасника господарських відносин не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають на ньому працювати, лише у випадку, якщо відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
		Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 08.05.2018р. у справі № 805/2275/17-а, від 20.03.2018р. у справах №№ 817/652/17, 802/707/17-а, від 21.05.2018р. у справі № 817/650/17, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковими під час вирішення наведеного спору.
		 
		У справі, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення підприємства до відповідальності, виходячи із встановлених обставин, що останнє надавало звіти до центру зайнятості та вжило всіх заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю.
		За таких обставин, на думку колегії суддів, відповідач виконав вимоги, покладені на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році не відбулося не з його вини, а тому й застосування до нього санкцій є неправомірним.
		 
		Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
		 
		Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
		Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
		 
		Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірності заявлених вимог, через що заявлений позов є безпідставним, а тому задоволенню не підлягає.
		Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
		 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
		 
		Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2018р. в адміністративній справі № 813/3048/18 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
		Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький   І. І. Запотічний  Дата складення повного судового рішення: 06.02.2019р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...