Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3291/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Іпотека і оренда землі.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2019. Зареєстровано: 07.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2019.
Дата набрання законної сили: 04.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"04" лютого 2019 р.  м. Київ                                  Справа№ 910/3291/18
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Разіної Т.І.
		суддів:            Тищенко А.І. 
		          Михальської Ю.Б. 
		 
		секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.за участю представників учасників процесу:від позивача: згідно протоколу судового засідання від відповідача-1: згідно протоколу судового засідання від відповідача -2: згідно протоколу судового засіданнярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Житомиртурист" на рішенняГосподарського суду міста Києва від05.11.2018суддя Грєхова О.А.м. Київповний текст складений07.11.2018за позовомдочірнього підприємства "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", м. Житомирдо1) Житомирської обласної державної адміністрації,  м. Житомир 2) державного реєстратора Житомирської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богуш Олександра Васильовича, м.     Житомирпровизнання незаконним розпорядження та скасування рішення про державну реєстрацію права власності 
		          За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Дочірнє підприємство "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації (надалі-відповідач-1) та Державного реєстратора Житомирської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богуш Олександра Васильовича (надалі-відповідач-2) в якому просив:
		- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 513 від 22.12.2017.;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38917834 від 22.12.2017, прийняте державним реєстратором Житомирської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богушем О.В.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації  № 513 від 22.12.2017 суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 321 Цивільного кодексу України, та порушує інтереси власника - Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", а тому підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України. Також, позивач наголосив на порушенні державним реєстратором процедури проведення державної реєстрації права власності на об'єкт, з посиланням на те, що реєстратором здійснено державну реєстрацію на об'єкт, право власності на який вже було зареєстровано раніше за позивачем. 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 у справі                 №     910/3291/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Прийняте судове рішення мотивовано недоведеністю позивачем, що оскарженим розпорядженням порушено його законні права та інтереси на володіння нерухомим майном,  оскільки право власності, на означене майно належить державі. 
		          Не погоджуючись із прийнятим рішенням, дочірне підприємство "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур"  звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
		У доводах апеляційного оскарження позивач продовжував стверджувати, що розпорядження № 513 від 22.12.2017 суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 321 Цивільного кодексу України, та порушує інтереси власника - Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", а тому у відповідності ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України визнається судом незаконним та підлягає скасуванню. Позивач наголосив, що він є законним власником майна, право власності якого підтверджується Свідоцтвом про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001, законність якого підтверджена судовими рішеннями у справі № 17/5007/98/11.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/3291/18 відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги  призначено на     23.01.2019.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 задоволено клопотання позивача та  відкладено розгляд апеляційної скарги на 04 лютого 2019 року о 15 год. 40 хв.
		Відповідач-1 у поданому відзиві просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 у справі  №   910/3291/18 залишити без змін, як таке, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства. 
		Відповідач-2 не скористався своїм правом згідно ч.1   ст.263 ГПК України   та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3   ст.263 ГПК   не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.      
		До судового засідання від 04.02.2019 представник відповідача-2 вдруге не з'явився.  Про час, місце і дату судового засідання повідомлений завчасно та належним чином, про причини нез'явлення суд не повідомив.
		Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 
		З огляду на те, що відповідач-2 належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що його явка обов'язковою не визнавалась, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представників позивача та відповідача-1. 
		В судовому засіданні представники скаржника підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, а оскаржене рішення скасувати, прийнявши нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. 
		Представник відповідача-2 у судовому засіданні  вимоги апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що відповідає вимогам чинного законодавства. 
		Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку проте, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції   не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступного. 
		Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2   ст. 269 ГПК України   суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Статтею 129 Конституції України   та ч. 1   ст. 74 ГПК України   визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації "Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об'єктами державної власності" № 513 від 22.12.2017, з метою раціонального використання державного майна, виконання функцій органу управління державним майном та приведення правовстановлюючих документів у відповідність з чинним законодавством, керуючись статтями 13, 16, 19 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", прийнято комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 у державну власність, в особі Житомирської обласної державної адміністрації, визначено Управління охорони здоров'я облдержадміністрації балансоутримувачем комплексу будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2, доручено Управлінню охорони здоров'я облдержадміністрації підготувати пакет документів та зареєструвати комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 за державою в особі Житомирської обласної державної адміністрації.
		Згідно ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно статтею 144 Конституції України    органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
		Статтею 13 Закону України «Про місцеві державні                           адміністрації» унормовано, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення різних питань, в тому числі, управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики (п. 4). 
		Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль,  серед іншого, за збереженням і раціональним використанням державного майна (п. 1); 
		Статтею 19 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", передбачено повноваження місцевої державної адміністрації в галузі управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики, серед яких: здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, сприяє створенню на цих об'єктах систем управління якістю, систем екологічного управління, інших систем управління відповідно до національних або міжнародних стандартів, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад (1);  здійснює управління майном інших суб'єктів права власності в разі передачі його в установленому порядку (2).  
		У відповідності до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.       
		Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
		Керуючись наведеними приписами, Житомирською обласною державною адміністрацію видано зазначене розпорядження "Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об'єктами державної власності" № 513 від 22.12.2017. 
		На підставі Розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації "Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об'єктами державної власності" № 513 від 22.12.2017, Державним реєстратором Житомирської обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Богуш Олександром Васильовичем 22.12.2017 зареєстровано  право власності на комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2 за відповідачем-1.
		За переконаннями ДП "Житомиртурист" ПраТ "Укрпрофтур", вказаним розпорядженням порушено його права, оскільки він є законним власником майна, право власності якого підтверджується Свідоцтвом про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", що видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради житомирської області, законність якого підтверджена судовими рішеннями у господарській справі  № 17/5007/98/11.
		Таким чином, позивач вважає, що оскаржене розпорядження № 513 від 22.12.2017 суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 321 ЦК України, та, враховуючи приписи ч. 1 ст. 393 ЦК України, порушує інтереси власника ДП "Житомиртурист" ПрАТ "Укрпрофтур", а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України). Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		В силу наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.
		Метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу   саме особи, що звернулась за їх захистом.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. 
		У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
		Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
		До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. 
		Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
		Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
		Враховуючи вищезазначені вимоги закону, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги ствердження позивача про те, що він є законним власником майна, з огляду на Свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001. Наведені доводи позивача спростовуються наступним. 
		Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.01.2017 у іншій господарській справі № 17/5007/98/11 позов Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до  виконавчого комітету Житомирської міської ради, Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" та Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" задоволено частково: визнано недійсним свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", яке видане виконкомом Житомирської міської ради 10.01.2001 обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур"; в частині вимог про визнання права власності на нерухоме майно - відмовлено.
		Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 скасовано; провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		Постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 в частині припинення провадження у справі щодо вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", яке видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" скасовано, справу у цій частині передано на розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду. У решті постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 залишено без змін.
		Постановою колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017, рішення Господарського суду Житомирської області від 27.01.2017 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності і викладено резолютивну частину рішення в такій редакції: «Відмовити у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001р. про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур"».
		Надалі, постановою Верховного Суду від 10.05.2018 касаційні скарги  Заступника прокурора Житомирської області та Комунальної установи "Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації" Житомирської обласної ради залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі № 17/5007/98/11 залишити без змін.
		Верховний Суд у своїй постанові погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що після розпаду Союзу РСР та історії реорганізації ПАТ "Укрпрофтур" право власності на спірне майно набула держава Україна. Отже, передача спірного майна у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.
		На час видачі 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" свідоцтва про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника. При цьому власник, яким є держава, не приймав рішень щодо відчуження спірного майна.
		Свідоцтво, в даному випадку як самостійний правоустановчий документ, порушує право власності держави на спірне майно, що є підставою для задоволення позову про скасування цього свідоцтва.
		Проте, встановивши вищенаведене, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, оскільки позивач мав реальну можливість довідатись про наявність свідоцтва на право власності та вчасно звернутись до суду з даним позовом.
		Зазначені обставини встановлені в межах господарської справи №17/5007/98/11 в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, не підлягають  доказуванню.
		Відтак, з вищевикладеного вбачається, що прокуратурі було відмовлено у позові з підставі пропуску строку позовної давності, при цьому, з встановленням порушення права власності держави на спірне майно та те, що власник, яким є держава, не приймав рішень щодо відчуження спірного майна.
		Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на висновки у справі № 17/5007/98/11, викладені у постанові Вищого господарського суду від 03.10.2017, яка в цій частині залишена в силі, що не потребує повторного доказування, про те, що на спірне майно ДП "Житомиртурист"                          ПрАТ "Укрпрофтур" виконкомом Житомирської міської ради 10.01.2001 видано свідоцтво про право власності на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 № 1045. Однак, рішення виконкому, на яке міститься посилання у свідоцтві, як на підставу для його (свідоцтва) видачі не стосується ні спірного майна, ані суб'єкта права власності. Наявність іншого рішення будь-якого органу, яке могло б бути підставою для видачі свідоцтва про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" - не встановлено.
		Відповідачем-1 згідно інформації у листі від 31.01.2019 № 07-10/109 додатково  зазначено, що у фонді виконкому Житомирської міської ради за 1972р. зберігається одне рішення від 21.12.1972  за № 1045 «Про представлення до урядових нагород багатодітних матерів». Інші рішення за 1972 за № 1045 відсутні. В архівних документах виконкому Житомирської міської ради відомостей про передачу майнового комплексу туристичної бази «Лісовий берег» не виявлено. 
		Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, а також встановлені обставини в межах справи №17/5007/98/11, спростовуються доводи апеляційного оскарження скаржника про те, що оскільки свідоцтво є чинним, в судовому порядку не скасоване, то підтверджено право власності позивача на спірне майно. Саме лише формальне посилання позивача на вказане свідоцтво, з врахуванням інших встановлених обставин, не може слугувати належним доказом порушення прав позивача оскарженим  розпорядженням № 513 від 22.12.2017.
		За  вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено суду порушення даним розпорядженням прав або законних інтересів позивача на володіння комплексом будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 м2,  оскільки право власності, як встановлено судами у справі                        № 17/5007/98/11, на означене майно належить державі.
		Що стосується вимоги позивача скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38917834 від 22.12.2017, оскільки державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт, право власності на який уже було зареєстровано за позивачем, суд апеляційної інстанції також вважає вірним висновок місцевого суду про відмову в її задоволенні.  Оскільки зазначена позовна вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним розпорядження відповідача-1, у задоволенні якої відмовлено, вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38917834 від 22.12.2017  правомірно залишено без задоволення.
		Інших доводів та доказів на підтвердження своєї правової позиції, які б слугували підставою для скасування судового рішення у даній справі позивачем не наведено. 
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення        (ст. 76 ГПК України).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1     ст. 86 ГПК України). Відповідно до ч. 2   ст. 86 ГПК України   жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Аналізуючи через призму   ст. 86 ГПК України   питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції бере до уваги  висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що    п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Відповідно до п .48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»
		У справі що переглядається позивачеві було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків викладених за оскарженим рішенням.  З огляду на викладене не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Відповідно до ч. 1   ст. 276 ГПК України   суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні   ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.      
		Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вставновив, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні     вимоги дочірнього підприємства "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
		Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на  скаржника.
		Керуючись ст.ст.   11,   74,   129,   240,   267-270,   273,   275, 276,   281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
		 
		                                       ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" залишити без задоволення.      
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 у справі                 №     910/3291/18 залишити без змін.
		3. Справу №   910/3291/18 повернути до Господарського суду міста Києва 
		4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		            
		Повний текст судового рішення складено та підписано - 07.02.2019.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            Т.І. Разіна 
		 
		 
		Судді                                                                                А.І. Тищенко
		 
		 
		                                                                                Ю.Б.Михальська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...