Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/16321/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2019. Зареєстровано: 08.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.02.2019.
Дата набрання законної сили: 06.02.2019
Номер судового провадження: А/855/1071/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16321/18                                                Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		  06 лютого 2019 року                                                                                     м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого:                                                  Бєлової Л.В.
		суддів:                                                                                                    Безименної Н.В.,
		              Кучми А.Ю.   
		за участю секретаря судового засідання:         Прудиус І.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2018 року (повний текст виготовлено 06 грудня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Талер» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,  
		В С Т А Н О В И В:
		У жовтні 2018 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Талер», звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
		визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17 липня 2018 року №00008521402. 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено. 
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
		01 лютого 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Талер» , в якому позивач повністю підтримує рішення суду першої інстанції.    
		Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи, в період з 30 травня 2018 року по 19 червня 2018 року на підставі направлень, виданих Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 30 травня 2018 року №890/26-15-14-02-02, від 12 червня 2018 року №944/26-15-14-02-02, від 31 травня 2018 року №922/26-15-42-08, від 30 травня 2018 року №3151/26-15-14-09, від 30 травня 2018 року №1382/26-15-14-03-04, від 30 травня 2018 року №1590/26-15-14-06-04, відповідно до вимог статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за 2 квартал 2017 року, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 08 травня 2018 року №8041, наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 06 червня 2018 року №9544, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року відповідно до затвердженого плану документальної перевірки, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 25 червня 2018 року №423/26-15-14-02-02/23725183.
		За результатами перевірки встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР»:
		- пункту 5, пункту 7, пункту 20, пункту 21, пункту 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5, пункту 10 П(С)БО 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14, пункту 140.1, пункту 140.2, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 7 443 747,00 грн., в тому числі за 2015 рік у загальній сумі 4 323 869,00 грн., за 2016 рік у загальній сумі 6 026 594,00 грн., за 1 квартал 2017 року в загальній сумі 6 397 559,00 грн., за період з півріччя 2017 року в загальній сумі 6 747 825,00 грн., за 3 квартали 2017 року в загальній сумі 7 094 972,00 грн., за 2017 рік у загальній сумі 7 443 747,00 грн.;
		- підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено не подання звіту про суми податкових пільг з податку на прибуток за півріччя 2017 року, 3 квартали 2017 року та звіту про суми податкових пільг з податку на додану вартість за 3 квартали 2017 року;
		- пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, в результаті не забезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків і зборів;
		- пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого порушено терміни реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам податку на додану вартість, за грудень 2015 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, березень 2017 року, вересень 2017 року.
		Не погоджуючись із наведеними висновками акта перевірки, позивач подав заперечення на акт перевірки.
		За результатами розгляду заперечень Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві листом від 13 липня 2018 року №32981/10/26-15-14-02-02 повідомило про викладення пункту 1 висновків акта перевірки від 25 червня 2018 року №423/26-15-14-02-02/23725183 в наступній редакції:
		«пункту 5, пункту 7, пункту 20, пункту 21, пункту 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5, пункту 10 П(С)БО 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14, пункту 140.1, пункту 140.2, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 4 783 563,00 грн., в тому числі за 2015 рік у загальній сумі 1 663 685,00 грн., за 2016 рік у загальній сумі 3 366 410,00 грн., за 1 квартал 2017 року в загальній сумі 3 737 375,00 грн., за період з півріччя 2017 року в загальній сумі 4 087 641,00 грн., за 3 квартали 2017 року в загальній сумі 4 434 788,00 грн., за 2017 рік у загальній сумі 4 783 563,00 грн.».
		На підставі вказаних висновків акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, з урахуванням листа-відповіді від 13 липня 2018 року №32981/10/26-15-14-02-02, прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008521402, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо фірма «ТАЛЕР» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік у розмірі 4 753 563,00 грн.       
		Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним та незаконним, ТОВ «Науково-виробничо фірма «ТАЛЕР» звернулось з даним адміністративним позовом до суду.
		Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що висновки акта перевірки про заниження позивачем фінансового результату внаслідок обліку в бухгалтерському обліку заборгованості у сумі 4 783 563,00 грн за договором від 01 серпня 2006 року №01/08-06 спростовуються нормами чинного законодавства та наявними матеріалами справи, відтак такі висновки акта перевірки про порушення позивачем норм підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України є необґрунтованими та безпідставними.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. 
		Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР» використовувало у своїй діяльності позику, яку отримало від нерезидента - Компанія CONYERY INVESTMENTS LIMITED (Великобританія).
		Відповідно до пункту 1.1 договору позики від 01 серпня 2006 року №01/08-06, укладеного між Компанією CONYERY INVESTMENTS LIMITED (Великобританія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР», у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор передає позичальникові у власність грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути кредитору таку ж суму грошових коштів.
		Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що загальна сума позики за цим договором становить 1 000 000,00 дол. США.
		Згідно з пунктом 4.1 договору на всю суму позики, що надається позичальнику, нараховуються проценти за ставкою 11% річних. Сума процентів, належна до сплати розраховується на основі календарного року в 365 днів, що складається з 12 місяців, а у випадку неповного місяця - на основі фактичної кількості днів, що минули.
		Відповідно до пункту 4.2 договору, нарахування процентів за користуванням позикою здійснюється щоквартально.
		При цьому, позичальник зобов'язується повернути отриману за цим договором позику до 31 грудня 2011 року шляхом перерахування суми позики на рахунок кредитора за вказаними в цьому договорі реквізитами (пункт 5.1 договору).
		Вимогами 7.1-7.2 даного договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками сторін та реєстрації в НБУ у встановленому нормативними актами порядку. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
		Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до додаткової угоди №1 від 29 грудня 2011 року по всьому тексту договору позики назву «кредитор» замінено на назву «позикодавець», та внесено зміни до строку повернення суми позики, а саме - 30 грудня 2014 року.
		В подальшому, на підставі додаткової угоди №2 від 26 грудня 2014 року пункт 2.3 договору викладено в наступній редакції «позика надається позичальнику на термін по 23 грудня 2015 року». Крім того, пункт 5.1 договору викладено в наступній редакції «позичальник зобов'язаний повернути отриману за цим договору позику у безготівковій формі шляхом переказу залишку позики у розмірі 680 000,00 дол. США на рахунок позикодавця, зазначений у договорі позики до 23 грудня 2015 року, включаючи цю дату, за наступним графіком: 25 березня 2015 року - 675 000,00 дол. США; 23 грудня 2015 року - 5 000,00 дол. США».
		04 липня 2016 року між Компанією CONYERY INVESTMENTS LIMITED (Великобританія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР» укладено додаткову угоду №3, якою строк повернення позики продовжено до 23 червня 2017 року.
		Додатковою угодою №3 від 04 липня 2016 року пункт 4.3 договору викладено в наступній редакції «позичальник сплачує нараховані відсотки за користування позикою у безготівковій формі шляхом переказу на рахунок позикодавця за наступним графіком: 12 листопада 2016 року - відсотки нараховані, але не сплачені станом на 01 листопада 2016 року, 23 червня 2017 року - відсотки нараховані, але не сплачені станом на 23 червня 2017 року».
		Також, відповідно до додаткової угоди №3 від 04 липня 2016 року пункт 5.1 договору позики викладено в наступній редакції «позичальник зобов'язаний повернути отриману за цим договором позику у безготівковій форсі шляхом переказу залишку позики в розмірі 680 000,00 дол. США на рахунок позикодавця, зазначений у договорі позики до 23 червня 2017 року, включаючи цю дату, за наступним графіком: 12 листопада 2016 року 300 000,00 дол. США; 23 червня 2017 року 380 000,00 дол. США.
		Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» (далі -  П(С)БО 11), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності, з метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов'язання; доходи майбутніх періодів.
		Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
		В розумінні цього П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями, а поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства  або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.
		За змістом пунктів 7, 8 і 10 П(С)БО 11 до довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; довгострокові забезпечення.
		Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки  та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.
		Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.
		Поряд з цим, пунктами 11 і 12 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов'язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов'язання.
		Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.
		З контексту наведених положень П(С)БО 11, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зобов'язання, які виникли на підставі договору позики від 01 серпня 2006 року №01/08-06, за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов'язань. Такі зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.
		Як вбачається з висновків акта перевірки, контролюючий орган правильно кваліфікував наявну кредиторську заборгованість за договором позики як «довгострокові зобов'язання».
		Однак, при визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці відповідач помилково застосував формулу для одноразового платежу в кінці строку, не врахувавши необхідність погашення відсотків за позикою. 
		Так, теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
		Для погашення зобов'язання за договором позики, позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договору суму основного боргу і нараховані відсотки. 
		Відтак, для розрахунку теперішньої вартості позики необхідно враховувати, що майбутні грошові потоки будуть включати не тільки безпосередньо погашення боргу (суму заборгованості за тілом кредиту), а й погашення відсотків за кредитом. 
		Отже, розрахунок контролюючим органом теперішньї вартості позики без врахування необхідності погашення відсотків за договором, є необґрунтованим.  
		Окрім того, у розумінні Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі - П(С)БО 13), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2001 року за № 1050/6241, зобов'язання позивача за договором позики відносяться до фінансових інструментів, а саме - фінансових зобов'язань як контрактного зобов'язання щодо: а) передачі грошових коштів або інших фінансових активів іншому підприємству; б) обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.
		У силу пунктів 10, 11, 29, 31 і 32 П(С)БО 13 фінансовий актив або фінансове зобов'язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною - укладачем угоди щодо фінансового інструмента.
		Безумовні права вимоги і зобов'язання визнаються фінансовими активами і фінансовими зобов'язаннями, якщо за умовами контракту підприємство має право на отримання грошових коштів або бере на себе зобов'язання сплатити грошові кошти.
		Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).
		На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов'язань, призначених для перепродажу, і зобов'язань за похідними фінансовими інструментами.
		Таким чином, порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов'язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено у П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому, П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов'язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актах.
		Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
		Згідно міжнародного стандарту фінансової звітності 39 (IAS 39), амортизована собівартість - це вартість,  за якою оцінюються фінансовий актив, фінансові зобов'язання та яка складається з собівартості придбання, зменшеної на суму погашення основної суми боргу, збільшеної (зменшеної) на суму накопиченої амортизації будь-якої різниці між первісною варістю та вартістю погашення, розрахованої з використанням ефективної ставки процента, зменшеної на суму часткового списання внаслідок зменшення корисності. 
		Відтак, оскільки погашення позики у 2015-2017 роках не відбувалось, то на кожну звітну дату амортизована собівартість зобов'язання по отриманій позиці буде дорівнювати 680 000,00 дол. США.
		З врахуванням вищевказаного, оскільки висновки акта перевірки про заниження позивачем фінансового результату внаслідок обліку в бухгалтерському обліку заборгованості у сумі 4 783 563,00 грн за договором від 01 серпня 2006 року №01/08-06 спростовуються нормами чинного законодавства та наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2018 року. 
		Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є повністю ідентичними тим, що вже були викладені ним у відзиві на позовну заяву, наданому суду першої інстанції. 
		Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України  та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Талер» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
		Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.
		Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Керуючись ст. 243,  315,  316,  322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
		П О С Т АН О В И В:
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2018 року - залишити без задоволення. 
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2018 року - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		Повний текст виготовлено 07.02.2019
		 
		Головуючий суддя                                                                                Л.В.Бєлова
		 
		Судді                                                                                          Н.В. Безименна,
		 
		                                                                                          А.Ю. Кучма

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...