Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1931/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2019. Зареєстровано: 08.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.02.2019.
Дата набрання законної сили: 28.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04.02.2019 Справа №914/1931/18 
		 
		За позовом: Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської обласної ради, м. Львів, 
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Коміна», м. Київ, 
		про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.
		 
		Суддя Синчук М.М.
		за участю секретаря судового засідання Григорчук Н.
		Представники учасників процесу:
		прокуратури: ОСОБА_1 - прокурор.
		позивача: ОСОБА_2  представник (довіреність від 16.01.2018 р. №01-вих-36).
		відповідача: не зявився. 
		 
		На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/1931/18 за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коміна» про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.
		Ухвалою суду від 19.10.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.11.2018 р. Ухвалою суду від 19.11.2018 р. розгляд справи відкладено на 17.12.2018 р. Ухвалою суду від 17.12.2018 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі №914/1931/18 на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 14.01.2018 р. Ухвалою суду від 14.01.2019 р. закрито підготовче засідання у справі №914/1931/18. Розгляд справи по суті призначено на 04.02.2019 р. 
		01.02.2019 р., через канцелярію суду, представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з виникненням невідкладних обставин особистого характеру. 
		Суд розглянув клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відхилив у звязку з необґрунтованістю та безпідставністю останнього. 
		Позиція прокуратури. Позовні вимоги підтримав, надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві та письмових поясненнях. 
		Позиція позивача. В судове засідання з'явився, заявлені прокурором в інтересах держави в особі Позивача позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві.
		Позиція відповідача. Позовні вимоги заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначив, що прокурор не вправі звертатись до суду в інтересах держави в особі обласної ради, оскільки рада не наділена функціями щодо захисту інтересів держави. У матеріалах справи відсутні докази набуття відповідачем у володіння без достатньої правової підстави належних позивачу нежитлових приміщень, що виключає підставу для витребування у відповідача таких приміщень на користь позивача та скасування державної реєстрації права власності на ці приміщення. Крім цього, зазначив, що втручання держави в мирне володіння майном має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. 
		В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		Фактичні обставини справи встановлені судом:
		Згідно із витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №6958482 від 08.04.2005, виданого обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» право власності на будинок в цілому по вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові зареєстровано за Львівською обласною радою на підставі ухвали Львівської обласної ради народних депутатів №236 від 04.06.1992.
		07.09.2018 державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення про державну реєстрацію права власності та на підставі протоколу загальних зборів №1/170818 від 17.08.2018 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.08.2018 зареєстровано за ТОВ «Коміна» право власності на об'єкт нерухомого майна  нежитлові приміщення загальною площею 157,9 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Січових Стрільців, будинок 3, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна - 1010250846101.
		Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		Згідно зі статтею першою Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Статтею третьою Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що держава гарантує об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
		Частиною пятою статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості з Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
		Виходячи з норми частини четвертої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно ті речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які відповідають законодавству.
		Перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав передбачено часиною першою статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Львівською місцевою прокуратурою №1 встановлено, що згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, первинну державну реєстрацію обєкта нерухомого майна по вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові пл. 157,9 кв. м. 26.08.2016 здійснено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за ОСОБА_4 на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації №237 від 04.04.1996. 
		Однак, згідно з інформацією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, згадане розпорядження в архівних матеріалах адміністрації відсутнє. Водночас, в районній адміністрації зареєстроване розпорядження голови районної адміністрації №237 від 11.03.1996 «Про підготовку і проведення призову громадян 1969-1978 років народження на строкову військову службу весною 1996 року».
		Відповідно до інформації управління майном спільної власності Львівської обласної ради, Львівською обласною радою не приймалося жодного рішення про відчуження ОСОБА_4 нежитлових приміщень загальною площею 157,9 кв. м. по вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові. 
		Відповідно до договору №1/156 на оренду нерухомого майна Львівської обласної ради від 04.08.1999 та довідки-характеристики Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №46968 нежитлові приміщення №№106-118 на третьому поверсі пл. 157,9 кв. м. на вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові перебували в оренді у СП «Вольф-АЛМ».
		Належність спірних нежитлових приміщень Львівській обласній раді також підтверджується і договором поділу нерухомого майна від 05.11.2015, укладеним між управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради, ПП «Фірма «Магнолія», ПП «Деміус», ТОВ «ІВ Христина», ТОВ «Речник» та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6
		Відповідно до умов згаданого договору (абзац пятий пункту 1.2) нежитлові приміщення третього поверху №106 (16,4 кв. м.), №107 (10,0 кв. м.), №108 (6,6 кв. м.), №109 (7,8 кв. м.), №110 (25,4 кв. м.), №111 (23,8 кв. м.), №112 (20,6 кв. м.), №113 (7,9 кв. м.), №114 (10,6 кв. м.), №115 (5,3 кв. м.), №116 (7,0 кв. м.), №117 (11,6 кв. м.), №118 (4,9 кв. м.) загальною площею 157,9 кв. м. на вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові належать Львівській обласній раді.
		Відповідно до договорів оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області №27/16 від 01.04.2016 та №30/16 від 06.04.2016 спірні приміщення комунальної власності перебувають в оренді ТОВ «Периметр» (№№106, 107, 110, 118) та ТОВ «Модрина» (№№106, 108, 109, 111 118).
		Відповідно до часини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		З огляду на вказане, вбачається, що державна реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_4 1. проведена з порушенням вимог ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою встановлено підстави для державної реєстрації прав, що в свою чергу в подальшому потягло неправомірність передачі таких приміщень у власність Відповідачу.
		Зокрема, відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 на підставі договору від 05.09.2016 відчужено спірні приміщення ОСОБА_8, який в подальшому 22.09.2016 вніс такі до статутного капіталу ТОВ «ФМС Торг».
		22.09.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право спільної часткової власності за ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на спірний обєкт нерухомого майна та які в подальшому на підставі протоколу загальних зборів №1/170818 від 17.08.2018 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.08.2018 передали до статутного капіталу ТОВ «Коміна», яке на даний час і є власником спірних приміщень по вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові.
		У відповідності до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в судах у випадках визначених законом.
		Право на звернення прокурора або його заступника до господарського суду в інтересах держави передбачено статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України.
		Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Підставою подання до суду даного позову є необхідність захисту інтересів держави, в основі яких, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі М І -1/99, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих, у даному випадку на охорону землі як національного багатства.
		Відповідно до пунктів третього, четвертого, пятого рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
		Так, підставою для представництва інтересів держави в особі Львівської обласної ради, шляхом подання позову, стало неправомірне вибуття зі спільної власності об'єкта права комунальної власності, що у свою чергу призвело до заподіяння шкоди інтересам держави, при тому, що Львівською обласною радою, як уповноваженим органом, своєчасно не забезпечено збереження вказаного майна та не вжито достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо запобігання вибуття згаданого приміщення з комунальної власності, а також не вжито заходів щодо витребування його з чужого незаконного володіння і повернення у спільну комунальну власність.
		Зокрема, слід звернути увагу, що незважаючи на те, що згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, первинну державну реєстрацію обєкта нерухомого майна по вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові пл. 157,9 кв. м. здійснено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за ОСОБА_4 ще 26.08.2016, Львівською обласною радою протягом більш ніж двох років не вжито жодних заходів щодо повернення згаданого комунального майна у розпорядження Львівської обласної ради, що свідчить про неналежне виконання ними власних обовязків.
		Також слід звернути увагу і на практику Європейського суду з прав людини, який погоджується із правом прокурора на звернення до суду в інтересах держави. Так, у справі «Менчинська проти Росії» (№42454/02, 15.01.2009) суд відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (пункт 35).
		Окрім цього, у справі «Бацаніна проти Росії» Європейський суд дійшов висновків, що підтримка прокурором однієї із сторін процесу в певних обставинах може бути виправданою. Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 63-му пленарному засіданні (10-11 червня 2005 року) дійшла висновку, що держави уповноважені наділяти прокурорів правом захисту державного інтересу (принцип захисту державного інтересу); прокурори можуть бути наділені правом порушення процедур або вступу в існуючі процедури або застосування різних засобів правового захисту для забезпечення законності (принцип законності). Вказане право на звернення прокурора до суду в інтересах держави у разі порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування підтверджено і практикою Верховного Суду (постанова по справі №910/32312/15 від 08.05.2018 та постанова по справі №911/620/17 від 13.03.2018).
		При винесенні рішення суд виходив з наступного. 
		Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
		Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
		Приписами ч.1 ст.15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Згідно ч.ч.2, 4 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. 
		Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		У відповідності до вимог ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		Згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Частиною 1 ст.143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
		Частиною 5 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Згідно ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. 
		Правова позиція щодо можливості витребування нерухомого майна у добросовісного набувача в порядку ст.388 ЦК України відображена також у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017р. у справі №6-277цс16. 
		Відповідно до ст.ст.317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		Суд зазначає, що при вибутті майна поза волею власника право власності не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015р. у справі №6-1цс15.
		Правова позиція про наявність підстав для задоволення позову про витребування об'єкту нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності висловлена і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2018 по справі №914/3366/16, якою залишено в силі рішення господарського суду Львівської області та задоволено позов керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах Львівської міської ради до субєкта господарювання.
		Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Згідно із пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
		У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. 
		Відповідно до частини пятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Окрім цього, така ж правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду України №6-1цс15 від 11.02.2015, у якій суд дійшов висновку, що дійсний власник, який не був стороною правочину, не був учасником судового розгляду і майно відчужено поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.
		Згідно з правовою позицією у справі №6-2776цс16 Верховним Судом України спростовано тривалі суперечності, щодо застосування практики Європейського Суду з прав людини, на предмет підставності втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
		Статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004) неодноразово вказував про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		За обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства», на рішення Європейського суду з прав людини від 24.07.2003 заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.
		Застосовуючи положення статті першої Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський сул з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті першої Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності. Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.
		Як вказав Верховний Суд України у постанові №6-2510ц15 від 16.12.2015, у практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Так, підставою для предявлення Львівською місцевою прокуратурою №1 позову стало неправомірне вибуття з комунальної власності спірного нежитлового приміщення, що у свою чергу призвело до заподіяння шкоди інтересам держави.
		З огляду на те, що ТОВ «Коміна» право власності на обєкт нерухомого майна не набуло, оскільки згадане вище розпорядження Галицької районної адміністрації, яке стало підставою для здійснення первинної реєстрації права власності на обєкт нерухомого майна, не видавалося взагалі, а Львівською обласною радою як дійсним власником майна не прийнято жодного рішення про відчуження такого майна, то нерухоме приміщення по вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові загальною площею 157,9 кв. м. слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, то наявні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння на користь Львівської міської ради. 
		Згідно ч.ч.1, 2 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
		Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
		Згідно ч.4 ст.18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. 
		Скасування державної реєстрації на підставі рішення суду передбачено ч.2 ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. №1141. 
		Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, державна реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_4 1. проведена з порушенням вимог ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою встановлено підстави для державної реєстрації прав, що в свою чергу в подальшому потягло неправомірність передачі таких приміщень у власність Відповідачу. Зокрема, відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 на підставі договору від 05.09.2016 відчужено спірні приміщення ОСОБА_8, який в подальшому 22.09.2016 вніс такі до статутного капіталу ТОВ «ФМС Торг». Згодом, 22.09.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право спільної часткової власності за ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на спірний обєкт нерухомого майна та які в подальшому на підставі протоколу загальних зборів №1/170818 від 17.08.2018 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.08.2018 передали до статутного капіталу ТОВ «Коміна», яке на даний час і є власником спірних приміщень по вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові. Так, скасування державної реєстрації на підставі рішення суду передбачено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Суд зазначає, що державна реєстрація права власності на спірне майно за ТОВ «Коміна» проведена з порушенням вимог ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 04.04.1996р. №237 не видавалось взагалі.
		Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджується реєстрація за Позивачем права власності на будинок за адресою м.Львів, вул.Січових Стрільців, 3, враховуючи те, що спірне майно вибуло з володіння Позивача поза його волею неправомірно, суд приходить до висновку, що доводи Прокурора підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відтак, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підставними, позов підлягає до задоволення у повному обсязі.
		Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
		Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
		Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
		Керуючись ст.ст. 2,13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
		 
		УХВАЛИВ:
		1. Позов задоволити повністю.
		2. Скасувати державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Коміна» (реквізити: вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на обєкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 157,9 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Січових Стрільців, будинок 3, здійснену державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (номер запису про право власності 27856930 від 07.09.2018, форма власності: приватна) із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		3. Витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю «Коміна» (реквізити: вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на користь Львівської обласної ради (реквізити: вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79000, ідентифікаційний номер 22340506) нежитлове приміщення загальною площею 157,9 кв. м. по вул. Січових Стрільців, 3 у м. Львові (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 1010250846101).
		Стягувач: Львівська обласна рада (реквізити: вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79000, ідентифікаційний номер 22340506)
		Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коміна» (реквізити: вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268)
		4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коміна» (реквізити: вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на користь прокуратури Львівської області (отримувач: прокуратура Львівської області, код ЄДРПОУ 02910031, банк платника Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок №3511093000774, код класифікації видатків бюджету 2800) 56 977,00 грн судового збору. 
		5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
		 
		Повний текст рішення виготовлено 07.02.2019 р. 
		 
		Суддя Синчук М.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...