Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 442/456/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2019.
Дата набрання законної сили: 30.01.2019
Номер судового провадження: 11-860апп18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 січня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 876/5312/17 
		Провадження № 11-860апп18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області (у складі судді Хомика А. П.) від 27 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів Багрія В. М., Рибачука А. І., Старунського Д. М.) від 08 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
		УСТАНОВИЛА:
		У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом, у якому просила: визнати неправомірними дії Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі - Дрогобицьке об'єднане УПФУ) щодо відмови у призначенні позивачці пенсії за вислугу років згідно з п. «е» ст. 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII); зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_3 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи: з 01 вересня 1982 року по 01 червня 1983 року - викладач по класу фортепіано по сумісництву в Дрогобицькій дитячій музичній школі № 2; з 01 вересня 1983 року по 10 січня 2017 року (включно) - викладач по класу фортепіано і концертмейстер в Дрогобицькій дитячій музичній школі № 2; зобов'язати Дрогобицьке об'єднане УПФУ призначити ОСОБА_3 пенсію за вислугу років з 11 січня 2017 року відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що дії та рішення відповідача є неправомірними та суперечать положенням закону, оскільки її педагогічний стаж, у тому числі на посаді викладача музичної школи (позашкільного навчального закладу), на день звернення за призначенням пенсії становив більше 33 роки, тому вона має право на пенсію за вислугу років.
		Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області постановою від 27 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року, задовольнив позов: визнав неправомірними дії Дрогобицького об'єднаного УПФУ щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII; зобов'язав Дрогобицьке об'єднане УПФУ зарахувати до стажу роботи ОСОБА_3, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII періоди роботи: з 01 вересня 1982 року по 01 червня 1983 року - викладач по класу фортепіано по сумісництву в Дрогобицькій дитячій музичній школі № 2; з 01 вересня 1983 року по 10 січня 2017 року (включно) - викладач по класу фортепіано і концертмейстер в Дрогобицькій дитячій музичній школі № 2; зобов'язав Дрогобицьке об'єднане УПФУ призначити та виплатити ОСОБА_3 пенсію за вислугу років з 11 січня 2017 року відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII.
		Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 14 червня 2017 року Дрогобицьке об'єднане УПФУ подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу про скасування постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2017 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року і прийняття у справі нової постанови, якою відмовити ОСОБА_3 у задоволені позову.
		На обґрунтування касаційної скарги Дрогобицьке об'єднане УПФУ зазначило, що при постановленні зазначених судових рішень судами першої та апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, неповністю дослідженні та з'ясовані всі обставини справи. За позицією скаржника, спірний період роботи позивачки у Дрогобицькій дитячій музичній школі № 2, яка відноситься до позашкільних навчальних закладів, не дає права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII, оскільки посада викладача в позашкільних навчальних закладах освіти не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909).
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
		25 вересня 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення представника позивачки на вказану касаційну скаргу про її залишення без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, адже у спірних правовідносинах підлягає застосуванню ст. 21 Закону України від 22 червня 2000 року № 1841-III «Про позашкільну освіту» (далі - Закон №1841-III), яка регулює умови призначення пенсії за вислугу років педагогічним працівникам позашкільних навчальних закладів.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. 
		Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Підпунктом 8 п. 1 VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону 
		№ 2147-VIII установлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів (…), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (…) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17 липня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		На обґрунтування цієї ухвали Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що 25 травня 2016 року Верховний Суд України ухвалив постанову у справі № 419/794/15-а з подібними правовідносинами (позивачка працювала на посаді викладача в музичній школі, що згодом реорганізована у школу мистецтв, яка затвердженим Постановою КМУ № 909 Переліком не передбачена). 
		У вказаній справі Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність у позивачки, яка працювала викладачем в музичній школі, права на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ. При цьому Верховний Суд України зазначив, під час реалізації права на пенсію за вислугу років педагогічними працівниками позашкільних навчальних закладів необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи й посади, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Наявність доручення Кабінету Міністрів України від 06 січня 1995 року № 397/21 (далі - Доручення № 397/21) без відповідних змін до Переліку не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивачки на посаді викладача в позашкільних навчальних закладах.
		Однак, за позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду цей правовий висновок Верховного Суду України не містить аналізу законодавства (зокрема, положень Закону України від 23 травня 1991 року 
		№ 1060-XII «Про освіту» (далі - Закон № 1060-XII), Закону України від 22 червня 2000 року № 1841-III «Про позашкільну освіту» (далі - Закон № 1841-III), Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 (далі - Перелік № 963), Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2011 року № 433 (далі - Перелік № 433), яке регулює правовідносини, що виникають при розгляді органами Пенсійного фонду України заяв громадян про призначення пенсій за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ, а тому не в повній мірі відповідає принципам, закріпленим у ст. 2 КАС України, зокрема, щодо перевірки того, чи прийнято суб'єктом владних повноважень оскаржуване рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
		Відповідно до ч. 3 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною 1 ст. 341 КАСУкраїни передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
		Згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_3 працювала в Дрогобицькій дитячій музичній школі № 2 з 01 вересня 1982 року по 01 червня 1983 року - викладачем по класу фортепіано по сумісництву та з 01 вересня 1983 року по 10 січня 2017 року включно - викладачем по класу фортепіано і концертмейстером.
		Як убачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, Дрогобицька дитяча музична школа № 2 є закладом позашкільної освіти.
		11 січня 2017 року позивачка звернулася із письмовою заявою до Дрогобицького об'єднаного УПФУ про призначення пенсії за вислугою років.
		16 січня 2017 року Дрогобицьке об'єднане УПФУ відмовило ОСОБА_3 у призначенні пенсії та повідомило, що посада викладача та концертмейстера в позашкільних навчальних закладах освіти постановою Кабінету Міністрів України № 909 не передбачена, а тому позивачка не має права на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ.
		Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
		Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що висновок Дрогобицького об'єднаного УПФУ про незарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років, спірного періоду роботи позивачки на посаді викладача по класу фортепіано з 01 вересня 1982 року по 01 червня 1983 року та з 01 вересня 1983 року по 10 січня 2017 року на посаді викладача по класу фортепіано і концертмейстера в Дрогобицькій дитячій музичній школі № 2, є помилковим, оскільки Кабінет Міністрів України Дорученням від 06 січня 1995 року № 397/21 поширив дію Переліку № 909 на викладачів в позашкільних навчальних закладах освіти (музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання).
		Разом з тим, Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15 висловив позицію, що наявність Доручення № 397/21 без відповідних змін до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивачки на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.
		Позивачка у цій справі, як і позивачка у справі № 419/794/15, на час трудової діяльності працювала на посаді викладача у музичній школі, предметом спору в обох зазначених справах є відмова територіального органу Пенсійного фонду України у призначенні пенсії на підставі п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ, а правовідносини у цих справах - подібними. Отже, суд касаційної інстанції вірно зазначив, що висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а, є обов'язковим для Верховного Суду при вирішенні даного спору.
		Аналізуючи обґрунтованість підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права (призначення викладачам у позашкільних навчальних закладах освіти пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ) у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
		Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (тут і далі - у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
		Переліком № 909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. 
		За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Дорученням № 397/21 дію Переліку № 909 поширено і на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання, без внесення змін до постанови. 
		Однак таке доручення було прийнято 06 січня 1995 року, тобто до внесення постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436 змін у Перелік № 909, редакцією якого не було окремо виділено позашкільні навчальні заклади і посади, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років.
		Таким чином, Доручення № 397/21 не поширює свою дію на Перелік № 909 (у редакції, чинній після внесення змін Постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436). Водночас, при внесенні змін у зазначений Перелік, зміст Доручення № 397/21 Кабінетом Міністрів України не був урахований.
		Отже, Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15 висловив позицію, що наявність Доручення № 397/21 без відповідних змін до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на що дає право на пенсію за вислугу років, не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивачки на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.
		Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Верховний Суд України при ухвалені постанови, не врахував та не проаналізував положення Законів № 1060-XII, № 1841-III, Переліків № 963, № 433, які поряд із наведеними нормативно-правовими актами також регулюють правовідносини, що виникають при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України заяв громадян про призначення пенсій за вислугу років.
		Так, за приписами ст. 28 Закону № 1060-XII система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
		Згідно з ст. 29 Закону № 1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
		Відповідно до ст. 12 Закону № 1841-III та п. 6 Переліку № 433 до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
		Статтею  21 Закону № 1841-III передбачено право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку № 963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.
		Згідно з п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1841-III до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Велика Палата Верховного Суду наголошує й на тому, що відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
		Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Основного Закону).
		Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
		Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
		Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. 
		ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
		Проте, Верховний Суд України при ухваленні постанови від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України. 
		Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 
		З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років. 
		Таким чином, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
		За таких обставин, з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 25 травня 2016 року у справі 
		№ 419/794/15-а щодо відсутності у викладачів музичних шкіл, які відносяться до закладів позашкільної освіти, права на отримання пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ.
		Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність зобов'язання Дрогобицького об'єднаного УПФУ зарахувати до стажу роботи ОСОБА_3, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII період роботи в Дрогобицькій дитячій музичній школі № 2 на посаді викладача по класу фортепіано за сумісництвом з 01 вересня 1982 року по 01 червня 1983 року. 
		Разом з цим, ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.
		Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245). Тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.
		У п. 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 зазначено, що працівникам підприємств, установ, організацій (далі - підприємство), які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота.
		Виходячи з аналізу зазначених вище норм, зарахування роботи на посаді викладача (у тому числі й у позашкільному закладі освіти) до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати). 
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не досліджував питання чи займала викладацька робота позивачки за сумісництвом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати). У матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують достатній для зарахування у спеціальний педагогічний стаж обсяг роботи за сумісництвом.
		Разом з цим, незначний проміжок часу роботи ОСОБА_3 за сумісництвом (менше року) не впливає на наявність у неї права на пенсію за вислугою років, як педагогічного працівника позашкільного навчального закладу, оскільки загальний її педагогічний стаж роботи перевищує 25 років, а саме становить 33 роки.
		Таким чином, з метою повного і всебічного захисту прав та інтересів ОСОБА_3 та ураховуючи наявність у неї необхідного педагогічного стажу роботи для призначення пенсії за вислугою років навіть без зарахування її роботи за сумісництвом, ВеликаПалата Верховного Суду вважає можливим залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
		Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області залишити без задоволення.
		Постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач  І.В. Саприкіна
		Судді:                                               
		Н. О. Антонюк Н.П. Лященко
		С. В. Бакуліна Л.М. Лобойко
		В. В. Британчук О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л.І. Рогач
		В. І. Данішевська О.М. Ситнік
		О. С. Золотніков  В.Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко О.Г. Яновська
		В.С.Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...