Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Категорія справи № 910/20323/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2019.
Дата набрання законної сили: 29.01.2019
Номер судового провадження: 12-224гс18

round-color:#FFFFFF;font-family:Roboto Condensed Light;font-size:14pt;">Відповідно до частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
		36. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Зокрема, вона поширюється на публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (частини перша, друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).
		37. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання позову) визначається як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		38. Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин.
		39. Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		40. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		41. Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
		42. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
		43. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
		44. Згідно з пунктом «а» частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема. розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		45. За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
		46. Із наведеного вбачається, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
		47. Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
		48. Звідси можна зробити висновок, що в порядку цивільного судочинства може бути оскаржене таке рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, і за результатами його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникає право цивільне.
		49. З оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування вбачається, що воно спрямоване на передачу права користування земельною ділянкою третій особі шляхом передачі такої ділянки в оренду та зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки.
		50. Укладення договору оренди в установленому законом порядку буде реалізацією цього рішення, а після набуття права оренди в установленому законом порядку дію цього рішення буде вичерпано, з цього моменту адміністративні правовідносини між суб'єктом владних управлінських функцій та фізичною чи юридичною особою трансформуються у цивільні правовідносини між орендодавцем та орендарем.
		51. Відповідно до положень статті 792 ЦК (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		52. Згідно зі статтею 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		53. Статтею 18 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
		54. У свою чергу, положеннями статті 20 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		55. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		56. Також відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.
		57. Отже, право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації у встановленому законом порядку. 
		58. З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
		59. Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 150/928/14-а (провадження № 11‑113апп18).
		60. Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, оскільки у цій справі фактично речове право на земельну ділянку не виникло через нереалізацію оспорюваного розпорядження, то відсутній спір про право цивільне. Окрім цього, керівник Харківської місцевої прокуратури № 6 відповідачем у цій справі визначив обласну адміністрацію, до якої й пред'явлено позов. У той же час особа, якій надано земельну ділянку, - ТОВ «Декарт Плюс» вступила у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Тобто спору про право на земельну ділянку між позивачем і ТОВ «Декарт Плюс» не існує, що виключає наявність приватноправових відносин у цій справі, а предметом оскарження є ненормативний акт, тобто результат виконання владних управлінських функцій відповідача.
		61. За таких обставин суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов правильного висновку, що спір у даній справі відноситься до публічно-правових, оскільки він належить до земельних спорів з органом виконавчої влади як суб'єктом владних повноважень щодо реалізації оспорюваного розпорядження, та пов'язаний із його оскарженням і жодним чином не пов'язаний із відносинами приватноправового характеру.
		62. Виходячи з наведеного оскаржуване розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 28 листопада 2011 року № 685 «Про надання земельної ділянки в оренду ТОВ «Декарт Плюс» на території Харківського району», приймалось під час здійснення державною адміністрацією владних управлінських функцій, а тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки предметом перевірки у цій справі є відповідність рішення місцевого органу державної влади (обласної державної адміністрації) законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій.
		63. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
		64. Зважаючи на публічно-правовий характер правовідносин у цій справі і те, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі, а звідси-оскаржуване судове рішення є таким, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		65. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		66. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		67. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційні скарги Харківської районної державної адміністрації Харківської області та заступника прокурора міста Києва - без задоволення.
		Щодо судових витрат
		68. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		69. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
		Висновок щодо застосування норм права
		70. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), статей 2, 6, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) справи у спорах, що не стосуються речових прав на земельну ділянку, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційні скарги Харківської районної державної адміністрації Харківської області та заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/20323/17 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя   В. С. КнязєвСуддя-доповідач               В. Ю. УркевичСудді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко  С. В. Бакуліна  Н. П. Лященко  В. В. Британчук О. Б. Прокопенко  Д. А. Гудима Л. І. Рогач  В. І. Данішевська І. В. Саприкіна  О. С. Золотніков  О. М. Ситнік    О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...