Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/8267/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2019.
Дата набрання законної сили: 30.01.2019
Номер судового провадження: 14-604цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И       
		 
		30 січня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 161/8267/17
		Провадження № 14-604цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С.,              Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 31 серпня 2017 року (судді Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.) у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Радчук Лілії Олегівни,
		УСТАНОВИЛА:
		У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області РадчукЛ. О. (далі - Державний виконавець).
		Скаргу мотивовано тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визначення способу участі батька у вихованні дитини встановлено спосіб участі батька у вихованні дочкиОСОБА_7 
		ОСОБА_3 зазначила, що з часу набрання цим рішенням законної сили вона добровільно та сумлінно виконувала його, жодних перешкод у спілкуванні батька з дочкою вона ніколи не створювала, більше того, ОСОБА_6 завжди мав можливість побачень з дитиною понад установлені судом години. Незважаючи на відсутність необхідності у здійсненні будь-яких заходів з примусового виконання рішення, 18 травня 2017 року їй стало відомо про відкрите виконавче провадження щодо неї, оскільки отримала на роботі постанову Державного виконавця від 20 березня 2017 року про звернення стягнення на заробітну плату, з якої вона дізналася про накладення на неї штрафу в розмірі 1 тис. 700 грн за невиконання рішення суду.
		ОСОБА_3 указує на те, що до цього часу вона не знала про існування зазначеного виконавчого провадження, адже постанови про відкриття виконавчого провадження та жодних викликів Державного виконавця на її домашню чи робочу адресу не надходило. Ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження, вона з'ясувала безпідставність оскаржуваних нею постанов, адже Державний виконавець не здійснював передбачених законом заходів щодо перевірки добровільного виконання нею рішення суду. Підстав, передбачених Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII  «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), для застосування до неї заходів примусового виконання рішення Державний виконавець не мав. 
		З огляду на наведене ОСОБА_3 просила визнати незаконними та протиправними дії Державного виконавця щодо винесення постанови від           20 березня 2017 року у ВП №51605553 про накладення на неї штрафу і постанови від 15 травня 2017 року у ВП №51605553 про звернення стягнення на її заробітну плату (прийнятої на виконання попередньої) та скасувати ці постанови. 
		Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 липня         2017 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано дії Державного виконавця щодо винесення постанови від 20 березня 2017 року про накладення штрафу і постанови від 15 травня 2017 року про звернення стягнення на заробітну плату неправомірними та скасовано зазначені постанови.
		Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що виконавчий документ, за яким відкрито виконавче провадження, не зобов'язує боржника ОСОБА_3 вчинити конкретні дії чи утриматися від їх вчинення. Крім того, Державний виконавець не вжив усіх передбачених Законом № 1404-VIII дій для з'ясування того, чи здійснював боржник заходи для виконання рішення суду в добровільному порядку. Письмові документи, які б свідчили про те, що боржник ОСОБА_3 своїми діями навмисно чинила будь-які перешкоди виконанню рішення суду, в матеріалах виконавчого провадження відсутні. Державний виконавець повинен перед застосуванням штрафних санкцій з'ясувати, зокрема, наявність або відсутність поважних причин невиконання рішення та обов'язку виконати певні дії лише боржником.
		Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 31 серпня 2017 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 липня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито.
		Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до положень статей 17, 18, 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори щодо оскарження постанов державного виконавця про накладення та стягнення штрафу при примусовому виконанні усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Отже, цей спір підлягає розгляду не в порядку цивільного судочинства, а за правилами адміністративного судочинства.
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що постанова Державного виконавця від      20 березня 2017 року про накладення штрафу була винесена саме за невиконання судового рішення у цивільній справі № 161/2404/16-ц, тобто її оскарження відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII  здійснюється до того суду, який видав виконавчий лист, тобто за правилами цивільного судочинства. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального  кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закону № 2147-VIII).
		Згідно зі статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 14 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 грудня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIIIвиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
		Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державноговиконавцяпростягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
		Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
		Відповідно до статті 383 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення скаржника до суду та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої службипід час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
		Згідно із частиною другою статті 384 ЦПК України у зазначеній редакції скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
		Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
		За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення скаржника до суду та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій).
		Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
		Частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення скаржника до суду та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 
		Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 
		Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. 
		Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 6 червня 2018 року (справа № 127/9870/16-ц).
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в справі, дійшов правильного висновку про неможливість розгляду скарги ОСОБА_3 в порядку цивільного судочинства, оскільки її розгляд віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат ВеликаПалата Верховного Суду не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 31 серпня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Н.П. Лященко     Судді:     Н.О. Антонюк       Л.М. Лобойко       С.В. Бакуліна       О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук       Л.І. Рогач       Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна      В.І. Данішевська       О.М. Ситнік        О.С. Золотніков     В.Ю. Уркевич      О.Р. Кібенко       О.Г. Яновська       В.С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...