Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/497/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: 08.02.2019. Зареєстровано: 10.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.02.2019.
Дата набрання законної сили: 07.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		07 лютого 2019 року 
		Київ
		справа №802/497/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/8051/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №  802/497/16-а
		за позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Відродження"
		до Оратівського районного управління юстиції Вінницької області,
		треті особи: ОСОБА_2, Селянське (фермерське) господарство "Калина",
		про визнання протиправним та скасування рішення,
		за касаційною скаргою Приватного підприємства "Агрофірма "Відродження"
		на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року (у складі: головуючого судді Мультян М.Б.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року (у складі колегії: головуючого судді Совгири Д.І., суддів Білоуса О.В., Курка О.П.), 
		В С Т А Н О В И В:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		08 квітня 2016 року Приватне підприємство "Агрофірма "Відродження" (далі - ПП "Агрофірма "Відродження", позивач) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Оратівського районного управління юстиції Вінницької області (далі також - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та Селянське (фермерське) господарство "Калина" про визнання протиправним та скасування рішення.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року адміністративний позов залишено без розгляду.
		Залишаючи без розгляду позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено жодної поважної причини    пропуску строку звернення до суду, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.
		Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу.
		Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року апеляційну скаргу Приватного Підприємства "Агрофірма "Відродження" залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року - без змін. 
		Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до Вінницького окружного адміністративного суду.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга подана 22 серпня 2016 року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 802/497/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня  2017  року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
		Суддя-доповідач ухвалою від 09 січня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №  802/497/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 06 лютого 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 07 лютого 2019 року. 
		Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що у відповідності до статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Також зазначає, що 11 грудня 2013 року до позивача звернувся громадянин ОСОБА_2 із листом, що він на підставі державного акта НОМЕР_1, який належить громадянці ОСОБА_4, являється власником земельної ділянки за №  67, яку отримав після смерті матері та просив не використовувати дану земельну ділянку. Також, 11 грудня 2013 року позивач отримав від СФГ «Калина» листа, в якому йшлося про намір укласти договір оренди із громадянином ОСОБА_2, після оформлення останнім спадщини. В березні 2016 року після конфлікту СФГ «Калина» і позивачем, щодо обробітку земельної ділянки, яка належала громадянці ОСОБА_4, в позивача виникла необхідність в перевірці права користування спірною земельною ділянкою. Позивач 31 березня 2016 року отримав Інформаційну довідку за №  56360653 та через веб-сайт дізнався, що 24 квітня 2014 року відповідач прийняв рішення за №  12647087 про реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 03 січня 2013 року укладеного між ОСОБА_2 та СФГ «Калина». Крім того, із квітня 2014 року ні ОСОБА_2 ні СФГ «Калина» не повідомляло позивача про те, що між ними укладений та зареєстрований договір оренди земельної ділянки, не надали жодних заперечень щодо невикористання земельної ділянки, обробіток якої здійснює позивач. Таким чином, позивач вважає, що ним не було пропущено строк звернення до суду за захистом його права, визначений статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення).
		Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
		Відповідно до вимог статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Згідно частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. 
		Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Для з'ясування питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити фактичну обставину, з настанням якої позивач дізнався або мав би дізнатися про порушення свого права.
		Як вбачається із матеріалів справи позивач просить скасувати рішення державного реєстратора Оратівського районного управління юстиції Вінницької області від 24 квітня 2014 року. 
		Судом першої інстанції у судовому засіданні з пояснень представника позивача встановлено, що про реєстрацію права оренди земельної ділянки з СФГ "Калина" позивач дізнався у березні 2016 року під час перевірки реєстрації договорів оренди за ПП "Агрофірма "Відродження" зареєстрованих у встановленому порядку до 2013 року. Однак, про наміри ОСОБА_2 укласти договір оренди з СФГ "Калина" позивачу було відомо раніше. 
		Також судом першої інстанції було встановлено та підтверджено в засіданні позивачем, що 11 грудня 2013 року СФГ "Калина" було направлено повідомлення до директора ПП "Агрофірма "Відродження" щодо укладення та реєстрації договорів оренди земельних ділянок у реєстраційній службі Оратівського районного управління юстиції між ОСОБА_2 та іншими із СФГ "Калина". Зазначене повідомлення отримане ПП "Агрофірма "Відродження", що підтверджується вхідним № 47 від 11 грудня 2013 року. 
		Окрім того, 01 квітня 2015 року представником СФГ "Калина", представником ПП "Агрофірма "Відродження" та представником Чернявської сільської ради була проведена звірка використання земельних ділянок СФГ "Калина" та ПП "Агрофірма "Відродження" на якій було перевірено використання кожної земельної ділянки, які перебувають в оренді у кожного із господарств у відповідності до наявних у них договорів оренди. Результати даної перевірки були оформлені актом від 01 квітня 2015 року за підписом представників СФГ "Калина", ПП "Агрофірма "Відродження" та представником Чернявської сільської ради. 
		Разом з тим, із заяви ОСОБА_2 від 11 грудня 2013 року адресованої директору ПП "Агрофірма "Відродження" вбачається, що заявник просив після збирання урожаю 2013 року не використовувати земельну ділянку № 67 площею 2,2800 га отриману в спадщину від матері ОСОБА_4
		Зазначене підтверджується позивачем і в касаційні скарзі.
		Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції представником третьої особи було повідомлено, що з моменту укладення та державної реєстрації договору оренди земельної ділянки між СФГ "Калина" та ОСОБА_2, орендар виконував умови договору та систематично нараховував орендну плату орендодавцю. В той час як ПП "Агрофірма "Відродження" нарахування та виплату орендної плати ОСОБА_2 на виконання умов договору оренди землі за 2013-2015 роки не проводила. 
		Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та положення процесуального закону, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що виходячи з вимог статті 99 КАС України, початок перебігу строку звернення до суду, законодавець пов'язує не з фактом обізнаності особи, якій належить порушене право у зв'язку з тим, що цей суб'єктивний момент є результатом недбалого ставлення особи до охорони власних прав, а з моменту, коли вона повинна була дізнатися про таке порушення. Об'єктивними даними про цей момент є повідомлення директора ПП "Агрофірма "Відродження" щодо укладення та реєстрації договорів оренди земельних ділянок у реєстраційній службі Оратівського районного управління юстиції між ОСОБА_2 та іншими із СФГ "Калина" та заява ОСОБА_2 від 11 грудня 2013 року адресованої директору ПП "Агрофірма "Відродження", в якій заявник просив після збирання урожаю 2013 року не використовувати земельну ділянку № 67 площею 2,2800 га отриману в спадщину від матері ОСОБА_4
		Таким чином, із ймовірним порушенням свої прав позивач дізнався 11 грудня 2013 року, а з позовною заявою ПП "Агрофірма "Відродження" звернулося до суду 08 квітня 2016 року, тобто з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку.
		У зв'язку із чим колегія суддів Верховного Суду, погоджується із висновками судів попередніх інстанції, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.
		У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
		Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
		При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
		Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. 
		Колегія суддів Верховного Суду критично ставиться до доводів позивача в касаційній скарзі про те, що із квітня 2014 року ні ОСОБА_2, ні СФГ «Калина» не повідомляло позивача про те, що між ними укладений та зареєстрований договір оренди земельної ділянки, не надали жодних заперечень щодо невикористання земельної ділянки, обробіток якої здійснює позивач, у зв'язку із чим позивач не міг знати про порушення свої прав, оскільки зазначене спростовується повідомленням СФГ «Калина» направленим директору ПП "Агрофірма "Відродження" щодо укладення та реєстрації договорів оренди земельних ділянок у реєстраційній службі Оратівського районного управління юстиції між ОСОБА_2 та іншими із СФГ "Калина" та заявою ОСОБА_2 від 11 грудня 2013 року адресованої директору ПП "Агрофірма "Відродження", в якій заявник просив після збирання урожаю 2013 року не використовувати земельну ділянку № 67 площею 2,2800 га отриману в спадщину від матері ОСОБА_4 
		Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що такі повідомлення повинні були бути направленні після вчинення реєстраційних дій договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та СФГ "Калина" є безпідставним. Суд зазначає, що недбале ставлення позивача до своїх прав та обов'язків не може бути поважною причиною пропуску встановленого строку звернення до суду з позовом. 
		Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
		Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №  815/91/18.  
		Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
		Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, - колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 100 КАС України.
		Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Касаційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності".
		У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).
		Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма "Відродження" залишити без задоволення.
		Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                 Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          М.І. Гриців 
		                                                                                          Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...