Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/3280/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2019. Зареєстровано: 11.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2019.
Дата набрання законної сили: 08.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 лютого 2019 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  904/3280/18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
		розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш"
		на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 (колегія суддів у складі: головуючий Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2018 (суддя Манько Г.В.)
		за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради
		до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш"
		про стягнення 32 510,74 грн.,
		ВСТАНОВИВ:
		Звернувшись у суд з даним позовом, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі-позивач), просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (далі-відповідач) 21 481,20 грн. основного боргу, 1 489,81 грн. три відсотки річних, 8 915,52 грн. інфляційних втрат, 624,21 грн. пені.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив порушення договірних зобов'язань, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, на яку були нараховані три відсотки річних, інфляційні втрати та пеню.
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018, позов задоволено повністю.
		У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
		В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що суди дійшли помилкового висновку, що позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки здійснена позивачем заміна сторони у зобов'язанні за відповідним договором не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності згідно статті 262 Цивільного кодексу України. Відтак, відповідач зазначає, що суд безпідставно, незважаючи на наявність заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію за період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року. Також скаржник зазначає, що застосування судом положень цивільного законодавства про позовну давність взагалі невілюють такий інститут.
		У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.11.2013 між відповідачем та Комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" (постачальник) було укладено договір про постачання теплової енергії №050721 (далі-договір), з урахуванням протоколу розбіжностей та додатків до нього, за умовами якого сторони взяли на себе певні права та обов'язки.
		Згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.07.2016 № 28/12 "Про надання дозволу на передачу з балансу постачальника на баланс позивача об'єктів і мереж теплопостачання", акта приймання-передачі об'єктів і мереж теплопостачання, позивач отримав засоби теплопостачання.
		Також встановлено, що у зв'язку з неможливістю постачальником виконувати обов'язки за договором, 27.09.2016 між ним та позивачем було укладено тристоронню додаткову угоду до договору (далі-додаткова угода).
		Рішенням Дніпровської міської ради від 19.07.2017 № 24/23 надано дозвіл на передачу основних фондів та інших активів згідно з переліком (додатком) заборгованості за пільги та субсидії з балансу постачальника на баланс позивача, на виконання якого, 06.11.2017 між постачальником та позивачем було складено акт приймання-передачі дебіторської заборгованості споживачів за спожиту теплову енергію, згідно додатку № 1 до цього акта.
		Судами встановлено, що 06.11.2017 позивач набув право вимоги за зобов'язаннями споживачів перед постачальниками, що виникли до моменту передачі на баланс позивача основних фондів, об'єктів і мереж теплопостачання.
		Суди встановили, що в період з жовтня 2014 року по квітень 2018 року, відповідач отримав послуги з теплопостачання, що підтверджується відповідними актами, але за них не розрахувався, у зв'язку з чим позивач направив на адресу відповідача відповідну вимогу, яка залишилась без задоволення.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що порушення відповідачем договірних зобов'язань підтверджено матеріалами справи, а тому позивачем обґрунтовано нараховані суми заборгованості, пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат за відповідні періоди, які підлягають стягненню в судовому порядку. При цьому суди послалися на те, що оскільки позивач довідався про порушення свого права 06.11.2017, тому строк позовної давності не пропущено.
		Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.
		Вирішуючи спір у даній справі та дійшовши висновку про наявність порушеного права позивача, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду, суди дійшли до передчасних висновків щодо пред'явлення позивачем позову у межах строків позовної давності.
		Згідно зі статтями ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
		У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
		При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
		Згідно частини четвертої статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
		Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
		Із встановлених судами обставин вбачається, що згідно пунктів 1.1.1, 1.1.2, 1.1.4, 1.1.5 додаткової угоди до договору відбулася заміна постачальника на позивача, тобто до останнього перейшли права та обов'язки за договором.
		Таким чином у спірному зобов'язані відбулася заміна кредитора, за якою позивач набув всіх прав кредитора у зобов'язаннях, які виникли між постачальником та відповідачем за договором, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
		В той же час, судом першої інстанції встановлено, що відповідач в ході розгляду справи у суді першої інстанції заявив клопотання про застосування строку позовної давності.
		Відтак виходячи із положень ст.262 Цивільного кодексу України , заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, у зв'язку з чим висновки судів про те, що позивач довідався про порушення свого права 06.11.2017, є помилковими.
		Таким чином суди наведених вимог законодавства не врахували, не визначили початок перебігу строку позовної давності та не встановили коли про порушення своїх прав міг довідався постачальник, який і уклав вказаний договір, оскільки дане питання має важливе значення для правильного вирішення спору, отже суди припустившись порушення норм матеріального права, також порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Суди залишили поза увагою заперечення відповідача на позовну заяву (а.с.178), згідно яких він наводив дати оплати за відповідними рахунками та вказував на відсутність підстав для стягнення за ними певної суми заборгованості, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
		За вказаних обставин доводи, викладені у касаційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження, а доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу про законність прийнятих у справі судами рішень, спростовуються вище викладеним.
		Частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Таким чином за наявності допущених судами порушень вказаних вимог законодавства, виходячи із того, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду та додатково перевіряти докази, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
		Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
		Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" задовольнити частково.
		Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2018 у справі №904/3280/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                Г.М. Мачульський
		 
		Судді                                                                                          І.В. Кушнір
		 
		                                                                                          Є.В. Краснов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...