Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 920/811/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Охорона навколишнього природного середовища.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2019. Зареєстровано: 11.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2019.

Номер судового провадження: 2278

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		28.01.2019 Справа № 920/811/18Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/811/18 в порядку загального позовного провадження
		за позовом: Державної екологічної інспекції у Сумській області (вул. Першотравнева, буд. 29, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 37970834),
		до відповідача: Комунального підприємства «Водоканал Білопілля» (вул. Торгова площа, буд. 27, м. Білопілля, Сумська область, 41800, ідентифікаційний код 33429825),
		про стягнення 7197,38 грн. збитків на підставі статті 66 Конституції України, статей 5, 202, 47, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статей 3, 6, 44, 48, 49, 95, 111 Водного кодексу України,
		представники сторін:
		позивача: Матюха Д.М. за довіреністю № 02/03 від 02.01.2018, 
		відповідача: Рогалевич О.М. директор згідно розпорядження № 29-К від 18.04.2016.
		                                                            
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 7197,38 грн., завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України, а саме: 2159,21 грн. - до спеціального фонду Державного бюджету України, 1439,48 грн. - до спеціального фонду обласного бюджету Сумської обласної ради, 3598,69 грн. - до спеціального фонду місцевого бюджету Білопільської міської ради, з початковим зарахуванням стягуваної суми на рахунок Білопільської міської ради, а також просить суд витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн. покласти на відповідача.
		Позовні вимоги обґрунтовані виявленням під час перевірки дотримання вимог природоохонного законодавства факту скиду відповідачем зворотних вод з перевищенням нормативів граничнодопустимого скиду (ГДС) за період з 01.01.2016 по 29.08.2016 в річку Вир без дозволу на спеціальне водокористування, що призвело до її забруднення БСК5, ХСК, нітратами, азотом амонійним, фосфатами, залізом та є порушенням вимог статей 44, 48, 49, 70, 95, 101 Водного кодексу України.
		Відповідач у відзиві № 203 від 06.11.2018 просить суд в задоволенні позову відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю та неправомірністю. Відповідач зазначає, що з метою отримання дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС у період з 02.12.2014 по 29.08.2016 відповідачем неодноразово надавався пакет документів до Департаменту екології ПЕК Сумської ОДА, що підтверджується листами від 02.12.2014, від 21.04.2015, від 12.04.2016 та від 03.08.2016, проте відповідач отримав погоджений дозвіл тільки 30.08.2016. Відсутність дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС не є підставою для припинення подачі води (надання послуг з водопостачання та водовідведення) як фізичним, так і юридичним споживачам. Також відповідач звертає увагу суду на те, що з огляду на приписи статті 22 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає, та відповідно відповідальність за заподіяння шкоди настає тільки при наявності усіх перелічених складових.
		Представник позивача у відповіді на відзив б/н від 12.11.2018 (вх. № 8159 від 13.11.2018) зазначає, що відповідачем не враховано, що актом планової перевірки від 17.08.-07.09.2016 встановлений факт скиду відповідачем зворотних вод з перевищенням нормативів граничнодопустимого скиду за період з 01.01.2016 по 29.08.2016 в річку Вир без дозволу на спеціальне водокористування, що призвело до її забруднення БСК5, ХСК, нітратами, азотом амонійним, фосфатами, залізом, що є порушенням вимог статей 44, 48, 49, 70, 95, 101 Водного кодексу України.
		Представник позивача зазначає, що відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтвердив факт відсутності вини в його діях по заподіяній навколишньому природному середовищу шкоди. На твердження відповідача стосовно того, що ним з метою отримання дозволу на спеціальне водокористування та нормативів ГДС у період з 02.12.2014 по 29.08.2016 неодноразово листами від 02.12.2014, від 21.04.2015, від 12.04.2016 та від 03.08.2016 надавався пакет документів до Департаменту екології ПЕК Сумської ОДА, проте погоджений дозвіл отримано лише 30.08.2016, позивач зазначає, що відповідачеві чотири рази відмовляли у видачі дозвільного документу з підстав визначених частиною п'ятою статті 41 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», що є свідченням того, що несвоєчасне отримання відповідачем дозволу на спеціальне водокористування обумовлено його безпосередніми діями, які полягали в неналежному опрацюванні документів необхідних для отримання дозволу.
		Ухвалою суду від 15.11.2018 у справі № 920/811/18 відкладено підготовче засідання на 04.12.2018 о 12 год. 20 хв.
		27.11.2018 разом із клопотанням № 214 від 27.11.2018 відповідач надав суд для долучення до матеріалів даної справи копію звернення до Білопільського відділу Конотопської місцевої прокуратури, копію звернення до Білопільської міської ради з проханням виділити кошти на отримання дозволу на спец водокористування, копію рішення Білопільської міської ради від 15.07.2016 та копію рішення Господарського суду Сумської області від 13.02.2017 у справі № 920/1263/16.
		29.11.2018 відповідачем подано до суду письмове пояснення № 217 від 29.11.2018, відповідно до якого відповідач надає до суду копії письмових доказів та зазначає, що позивачем в період з 17.08.2016 по 07.09.2016 проводилася планова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідачем, якою встановлено самовільне використання відповідачем водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування, розмір заподіяної шкоди становив 1626883,36 грн. З відповідним позовом позивач звертався до Господарського суду Сумської області і рішенням від 13.02.2017 у справі № 920/1263/16 в задоволенні позову відмовлено.
		03.12.2018 представником позивача разом із клопотанням б/ від 03.12.2018 надано суду для долучення до матеріалів даної справи копію листа позивача до Департаменту екології та охорони природних ресурсів Сумської обласної державної адміністрації № 3725/10-23 від 15.11.2018 та копію листа Департаменту екології та охорони природних ресурсів Сумської обласної державної адміністрації № 01-19/2939 від 27.11.2018.
		04.12.2018 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв'язку з відрядженням судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
		У зв'язку із закінченням відрядження та виходом на роботу 06.12.2018  судді Спиридонової Н.О., ухвалою від 06.12.2018 у справі № 920/811/18 судом призначено підготовче засідання у даній справі на 12.12.2018 з повідомленням учасників справи.
		Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
		За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
		Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті 12.12.2018 господарський суд виніс ухвалу, якою закрив підготовче провадження та призначив справи по суті на 22.01.2019 о 12 год. 10 хв. з підстав передбачених статями 177, 185 Господарського процесуального кодексу України.
		Протокольною ухвалою від 22.01.2019 у справі № 920/811/18 оголошено перерву в судовому засіданні до 28.01.2019 о 12 год. 00 хв.
		Ппедставник позивача в судовому засіданні 28.01.2019 підтримує позовні вимоги в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.
		Представник відповідача проти позову заперечуює, вважає його безпідставним, необґрунтованим та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
		В судовому засіданні 28.01.2019 суд дослідив матеріали господарської справи № 920/1263/16.
		Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. 
		За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
		Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод       1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
		Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами. 
		В судовому засіданні 28.01.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
		Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Сумській області від 28.09.2017 № 652, позивач є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища на території Сумської області.
		В період з 17.08.2016 року по 07.09.2016 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області Литвином В.М. та Литвиненком С.А. в присутності головного інженера КП «Водоканал Білопілля» Могиленець В.П. проведено планову перевірку по дотриманню відповідачем вимог природоохоронного законодавства.
		Позивач у позовній заяві зазначає, що перевіркою встановлено скиду відповідачем зворотних вод з перевищенням нормативів граничнодопустимого скиду (ГДС) за період з 01.01.2016 по 29.08.2016 в річку Вир без дозволу на спеціальне водокористування, що призвело до її забруднення БСК5, ХСК, нітратами, азотом амонійним, фосфатами, залізом та є порушенням вимог статей 44, 48, 49, 70, 95, 101 Водного кодексу України. 
		Відповідач проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на недоведення позивачем факту заподіяння ним шкоди навколишньому природному середовищу, вжиття ним всіх необхідних заходів по вчасному отриманню дозволу на спеціальне водокористування та відсутність вини відповідача у вчиненні порушення природоохоронного законодавства.
		Згідно статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
		Статтею 3 Водного кодексу України визначено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.
		Згідно статті 6 цього ж Кодексу, води (водні об'єкти) є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування.
		Частиною першою статті 149, статте 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до Господарського кодексу України та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
		Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України,       водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
		Згідно пункту 3 частини першої статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території
		Пункт 9 частини першої статті 44 Водного кодексу України передбачає, що водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
		Частина перша статті 49 Водного кодексу України передбачає, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
		Відповідно до статті 95 Водного кодексу України, усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
		Стаття 111 Водного кодексу України визначає, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
		Розрахунок розміру шкоди позивачем здійснено відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в наслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 року № 767/16783, затвердженої наказом Мінприроди від 20.07.2009 року за № 389, і відповідно наданого позивачем розрахунку, розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу в наслідок самовільного водокористування складає 7197,38 грн.
		Стаття 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що за порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
		Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
		Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
		Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення.
		Водночас, згідно зі статтею 65 Кодексу України про надра, відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, зокрема, у самовільному користуванні надрами.
		Проте, суд, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
		Відповідно до правової природи правовідносин сторін, в даному випадку на позивача покладається обов'язок довести наявність та розмір шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
		Згідно статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є:
		1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
		2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
		На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
		Шкода у цивільному праві розуміється як знищення або зменшення особистого чи суспільного блага.
		Згідно статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Наведена стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.
		За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
		Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.       
		Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі № 908/999/17.
		В свою чергу, в преамбулі Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» вказано, що Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
		Статтею 15 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»              визначено, що господарська діяльність у сфері питного водопостачання включає: централізоване питне водопостачання міст, інших населених пунктів; питне водопостачання за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних); виробництво фасованої питної води; питне водопостачання за допомогою індивідуальних та колективних установок (пристроїв) підготовки питної води.
		Відповідно до статті 16 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», забезпечення споживачів питної води централізованим питним водопостачанням, а також за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою здійснюють підприємства питного водопостачання. Підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність на підставі визначених документів, зокрема, дозволу на спеціальне водокористування або дозволу на користування надрами (у разі використання підземних вод).
		Статтею 17 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» унормовано, що підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність відповідно до порядку спеціального водокористування, пов'язаного із застосуванням водопровідних мереж, споруд, технічних пристроїв для забору води безпосередньо з водних об'єктів. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти та строки спеціального водокористування. Строки спеціального водокористування встановлюються органом, який видає дозвіл на спеціальне водокористування. У разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.
		Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарський суд вважає недоведеною наявність усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача, що полягали у здійсненні ним в період з 17.12.2014 року по 29.08.2016 року забору та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування. 
		Як свідчать матеріали справи, відповідач у порядку, передбаченому законодавством, звертався до уповноважених органів для погодження документів, необхідних для отримання спеціального дозволу на користування надрами; затримка в оформленні спеціального дозволу на користування надрами сталася не з вини відповідача, що є обов'язковою умовою для покладення на останнього відповідальності у виді відшкодування збитків. 
		Як встановлено судом, позивач звертався до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача про стягнення 1626883,36 грн. шкоди, завданої внаслідок здійснення останнім забору та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування в період з 17.12.2014 по 29.08.2016, і рішенням Господарського суду Сумської області від 13.02.2017 у справі № 920/1263/16, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відмовлено.
		Предметом розгляду у справі № 920/1263/16 було стягнення з відповідача 1626883,36 грн. шкоди, завданої у зв'язку із здійсненням забору та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування в період з 17.12.2014 по 29.08.2016, що є порушенням вимог статтей 44, 48, 49 Водного кодексу України.
		Факт здійснення відповідачем забору та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування в період з 17.12.2014 по 29.08.2016 встановлено плановою перевіркою в період з 17.08.2016 по 07.09.2016, проведеною державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області Литвином В.М. та Литвиненком С.А. в присутності головного інженера КП «Водоканал Білопілля» Могиленець В.П. по дотриманню відповідачем вимог природоохоронного законодавства. 
		Предметом розгляду даної справи є стягнення з відповідача збитків в сумі 7197,38 грн., завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України, яке встановлено вищезазначеною плановою перевіркою, проведеною в період з 17.08.2016 по 07.09.2016 державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області Литвином В.М. та Литвиненком С.А. в присутності головного інженера КП «Водоканал Білопілля» Могиленець В.П. по дотриманню відповідачем вимог природоохоронного законодавства.
		Факт здійснення відповідачем скиду зворотних вод з перевищенням нормативів граничнодопустимого скиду (ГДС) за період з 01.01.2016 по 29.08.2016 в річку Вир без дозволу на спеціальне водокористування, що призвело до її забруднення БСК5, ХСК, нітратами, азотом амонійним, фосфатами, залізом вже був предметом судового розгляду у справі № 920/1263/16, і рішенням Господарського суду Сумської області від 13.02.2017 у справі № 920/1263/16, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відмовлено.
		Згідно частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач є комунальним підприємством, одним з основних видів діяльності якого є забір, очищення та постачання води, основна кількість якої розподіляється між населенням, школами, дитсадками, лікарнею, іншими бюджетними організаціями, відповідно, є необхідною для забезпечення діяльності зазначених установ та населення.              
		В даному випадку позивачем не доведено наявності вини відповідача у здійсненні ним у період з 17.12.2014 року по 29.08.2016 року забору та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування, оскільки відповідач довів суду, що ним здійснювалися дії щодо вжиття всіх необхідних заходів по вчасному отриманню дозволу на спеціальне водокористування за вказаний період, що підтверджується листами від 02.12.2014 року, від 21.04.2015 року, від 12.04.2016 року та від 03.08.2016 року. 
		За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		ВИРІШИВ:
		1.          В задоволенні позовних вимог відмовити.
		2.          Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		3.          Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
		Повне рішення складено 07 лютого 2019 року. 
		 
		Суддя                                Н.О. Спиридонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...