Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/8050/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо:; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2019. Зареєстровано: 12.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2019.
Дата набрання законної сили: 07.02.2019
Номер судового провадження: А/855/5401/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8050/18                                         Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
		                                                                                                                    Аверкова В.В.
		 
		П О С  Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		07 лютого 2019 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого - судді          Костюк Л.О.;                    
		суддів:                                Кузьменка В.В., Пилипенко О.Є.;
		за участю секретаря:      Горяінової Н.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від  19 вересня 2018 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня)  у справі за адміністративним позовом  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради, треті особи: КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району, Міністерство охорони здоров'я України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У червні 2015 року, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 1), Київської міської ради (далі - відповідач 2), треті особи: КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва (далі - третя особа 1), КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва(далі - третя особа 2), КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району (далі - третя особа 3), Міністерство охорони здоров'я України (далі - третя особа 4), з наступними позовними вимогами:
		- визнати протиправними та такими, що дискримінують батьків з дітьми у візочках за сімейним станом дії КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району, Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради щодо заборони входу батькам з візочками до приміщень КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району;
		- зобов'язати КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району, Департамент охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради, Київську міську раду облаштувати приміщення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району майданчиками для дитячих колясок.
		07 червня 2018 року на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2018 року надійшла уточнена позовна заява з наступними позовними вимогами:
		- визнати протиправними дії Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Київської міської ради щодо заборони входу батькам з візочками до приміщень КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району;
		- зобов'язати Департамент охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Київську міську раду облаштувати приміщення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району майданчиками для дитячих колясок.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення встановленого ст.4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» вхід до приміщень третіх осіб, які є медичними закладами, в яких обслуговуються позивачі, обмежується батькам з дітьми у візочках.
		Рішенням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від  19 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивачів подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не у повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		Як встановлено судом першої інстанції, що позивачі просять визнати протиправними дії Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Київської міської ради щодо заборони входу батькам з візочками до приміщень КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району.
		Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим  поясненням та запереченням сторін, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Положеннями ст.49 Конституції України визначено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
		Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
		Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
		Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
		Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, що регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості регулюються, зокрема, Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають» (далі по тексту - Закон №2801-ХІІ).
		Положеннями ст.3 Закону №2801-ХІІ визначено наступні поняття: заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов'язана з її наданням.
		Відповідно до ст. 4 Закону №2801-ХІІ основними принципами охорони здоров'я в Україні є, зокрема: визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров'я.
		Тобто, кожному гарантується рівне право на отримання медичної допомоги та інших послуг у сфері охорони здоров'я і ніхто не може бути обмежений у цих правах.
		Відповідно до наказу Держбуду України від 4 січня 2001 року №2 введені у дію з 1 квітня 2001 року Державні будівельні норми «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров'я» ДБН В.2.2-10-2001 (далі по тексту - ДБН В.2.2-10-2001), які поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих будинків і споруд усіх типів закладів охорони здоров'я незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності, а також приміщень      медичного призначення, вбудованих чи таких, що входять до складу інших типів будинків. Вимоги цих Норм є обов'язковими для юридичних та фізичних осіб - суб'єктів інвестиційної діяльності на території України незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності.
		Відповідно до п. 2.23 ДБН В.2.2-10-2001 перед головним входом в поліклініки для дітей і роздавальні молочних кухонь необхідно передбачати майданчики для дитячих колясок із розрахунку 10 м2  на 100 відвідувань за зміну або 1000 порцій, але не менше 20 м2.
		Щодо вимог позивачів про визнання протиправними дії Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) щодо заборони входу батькам з візочками до приміщень КНП та зобов'язання Департамент охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) облаштувати приміщення КНП майданчиками для дитячих колясок, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, з позовних вимог вбачається, що позивачі просять визнати протиправними дії Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Київської міської ради щодо заборони входу батькам з візочками до приміщень КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження вчинення відповідачами оскаржуваних дій щодо заборони входу батькам з візочками до приміщень третіх осіб. 
		Натомість, з копії листа Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 21 лютого 2018 року №081-2273/10 вбачається, що за інформацією районних у місті Києві державних адміністрацій в закладах охорони здоров'я (амбулаторіях), що входять до сфери управління районних у місті Києві державних адміністрацій, для дитячих візочків передбачені спеціальні майданчики. Крім того, всі входи до закладів охорони здоров'я облаштовано пандусами для зручності батьків з дітьми у візочках.
		Щодо посилання на наявні в матеріалах справи фотокопії об'яв, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, оскільки вони не містять інформацію щодо предмета доказування, а з долучених до матеріалів справи фотокопій неможливо встановити наявність протиправних дій Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) щодо заборони входу до приміщень третіх осіб з візочками.
		Крім того, в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження звернення позивачів щодо порушення їх прав на вхід до приміщень КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району батькам з візочками.
		На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачами не доведено наявності протиправних дій відповідачів щодо заборони входу батькам з візочками до приміщень КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району, а отже позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
		Окрім зазначеного, вказує що не вірним є спосіб захисту позивачів оскільки не доведено порушення безпосередньо їхніх прав Департаментом охорони здоров'я Виконавчого органу КМР (КМДА) та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва.
		Та вказує на те, що позивачами не доведено та не оскаржено порушені права безпосередньо до відповідних КНП.
		Надаючи оцінку зазначеному вище, статутам КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва від 02.10.2013 №1760, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва від 14.10.2013 №1837, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва від 31.05.2012 №896, Положенню про місцеву державну адміністрацію від 27.01.1999 року, Наказу моз України від 14.11.2011 №755 «Про затвердження Положення про центр первинної медичної (медико - санітарної) допомоги та положень про його підрозділи», колегія суддів зазначає наступне.
		Так, відповідно до статутів зазначених вище КНП, вони є неприбутковими організаціями, що засновані на комунальній власності територіальної громади м. Києва і віднесені до сфери управління відповідними районними в м. Києві державними адміністраціями та підпорядковані управлінням охорони здоров'я відповідним районним в м. Києві державним адміністраціям, Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу КМР (КМДА).
		Підприємства здійснюють господарську некомерційну діяльність спрямовану на збереження та зміцненню здоров'я населення та інших соціальних результатів.
		Таким чином, КНП - є центром первинної медичної (медико - санітарної) допомоги, що створений з метою забезпечення потреб населення у первинній медичній (медико - санітарній) допомозі.
		Отже, основною метою КНП є забезпечення лікування, а саме первинно медико - санітарну допомогу населенню.
		Щодо функцій Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до зазначеного вище на Департамент охорони здоров'я Виконавчого органу КМР (КМДА) покладена функція pеaлiзaцiї деpжaвної полiтики у гaлузi охоpони здоpов'я нaселення мiстa Києвa, управління підприємствами, установами та організаціями галузі охорони здоров'я, кооpдинaцiя їх дiяльностi, зaбезпечення квaлiфiковaною медико-сaнiтapною допомогою населення, прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров'я міста.
		Таким чином, Департамент охорони здоров'я Виконавчого органу КМР (КМДА), здійснює контроль КНП у сфері забезпечення лікування, а саме надання первинно медико - санітарної допомоги населенню.
		На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачами у справі визначено неналежного відповідача у справі, а саме Департамент охорони здоров'я Виконавчого органу КМР (КМДА)
		Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що майно яке перебуває в КНП, у тому числі приміщення в яких вони знаходяться, перебуває на правах оперативного управління.
		Розпоряджається майном, яким КНП володіє на правах оперативного управління - територіальна громада через уповноважені органи у власності яких перебуває те чи інше майно.
		Відповідно до ст.1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
		Правом розпоряджатися комунальною власністю від імені громади володіє місцева рада.
		Відповідно до п.п.1 п.а, ч.1 ст.32 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.
		Враховуючи те, що КНЦ створюється за розпорядженням Київської міської ради, яка є власником відповідних закладів охорони здоров'я, а також здійснює безпосереднє управління відповідними КНЦ, на підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що належним відповідачем у справі є Київська міська рада на яку покладено обов'язок щодо облаштування приміщення майданчиками для дитячих колясок. 
		Щодо позовної вимоги про зобов'язання Київську міську раду облаштувати приміщення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва майданчиком для дитячих колясок, колегія суддів зазначає наступне.
		Як було зазначено судом апеляційної інстанції раніше, відповідно до наказу Держбуду України від 4 січня 2001 року №2 введені у дію з 1 квітня 2001 року Державні будівельні норми «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров'я» ДБН В.2.2-10-2001 (далі по тексту - ДБН В.2.2-10-2001), які поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих будинків і споруд усіх типів закладів охорони здоров'я незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності, а також приміщень      медичного призначення, вбудованих чи таких, що входять до складу інших типів будинків. Вимоги цих Норм є обов'язковими для юридичних та фізичних осіб-суб'єктів інвестиційної діяльності на території України незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності.
		Відповідно до п. 2.23 ДБН В.2.2-10-2001 перед головним входом в поліклініки для дітей і роздавальні молочних кухонь необхідно передбачати майданчики для дитячих колясок із розрахунку 10 м2  на 100 відвідувань за зміну або 1000 порцій, але не менше 20 м2.
		Тобто, ДБН В.2.2-10-2001 передбачено необхідність передбачити наявність майданчиків для дитячих колясок перед закладами охорони здоров'я, у тому числі і перед КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району.
		На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що перед КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва наявний передбачений ДБН В.2.2-10-2001 майданчик для дитячих колясок, що підтверджено позивачами в адміністративному позові, з урахуванням чого позовні вимоги ОСОБА_2 в частині зобов'язання Департамент охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Київську міську раду облаштувати приміщення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва майданчиками для дитячих колясок не підлягають задоволенню.
		У постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15 Верховний Суд України висловив наступну правову позицію: обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
		З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі, встановити, чи є порушення відповідного права або інтересу (встановити факт порушення).
		Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.
		Таким чином, підставами для визнання протиправним рішення чи дії/бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність рішення чи дій/бездіяльності вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу.
		При цьому, обов'язковою умовою визнання протиправними рішення чи дій/бездіяльності є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі та якщо таке порушення відбулось у сфері публічно-правових відносин.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		Вказана правова позиція викладена в ухвалах ВАС України від 14 березня 2017 року у справі № 810/3931/16 та від 27 вересня 2017 року у справі № 813/2398/16.
		Однак, жодними належними та допустимими доказами не доведено, що позивач фактично та об'єктивно потерпає від обмеження або порушення іншим чином їх прав оскаржуваною бездіяльністю, оскільки в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження звернення ОСОБА_2 з вимогою виконання п. 2.23 ДБН В.2.2-10-2001.
		На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають оскільки 
		Проте, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції в повній мірі не досліджено обставини справи, а саме щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов'язання Київської міської ради облаштувати приміщення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району майданчиками для дитячих колясок, колегія суддів зазначає наступне.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. 
		Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		Згідно частини 1 статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.
		Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
		У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
		Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані права, свободи чи інтереси такої особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Колегія суддів зазначає, що наказом Держбуду України від 4 січня 2001 року №2 введені у дію з 1 квітня 2001 року Державні будівельні норми «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров'я» ДБН В.2.2-10-2001 (далі по тексту - ДБН В.2.2-10-2001), які поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих будинків і споруд усіх типів закладів охорони здоров'я незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності, а також приміщень медичного призначення, вбудованих чи таких, що входять до складу інших типів будинків. Вимоги цих Норм є обов'язковими для юридичних та фізичних осіб-суб'єктів інвестиційної діяльності на території України незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності.
		Відповідно до п. 2.23 ДБН В.2.2-10-2001 перед головним входом в поліклініки для дітей і роздавальні молочних кухонь необхідно передбачати майданчики для дитячих колясок із розрахунку 10 м2  на 100 відвідувань за зміну або 1000 порцій, але не менше 20 м2.
		Тобто, ДБН В.2.2-10-2001 передбачено необхідність передбачити наявність майданчиків для дитячих колясок перед закладами охорони здоров'я, у тому числі і перед КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Голосіївського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району.
		Окрім зазначеного, суд апеляційної інстанції вказує на те, що Київською міською радою у справі не заперечується відсутність зазначених майданчів для дитячих колясок.
		Окрім вище зазначеного, колегія суддів вказує, що Київською міською радою у справі не надано докази облаштувати приміщення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району майданчиками для дитячих колясок.
		Встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.
		З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі, встановити, чи є порушення відповідного права або інтересу (встановити факт порушення).
		Таким чином, підставами для визнання протиправним рішення чи дії/бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність рішення чи дій/бездіяльності вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що, Київською міською радою у справі не надано доводів та підстав не виконання вимог п. 2.23 ДБН В.2.2-10-2001.
		Таким чином, відповідно до статутів даних КНЦ та Закону України «Про місцеве самоврядування», КНЦ створюється за розпорядженням Київської міської ради, яка є власником відповідних закладів охорони здоров'я, а також здійснює безпосереднє управління відповідними КНЦ, на підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, щодо визнання протиправною бездіяльністю  Київської міської ради щодо не облаштування приміщення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району майданчиками для дитячих колясок та зобов'язання Київську міську раду облаштувати приміщення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району майданчиками для дитячих колясок. 
		Щодо стягнення понесених судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
		Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		З матеріалів справи вбачається, що представником - ОСОБА_5 сплачено судовий збір за подання адімінстратиного позову у розмірі 704, 80 грн. *  3 (немайнових вимоги) = 2  114, 40 грн., підтверджується квитанціями №0.0.1009681134.1 від 13.04.2018, №0.0.1027054016.1 від 03.05.2018 та за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 3  171, 60 грн., що квитанцією №31 від 19.10.2018.
		Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає  Закон України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI  ( далі - Закон № 3674-VI).
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру  суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору складає - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заявм про перегляд судового рішення у зв'язку з ново виявленими обставинами, ставка судового збору складає - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
		В свою чергу, позовна заява подана у 2018 році.
		Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на  01.01.2018 року становить 1 762, 00 грн.
		Таким чином, розмір судового збору за подання позовної заяви становить - 2  114, 40 грн. та за подання апеляційної скарги  (у 2018 році) до Шостого апеляційного адміністративного  суду становить - 3  171, 6 грн. (704, 80 грн. *3 * 150%).
		Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у розмірі 1 762, 00 грн = (740,80 грн.*2 (за подання позвної заяви) + 704,80 грн. * 2 * 150% (за подання апеляційної скарги) ) / 2 підлягають відшкодуванню ОСОБА_3 та ОСОБА_4, кожній окремо, за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради, відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України. 
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права.
		Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень  та  у спосіб, що визначені  Конституцією  та  законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод  та  інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
		Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. 
		Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від  19 вересня 2018 року підлягає скасуванню.
		Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 139, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задоволити частково.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від  19 вересня 2018 року - скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
		Визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо не облаштування приміщення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги №2» Дарницького району майданчиками для дитячих колясок. 
		Зобов'язати Київську міську раду облаштувати приміщення КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги №1 Святошинського району м. Києва, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району майданчиками для дитячих колясок. 
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36,  код ЄДРПОУ 22883141) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору на користь ОСОБА_3 адреса: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1), у розмірі 1  762, 00 грн. та ОСОБА_4 адреса: АДРЕСА_2 ІПН НОМЕР_2), у розмірі 1  762, 00 грн. 
		В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
		(Повний текст виготовлено - 08 лютого 2019 року).
		 
		Головуючий суддя:                                                                      Л.О. Костюк                     
		 
		Судді:                                                                                                      В.В. Кузьменко,
		 
		                                                                                                    О.Є. Пилипенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...