Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/294/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради юстиції.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2019. Зареєстровано: 13.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2019.
Дата набрання законної сили: 05.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		05 лютого 2019 року 
		Київ
		справа №800/294/16
		адміністративне провадження №А/9901/100/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Мороз Л.Л.,
		суддів: Анцупової Т.О., Гімона М.М.,
		за участю:
		секретаря судового засідання -  Коцюрби В.М.,
		представника позивача - ОСОБА_1
		представника відповідача - ОСОБА_2
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №800/294/16
		за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним і скасування рішення від 3 грудня 2015 року № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги», провадження по якій відкрито
		за заявою представника ОСОБА_3  - ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року, ухваленої у складі колегії суддів: головуючого судді Веденяпіна О.А., суддів Вербицької О.В., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,
		в с т а н о в и в :
		21 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України, як до суду першої інстанції, з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ, правонаступником якої є Вища рада правосуддя) про визнання протиправним та скасування рішення від 03 грудня 2015 року № 923/0/15-15 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги судді". 
		Позивач зазначає, що жодних дій чи бездіяльності, які б свідчили про порушення ним присяги судді, він не вчиняв, а рішення прийнято з порушенням процедури, визначеної Законом України "Про Вищу раду юстиції", без урахування наданих ним пояснень, незначної тяжкості вчиненого діяння та даних про особу судді, за відсутності будь-яких доказів, які б свідчили про наявність в його діях порушення присяги судді, з порушенням строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. 
		Вищий адміністративний суд України постановою від 01 лютого 2016 року позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував рішення ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги».
		При цьому Вищий адміністративний суд України, не обговорюючи питання наявності чи відсутності підстав для притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за порушення присяги судді, дійшов висновку, що ВРЮ прийняла рішення поза межами річного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Верховний Суд України постановою від 12 квітня 2016 року постанову Вищого адміністративного суду України від 01 лютого 2016 року скасував, а справу направив на новий розгляд до цього ж суду. 
		Скасовуючи постанову суду першої інстанції та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України зазначив, що після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого  2015 року № 192-VIII), тобто після 28 березня 2015 року, уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. 
		Верховний Суд України дійшов висновку, що Вищий адміністративний суд України неправильно застосував зазначені норми права і дійшов помилкового висновку про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився. Перед тим як застосувати строки давності, суд мав з'ясувати наявність чи відсутність підстав для притягнення судді до відповідальності за пушення присяги судді, оскільки строки давності можуть бути застосовані лише у разі встановлення судом таких підстав.
		За результатами нового розгляду, постановою Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
		У грудні 2016 року представник позивача подав до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати постанову та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Вказує, що позивача двічі притягнуто до відповідальності за одні й ті ж дії - рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 серпня 2014 року № 1055/дп-14, яким суддю Шевченківського районного суду м. Києва Кравця Д.І. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани та оскаржуваним у даній справі рішенням ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 923/0/15-15 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги судді". Зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено підстав для здійснення перевірки судді ТСК за постановлення ухвали про забезпечення позову у цивільній справі, а тому рішення ВРЮ є таким, що прийнято на підставі протиправного висновку ТСК. Звертає увагу, що ВРЮ допустила упереджене ставлення до позивача, звинувачуючи його у обмеженні прав на мирне зібрання. Також, не встановлено наявності обов'язкових складових порушення присяги судді, а перевірку зроблено з перевищенням повноважень, оскільки здійснено оцінку доказів, що віднесено лише до компетенції судів вищих інстанцій. Крім того, заявник зазначив, що минув строк притягнення його до відповідальності.
		Верховний Суд заслухав доповідь судді-доповідача та учасників справи, дослідив письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи та установив такі обставини. 
		ОСОБА_3 Указом Президента України від 07 грудня 2009 року № 1016/2009 "Про призначення суддів" призначений на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п'ять років.
		21 січня 2010 року відповідно до статті 55 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ОСОБА_3 складена присяга.
		03 грудня 2013 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради до народних депутатів VII скликання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), у якій позивач просив визнати відсутнім право проводити зустрічі з виборцями у приміщеннях адміністративних будівель позивача та третьої особи, в тому числі за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 36, - без дозволу позивача чи третьої особи. В обґрунтування позову Київська міська рада зазначила, що листом від 01 грудня 2013 року № 1 народні депутати VII скликання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 повідомили голову Київської міської державної адміністрації про безстрокове проведення зустрічей з виборцями у приміщенні Київської міської державної адміністрації, що фактично відбувалось з 01 грудня 2013 року та є загальновідомим фактом, підтвердженим численними публікаціями в засобах масової інформації. Станом на час подання позову ні Київською міською радою, ні Київською міською державною адміністрацією не надано дозволу на перебування відповідачів, запрошених ними осіб та інших в даному приміщенні.
		Одночасно із заявою Київська міська рада просила забезпечити позов шляхом заборони відповідачам та будь-яким іншим особам, крім Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації і визначених ними особами, до вирішення справи по суті у будь-який спосіб користуватися приміщеннями адміністративних будівель позивача та третьої особи, в тому числі за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 36. Вказана заява мотивована тим, що на момент подання позову такі зустрічі вже фактично проводяться відповідачами. Згідно з повідомленнями в засобах масової інформації виборці, які перебувають у зазначеній будівлі, вже спричинили значних матеріальних втрат територіальній громаді міста Києва.
		Ухвалами судді Шевченківського районного суду міста Києва Кравця Д.І. від 03 грудня 2013 року відкрито провадження у цивільній справі № 761/32458/13-ц за вказаним позовом, а також задоволено заяву про його забезпечення. Заборонено народним депутатам України ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та будь-яким іншим фізичним та юридичним особам, крім Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і визначених ними особами, до вирішення справи по суті у будь-який спосіб користуватися приміщеннями адміністративних будівель Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в тому числі за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 36. В ухвалі зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, може спричинити збільшення матеріальних втрат територіальної громади міста Києва.
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 березня 2014 року апеляційні скарги представника народного депутата ОСОБА_4 - ОСОБА_7, народних депутатів України ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2013 року, постановлену суддею Кравцем Д.І., про відкриття провадження скасовано. Питання про відкриття провадження передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження дійшов помилкового висновку про наявність підстав вважати, що зазначений спір виник з приводу нерухомого майна, застосувавши при цьому правила виключної підсудності. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 109 ЦПК України, відповідно до якої позови до фізичної особи пред'являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.
		Також, ухвалою від 03 березня 2014 року суд апеляційної інстанції скасував ухвалу про забезпечення позову і постановив нову ухвалу про відмову у задоволенні цього клопотання. У вищевказаній ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив, що, прийнявши рішення щодо забезпечення позову у вказаний спосіб, суд першої інстанції наклав заборону користуватися приміщенням невизначеному колу осіб, що не узгоджується із заявленими вимогами. Забезпечуючи позов, суд також не пересвідчився, що заборона народним депутатам України користуватися вказаними приміщеннями, які є публічними особами і здійснюють свою діяльність відповідно до положень Закону України "Про статус народного депутата України", не узгоджується з правами та обов'язками, які мають народні депутати згідно з цим Законом.
		18 березня 2014 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Кравця Д.І. (№ 761/32458/13-ц) позовну заяву Київської міської ради до народних депутатів VII скликання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про визнання відсутності права повернуто Київській міській раді для подання до належного суду. Суддя дійшов висновку, що даний позов не підсудний Шевченківському районному суду міста Києва, оскільки посилання щодо виникнення спору відносно нерухомого майна, яке знаходиться у Шевченківському районі міста Києва, є помилковим, а відтак при зверненні до суду з даним позовом слід керуватися загальними правилами підсудності справ відповідно до статті 109 Цивільного процесуального кодексу України. Вказане у позовній заяві місцезнаходження відповідачів територіально не відноситься до Шевченківського району міста Києва.
		Судом також установлено, що на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшло звернення народного депутата ОСОБА_4 щодо поведінки судді Шевченківського районного суду м. Києва Кравця Д.І., наслідком якої може бути притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Заявник зазначав, що суддею Кравцем Д.І. при розгляді цивільної справи № 761/32458/13-ц істотно порушено норми процесуального права, зокрема постановлено ухвалу суду від 03 грудня 2013 року, якою необґрунтовано вжито заходи забезпечення позову.
		Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 серпня 2014 року № 1055/дп-14 суддю Шевченківського районного суду м. Києва Кравця Д.І. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани. 
		Крім того, до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) 04 серпня 2014 року надійшло звернення заступника Генерального прокурора України ОСОБА_8, а 02 вересня 2014 року - звернення народного депутата України ОСОБА_9 про порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва Кравцем Д.І. норм законодавства України під час вирішення питання про забезпечення позову у справі  № 761/32458/13-ц за позовом Київської міської ради до народних депутатів України VII скликання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про визнання відсутності права. За висновком ТСК від 24 вересня 2014 року № 1/02-14 вчинення суддею Кравцем Д.І. дій під час розгляду справи № 761/32458/13-ц та вирішення питання про забезпечення позову свідчить про те, що він не є відданим принципам правової держави та присязі судді, а тому повинен бути звільнений із займаної посади.
		Листом  від 29 жовтня 2014 року № 7876/0/9-14 висновок направлений до ВРЮ.
		10 вересня 2015 року ухвалою ВРЮ за № 461/0/15-15 відкрито дисциплінарне провадження стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Кравця Д.І.
		03 грудня 2015 року ВРЮ за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої за висновком ТСК від 24 вересня 2014 року № 1/02-14, прийняте рішення № 923/0/15-15 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги". 
		У своєму рішенні ВРЮ посилалась на висновок ТСК від 24 вересня 2014 року № 1/02-14 в якому зазначено, що постановлення суддею Кравцем Д.І. 03 грудня 2013 року ухвали про забезпечення позову в зазначеній справі призвело до порушення права невизначеного кола осіб, в тому числі територіальної громади, на проведення зборів у приміщенні адміністративних будівель Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). 
		За висновками ТСК, такі дії судді Кравця Д.І. свідчать про те, що він не дотримався принципів правової держави та присяги судді, а тому має бути звільнений із займаної посади. 
		ВРЮ, за результатами розгляду вказаного висновку ТСК № 1/02-14, дійшла висновків, що допущені суддею Кравцем Д.І. порушення норм законодавства України порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про його звільнення з посади судді за порушення присяги.
		Так, за оцінкою ВРЮ, суддя Кравець Д.І., забезпечуючи позов, не пересвідчився в тому, чи існує загроза утруднення виконання можливого рішення суду про визнання відсутнім у відповідачів права проводити зустрічі з виборцями; чи підлягає примусовому виконанню рішення про відсутність права; не з'ясував відповідність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам і за наявності позовних вимог тільки до трьох народних депутатів вжив заходів забезпечення позову до необмеженого кола осіб. 
		ВРЮ також дійшла висновку, що у судді Кравця Д.І. не було підстав вважати, що позов виник з приводу нерухомого майна, і з цих підстав ухвала судді про відкриття провадження у справі скасована апеляційним судом.
		Крім того, ВРЮ зазначила, що розгляд заяви представника позивача про забезпечення позову здійснювався о 23:40 год., що не відповідає існуючій звичайній практиці в Шевченківському районному суді міста Києва. Згідно з журналом судового засідання розгляд заяви про забезпечення позову було закінчено 04 грудня 2013 року о 00:15 год. і представником позивача було отримано копію ухвали про забезпечення позову від 03 грудня 2013 року.
		За висновками ВРЮ, постановлене з грубими порушеннями норм процесуального права суддею Кравцем Д.І. судове рішення виходило за межі поданого позову, оскільки фактично стосувалось обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій.
		Відмовляючи в задоволенні позову, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком ВРЮ про те, що постановлене з грубими порушеннями норм процесуального права суддею Кравцем Д.І. судове рішення виходило за межі поданого позову та фактично стосувалося обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій, тому вчинені суддею дії під час розгляду справи № 761/32458/13-ц та вирішення питання про забезпечення позову, якими порушені норми законодавства України, порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про його звільнення з посади судді за порушення присяги. 
		Перевіривши наведені у заяві доводи, суд вважає, що заява представника ОСОБА_3  - ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 розділу VIII "Правосуддя" Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
		За пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
		За частиною першою статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час розгляду питання про звільнення судді з посади) питання про звільнення судді, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
		Зміст присяги судді встановлений частиною першою статті 55 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2453-VI), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		Частинами другою та третьою статті 32 Закону № 22/98- ВР (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді. 
		На думку суду, приймаючи оскаржене рішення та встановлюючи, що суддя Кравець Д.І. порушив присягу судді, ВРЮ діяла цілком обґрунтовано та правомірно.
		Так, частиною 3 статті 152 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття суддею Кравцем Д.І ухвали про забезпечення позову) передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
		Проте, в ухвалі від 03 березня 2014 року Апеляційний суд міста Києва, скасовуючи постановлену суддею Кравцем Д.І. ухвалу про забезпечення позову, встановив, що суд першої інстанції (суддя Кравець Д.І.) наклав заборону на користування приміщеннями невизначеному      колу фізичних та юридичних осіб (крім відповідачів), що не узгоджується із заявленими позовними вимогами, які стосувались лише трьох народних депутатів. 
		Крім того, суд звертає увагу, що позов стосувався заборони депутатам на проведення зустрічей з виборцями за визначеною адресою, а ухвалою про забезпечення позову встановлено загальну заборону на користування приміщеннями у будь-який спосіб, незалежно від того, відбувається таке користування в рамках зустрічі депутатів з виборцями, чи ні.
		Також, суд бере до уваги, що, визначаючи підсудність саме Шевченківському районного суду, позивач      виходив з положень   статті 114 ЦПК України   вказуючи на те, що      позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або його основної частини.
		Проте, спір стосувався права народних депутатів України проводити зустрічі з виборцями у приміщеннях адміністративних будівель Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в тому числі за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, 36.
		Таке право передбачене частиною 10 статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України» (у редакції, чинній на час спірних правовідносин), відповідно до якої народний депутат має право зустрічатися з виборцями, колективами підприємств, установ та організацій, об'єднаннями громадян, у чому йому повинні невідкладно сприяти їх керівники.
		Частиною 7 статті 28 вказаного закону передбачено, що місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, а також їх посадові особи зобов'язані сприяти організації звітів народних депутатів та їх зустрічей з виборцями. З цією метою відповідна місцева державна адміністрація, орган місцевого самоврядування надає безоплатно окреме пристосоване приміщення, обладнане засобами зв'язку, завчасно сповіщає виборців про час та місце звіту або зустрічі, інформує про це місцеві засоби масової інформації.
		Хоч серед мотивів вказаного позову і були посилання на норми законодавства, які встановлюють, що відповідачі мають право оперативного управління приміщенням, вказане не змінює суті позову, оскільки його предметом є відсутність права депутатів на проведення саме зустрічей з виборцями. Тобто, предмет спору не стосувався заборони користування вказаними приміщеннями поза рамками зустрічей депутатів з виборцями. 
		За таких обставин, правильним є висновок ВРЮ, що у судді Кравця Д.І. не було підстав вважати, що позов виник з приводу нерухомого майна. Саме з цих підстав ухвала про відкриття провадження у справі була скасована ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 березня 2014 року.
		Також, суддя Кравець Д.І. не з'ясував, чи існує загроза утруднення можливого рішення суду про визнання відсутнім у відповідачів права проводити зустрічі з виборцями та чи підлягає примусовому виконанню рішення про відсутність права.
		Проте, судове рішення про відсутність права не передбачає дій, які необхідні для його виконання. До того ж, забезпечення позову шляхом заборони на користування приміщеннями у будь-який спосіб ніяк не спрямоване на гарантування дотримання майбутнього судового рішення про визнання відсутнім права депутатів на зустріч з виборцями у вказаних приміщеннях. 
		Отже, розгляд суддею Кравцем питання про забезпечення позову здійснене з істотним порушенням процесуальних норм, а саме з порушенням правил територіальної підсудності та вимог щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, а прийняте рішення щодо забезпечення позову було спрямоване на порушення прав невизначеної кількості фізичних та юридичних осіб, що на думку суду,  порочить звання судді. У сукупності з тим фактом, що розгляд питання щодо забезпечення позову здійснено у нічний час, зазначені обставини безперечно викликають сумнів в об'єктивності, неупередженості та незалежності судді, у чесності та непідкупності судових органів.
		Оцінюючи в сукупності факти та обставини, встановлені у цій справі, з огляду на положення   статті 55 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»   і   статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», суд дійшов висновку, що зазначені порушення свідчать про порушення суддею Кравцем Д.І. присяги судді.
		В заяві про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України позивач зазначає, що проступок, який він вчинив вже був предметом оцінки іншим уповноваженим органом, а саме Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, яка застосувала санкцію у вигляді догани, а тому повторне притягнення до відповідальності за те саме порушення є порушенням Конституції України.
		З вказаними доводами суд не може погодитись. 
		Так, згідно із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 серпня 2014 року № 55/дп-14 суддю Шевченківського районного суду м. Києва Кравця Д.І. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани.
		Разом з тим, на підставі пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" з дня набрання чинності цим Законом (11 квітня 2014 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були припинені. 
		Згідно з інформацією, наявною на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, 09 грудня 2014 року на організаційному засіданні обрано нового Голову, заступника Голови та секретаря Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на організаційному засіданні були присутні 8 новопризначених членів. Тобто, новий повноважений склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів сформовано 09 грудня 2014 року.
		Таким чином, на час прийняття рішення від 18 серпня 2014 року № 1055/дп-14 у членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були припинені повноваження, а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани, оскільки рішення прийняте не повноважними членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
		Крім того, позивач вказує, що винесення рішення у цивільній справі не віднесено до підстав здійснення перевірки за Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», тому здійснення перевірки позивача на цій підставі є протиправним.
		З цього приводу суд зазначає, що предметом оскарження у цій справі є рішення ВРЮ, а не ТСК, а тому допущені ТСК порушення не підлягають перевірці у цій справі.
		Разом з тим, частина перша статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час здійснення перевірки) передбачала, що питання про звільнення судді з підстав, зокрема, порушення суддею присяги, Вища рада юстиції розглядає у тому числі й за власною ініціативою.
		Вказане означає, що ВРЮ мала право з власної ініціативи розглядати питання про притягнення судді Кравця Д.І до відповідальності і предметом перевірки могли бути дії судді при розгляді цивільної справи. 
		Також, позивач вважає, що ВРЮ не враховано, що він мав право винести ухвалу про забезпечення позову, оскільки вирішувалася справа про користування майном.
		Проте, на думку суду, вказані доводи не спростовують висновків ВРЮ, оскільки право судді приймати ухвали про забезпечення позову не заперечувалось, а суть порушення полягала у тому, що суддя вирішив питання про забезпечення позову з порушенням правил територіальної підсудності та вимог щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
		Позивач також вважає, що до нього допущено дискримінаційне ставлення, оскільки суддю не може бути притягнуто до відповідальності за обмеження права на мирні зібрання, оскільки відсутній закон, який це регулює.
		Проте, як вбачається зі змісту оскарженого рішення ВРЮ, підставою для відповідальності був не лише висновок про порушення ним права на мирні зібрання, але й те, що суддя допустив порушення при вирішенні питання про забезпечення позову.
		Крім того, за відсутності спеціального закону про мирні зібрання, це питання врегульоване Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також практикою Європейського суду з прав людини.
		Стосовно доводів позивача про те, що допущене ним порушення не було наслідком умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків, а тому скасування або зміна судового рішення не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності, суд зазначає таке.
		Порушення вимог щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, у спосіб, який мав місце, а саме накладення заборони на користування приміщеннями будь-яким особам (крім відповідачів) у справі, де позовні вимоги адресовані лише трьом особам, свідчить саме про неналежне ставлення судді до службових обов'язків, оскільки встановлення кола осіб, яких стосується спір, не передбачає можливості неоднозначного розуміння, різних підходів до тлумачення закону, фактів, чи доказів, а також не перебуває в рамках судової дискреції.  
		Аналогічні висновки застосовні й до вирішення питання про забезпечення позову з порушенням правил територіальної юрисдикції.
		До того ж, підставою для відповідальності позивача стало не скасування судового рішення, а встановлення у дисциплінарному провадженні, у порядку, передбаченому законом, обставин, які свідчать про наявність у діях судді ознак порушення присяги судді. 
		Щодо питання строків притягнення до відповідальності суд виходить із такого.
		З 28 березня 2015 року набрав чинності Закон № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, згідно зі статтею 96 якого дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		У частині першій статі 97 зазначеного Закону міститься перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких   є висновок   про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У частині другій цієї статті визначені умови,   за яких такий висновок може бути прийнятий.
		З цієї ж дати, тобто з 28 березня 2015 року, набрав чинності і пункт 8 розділу ІІ Закону № 192-VIII, згідно з яким заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
		Системний аналіз зазначених норм права дає колегії суддів підстави для такого висновку.
		До 27 лютого 2015 року, тобто дня набрання чинності змінами до Закону   № 22/98-ВР, внесених Законом № 192-VIII, національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, на думку колегії суддів, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, які набрали чинності з 28 березня 2015 року.
		Так, частиною першою статті 97 цього Закону було визначено перелік видів дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. У частині другій зазначеної статті міститься перелік обов'язкових умов, за яких може бути прийнятий такий висновок. Так, зазначений висновок може бути прийнятий у разі, якщо:
		1) суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя;
		2) суддя вчинив дисциплінарне правопорушення, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження та догани), або має два непогашених дисциплінарних стягнення;
		3) установлено факт недоброчесної поведінки судді, у тому числі здійснення суддею або членами його сім'ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім'ї; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим ним та членами його сім'ї майну і доходам; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди;
		4) суддю визнано судом винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією.
		Слід зазначити і про те, що порушення, передбачені пунктами 3, 4   частини другої статті 97 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, за вчинення яких може бути прийнятий висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги, наведені у пунктах 11, 12 та 14 частини першої статті 92 зазначеного Закону як підстави дисциплінарної відповідальності судді, за які   відповідно до статті 97 цього Закону не можуть бути застосовані стягнення у виді попередження, догани з позбавленням права отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця та суворої догани   з позбавленням права отримання таких доплат протягом трьох місяців.                  
		Отже, за вчинення таких порушень до судді можуть бути застосовані лише такі дисциплінарні стягнення:
		- тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді;
		- переведення судді до суду нижчого рівня;
		- висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги.
		У частині 4   статті 96 Закону № 2453-VI   передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		На думку колегії суддів, застосування положень частини другої   статті 32 Закону № 22/98-ВР   після      внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності   Законом № 2453-VI   в редакції   Закону № 192-VIII.
		Стаття 32 Закону № 22/98-ВР   нерозривно пов'язана з   розділом VI Закону № 2453-VI   і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.
		Отже, немає підстав вважати, що в період з 27 лютого по 28 березня   2015 року суддя міг бути притягнутий до відповідальності за порушення присяги не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі та не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		Таким чином, після набрання чинності   Законом № 2453-VI   в редакції   Закону № 192-VIII   уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим   Законом чинності,      протягом строку, встановленого частиною четвертою   статті 96 зазначеного Закону.
		Враховуючи наведене, строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. 
		За таких обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що Вищий адміністративний суд України повно встановив обставини у справі та правильно застосував норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Аргументи представника позивача, наведені у заяві, а також доводи позивача та його представника, заслухані Судом в судових засіданнях, спростовані Верховним Судом наведеною оцінкою.
		Отже, підстави для задоволення заяви відсутні. 
		На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року),  статтями 171-1, 241, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), Суд, - 
		ПОСТАНОВИВ :
		Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_3  - ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року. 
		Постанову Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		Л.Л. Мороз
		М.М. Гімон 
		Т.О. Анцупова,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...