Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/4043/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 12.02.2019. Зареєстровано: 13.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2019.
Дата набрання законної сили: 06.02.2019
Номер судового провадження: 22-ц/4808/185/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 344/4043/17 
		Провадження № 22-ц/4808/185/19 
		Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є. 
		Суддя-доповідач Томин 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 лютого 2019 року м. Івано-Франківськ
		Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
		головуючої   Томин О.О.
		суддів:   Мелінишин Г.П., Ясеновенко Л.В.
		за участю секретаря Бойчук Л.М.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Островським Л.Є. 22 червня 2017 року в м. Івано-Франківську в справі за позовом ОСОБА_2 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним невиконанням судових рішень, порушення немайнових прав,
		в с т а н о в и в:
		У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним невиконанням судових рішень, порушення немайнових прав. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 17 грудня 2010 року він звернувся до Генерального прокурора України з інформаційним запитом, в якому вимагав надати вичерпну відповідь за кожним із зазначених ним у запиті пунктів, зокрема щодо підставності та вмотивованості поданого Головним управлінням Державного казначейства України в Івано-Франківській області клопотання про вступ прокурора в адміністративну справу, що перебувала у провадженні Івано-Франківського міського суду, підставності такого вступу прокурора, надання копій документів та надання правової інформації у формі письмових пояснень.
		Листом від 10.01.2011 року №05/2/1-р його було повідомлено про передоручення розгляду даного звернення прокуратурі Івано-Франківської області.
		08.03.2011 року він звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області про визнання незаконними порушення права на інформацію, бездіяльності щодо розгляду звернення, відмови в задоволенні інформаційного запиту та зобов'язання вчинити належні дії, який постановою від 05.04.2011 року задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідачів щодо порушення строків розгляду запиту про надання інформації, зобов'язано прокуратуру Івано-Франківської області розглянути даний запит та надати відповідь по зазначених у ньому питаннях.
		Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року вказана постанова була залишена без змін.
		29.05.2014 року позивач звертався до прокурора Івано-Франківської області з нагадуванням, в якому також повідомляв про зміну своєї поштової адреси, однак, вказане рішення суду виконане не було.
		15.12.2015 року Вищий адміністративний суд частково задовольнив скаргу прокуратури області, зобов'язав Генеральну прокуратуру України розглянути запит на інформацію і скаргу ОСОБА_2 від 17.12.2010 року у відповідності до вимог Законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про звернення громадян».
		Однак, на його думку, зміст даної постанови жодним чином не позбавляє прокуратуру області відповідальності за ненадання інформації.
		Також позивач звертався до Генерального прокурора України щодо виконання вищевказаної постанови суду. Проте, вважає, що обґрунтованої та вичерпної відповіді за кожним пунктом запиту йому надано не було.
		Вважає, що вказане злісне ігнорування судових рішень, що набрали законної сили, та невжиття дій, необхідних для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, є підставою для стягнення на його користь моральної шкоди.
		На підставі наведеного позивач просив стягнути з держави 25000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, солідарно заподіяної скоєнням відповідачами, Генеральною прокуратурою України та прокуратурою Івано-Франківської області, повторних порушень права на інформацію, відмови від надання інформації, порушення вимог законодавства про звернення громадян та невиконання судових рішень, ухвалених на його користь, та невжитті заходів щодо усунення наслідків оскаржених порушень, як посягань на його добре ім'я, в чому вбачаються ознаки прямих дискримінаційних дій щодо нього.
		Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу.
		Вважає, що дане рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
		На його думку, справа розглянута неповноважним судом, оскільки вважає, що головуючий суддя був заінтересований в результаті розгляду справи.
		Також зазначає, що судом не було взято до уваги постанови адміністративних судів, якими доводиться факт протиправності дій відповідачів щодо порушення строків розгляду запиту про надання інформації.
		Судом не оголошувалася позовна заява та вимоги позивача. Також було проігноровано фактичну сторону позову і зміст позовної заяви із зазначенням, що відповіді на звернення надавались, а незгода заявника із змістом відповідей є його власною суб'єктивною думкою, яка може бути предметом перевірки, але виключно в рамках належної правової процедури.
		Вважає, що фактично судом було відмовлено в доступі до суду цивільної юрисдикції способом встановлення непередбачених жодним законом умов звернення за захистом до такого суду та послідовності етапів такого звернення, які повністю знищують будь-яку можливість судового захисту, а також шляхом дискримінації за соціальною ознакою.
		Вказує, що судом було взято до уваги фальшиві докази - копії відповідей    ОСОБА_2, оскільки такі йому не направлялися та ним не були отримані.
		Зазначає, що зобов'язання, яке випливало зі змісту звернення Генеральному прокурору України від 17.12.2010 року, виникло у Генеральної прокуратури одразу при отриманні такого звернення. І хоча в даному зверненні не було сформульовано предмет скарги як такої, скаргою воно ставало внаслідок обов'язку реагування на зміст відповідей на поставлені питання.
		Крім того, рішеннями адміністративних судів (постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 року, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року, постановою Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015 року) доведено вину відповідачів щодо умисного і тривалого невиконання первинного зобов'язання.
		Тому вважає, що невжиття заходів щодо усунення наслідків оскаржених порушень спричинило йому моральну шкоду, про стягнення якої він просив суд.
		Просив рішення Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову.
		В судовому засіданні апеляційного суду представник Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
		Позивач та представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча повідомлялися про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судом встановлено, що 17 грудня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Генерального прокурора України із запитом про надання інформації, зокрема щодо підставності та вмотивованості поданого Головним управлінням Державного казначейства України в Івано-Франківські області клопотання про вступ прокурора в адміністративну справу, а також підставності такого вступу прокурора. Також просив надати йому копії документів та надати правову інформацію у формі письмових пояснень за результатами проведеної перевірки (т. 1, а.с. 15-17).
		Листом Генеральної прокуратури України від 10.01.2011 року №05/2/1-р вказане звернення ОСОБА_2 було направлено до прокуратури Івано-Франківської області для організації перевірки наведених доводів та, за наявності підстав, вжиття заходів реагування (наглядове провадження №12799-11 за зверненнями ОСОБА_2.).
		Як вбачається з копії листа прокуратури Івано-Франківської області від 10.02.2011 року №05-114/03, ОСОБА_2 було повідомлено, що підставність правомірності вступу прокурора у справу є предметом судового розгляду, а тому питання, викладені у зверненні, будуть в подальшому досліджені при розгляді справи по суті.
		Встановлено також, що в березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області про визнання дій та бездіяльності щодо розгляду звернення незаконними та зобов'язання вчинити дії.
		Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 року (справа №2а-808/11/0970), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року, даний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України та прокуратури Івано-Франківської області щодо порушення строків розгляду запиту про надання інформації ОСОБА_2 від 17.12.2010 року. Зобов'язано прокуратуру Івано-Франківської області розглянути запит про надання інформації ОСОБА_2 від 17.12.2010 року та надати ОСОБА_2 вичерпну відповідь по питаннях, зазначених у даному запиті. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 1, а.с. 39-47).
		29 травня 2014 року ОСОБА_2 звертався до прокурора Івано-Франківської області із заявою про необхідність виконання рішення суду, яке набрало законної сили, в якій також повідомив про зміну поштової адреси (т. 1, а.с. 18).
		Разом з тим, постановою Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області про визнання дій та бездіяльності незаконними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо порушення строків розгляду запиту на інформацію і направлення звернення ОСОБА_2 від 17 грудня 2010 року за належністю до прокуратури Івано-Франківської області; зобов'язано Генеральну прокуратуру України розглянути запит на інформацію і скаргу ОСОБА_2 від 17 грудня 2010 року у відповідно до вимог Законів України від 13 січня 2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» та від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян» (т. 1, а.с. 48-50).
		27.01.2016 року позивач звернувся до Генерального прокурора України із заявою про необхідність виконання постанови суду касаційної інстанції (т. 1, а.с. 19).
		05.02.2016 року Генеральною прокуратурою України ОСОБА_2 було направлено листа №19/4-173вих.-16, із якого вбачається, що на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015 року Генеральною прокуратурою України було розглянуто запит позивача на інформацію від 17 грудня 2010 року в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». В межах компетенції надано відповідь щодо представництва прокурором інтересів громадян або держави в суді, а також повідомлено, що в іншій частині запитуваної інформації запит направлено за належністю до прокуратури Івано-Франківської області (т. 1, а.с. 20-21).
		Листом від 18.02.2016 року №05/1-12799-11 Генеральною прокуратурою України надано відповідь на заяву ОСОБА_2 від 27.01.2016 року про виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015 року (т. 1, а.с. 22-23).
		Також листом від 15.02.2016 року №19-17вих.-16 прокуратурою Івано-Франківської області ОСОБА_2 надано інформацію щодо вступу прокурора в адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Івано-Франківського міського управління юстиції, відділу ДВС Івано-Франківського управління юстиції, Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, третя особа - Державне казначейство України, про визнання дій незаконними, стягнення шкоди (т. 1, а.с. 24-25).
		24.02.2016 року ОСОБА_2 звернувся до Генерального прокурора України з інформаційним запитом, в якому просив надати йому відповідні матеріали перевірки, проведеної за його заявою, а також іншу інформацію (т. 1, а.с. 35).
		Листом від 04.03.2016 року №19/4-337вих.-16 Генеральна прокуратура України надала ОСОБА_2 інформацію стосовно проведеної за його заявою перевірки, роз'яснила окремі положення законодавства про звернення громадян (т. 1, а.с. 36-37).
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в даній цивільній справі позивачем не доведено як самого факту завдання йому моральної шкоди (її конкретних проявів та розміру), так і протиправності відповідних дій відповідачів, а також причинного зв'язку між зазначеними фактами.
		Однак, погодитися із такими висновками апеляційний суд не може з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Положеннями ст. 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації».
		Відповідно до ст. 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Згідно ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
		Відповідно до ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
		Статтею 5 Закону України «Про інформацію» встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Положеннями статті 9 Закону України «Про інформацію» обумовлено, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.
		Крім того, Законом України «Про звернення громадян» передбачено безумовне право особи на одержання відповіді на свою заяву (звернення) від будь-якого суб'єкта звернення незалежно від виду та форми власності, оскільки саме так державою гарантується забезпечення і утвердження прав, свобод та інтересів людини, закріплених Конституцією та чинним законодавством, що є головним обов'язком держави.
		Статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, на одержання письмової відповіді про результати розгляду заяви чи скарги.
		Відповідно до статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
		В силу приписів статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
		Згідно зі ст. 24 Закону України «Про звернення громадян» особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Статтями 1166, 1167 ЦК України передбачені загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені відповідно статтями 1173 та 1174 ЦК України.
		Згідно статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст.ст. 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
		Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області про визнання дій та бездіяльності незаконними, зобов'язання вчинити певні дії, Вищий адміністративний суд України встановив, що Генеральною прокуратурою України не було розглянуто інформаційний запит позивача в порядку та у строки, визначені чинним законодавством, натомість його було направлено в якості звернення до обласної прокуратури.
		Таким чином факт протиправності дій Генеральної прокуратури України щодо порушення строків розгляду запиту на інформацію і направлення звернення ОСОБА_2 від 17 грудня 2010 року за належністю до прокуратури Івано-Франківської області підтверджений рішенням суду і не підлягає доведенню.
		Разом з тим, у вищевказаній постанові суду встановлено відсутність підстав для висновку про неправомірність дій прокуратури Івано-Франківської області при розгляді скарги позивача.
		Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, позивач зазначав, що внаслідок неправомірних дій відповідача він був змушений вживати додаткових заходів для отримання потрібної йому інформації, захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення. Порушення його прав на належний розгляд запиту він сприйняв як посягання на його добре ім'я, прояви дискримінаційних дій щодо нього.
		Згідно ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивач вважав за можливе застосування положень ст. 440-1 ЦК Української РСР (ред. від 06.05.1993 року), згідно з якою розмір відшкодування моральної шкоди не може бути визначений судом меншим від п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Однак, апеляційний суд вважає таке твердження безпідставним, оскільки даний правовий акт втратив чинність на підставі Кодексу №435-IV (435-15) від 16.01.2003 року, а нормами чинного законодавства, які регулюють дані правовідносини, не визначено нижніх або верхніх обмежень такого розміру.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
		Разом з тим, судом не встановлено підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування Генеральною прокуратурою України та прокуратурою Івано-Франківської області моральної шкоди, заподіяної невиконанням судових рішень, оскільки матеріалами справи підтверджено факт надання відповідей ОСОБА_2 на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015 року в межах компетенції, дані про оскарження яких відсутні.
		Таким чином, враховуючи законодавчо закріплене обґрунтування і підстави стягнення моральної шкоди, а також те, що матеріалами справи доведено протиправність дій саме Генеральної прокуратури України щодо порушення строків розгляду запиту на інформацію і направлення звернення ОСОБА_2 від 17 грудня 2010 року за належністю до прокуратури Івано-Франківської області, суд вважає, що вимоги позовної заяви слід задовольнити частково, стягнути на користь ОСОБА_2 3200 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, який використовується для зарахування доходів і здійснення видатків державного бюджету відповідно до ст ст. 45, 49, 55, 78 Бюджетного кодексу України. В задоволенні решти вимог позову відмовити.
		При визначенні розміру морального відшкодування апеляційний суд виходить із встановлених вище обставин даної справи, враховує характер, тяжкість, тривалість моральних страждань позивача та їх наслідки, керується принципом розумності та справедливості.
		Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та обставинам справи, дане рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та апеляційної скарги ОСОБА_2
		Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2017 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_2 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним невиконанням судових рішень, порушення немайнових прав задовольнити частково.
		Стягнути на користь ОСОБА_2 3200 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		В задоволенні решти вимог позову відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 12 лютого 2019 року.
		 
		Головуюча:        Томин О.О.
		Судді:         Мелінишин Г.П.
		Ясеновенко Л.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...