Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/4638/16 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2019.
Дата набрання законної сили: 11.02.2019
Номер судового провадження: 61-19061ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		11 лютого 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 183/4638/16
		провадження № 61-19061св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
		треті особи: Новомосковська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Новомосковська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за законом.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_7, який за життя був засновником селянського (фермерського) господарства «Висіченко». ОСОБА_4 як один із спадкоємців, що прийняла спадщину за законом, звернулася до державного нотаріуса Новомосковської районної нотаріальної контори Дніпропетровської області для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою державного нотаріуса Новомосковської районної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на селянське (фермерське) господарство «Висіченко». Відмова мотивована тим, що фермерське господарство є юридичною особою. Крім того, державний акт, виданий ОСОБА_7, містить помилку в прізвищі особи, на яку він виданий, яку необхідно усунути для отримання права на спадщину. 
		 
		Позивач просила: 
		встановити факт належності ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 року, державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 виданого на підставі рішення Знаменівської сільської ради від 25 березня 1993 року; 
		визнати за ОСОБА_4 право засновника селянського (фермерського) господарства «Висіченко» (код ЄДР 24984573), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка (засновника селянського (фермерського) господарства «Висіченко»);
		визнати за ОСОБА_4 право постійного користування земельною ділянкою площею 39,3 га, що знаходиться на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, для ведення фермерського господарства, яка належить на праві користування селянському (фермерському) господарству «Висіченко».
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме - належність ОСОБА_7 державного акту серії НОМЕР_1 на право постійного користування землею, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землю № 1, згідно з яким ОСОБА_7 передано в постійне користування земельну ділянку площею 39,3 га, розташовану на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області для ведення фермерського господарства. Визнано за ОСОБА_4 право засновника фермерського господарства «Висіченко» (код ЄДР 24984573), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Визнано за ОСОБА_4 право постійного користування земельною ділянкою площею 39,3 га, розташованою на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, що надана для ведення фермерського господарства на підставі рішення Знаменівської сільської Ради народних депутатів від 25 березня 1993 року № 17-21 в порядку спадкування за законом. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки земельна ділянка передана в постійне користування ОСОБА_7 для ведення фермерського господарства, позивач є єдиним спадкоємцем за законом, право постійного користування земельною ділянкою, що виникло на підставі саме рішення Знаменівської сільської Ради народних депутатів від 25 березня 1993 року № 17-21, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею ДП № 000008 від 20 лютого 1994 року не охоплено змістом заповіту, складеного за життя спадкодавцем, право користування зазначеною земельною ділянкою є об'єктом спадкування, та до позивача, як спадкоємця першої черги перейшло право постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області задоволено. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2016 року в частині визнання за ОСОБА_4 права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування скасовано. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою площею 39,3 га, розташованою на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданою для ведення фермерського господарства. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про визнання за ОСОБА_4 права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування, оскільки стаття 407 ЦК України, стаття 102-1 ЗК України, на які суд посилався як на підставу задоволення вказаних вимог, визначають, що успадкованими можуть бути права користування земельною ділянкою, які виникли на підставі договорів, тоді як ОСОБА_7 набув право користування землею на підставі державного акту, яке не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що з апеляційною скаргою звернувся прокурор без належних правових підстав для здійснення ним представництва інтересів держави. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави. Проте прокурор не обґрунтував підстав для представництва інтересів держави згідно вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Право користування земельною ділянкою перейшло в порядку спадкування разом із фермерським господарством і спір виник щодо спадкового права. 
		 
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 був засновником фермерського господарства, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
		 
		На підставі рішення Знаменівської сільської Ради народних депутатів від 25 березня 1993 року № 17-21 ОСОБА_7 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, площею 39,3 га в межах згідно з планом, розташовану на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.
		 
		26 листопада 2009 року ОСОБА_7 складено заповіт, за яким він заповів: житловий будинок з надвірними побудовами та присадибною земельною ділянкою, що розташовані в АДРЕСА_1 доньці - ОСОБА_5; земельну ділянку, площею 39,3 га для ведення фермерського господарства, легковий автомобіль, трактор, мотоцикл - синові - ОСОБА_6; земельну ділянку площею 3,550 га, розташовану на території Знаменівської сільської ради, грошовий вклад з усіма належними відсотками та нарахуваннями дружині - ОСОБА_4.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.
		 
		У встановлений законом строк дружина ОСОБА_4 та діти (ОСОБА_6, ОСОБА_5.) подали заяви про прийняття спадщини за законом та заповітом після смерті ОСОБА_7, в тому числі, подали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь матері ОСОБА_4
		 
		Листом нотаріуса від 17 червня 2015 року відмовлено ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину, зокрема, в зв'язку з тим, що право постійного користування земельною ділянкою, що не передбачає набуття права власності на земельну ділянку особою, на ім'я якої видано акт та не дає можливості видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки земельна ділянка не належить спадкодавцеві. 
		 
		ОСОБА_4 нотаріусом видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом, відповідно до яких оформлено право на спадщину на земельну ділянку площею 3,550 га, грошові внески з належними до них відсотками, індексаціями та компенсаціями, майновий пай члена КСП в розмірі 24 983 грн., або 0,39 відсотків в КСП «Рассвет».
		 
		Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 зроблено висновок, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.
		 
		Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц.
		 
		У касаційній скарзі не наведено доводів щодо відступлення від вказаного висновку Верховного Суду України. Не вбачає таких підстав і колегія Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Встановивши, що спірна земельна належала ОСОБА_7 відповідно до державного акту на право постійного користування землею без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в позові в частині визнання за ОСОБА_4 в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою.
		 
		Аргумент касаційної скарги про те, що прокурор не обґрунтував підстав для представництва інтересів держави згідно вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів відхиляє. 
		 
		Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
		 
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. 
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		 
		Аналіз матеріалів справи свідчить, що в апеляційній скарзі (а. с. 92 - 93) прокурор, на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру», обґрунтував виключну підставу для представництва інтересів держави (Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області як орган, до повноважень якого віднесено розпорядження землями, що перебувають в державній власності, мало бути відповідачем у справі; суб'єкт владних повноважень не здійснив апеляційного оскарження заочного рішення; інтереси держави порушуються визнанням в судовому порядку права постійного користування у порядку спадкування за законом, оскільки порушується встановлений порядок набуття прав на землю та майнові інтереси держави), додав до апеляційної скарги повідомлення управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області про наявність підстави для представництва (а. с 98),а суд при відкритті апеляційного провадження перевірив її наявність.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення апеляційного суду без змін.
		 
		Оскільки рішення апеляційного суду залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                         В. І. Крат
		 
		                                                                                                         Н.О. Антоненко
		 
		                                                                                                         В.І. Журавель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...