Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/2218/1309/11 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2019.
Дата набрання законної сили: 06.02.2019
Номер судового провадження: 61-12278ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 лютого 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 2/2218/1309/11
		 
		провадження № 61-12278св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Висоцької В. С.,
		 
		суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		 
		позивачі:  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24,
		відповідачі: колективне виробниче підприємство «ПМК-33», Хмельницьке бюро технічної інвентаризації, Хмельницька обласної державна адміністрація, реєстраційна служба Хмельницького міськрайонного управління юстиції,
		треті особи: регіональне відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області, Хмельницька міська рада,  Хмельницька обласна рада, міське комунальне підприємство «Хмельницьктеплокомуненерго», товариство з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015», ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, 
		 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_22, ОСОБА_6, ОСОБА_24, ОСОБА_3, ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_15, ОСОБА_4, ОСОБА_19, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_80, ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_81, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Козак О. В. від 16 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області в складі суддів: Ярмолюка О. І., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 02 лютого 2018 року, касаційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Козак О. В. від 16 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області в складі суддів: Ярмолюка О. І., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 02 лютого 2018 року, та касаційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Козак О. В. від 16 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області в складі суддів:     Ярмолюка О. І., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 02 лютого 2018 року, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2009 року позивачі звернулися до суду з уточненим у подальшому позовом до колективного виробничого підприємства «ПМК-33» (далі - КВП «ПМК-33»), Хмельницького бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ), третя особа - регіональне відділення Фонду державного майна України у Хмельницькій області, про визнання договору купівлі-продажу державного майна частково недійсним, визнання акту передачі майна державного підприємства та права колективної власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. 
		 
		Позивачі зазначили, що вони є мешканцями гуртожитку по                               АДРЕСА_1, який належав до комунальної власності Хмельницької обласної ради. 
		 
		20 липня 1994 року між комітетом економіки Хмельницької обласної державної адміністрації та організацією орендарів Хмельницької ПМК-33 укладено договір купівлі-продажу державного майна, за умовами якого члени організації орендарів придбали цілісний майновий комплекс вказаного підприємства. Гуртожиток відносився до державного житлового фонду та не був включений до об'єкту приватизації державного майна, натомість орган приватизації за фіктивним, як указано позивачами, актом передачі майна від 30 червня 1994 року передав його покупцю, після чого БТІ неправомірно зареєструвало право колективної власності організації орендарів на це приміщення. 
		 
		У зв'язку з підписанням Президентом України 04 вересня 2008 року Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» в приміщенні гуртожитку, що по АДРЕСА_1 відбулись загальні збори мешканців вказаного гуртожитку з питання передачі гуртожитку до міської комунальної власності. На зборах одноголосно було прийнято рішення: "Ініціювати на сесії міської Ради розгляд питання про передачу гуртожитку, який перебуває у повному господарському відданні чи оперативному управлінні КВП "ПМК-33" до комунальної власності міста".
		 
		17 грудня 2008 року рішенням 22 сесії Хмельницької міської ради №45 було надано згоду на безоплатну передачу в комунальну власність територіальної громади міста гуртожитку, який перебуває у повному господарському віданні чи оперативному управлінні колективного виробничого підприємства «ПМК-33» по АДРЕСА_1, а також зовнішніх мереж водопостачання та водовідведення, електричних кабельних ліній, зовнішніх мереж та систем газопостачання. З листа від 11 грудня 2008 року № 38-А голови правління КВП "ПМК-33" Никитюка В. П. позивачі дізнались, що гуртожиток по                        АДРЕСА_1 нібито належить на праві власності відповідно договору купівлі-продажу від 20 липня 1994 року колективному виробничому підприємству ПМК-33, і ця власність зареєстрована у Хмельницькому БТІ з 07 червня 2005 року за реєстраційним номером 11001440.
		 
		Ігноруючи дію Закону України «Про приватизацію державного майна», згідно статті 2 якого дія цього закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного фонду, в тому числі гуртожитків, а також об'єктів соціально-культурного призначення, керівництво КВП «ПМК-33» передало у власність вказаний гуртожиток дочірньому підприємству житлово-експлуатаційній дільниці КВП ПМК-33. ДП ЖЕД КВП «ПМК-33» ігноруючи права мешканців гуртожитку, почало передавати за борги підприємства кімнати гуртожитку іншим власникам.
		 
		Оскаржуваний договір купівлі-продажу від 20 липня 1994 року, як указано позивачами, не відповідає вимогам закону та в силу статті 48 ЦК Української РСР (в редакції Закону від 18 липня 1963 року) є недійсним, а КВП «ПМК-33», як правонаступник орендного підприємства, незаконно набув право власності на нерухоме майно та відмовляється передати гуртожиток у комунальну власність міста, що призводить до порушення прав його мешканців.
		 
		Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,     ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 просили суд:
		визнати договір купівлі-продажу державного майна від 20 липня 1994 року в частині придбання організацією орендарів Хмельницької ПМК-33 гуртожитку по АДРЕСА_1, недійсним;
		визнати акт передачі майна державного підприємства від 30 червня                1994 року недійсним; 
		визнати право колективної власності КВП «ПМК-33» на нерухоме майно - гуртожиток по АДРЕСА_1, недійсним;
		зобов'язати БТІ скасувати державну реєстрацію права власності КВП «ПМК-33» на вказаний гуртожиток.
		 
		Перший заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури (далі - прокурор) вступив у справу за своєю ініціативою з метою захисту прав та інтересів держави.
		 
		Суд залучив Хмельницьку міську раду (далі - міська рада) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів.
		 
		Також суд залучив Хмельницьку обласну державну адміністрацію та Реєстраційну службу Хмельницького міськрайонного управління юстиції до участі у справі як співвідповідачів, а Хмельницьку обласну раду (далі - обласна рада), Міське комунальне підприємство «Хмельницьктеплокомуненерго», товариство з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015» (далі - ТОВ «ЖЕД ПМК 2015»), ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36,                    ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46,            ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58., ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68,    ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79 - як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області              від 16 листопада 2017 року в позові відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний правочин на момент його вчинення відповідав вимогам закону, підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 липня 1994 року в частині придбання організацією орендарів Хмельницької ПМК-33 гуртожитку по                 АДРЕСА_1, відсутні. Крім того, судом указано, що права позивачів, які вселились у спірний гуртожиток після укладення оспореного договору купівлі-продажу, у спірних правовідносинах не порушені, а позов заявлено ними до неналежних відповідачів.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою апеляційного суду Хмельницької області від 02 лютого                   2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,         ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, першого заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури та Хмельницької міської ради залишено без задоволення.
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області                     від 16 листопада 2017 року залишено без змін.  
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд зауважив, що районний суд правильно установив те, що спірний гуртожиток увійшов до складу майна (цілісного майнового комплексу) Хмельницької ПМК-33, яке в порядку приватизації набуло КВП «ПМК-33», що не було заборонено діючим законодавством, акт передачі майна державного підприємства від 30 червня 1994 року містить посилання на те, що його складено згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 20 липня 1994 року, що спростовує доводи осіб, які подали апеляційну скаргу, щодо відсутності у комітету економіки Хмельницької обласної державної адміністрації повноважень на відчуження майна Хмельницької ПМК-33 і не включення, на думку останніх, гуртожитку до об'єкту приватизації та фальсифікацію акта передачі майна державного підприємства, оскільки такі доводи не відповідають установленим судами фактичним обставинам справи та нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.   
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		 
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, представик ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_22, ОСОБА_6, ОСОБА_24, ОСОБА_3, ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_15, ОСОБА_4, ОСОБА_19, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_80, ОСОБА_5 - ОСОБА_81, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить визнати обґрунтованим відвід, заявлений суддям: Ярмолюку О. І., Спірідоновій Т. В., Янчук Т. О., скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, Хмельницька міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.   
		  
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.   
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_22,  ОСОБА_6, ОСОБА_24, ОСОБА_3, ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_15, ОСОБА_4, ОСОБА_19, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_80, ОСОБА_5 - ОСОБА_81, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову, необ'єктивно і упереджено вирішили спір. Спірний гуртожиток не увійшов до переліку основних засобів Хмельницької МПК-33, що, на думку скаржників, залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій. Як зазначено скаржниками, колегія суддів апеляційного суду підлягала відводу. Так, під час апеляційного розгляду справи 12 січня        2018 року ОСОБА_23 заявила відвід судді Ярмолюку О. І., ОСОБА_5 - суддям Спірідоновій Т. В. та Янчук Т. О., ОСОБА_16 - усьому складу суду, у зв'язку із тим, що указані судді розглядали інші справи за участі указаних позивачів і, на думку останніх, ухвалювали незаконні рішення. Суди, на думку скаржників, не вірно установили, що за оспореним договором відчужено спірний гуртожиток, оскільки згідно пункту 1.1 договору його предметом було майно цілісного майнового комплексу Хмельницької ПМК-33, що перебувало у комунальній власності Хмельницької ради народних депутатів і знаходиться по АДРЕСА_2. Тому спірний гуртожиток не міг бути предметом даного договору купівлі-продажу. Суди не дослідили яким чином було утворене Хмельницьке ПМК-33, чи мав комітет економіки Хмельницької обласної державної адміністрації повноваження на укладення спірного договору купівлі-продажу, а також не з'ясували інші обставини справи. 
		 
		Касаційна скарга Хмельницька міська рада також мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків у справі. Так, об'єктом приватизації згідно закону міг бути цілісний майновий комплекс, а оскільки спірний гуртожиток має іншу адресу, ніж майновий комплекс, що був предметом договору, то, на думку скаржника, цей гуртожиток не увійшов у майно, яке відчужено за договором. Спірним договором купівлі-продажу не було передбачено придбання гуртожитку по АДРЕСА_1 у власність Хмельницької ПМК-33.
		 
		Касаційна скарга прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради також мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та необ'єктивно вирішили спір. Так, судами попередніх інстанцій, на думку скаржника, неправильно застосовано статті 48, 153, 224, 225 ЦК Української РСР в редакції 1963 року. Скаржник також зазначає, що спірний гуртожиток не міг бути відчужений на користь Хмельницької ПМК-33, оскільки розташований за іншою адресою, ніж цілісний майновий комплекс, який відчужувався на користь останнього. Суди, на думку скаржника, помилково посилались на висновки судово-економічних експертиз № 303 від 30 червня 2010 року та № 1246/1247/1248/12-44 від 24 липня 2012 року, згідно яких до вартості цілісного майнового комплексу увійшла вартість гуртожитка на 400 місць, 1973 року побудови за інвентарним № 159, оскільки, як указано останнім, такі висновки не узгоджуються із матеріалами справи. 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У травні 2018 року представник КВП «ПМК-33» - Собецька Г. В., подала відзив на касаційні скарги представника позивачів та Хмельницької міської ради, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Зазначено, що Хмельницька ПМК-33 правомірно набула у власність державне майно. Зокрема і спірний гуртожиток, що вірно установлено судами попередніх інстанцій та не спростовано позивачами. Заяви учасників справи про відвід суддям апеляційного суду правомірно залишено без задоволення у зв'язку із тим, що згідно з частиною четвертою статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Таким чином, на думку заявника, справа була розглянута законним складом суду. Комітет економіки Хмельницької обласної державної адміністрації згідно рішення Хмельницької міської ради народних депутатів № 5 від 15 січня 1992 року був наділений повноваженнями на укладення спірного договору купівлі-продажу щодо розпорядження майном комунальної власності. У відзиві на зазначені касаційні скарги заявник просила відмовити у задоволенні цих касаційних скарг та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
		 
		У червні 2018 року представник КВП «ПМК-33» - Собецька Г. В., подала відзив на касаційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області, також  посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Не відповідають дійсності доводи указаної касаційної скарги відносно того, що спірний гуртожиток не відносився до цілісного майнового комплексу, який відчужений за оспореним договором, оскільки цілісним майновим комплексом є підприємство з усім належним йому майном, яке може бути розташоване за різними адресами. Станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 20 липня 1994 року не існувало встановленої законодавством заборони на включення гуртожитків до вартості підприємств, які підлягали приватизації, що викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 28 лютого 2011 року у справі № 4/46-40/32 та від 22 жовтня 2012 року у справі 3-33гс12. У відзиві на указану касаційну скаргу заявник просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
		 
		Обставини справи, встановлені судами 
		 
		Судами встановлено, що будинок по АДРЕСА_1, є гуртожитком для одинаків на 400 місць, який був прийнятий в експлуатацію на підставі рішення Хмельницького міськвиконкому від 04 жовтня 1973 року № 20. 
		 
		Цей гуртожиток перебував у господарському віданні та на балансі Пересувної механізованої колони № 33 (м. Хмельницький).
		 
		Виконавчий комітет Хмельницької обласної ради рішенням № 5 від 15 січня                 1992 року уповноважив комітет економіки облвиконкому здійснювати розпорядження і управління комунальною власністю області, виконувати на території області функції регіонального фонду державного майна.
		 
		Розпорядженням Представника Президента України у Хмельницькій області від 20 травня 1992 року № 26 комітет економіки Хмельницького облвиконкому реорганізовано у комітет економіки Хмельницької обласної державної адміністрації.
		 
		Згідно Положення про комітет економіки Хмельницької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Представника Президента України у Хмельницькій області від 20 липня 1992 року № 114, комітет економіки є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у банках і печатку. 
		 
		Комітет мав право укладати від свого імені договори, набувати майнових і немайнових прав, бути позивачем і відповідачем у суді.
		 
		14 липня 1992 року Хмельницька обласна рада прийняла рішення № 3, яким затвердила перелік об'єктів комунальної власності області та уповноважила обласну державну адміністрацію здійснювати управління комунальною власністю області в межах визначених повноважень, а саме здійснювати передачу в оренду майна державних підприємств, установ і організацій (здійснення повноважень орендодавця) та здійснювати приватизацію цього майна.
		 
		Рішенням Хмельницької обласної ради від 03 вересня 1993 року № 5 внесено зміни до «Переліку об'єктів комунальної власності області», затвердженого рішенням Обласної ради від 14 липня 1992 року № 3. 
		 
		До цього переліку включено Пересувну механізовану колону № 33                           (м. Хмельницький).
		 
		30 червня 1994 року комітет економіки Хмельницької обласної державної адміністрації та організація орендарів Хмельницької ПМК-33 уклали договір про внесення змін до договору оренди від 01 січня 1992 року, згідно якого організація орендарів прийняла в оренду з викупом цілісний майновий комплекс Хмельницької ПМК-33. При цьому сторони визначили, що власником орендованого майна до моменту його повного викупу залишається обласна рада (пункт 1.2.1).
		 
		20 липня 1994 року комітет економіки Хмельницької обласної державної адміністрації та організація орендарів Хмельницької ПМК-33 уклали договір купівлі-продажу державного майна, посвідчений державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори Гусєвою Л. В. (реєстраційний № 1-3163), за умовами якого комітет економіки продав, а організація орендарів купила державне майно цілісного майнового комплексу Хмельницької ПМК-33, що перебуває у комунальній власності Хмельницької обласної ради.
		 
		Відповідно до пункту 1.3 спірного договору об'єкт приватизації продано за                            658 000 тис. крб.
		 
		На підставі цього договору сторони склали акт передачі майна державного підприємства від 29 липня 1994 року (помилково датований 30 червня                1994 року), за яким комітет економіки передав організації орендарів державне майно Хмельницької ПМК-33, в тому числі гуртожиток по                       АДРЕСА_1.
		 
		КВП «ПМК-33» є правонаступником орендного підприємства, створеного організацією орендарів Хмельницької ПМК-33.
		 
		28 лютого 2002 року БТІ видало реєстраційне посвідчення, згідно якого цілісний майновий комплекс, що розташований по АДРЕСА_2, та зареєстрований за організацією орендарів Хмельницької ПМК-33 на праві колективної власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 липня 1994 року, належить КВП «ПМК-33».
		 
		Судами указано, що зазначені обставини визнані учасниками справи та підтверджуються зібраними у справі письмовими доказами.
		 
		Згідно висновків судово-економічних експертиз № 303 від 30 червня                    2010 року та № 1246/1247/1248/12-44 від 24 липня 2012 року (том 1, а.с. 209-214; том 2, а.с. 65-77) до вартості цілісного майнового комплексу Хмельницької ПМК-33, зазначеної в акті оцінки вартості майна орендного підприємства Хмельницька ПМК-33, затвердженому Головою комітету економіки Хмельницької облдержадміністрації Романюк Л. Л. 30 червня    1994 року, увійшов гуртожиток на 400 місць, 1973 року побудови, за інвентарним № 159, вартістю 458 052 крб. 
		 
		Спірний гуртожиток увійшов до складу майна (цілісного майнового комплексу) Хмельницької ПМК-33, яке в порядку приватизації набуло КВП «ПМК-33», що не заборонено діючим законодавством.
		 
		Акт передачі майна державного підприємства від 30 червня 1994 року містить посилання на те, що його складено згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 20 липня 1994 року, помилкове зазначення дати складання акта є опискою, яка оговорена сторонами (том, 1 а.с. 247).
		 
		Установлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,            ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23,              ОСОБА_24 не були стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, та не надали судам належні та допустимі докази порушення їх прав оспореним договором у момент його укладення, що є їх процесуальним обов'язком. Не спростовані позивачами також указані установлені судами попередніх інстанцій обставини. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню. 
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення, за відповідних установлених судами обставин, ухвалені без порушення норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, в редакції на час подання позивачами позовної заяви до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Статтею 15 ЦПК України в указаній редакції визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. 
		 
		Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		 
		Відповідно до частини першої статті 21 Закону України від 07 лютого                  1991 року № 697-ХІІ «Про власність» (далі - Закон № 697-ХІІ), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
		 
		Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не забороне6них законом. У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом (стаття 22, частина перша статті 23 Закону № 697-ХІІ).
		 
		Статтею 1 Закону України від 04 березня 1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2163-ХІІ) встановлено, що приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
		 
		Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2163-ХІІ до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.
		 
		Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 2163-ХІІ дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
		 
		Одним із способів приватизації є викуп майна державного підприємства, зданого в оренду (частина перша статті 15 Закону № 2163-ХІІ).
		 
		В силу частини першої статті 17 Закону № 2163-ХІІ викуп державного майна, договір оренди якого укладено з правом його викупу, провадиться відповідно до Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій».
		 
		За змістом частин першої та другої статті 28 Закону України від 10 квітня   1992 року № 2269-ХІІ «Про оренду майна державних підприємств та організацій», орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це передбачено договором відповідно до законодавства України. Організація орендарів (орендар) має право на укладення договору оренди з викупом орендованого майна не пізніше трьох років з дня укладення (приведення у відповідність з цим Законом) договору оренди, якщо орендоване майно не віднесено до об'єктів, приватизацію яких заборонено законодавчими актами України, та якщо це не суперечить Державній програмі приватизації.
		 
		Пунктом 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України  № 717 від 08 вересня 1993 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також на вартість об'єктів, що не підлягають приватизації. 
		 
		Разом з тим, відповідно до частини другої статті 1, частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках.
		 
		В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебував державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) підлягав передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (частина друга пункту 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
		 
		Частиною 2 статті 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що товариству покупців, створеному працівниками  підприємства згідно з  статтею  8  цього  Закону,  яке  стало власником  свого підприємства в результаті викупу підприємства,  купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення,  створені  за рахунок коштів фонду  соціального  розвитку  (аналогічних  фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було  придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.
		 
		На момент укладення оспореного позивачами договору купівлі-продажу спірний гуртожиток не відносився до об'єктів державного житлового фонду, які підлягали приватизації громадянами України чи підлягали передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.
		 
		Аналогічний висновок у подібних правовідносинахщодо відсутності законодавчої заборони на включенняприміщення гуртожитку до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, викладено у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2012 року в справі № 3-33гс12. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 48 ЦК Української РСР в редакції                  1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
		 
		Згідно зі статті 224 ЦК Української РСР в редакції 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
		 
		Із положень статті 225 ЦК Української РСР в редакції 1963 року слідує, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. 
		 
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що спірний гуртожиток увійшов до складу майна (цілісного майнового комплексу) Хмельницької ПМК-33, яке в порядку приватизації набуло КВП «ПМК-33», що не було заборонено чинним у момент укладення договору законодавством, врахувавши, що комітет економіки Хмельницької обласної державної адміністрації (продавець) було наділено відповідними повноваженнями щодо розпоряджання комунальною власністю Хмельницької міської ради народних депутатів, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу державного майна від 20 липня 1994 року відповідає вимогам закону, внаслідок чого підстави для визнання його недійсним відсутні. 
		 
		Крім того, судами вірно вказано, що у момент укладення спірного договору купівлі-продажу права позивачів порушені не були. 
		 
		Доводи касаційних скарг про те, що спірним договором купівлі-продажу не було передбачено придбання гуртожитку по АДРЕСА_1 у власність Хмельницької ПМК-33 спростовуються змістом оціненого судами акту передачі майна державного підприємства, іншими матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції. 
		 
		Обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій також спростовуються доводи касаційних скарг про те, що комітет економіки Хмельницької обласної державної адміністрації (продавець) не було наділено повноваженнями щодо продажу спірного майна. Указані доводи спростовуються, зокрема рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради рішенням № 5 від 15 січня 1992 року, яким комітет економіки облвиконкому уповноважено здійснювати розпорядження і управління комунальною власністю області, виконувати на території області функції регіонального фонду державного майна.
		 
		Доводи касаційної скарги представника позивачів - ОСОБА_81, про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_23 про відвід судді Ярмолюка О. І., ОСОБА_5 - суддям   Спірідоновій Т. В. та Янчук Т. О., ОСОБА_16 - усьому складу апеляційного суду, не містять підстав для скасування оскарженого судового рішення.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першості статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими.
		 
		Обґрунтування відповідних заяв про відводи суддям судової колегії апеляційного суду зводились до того, що указані судді розглядали інші справи за участі указаних позивачів і, на думку скаржника, ухвалювали незаконні рішення. 
		 
		Разом з тим, заява не містить вказівки на наявність передбачених процесуальним законом обставин, які підтверджені належним чином та мають наслідком задоволення заяви про відвід колегії суддів у даній справі. 
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. 
		 
		У зв'язку із зазначеним, Верховний Суд вважає, що підстави для застосування у даній справі положень пункту 2 частини першості статті 411 ЦПК України відсутні.
		 
		Інші доводи касаційних скарг не узгоджуються із матеріалами справи і встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та не спростовують висновків судів.  
		 
		Доводи касаційних скарг в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанції, невірного розуміння скаржником вимог законодавства чинного станом на момент укладення оспореного договору купівлі-продажу та власного тлумачення скаржниками характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.   
		 
		Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
		 
		Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 
		2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. 
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		 
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до встановлення обставин, які не були установлені судами попередніх інстанцій, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Рішення судів містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		 
		У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. 
		 
		З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_22, ОСОБА_6, ОСОБА_24, ОСОБА_3, ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_15, ОСОБА_4, ОСОБА_19, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_80, ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_81, Хмельницької міської ради та заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради залишити без задоволення.
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області                    від 16 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року залишити без змін.  
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                          В. С. Висоцька
		 
		Судді:                                                                    А. О. Лесько 
		 
		                                                                                 С.Ю. Мартєв
		 
		                                                                             І. М. Фаловська
		 
		                                                                              С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...