Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/5323/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2019.
Дата набрання законної сили: 06.02.2019
Номер судового провадження: 14-605цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		 
		06 лютого 2019 року
		м. Київ
		Справа № 554/5323/14
		Провадження № 14-605цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача ЛященкоН.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., 
		ДанішевськоїВ.І., ЗолотніковаО.С., КібенкоО.Р., КнязєваВ.С., ЛобойкаЛ.М., ПрокопенкаО.Б., Рогач Л.І., СаприкіноїІ.В., СитнікО.М., УркевичаВ.Ю., ЯновськоїО.Г.  
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» та ОСОБА_14 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року (судді Буленко О. О., Дорош А. І., Триголов В. М.) та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2015 року (суддя Блажко І. О.)
		у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» до ОСОБА_15, ОСОБА_14 про стягнення заборгованості за кредитним договором та
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		17 квітня 2014 року Публічне акціонерне товариство «Марфін банк» (далі - ПАТ «Марфін банк») звернулося до суду з позовом до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_15 та ОСОБА_14, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути у солідарному порядку з відповідачів 8 млн 688 тис. 949 грн 88 коп. заборгованості за кредитом, 2 млн 243 тис. 983 грн 80 коп. заборгованості за відсотками, 725 тис. 253 грн 47 коп. пені; 3 тис. 654 грн сплаченого судового збору.
		Позов мотивовано тим, що 02 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» (далі - ВАТ «МТБ»), правонаступником якого є ПАТ «Марфін банк», та ФОП ОСОБА_15 було укладено кредитний договір № 00308/Р (далі - Кредитний договір). 
		У зв'язку зі зміною графіка погашення за Кредитним договором між ВАТ «МТБ», та ФОП ОСОБА_15 23 квітня 2009 року було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до Кредитного договору. 
		Відповідно до пункту 1.1 Кредитного договору та договорів про внесення змін та доповнень до нього банк (позивач) зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді мультивалютної непоновлювальної кредитної лінії у сумі 20 млн 917 тис. 839 грн 49 коп. зі сплатою за користування кредитом 10,0 % річних за траншами у доларах США і 13 % річних за траншами у гривнях і терміном погашення до 31 травня 2016 року. 
		У зв'язку зі зміною графіка погашення за Кредитним договором між ВАТ «МТБ» та ФОП ОСОБА_15 29 грудня 2009 року укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до Кредитного договору. 
		Договорами про внесення змін та доповнень № 3 від 01 вересня 2010 року та № 4 від 18 листопада 2011 року до Кредитного договору змінено графік погашення кредиту та умови нарахування відсотків за кредитом.
		20 вересня 2012 року між ВАТ «МТБ» та позичальником було укладено договір про внесення змін та доповнень № 5 до Кредитного договору, згідно з яким викладено кредитний договір в новій редакції. 
		17 жовтня 2013 року змінено графік погашення кредиту та умову нарахування відсотків за договором про внесення змін та доповнень № 6 до Кредитного договору. 
		Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 10 від 03 червня 2008 року.
		ФОП ОСОБА_15 зобов'язався на умовах, у розмірі та в строки, встановлені кредитним договором, повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також сплатити комісію, пеню та штрафи відповідно до умов цього договору. Своїх зобов'язань за договором не виконав, кредитні кошти повертав несвоєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості. 
		З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між ВАТ «МТБ», правонаступником якого є ПАТ «Марфін банк», та ОСОБА_14 було укладено договір поруки № 00697-СР від 02 червня 2008 року (далі - Договір поруки), відповідно до якого поручитель несе солідарну відповідальність за виконання умов Кредитного договору, відповідає перед кредитором за зобов'язаннями, що випливають з кредитного договору, солідарно з боржником і в повному обсязі.
		У зв'язку зі зміною графіка погашення кредиту за Кредитним договором було укладено договори про внесення змін та доповнень до Договору поруки № 1 від 23 квітня 2009 року, № 2 від 29 грудня 2009 року, № 3 від 01 вересня 2010 року.
		У зв'язку зі зміною найменування кредитора та графіка погашення кредиту за Кредитним договором було укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору поруки № 4 від 18 листопада 2011 року.
		У зв'язку зі зміною графіка погашення кредиту за Кредитним договором було укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору поруки № 5 від 20 вересня 2012 року та № 6 від 17 жовтня 2013 року.
		Відповідачі своїх зобов'язань за договорами не виконали, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. 
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2015 року позов ПАТ «Марфін банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_15 та ОСОБА_14 на користь ПАТ «Марфін банк» заборгованість у розмірі 11 млн 658 тис. 187 грн 15 коп. за Кредитним договором та судовий збір у сумі 3 тис. 654 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі порушили зобов'язання за кредитним договором та договором поруки, що призвело до настання правових наслідків, визначених статтею 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умовами договорів, та є підставою для стягнення з них заборгованості за Кредитним договором. Суд також зазначив, що невиконання позичальником умов Кредитного договору є істотним його порушенням, адже ПАТ «Марфін банк» не отримало відсотки, на які розраховувало згідно з його умовами.
		Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення. Позов до ФОП ОСОБА_15 та ОСОБА_14 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_14 на користь ПАТ «Марфін банк» 8 млн 688 тис. 949 грн 88 коп. заборгованості за кредитом, 2 млн 243 тис. 983 грн 80 коп. заборгованості за відсотками, 703 тис. 248 грн 40 коп. пені. Стягнуто з ОСОБА_14 на користь ПАТ «Марфін банк» судовий збір у сумі 3 тис. 654 грн. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «Марфін банк» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_15 про стягнення заборгованості закрито.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі в частині вимог до ФОП ОСОБА_15 виходив з того, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, в цій частині спір віднесено до юрисдикції господарських судів. Ухвалюючи нове рішення в частині вимог до поручителя, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за Кредитним договором з ОСОБА_14, однак зауважив, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нарахування пені не може перевищувати одного року, а відповідно до статті 253 цього Кодексу позовна давність за позовом про стягнення пені обчислюється за кожен день, на який вона нараховується, що не врахував суд першої інстанції та стягнув пеню, починаючи з 01 листопада 2012 року, тому її розмір необхідно зменшити. 
		У вересні 2016 року, не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ПАТ «Марфін банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року скасувати, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2015 року залишити в силі.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що ПАТ «Марфін банк» не погоджується з рішенням апеляційного суду щодо закриття провадження у справі в частині вимог до ФОП ОСОБА_15 та вважає помилковим висновок про те, що вимоги до позичальника - ФОП та поручителя - фізичної особи не можуть розглядатися в одному провадженні за правилами цивільного судочинства, оскільки такі вимоги є взаємопов'язаними між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зменшення розміру пені скаржник також вважає необґрунтованим, оскільки ПАТ «Марфін банк» правомірно нарахувало заборгованість за відсотками та штрафні санкції в межах строків позовної давності, висновки ж апеляційного суду суперечать матеріалам справи та умовам договору поруки із внесеними до нього змінами.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Марфін банк».
		Ухвалою цього ж суду від 06 березня 2017 року справу призначено до розгляду. 
		У червні 2017 року з касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернувся відповідач ОСОБА_14 
		У касаційній скарзі ОСОБА_14, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх фактичних обставин справи, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині вимог до нього, а справу направити на новий розгляд. 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди, порушивши вимоги частини четвертої статті 559 ЦК України, не врахували, що ПАТ «Марфін банк» пропустило строк звернення з вимогою до поручителя. Окрім того, позивач порушив умови Договору про внесення змін та доповнень № 6 від 17 жовтня 2013 року до Кредитного договору. Також ОСОБА_14 наголосив, що Кредитний договір є господарським договором і нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина шоста статті 232 Господарського кодексу України; далі - ГК України), а ПАТ «Марфін банк» звернулося з вимогою про стягнення пені за період більший, ніж передбачено законом.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року за касаційною скаргою ОСОБА_14 відкрито касаційне провадження у справі.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_14 на користь ПАТ «Марфін банк» заборгованості за кредитним договором до закінчення касаційного перегляду справи.
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України (у редакції Закону                № 2147-VIII, якщо не зазначено інше) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		Частиною шостою статті 403 ЦПК України встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 
		Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України (частина четверта статті 404 цього Кодексу). 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 21 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ПАТ «Марфін банк» оскаржує рішення апеляційного суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
		18 грудня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справ.
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 грудня 2018 року справу прийнято до розгляду.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
		Суди встановили, що 02 червня 2008 року між ВАТ «МТБ», правонаступником якого є ПАТ «Марфін банк», та ФОП ОСОБА_15 було укладено Кредитний договір (а.с.11-15).
		Відповідно до умов пункту 1.1 Кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії на суму 1 444 620 дол. США на такі цілі: 1 400 000 дол. США на придбання нежитлового приміщення загальною площею 748,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та 44 620 дол. США на оплату страхових платежів з 02 червня 2008 року і терміном погашення по 29 травня 2009 року, з урахуванням умов підпунктів 3.2.3.1-3.2.3.7 зазначеного договору, зі сплатою 13 % річних за фактичний період користування кредитом (з розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом, а позичальник зобов'язується на умовах, у розмірі та в строки, встановлені в цьому договорі, повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, а також сплатити комісії, пені, штраф та інші платежі, які передбачені умовами цього договору. Кредит видається з можливістю конвертації у національну валюту України.
		Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору позичальник має право отримувати кошти за кредитом таким чином, щоб загальна сума отриманих коштів (траншів) за кредитом не перевищувала встановленої пунктом 1.1 цього договору суми.
		Відповідно до пункту 1.3 видача коштів за кредитом відбувається траншами (частинами) на підставі письмових повідомлень (заявок), отриманих від позичальника, що є невід'ємними частинами цього договору, шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника в дол. США № НОМЕР_1, відкритий у філії ВАТ «МТБ» у м. Полтаві, МФО 331973.
		У зв'язку зі зміною графіку погашення та умов Кредитного договору між ВАТ «МТБ » та ФОП ОСОБА_15 неодноразово укладались договори про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, а саме: 23 квітня та 29 грудня 2009 року, 01 вересня 2010 року, 18 листопада 2011 року, 20 вересня 2012 року, 17 жовтня 2013 року (а.с. 20-22, 23-25, 26, 27-29, 30-35, 36, 37).
		Згідно з пунктом 5.2 Кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених підпунктами 1.1, 3.2.3, 3.3.2 Кредитного договору, позивач нараховує, а позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
		Відповідно до умов пункту 1.3 договору про внесення змін та доповнень № 5 до Кредитного договору від 20 вересня 2012 року банк відкриває позичальнику кредитну лінію на строк з 02 червня 2008 року і терміном погашення до 31 травня 2016 року.
		Відповідно до умов пункту 2 договору про внесення змін та доповнень № 5 до Кредитного договору від 17 жовтня 2013 року пункт 1.1 Кредитного договору викладено в такій редакції: Банк зобов'язався надати ОСОБА_15 кредит у вигляді мультивалютної непоновлювальної кредитної лінії у сумі 20 млн 917 тис. 839 грн 49 коп. зі сплатою за користування кредитом 10,0 % річних за траншами у доларах США, за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом і 13 % річних за траншами у гривнях за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з урахуванням пункту 5.10 цього договору, сплатити комісії, пені, штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов цього договору».
		Згідно з пунктом 1 договору про внесення змін та доповнень № 6 до Кредитного договору від 17 жовтня 2013 року сторони підтверджують, що на момент укладання цього договору заборгованість позичальника перед банком за основним боргом за кредитом (борг позичальника за кредитом без урахування відсотків) становила 8 млн 706 тис. 549 грн 77 коп. 
		З метою забезпечення належного виконання ФОП ОСОБА_15 вищезазначеного Кредитного договору ВАТ «МТБ» та ОСОБА_14 уклали Договір поруки, відповідно до якого поручитель відповідає перед кредитором за зобов'язаннями, що випливають з кредитного договору, солідарно з боржником і в повному обсязі, в тому числі з погашення заборгованості за основним боргом за кредитом, зі сплати відсотків та комісії, а також збитків та неустойки, що будуть нараховані за несвоєчасно погашену заборгованість за основним боргом, усім своїм майном та коштами, на які відповідно до чинного законодавства може бути звернуто стягнення (т. 1 а.с. 38).
		Крім того, як установив суд першої інстанції, у зв'язку зі зміною графіка погашення кредиту та умов Кредитного договору неодноразово укладались договори про внесення змін та доповнень до Договору поруки № 00697-СР від 02 червня 2008 року, а саме: 23 квітня та 29 грудня 2009 року, 01 вересня 2010 року, 18 листопада 2011 року, 20 вересня 2012 року (т. 1 а.с.39-43).
		Востаннє поручитель ОСОБА_14 уклав договір про внесення змін та доповнень до Договору поруки 17 жовтня 2013 року (т.1 а.с. 44).
		ФОП ОСОБА_15 своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконував. Не виконав своїх зобов'язань за Договором поруки і поручитель ОСОБА_14
		Станом на 28 квітня 2015 року виникла заборгованість за Кредитним договором у розмірі 11 млн 658 тис. 187 грн. 15 коп., що складається з: 8 млн 688 тис. 949 грн. 88 коп. заборгованості за кредитом; 2 млн 243 тис. 983 грн 80 коп. заборгованості за відсотками; 725 тис. 253 грн 47 коп. пені, згідно розрахунку заборгованості (а.с.160-162, 205-208).
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Аналогічні норми викладено у статті 19 ЦПК України у редакції                           Закону № 2147-VIII.
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 
		Позивач звернувся до суду з позовом до двох відповідачів: позичальника - ФОП ОСОБА_15 та поручителя ОСОБА_14
		Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
		Договір поруки має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер. 
		Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, тобто нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
		У цій справі позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до них є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя збігається з обсягом відповідальності боржника.
		При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
		Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
		Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачено статтею 543 ЦК України, основний з яких визначено у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
		Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу. 
		З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 цього Кодексу, слідує, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, установлений законом та договором.
		У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
		Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
		Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції,  чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
		Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду у порядку як цивільного, так і господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України (у редакціях, чинних на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не встановлювали відповідної заборони.
		Однак стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і фізичною особою - поручителем.
		Водночас ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
		Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є ФОП, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
		З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який у договірних правовідносинах виступав як ФОП. 
		Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. 
		Таку правову позицію неодноразово висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року № 14-74цс18, від 20 червня 2018 року  № 14-224цс18, а також від 14 листопада 2018 року № 14-308цс18 і підстав для відступу від цієї правової позиції не вбачається.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір, ініційований у суді та розглянутий судом на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є ФОП.
		За таких обставин ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не врахував особливості правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно визначився з юрисдикцією вказаного спору та застосував норми процесуального права, оскільки підстав для закриття провадження у справі в частині вимог до боржника - ФОП не вбачається.
		Стосовно вирішення спору в частині позовних вимог до поручителя Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
		Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України). 
		Статтею 1054 ЦК України установлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
		Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким установлено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
		Разом з тим стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		Частиною першою статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
		Згідно із частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Відповідно до пункту 5.8 Кредитного договору у редакції договору про внесення змін та доповнень № 5 від 20 вересня 2012 року на підставі частини першої статті 259 ЦК України та згідно із цим договором сторони досягли домовленості про те, що позовна давність за вимогами банку про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, комісій та неустойки (пені, штрафів) за цим договором установлюється тривалістю три роки. На підставі частини шостої статті 232 ГК України та відповідно до цього договору сторони досягли домовленості про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань позичальника за цим договором припиняється через три роки з дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Однак апеляційний суд залишив поза увагою зазначені умови Кредитного договору. 
		У пункті 11 договору про внесення змін та доповнень № 6 до Кредитного договору від 17 жовтня 2013 року зазначено, що сторони домовилися, що сплата позичальником штрафів та пені за порушення ним зобов'язань щодо своєчасного і повного погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій за період з 25 квітня 2013 року до дня укладення договору про внесення змін та доповнень № 6 не здійснюється. 
		Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи було дотримано позивачем у справі зазначені умови Кредитного договору при визначенні розміру заборгованості за ним. 
		Згідно зі статтею 213 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Аналогічні норми містяться і в статті 263 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII.
		Однак постанова апеляційного суду не відповідає зазначеним нормам процесуального права щодо законності та обґрунтованості, оскільки суд не з'ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Частиною четвертою статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги є частково обґрунтованими, тому рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року необхідно скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
		З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
		Ураховуючи наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА: 
		 
		Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» та ОСОБА_14 задовольнити частково.
		Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач   Н.П. Лященко    Судді:   Н.О. Антонюк     Л.М. Лобойко      С.В. Бакуліна       О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук       Л.І. Рогач      Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна      В.І. Данішевська       О.М. Ситнік      О.С.Золотніков       В.Ю. Уркевич      О.Р. Кібенко       О.Г. Яновська      В.С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...