Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/2190/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 13.02.2019. Зареєстровано: 14.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2019.
Дата набрання законної сили: 06.02.2019
Номер судового провадження: 857/622/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/622/19
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
		головуючого судді:                                        Гуляка В.В.
		суддів:                                                  Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
		за участі секретаря судового засідання:           Омеляновської Л.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, 
		на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року (суддя - Подлісна І.М., час ухвалення - 12:44, місце ухвалення - м.Тернопіль, дата складання повного тексту - 10.12.2018 року), 
		в адміністративній справі №500/2190/18 за позовом Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», 
		про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення основної винагороди,
		 
		встановив:
		 
		У жовтні 2018 року позивач ПАТ по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В., в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача ВП №57085891 від 11.10.2018 року про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 984816,91 грн.. 
		Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на адміністративний позов, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. 
		Третя особа по справі в суді першої інстанції подала письмові пояснення, в якій вказала, що підтримує позовну заяву. 
		Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року позов задоволено повністю. Постанову Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. ВП №57085891 від 11.10.2018 року про стягнення з боржника основної винагороди визнано протиправною та скасовано. 
		З цим рішенням суду першої інстанції від 26.11.2018 р. не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду винесене із неправильним застосуванням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. 
		В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що ч.3 ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено засади розрахунку суми винагороди приватного виконавця та зафіксовано, що така винагорода залежить саме від суми, яка підлягає стягненню. Наведене спростовує міркування суду щодо виключної пропорційності основної винагороди в залежності від суми, яка фактично стягнута. Також системний аналіз частин 1, 3, 4 ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вказує на відмінність форм сплати винагороди приватному виконавцю, яка залежить від наявності виконавчого провадження в межах якого можуть вчинятися виконавчі дії спрямовані на виконання судового рішення та нерозривно із ним пов'язується. Зокрема, поняття «стягнення» винагороди використовується під час самостійної (поза межами виконавчого провадження із якого така винагорода виникла) реалізації права приватного виконавця на винагороду, яка не була отримана в розмірі відсотка суми, що підлягає стягненню. Також звертає увагу апелянт на те, що зі змісту ч.3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» видно, що у разі невиплати (неотримання) приватному виконавцеві винагороди у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, під час здійснення виконавчого провадження, яке з тих чи інших причин завершено, останній має право на примусове стягнення такої винагороди у сумі, що несплачена під час розподілу стягнутих з боржника коштів. Таким чином, вважає апелянт, що винагорода, яка була визначена у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом та не виплачена під час виконавчого провадження уже стягується у порядку встановленому для стягнення виконавчого збору. Також звертає увагу апелянт, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затв. пост. КМ України від 08.09.216 р. № 643 та не враховано правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 19.04.2018 р. у справі № 825/739/17. 
		За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення суду від 26.11.2018 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. 
		Позивач подав суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду від 26.11.2018 року без змін. 
		Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити, з урахуванням наступного. 
		Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.08.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57085891 щодо виконання наказу Господарського суду Тернопільської області №921/412/17-г/7 від 03.01.2018 року про стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 16474432,74 грн. інфляційних витрат за зобов'язаннями, що виникли на підставі договору №06/110-1998 на купівлю-продаж природного газу, розраховані за період червень 2014 р. квітень 2017 р. та 1946556,69 грн. 3% річних розрахованих від сум основного боргу, що виникли на підставі договору №06/110-1998 на купівлю-продаж природного газу, за період з 29.06.2014 р. по 26.04.2017 р. включно. 
		Пунктом третім вказаної постанови від 27.08.2018 року приватним виконавцем визначено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом. 
		Згідно проведеного 27.08.2018 року приватним виконавцем розрахунку розмір основної винагороди у цьому виконавчому провадженні становить 1809598,94 грн., що становить 10 % суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом (а.с. 137-138). 
		11.10.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. у вказаному виконавчому провадженні ВП №57085891 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із поданням заяви стягувачем ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» про повернення виконавчого документу (а.с. 10). 
		На час винесення цієї постанови приватного виконавця від 11.10.2018 року в межах відкритого виконавчого провадження ВП №57085891 приватним виконавцем стягнуто: 8247819,91 грн. - заборгованості в користь стягувача згідно виконавчого документа, 824782,03 грн. - основної винагороди приватного виконавця. Залишок заборгованості становив 9848169,52 грн., а залишок основної винагороди становив 984816,91 грн.. 
		Також 11.10.2018 року приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні ВП №57085891 в сумі 984816,91 грн., на підставі ст.3, ч.3 ст.40, ст.45 Закону України «Про виконавче провадження», ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (а.с. 12). 
		Надалі 12.10.2018 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт грошових коштів боржника ПАТ по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз», у межах суми звернення стягнення з урахуванням витрат виконавчого провадження 985116,91 грн. (а.с. 16). 
		Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 12.10.2018 року розстрочено виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 року у справі №921/412/17-г/7 щодо стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» на користь Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» залишок суми заборгованості у розмірі 9848169,52 грн., зі сплатою такої в наступному порядку: - до 15.11.2018 р. - 4924084,76 грн.; - до 05.12.2018 р. - 4924084,76 грн. (а.с. 13, 27). 
		Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправною і скасування постанови відповідача ВП №57085891 від 11.10.2018 року про стягнення з боржника (позивача) основної винагороди виходив з того, що основна винагорода приватного виконавця має стягуватися лише з суми фактично стягнутої по виконавчому документу. 
		Суд апеляційної інстанції не погоджується з вищенаведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. 
		Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі в редакції на час винесення спірної постанови від 11.10.2018 року), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 
		Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». 
		Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. 
		Частиною 4 статті 27 вказаного Закону передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). 
		Також, частиною 7 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). 
		З матеріалів справи видно, що 27.08.2018 року відповідачем приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57085891 з виконання наказу №921/412/17-г/7 виданого 03.01.2018 року Господарським судом Тернопільської області. Пунктом третім вказаної постанови приватного виконавця визначено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом. 
		Згідно проведеного 27.08.2018 року приватним виконавцем розрахунку розмір основної винагороди у цьому виконавчому провадженні становить 1809598,94 грн., що становить 10 % суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом. 
		Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач (боржник) не оскаржував вищевказану постанову від 27.08.2018 року в частині визначення розміру та стягнення основної винагороди приватного виконавця, як це передбачено ч.5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 36 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». 
		Матеріалами справи також підтверджується, що у зв'язку з поданням стягувачем заяви від 08.10.2018 року про повернення виконавчого документа без виконання, приватним виконавцем винесено постанову від 11.10.2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». 
		Цього ж дня 11.10.2018 року приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні ВП №57085891 в сумі 984816,91 грн., на підставі ст.3, ч.3 ст.40, ст.45 Закону України «Про виконавче провадження», ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». 
		З цього приводу суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що оскільки постановою приватного виконавця від 11.10.2018 року виконавчий документ повернено стягувачу згідно п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», тому, настають наслідки, які передбачені частиною 3 статті 40 вказаного Закону, де передбачено, що якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. 
		Тобто,  постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору та постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди, відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню. 
		Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (в редакції чинній із 28.08.2018 року), за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється, зокрема, у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). 
		Згідно частини 5 цієї статті 31 Закону, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). 
		З аналізу наведених вище норм законодавства видно, що основна винагорода приватного виконавця встановлюється у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню, а не суми, яка фактично стягнута у виконавчому провадженні. Така сума основної винагороди стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а виплата здійснються пропорційно до фактично стягнутої суми. У разі невиплати (неотримання) приватному виконавцеві винагороди у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, під час здійснення виконавчого провадження, яке завершено, останній має право на примусове стягнення такої винагороди у сумі, що несплачена під час розподілу стягнутих із боржника коштів. 
		Крім цього, слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. 
		Частинами 1, 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній із 28.08.2018 року) встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. 
		Тобто, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. 
		Також, стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується. Так, частина 5 цієї статті не передбачає випадку про те, що виконавчий збір не стягується в разі повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою. 
		При цьому, частина 9 цієї статті 27 Закону, передбачає, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. 
		Згідно ж частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 ч.1 ст.37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. 
		З аналізу вищевказаних норм видно, що частина 3 статті 40 цього Закону є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору. 
		Таким чином, являються обґрунтованими доводи апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції щодо питання визначення критеріїв розрахунку та порядку стягнення основної винагороди приватного виконавця. 
		Отже, суд першої інстанції за результатами розгляду адміністративного позову неправильно застосував норми матеріального права і дійшов помилкового висновку про протиправність спірної постанови приватного виконавця від 11.10.2018 року про стягнення з боржника основної винагороди. 
		З врахуванням наведеного та відповідно до статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 26.11.2018 року слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд 
		                    постановив:
		 
		Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича - задоволити. 
		Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року в адміністративній справі №500/2190/18 за позовом Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення основної винагороди - скасувати та прийняти нову постанову.
		У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» - відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи чи в порядку письмового провадження - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Н. В. Ільчишин   Р. Й. Коваль      Повний текст постанови складено 13.02.2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...