Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/463/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 14.02.2019. Зареєстровано: 15.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2019.
Дата набрання законної сили: 02.03.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А
		про скасування заходів забезпечення  позову 
		 14 лютого 2019 року                              м. Київ                              № 640/463/19 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участі позивача, відповідача, представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представників відповідача Гасюка А.В., третьої особи   Багна І.С.,   Полець Д.М., клопотання представника Кабінету Міністрів України та представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2019  в адміністративній справі 
		за позовомОСОБА_6до  за участі третьої особиВиконуючого обов'язки Міністра охорони здоров'я  України Супрун Уляни Надії Кабінет Міністрів Українипровстановлення відсутності компетенції (повноважень),    
		ВСТАНОВИВ:
		          До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_6 до виконуючого обов'язки Міністра охорони здоров'я України Супрун Уляни Надії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кабінет Міністрів України, в якому позивач просить суд встановити відсутність у Супрун Уляни Надії компетенції (повноважень), передбаченої, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267.
		          Ухвалою суду від 14 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та надано відповідачу час до 20 днів з моменту вручення ухвали, для надання відзиву на позов та зобов'язано подати до суду пояснення щодо наявності іншого, ніж українське, громадянства.   
		Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, яку, ухвалою від 14 січня 2019 року було повернуто позивачу у зв'язку з тим, що позивачем не було дотримано вимог статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України.
		17 січня 2019 року позивачем повторно було подано заяву про забезпечення позову, мотивовану очевидною протиправністю дій Супрун Уляни Надії на посаді виконуючого обов'язки Міністра охорони здоров'я України, оскільки її призначення на вказану посаду у встановленому порядку компетентним органом здійснено не було. Також позивач зазначав на те, що будь-які рішення та дії відповідача, вчинені як міністром, за таких обставин, є протиправними, оскільки вчинені особою, яка не була у встановленому порядку призначена, прийняла присягу та отримала допуск до державної таємниці. 
		Ухвалою від 18 січня 2019 року в задоволенні вказаної заяви було відмовлено з огляду на те, що позивачем не було наведено посилань на конкретні дії, які можуть бути вчинені відповідачем, в межах реалізації оспорюваної компетенції, та не зазначено припущень щодо можливих наслідків такої реалізації.   Іншою підставою для відмови у забезпеченні позову судом було визначено те, що в тексті клопотання позивачем не зазначено     порушення прав (компетенції) саме позивача внаслідок перебування відповідача на посаді.      
		01 лютого 2019 року судом було отримано відзив на позов, підписаний особисто відповідачем, за змістом якого позовні вимоги заперечувались з огляду відсутності порушення прав позивача та наявності преюдиційних рішень у справах №№ 826/14971/16, 826/14754/16.
		Також, у наданому суду відзиві позивач стверджував, що (цитата): «на Міністра охорони здоров'я України, як на політичну посаду не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу, а тому норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу» жодним чином не регулюють діяльність Міністра охорони здоров'я України, в тому числі і щодо підстав припинення перебування на посаді. <…> Чинне законодавство (Закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про громадянство України») не містить застережень, щодо неможливості перебування на політичній посаді особи, в якої з дійсним громадянством України (яке особа не втратила) є громадянство іншої країни (яке наприклад з незалежних від особи підстав не є припиненим).»
		До вказаного відзиву відповідачем було додано роздруківки вищезазначених судових рішень, будь-яких інших доказів до відзиву надано не було. 
		01 лютого 2019 року позивачем було втретє подано клопотання про забезпечення позову, в якому позивач зазначав про дії, вчинення яких відповідачем, на думку позивача, є протиправним, посилання на можливі порушення прав позивача. Також, позивач посилався на порушення компетенції позивача, зазначаючи, що він є народним депутатом України, до компетенції якого віднесено прийняття рішення про затвердження відповідача на посаді.  
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року заяву ОСОБА_6 про забезпечення адміністративного позову задоволено частково, заборонено першому заступнику Міністра охорони здоров'я України Супрун Уляні Надії вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію повноважень Міністра охорони здоров'я України, передбачених, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», а також іншими чинними нормативно-правовими актами України, якими вона не була наділена в порядку, передбаченому пп. 14 п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року № 1096.
		Мотивом винесення даної ухвали були посилання, викладені в абзаці дев'ятому шостої сторінки ухвали від 05 лютого 2019 року на наявність ознак очевидної протиправності дій Супрун Уляни Надії при виконанні обов'язків Міністра охорони здоров'я України, які їй не були надані в порядку, передбаченому пп. 14 п. 10 Положення та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року № 1096, та припущення, що такі дії прямо впливають на законний інтерес позивача у сфері забезпечення охорони здоров'я.
		Також суд, з урахуванням вищезазначеної позиції відповідача, викладеної у відзиві на позов, послався на те, що відповідач перебуває у іноземному громадянстві, а доказів протилежного суду не надано. Зазначене також було кваліфіковано судом як можливу наявність ознак очевидної протиправності дій відповідача при виконанні обов'язків Міністра охорони здоров'я України.
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника Супрун Уляни адвоката Гасюка А.В. про роз'яснення ухвали про забезпечення позову, в якій представник відповідача просить надати роз'яснення вищезазначеної ухвали шляхом визначення посадової особи, яка може реалізовувати повноваження Міністра охорони здоров'я України.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року було роз'яснено   представнику Супрун Уляни адвокату Гасюку А.В., що визначення посадової особи, яка може реалізовувати повноваження Міністра охорони здоров'я України, віднесено до компетенції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.
		Також, даною ухвалою було роз'яснено представнику Супрун Уляни - адвокату Гасюку А.В., що заборона вчиняти дії, встановлена ухвалою від 05 лютого 2019 року, не стосується тих повноважень, якими відповідача було наділено в порядку, передбаченому підпунктом 14 пункту 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 та пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року № 1096.
		До Окружного адміністративного суду міста Києва 5 та 6 лютого 2019 року надійшли клопотання від представника Кабінету Міністрів України та відповідача про скасування заходів забезпечення позову.
		Судом було призначено зазначені клопотання до розгляду в судовому засіданні на 11 лютого 2019 року. В судовому засіданні судом було заслухано пояснення представників третьої особи, відповідача та позивача, пояснення позивача та відповідача особисто.
		З урахуванням наданих суду пояснень, позиція Кабінету Міністрів України, висловлена співробітниками Міністерства юстиції України та Міністром юстиції України, полягала в наступному.
		За позицією третьої особи, в ухвалі про забезпечення позову від 05 лютого 2019 року наведено помилкові твердження з приводу наявності порушеного права позивача.
		З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 та від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, третя особа зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Також, третьою особою стверджується про те, що позивач не навів та не долучив як до позовної заяви, так і до заяви про забезпечення позову належних і достатніх доказів на підтвердження конкретних обставин допущеного відповідачем, дійсного порушення його прав, свобод або інтересів. 
		З посиланням на статтю 3 КАС України, зазначене тлумачиться третьою особою як непідсудність даної справи адміністративному суду.
		Проте, представник третьої особи не зазначив до суду якої, на його думку, юрисдикції, має відноситися розгляд даної справи.
		Також, третьою особою зазначається про обрання позивачем невірного способу захисту, з огляду на те, що позивач у даних правовідносинах не здійснює жодних управлінських функцій та не є суб'єктом владних повноважень, в розумінні п. 7 ч. 1 статті 4 КАС України, тому, на думку третьої особи, вимоги позивача про встановлення відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не відповідають завданням КАС України, оскільки юрисдикція адміністративних судів з розгляду вказаних вимог, встановлена статтею 19 КАС України, на даний спір не поширюється.
		З огляду на викладене, представник КМУ вважає, що вимоги позивача про встановлення відсутності у відповідача компетенції, передбаченої, зокрема, положеннями статті 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, не відповідають завданням КАС України, є невірно обраним способом захисту порушеного права.
		Ще однією підставою для скасування заходів забезпечення позову третьою особою визначено безпідставність тверджень суду стосовно незаконності перебування на посаді відповідача та неможливості виконувати повноваження міністра охорони здоров'я України.
		При цьому, дана позиція обґрунтовується посиланнями на приюдиційність, встановлену частиною четвертою статті 78 КАС України, та те, що законність прийняття Урядом розпорядження № 511-р «Про призначення Супрун Уляни Надії першим заступником Міністра охорони здоров'я України» була встановлена у рішенні, яке набрало законної сили, а саме у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року № 826/14971/16, у якій Кабінет Міністрів України був відповідачем, Супрун Уляна Надія - третьою особою.
		Також, третя особа посилається на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2017 року № 826/14764/16, в якій Кабінет Міністрів України був відповідачем. 
		Третя особа також стверджує, з огляду на вищенаведене, що з 01 серпня 2016 року на Уляну Супрун з дотриманням процедури, визначеної законом, покладено виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я з відповідними повноваженнями, визначеними Законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», Положенням про Міністерство охорони здоров'я та іншими нормативними актами.
		Також, представники Кабінету Міністрів України наполягають на необґрунтованості висновків суду, стосовно наявності у відповідача подвійного громадянства та неможливості у зв'язку з вказаними обставинами перебувати на політичній посаді.
		При цьому, представники третьої особи наполягають на тому, що, згідно із ч. 3 статті 6 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу. Разом з тим, згідно з ч. 1 статті 7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою.
		Представники Кабміну стверджують, що на даний час відповідач не позбавлена українського громадянства, є громадянкою України та відповідає вимогам законодавства при зайнятті посад, зокрема, першого заступника міністра в частині наявності громадянства України, а докази наявності подвійного громадянства у Супрун Уляни Надії надані позивачем, у розумінні норм статей 73-76 КАС України, не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами щодо підтвердження вказаних обставин у справі.
		Крім того, беручи до уваги, що предметом позову у даній справі не є протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у відповідача відсутній обов'язок, передбачений ч. 2 статті 77 КАС України, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому третя особа вважає, що позивачем, з огляду на предмет спору (встановлення відсутності компетенції), не доведені належними, допустимими та достовірними доказами обставини щодо наявності подвійного громадянства відповідача.
		Іншою підставою для скасування заходів забезпечення позову представники третьої особи зазначають, що посада Міністра охорони здоров'я України є політичною посадою, регулювання призначення якої здійснюється окремо від інших посад; тимчасовість призначення особи на посаду не свідчить про обов'язкове обмеження такого строку. 
		Так, представники Кабінету Міністрів України зазначають, що в даному  випадку законодавцем свідомо не обмежено такий строк з огляду на специфіку політичних посад та основоположного принципу безперервності, який закріплено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади»; мотивація простої відсутності строку та бажання встановлення такого строку всупереч волі законодавця не є достатньої мотивацією причин застосування аналогії закону. 
		В ході виступу представниками Кабінету Міністрів України неодноразово було наголошено на тому, що вжиття заходів забезпечення позову є втручанням суду у компетенцію керівного органу виконавчої влади, що, на думку представників третьої особи, порушує конституційний принцип розподілу влади. Також, представники третьої особи наголошували, що застосованими заходами забезпечення позову спір вирішено по суті та стверджували про порушення судом приписів п. 5 ч. 3 статті 151 КАС України.    
		Представником відповідача, адвокатом Гасюком А.В., в поданій заяві та наданих поясненнях підтримано позицію щодо обрання позивачем невірного способу захисту, та висловлено позицію про те, що позивач, на думку відповідача, не здійснює жодних управлінських функцій та не є суб'єктом владних повноважень, в розумінні п. 7 ч. 1 статті 4 КАС України.
		Також, представник відповідача посилається на обставини, встановлені  у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року по справі №826/14971/16, у якій відповідач брав участь в якості третьої особи.
		Іншою підставою для скасування заходів забезпечення позову представник відповідача зазначає, що посада Міністра охорони здоров'я України вакантна з 14 квітня 2016 року - дати Постанови Верховної Ради України «Про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України», якою звільнено, зокрема, Міністра охорони здоров'я України, та зазначає, що Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 01 травня 2016 року не містить застереження стосовно особи, яка виконує обов'язки міністра у разі його звільнення, та застережень чи обмежень щодо можливості виконання обов'язків міністра та відповідного обсягу повноважень.
		Крім того, представник відповідача посилається на явну, на його думку, неспівмірність вжитих заходів забезпечення позову, порівняно з правами позивача.
		Також представник відповідача підтримує позицію третьої особи щодо недопустимості застосування аналогії закону та відсутність належних доказів наявності у відповідача іншого, ніж українське, громадянства.
		При цьому, представник відповідача не надав відповіді щодо наявності чи відсутності доказів виходу відповідача з громадянства Сполучених Штатів Америки на запитання, які були поставлені в ході судового засідання.
		Представник відповідача наголошував на підтримці відповідача з боку Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, дипломатичних представництв іноземних країн, висловлені в засобах масової інформації.   
		Відповідачем в ході судового засідання було зазначено, що вжиття заходів забезпечення позову позбавляє відповідача можливості підписати документи Міністерства охорони здоров'я України щодо передачі ліків та направлення хворих на лікування, у зв'язку з чим просив суд скасувати заходи забезпечення позову.
		При цьому, в судовому засіданні відповідачу та представнику відповідача було запропоновано визначити перелік повноважень, які, на думку відповідача, реалізовуються  при організації поточної діяльності Міністерства, та неможливість виконання яких може завдати шкоди іншим особам.
		Представник відповідача визначити такий перелік відмовився та наполягав на повному скасуванні заходів забезпечення позову. 
		Відповідачем в ході судового засідання також не було надано відповіді щодо обставини наявності чи відсутності іншого, ніж українське, громадянства.
		Позивач в ході судового засідання заперечував проти скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, та зазначив, що реалізацією відповідачем компетенції порушуються права позивача як громадянина України щодо медичного забезпечення, так і народного депутата України, до компетенції якого віднесено питання призначення Міністра охорони здоров'я.
		Під час перебування суду в нарадчій кімнаті судом з загальнодоступних джерел було отримано інформацію про прийняття  Кабінетом Міністрів України розпорядження № 57-р від 13 лютого 2019 року «Про забезпечення безперервності роботи Міністерства охорони здоров'я України», яким, з метою забезпечення безперервності роботи Міністерства охорони здоров'я України, зобов'язано першого заступника Міністра охорони здоров'я України Супрун Уляну Надію тимчасово, до призначення Міністра охорони здоров'я України в установленому законом порядку, забезпечити виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України, крім виключних повноважень Міністра як члена Кабінету Міністрів України, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1096 «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності».
		У зв'язку з цим, на підставі частини 2 статті 227 КАС України судом було призначено судове засідання. 
		В даному судовому засіданні позивач зазначив про те, що відповідно до зазначеного розпорядження третьою особою було, на думку позивача, визнано порушення при призначенні відповідача.
		Відповідач та представник відповідача наполягали на розгляді клопотання про скасування заходів забезпечення позову без врахування винесеного розпорядження.
		Представник Кабінету Міністрів України повідомив суд про те, що йому невідомо про винесення розпорядження від  13.02.2019р., та наполягав на вирішенні раніше заявленого клопотання. 
		Розглянувши надані сторонами документи та заслухавши пояснення присутніх представників сторін та третьої особи, суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. 
		З огляду на зазначене, суд не погоджується з посиланнями представників Кабінету Міністрів України на порушення принципу розподілу влад.
		Щодо посилань представників третьої особи на той факт, що застосованими заходами забезпечення позову судом спір вирішено по суті, суд відзначає, що позивачем було сформульовано позовні вимоги наступним чином (цитата): «встановити відсутність у Супрун Уляни Надії компетенції (повноважень), передбаченої, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267.»
		Натомість, вжиті ухвалою від 05 лютого 2019 року про забезпечення позову заходи не збігаються з вищенаведеними вимогами. 
		Посиланням представника відповідача на порушення судом приписів п. 5 ч. 3 статті 151 КАС України суд надає наступну правову оцінку. 
		Відповідно до приписів вищезазначеної норми КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення. 
		Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України щодо ненормативності правових актів, викладеній в абз. 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа про акти органів Верховної Ради України): «за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
		Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 27 січня 2010 року, яку було залишено без змін постановою Верховного Суду України від 15 червня 2010 року, у справі №К-31177/09 було висловлено наступну правову позицію: «оскільки Указ Президента України «Про призначення С.С. суддею Конституційного Суду України» від 25.03.2004 №368/2004 виконано, а саме: позивач, прийнявши присягу, вступила на посаду судді Конституційного Суду України і приступила до виконання обов'язків, то цей Указ вичерпав свою дію і не може бути скасованим після його виконання. Такий висновок відповідає Рішенню Конституційного Суду України (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 N 7-рп/2009».
		Таким чином, розпорядження третьої особи щодо призначення відповідача на посаду, яке є ненормативним актом, вичерпало свою дію в момент призначення відповідача.
		Суд вважає, що правова позиція, згідно з якою рішення будь-якого органу про призначення на посаду є такими, що вичерпують свою дію в момент призначення, та не можуть бути скасовані в подальшому, є сталою на час розгляду справи.
		З огляду на викладене, судом не було застосовано зупинення дії розпоряджень щодо призначення відповідача та не було встановлено заборони вчиняти дії, що випливають з такого рішення, оскільки такі розпорядження було виконано в момент вступу відповідача на посаду та, відповідно, початку виконання визначених такими розпорядженнями повноважень.
		Щодо обставини відсутності порушення прав позивача та відсутністю у зв'язку з цим  підстав для застосування заходів забезпечення позову, суд висловлює наступну позицію.
		Відповідно до вимог статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. 
		Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
		1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
		2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		Суд звертає увагу відповідача та третьої особи на те, що зазначеною правовою нормою передбачені дві самостійні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, про що свідчить розділовий сполучник «або», наявний в пункті 1. 
		При цьому, очевидні ознаки протиправності рішень, дії чи бездіяльності є самостійною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
		Вжиття заходів забезпечення позову ухвалою від 05 лютого 2019 року було мотивоване наявністю ознак очевидної протиправності дій Супрун Уляни Надії при виконанні обов'язків Міністра охорони здоров'я України, які їй не були надані в порядку, передбаченому пп. 14 п. 10 Положення та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року № 1096, та припущення, що такі дії прямо впливають на законний інтерес позивача.
		Розглядаючи посилання про безпідставність таких заходів та правомірність дій відповідача, суд звертає увагу на наступне.
		Згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 05 жовтня 2005 року у справі № 1-5/2005  про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України (справа про здійснення влади народом), Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року від імені Українського народу, є вираженням його суверенної волі (преамбула Конституції України). 
		Згідно зі статтею 5 Основного Закону України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга); виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (частина третя). 
		Положення «носієм суверенітету... є народ» закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу. У Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року № 3-зп (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України) зазначено, що прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу. 
		На думку Конституційного Суду України, положення ч. 3 статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади, може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі (пп. 4.1 рішення).
		«Воля народу, - наголошується в Загальній декларації прав людини, - повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування» (ч. 3 статті 21). 
		За Основним Законом України, народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69) (зокрема, вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів представницьких органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів, всеукраїнський та місцеві референдуми) в порядку, встановленому Конституцією та законами України. 
		Здійснення народного волевиявлення у зазначених формах безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів) і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні. 
		Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що результати народного волевиявлення, отримані через вибори й референдум, є обов'язковими. 
		Влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб і формах, встановлених Конституцією та законами України. На думку Конституційного Суду України, реалізація громадянами України конституційних прав і свобод, передусім права голосу на виборах і референдумі, є складовою процесу здійснення влади народом безпосередньо. При цьому, кожен громадянин зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України, абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року № 4-рп/2001 (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання). 
		Основним Законом України гарантовано здійснення народом влади також через сформовані у встановленому Конституцією та законами України порядку органи законодавчої, виконавчої, судової влади та органи місцевого самоврядування (пп. 4.3).
		Розглядаючи положення ч. 4 статті 5 Конституції України «ніхто не може узурпувати державну владу» у системному зв'язку з положеннями ч.ч. 2 та 3 цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо. 
		Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 статті 19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про фінансування судів від 24 червня 1999 року № 6-рп/99. (пп. 4.5 п. 4 мотивувальної частини Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 05 жовтня 2005 року у справі № 1-5/2005  про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України).
		Згідно з ч.ч. 12 та 13 статті 85 Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, призначення за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України та здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону.
		Відповідно до ч. 4 статті 114 Конституції України, Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.
		Суд вважає, що вищенаведеними нормами Конституції України передбачено порядок призначення членів Кабінету Міністрів України та визначено орган, уповноважений на таке призначення.
		При цьому, згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. 
		Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 
		Отже, жоден нормативний акт, в тому числі й Закони України та постанови Кабінету Міністрів України не можуть змінювати порядок призначення членів Кабінету Міністрів України, встановлений Конституцією України.
		Суд погоджується з правомірністю покладення обов'язків міністра на певну посадову особу, проте, вважає, що виконання таких обов'язків протягом часу, значно більшого ніж  необхідного для звернення з поданням, всіх повноважень міністра та члена Кабінету Міністрів України, є по суті позбавленням Верховної Ради України встановлених вищезазначеними конституційними нормами прав щодо призначення члену Кабінету Міністрів України.
		При цьому, на думку суду, порушується принцип розподілу влади, оскільки єдиним, згідно статті 75 Конституції України, законодавчим органом, який обирається, згідно статті 76 Конституції України, на основі загального, рівного і прямого виборчого права громадянами України, є Верховна Рада України.  
		Вищевикладене, на думку суду, підтверджує співмірність заходів забезпечення позову, оскільки така співмірність визналась при застосуванні заходів забезпечення позову  судом не як співвідношення прав народного депутата України ОСОБА_6 з повноваженнями першого заступника Міністра охорони здоров'я України Супрун У., а як співвідношення норм Конституції України з нормами підзаконних актів.
		Щодо посилань представників відповідача та третьої особи на відсутність порушення прав позивача та відсутність (неналежність) доказів, суд зауважує, що відсутність порушення прав позивача та надання оцінки доказам, визначення їх належності та надання певним доказам переваг, є підставою для відмови в позові по суті заявлених позовних вимог, та об'єктивно не може розглядатися під час вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову.
		Щодо посилання представників відповідача та третьої особи на приюдиційність та обставини, встановлені постановами Окружного адміністративного суду міста Києва, суд висловлює наступну правову позицію.
		Відповідно до ч. 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, Окружним адміністративним судом міста Києва було розглянуто справу № 826/14971/16 за позовом Вільної профспілки медичних працівників України до Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров'я України, за участі третіх осіб Супрун Уляни Надії та ОСОБА_10 про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України № 511-р.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року в позові було відмовлено. Як вбачається з тексту вищезазначеного судового рішення, його було мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження прийнято Кабінетом Міністрів України з дотриманням процедури, передбаченої Законом України «Про Кабінет Міністрів України», та не порушує права та інтереси позивача у справі - Вільної профспілки медичних працівників України.
		Також, судом було розглянуто справу № 826/14764/16 за позовом Вільної   профспілки   медичних працівників України до Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров'я   про визнання протиправним   та скасування розпорядження   Кабінету Міністрів України № 618-р від 31 серпня 2016 року «Про призначення   Сивак О.В.   заступником Міністра охорони здоров'я   України з питань європейської інтеграції».
		Постановою від 26 червня 2017 року в задоволенні позову було відмовлено. Як вбачається з тексту вищезазначеного судового рішення, його було мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження   № 618-р від 31 серпня 2016 року «Про призначення Сивак О.В. заступником Міністра охорони здоров'я України з питань європейської інтеграції» відповідає вимогам   чинного законодавства, як таке, що прийняте Кабінетом Міністрів України на підставі   подання Прем'єр-міністра України щодо призначення на зазначену посаду, згідно пропозиції, внесеної   уповноваженою особою, а саме в.о. Міністра   охорони здоров'я Супрун Уляною, та не порушує прав позивача.
		Щодо посилань відносно встановлення вищезазначених обставин, суд вважає їх прийнятними, однак звертає увагу на те, що порушення порядку призначення відповідача на посаду не було судом визначено в якості підстави для забезпечення позову, а посилання позивача на порушення при призначенні мають бути розглянуті під час розгляду справи по суті.
		Крім того, проаналізувавши клопотання представників відповідача та третьої особи про скасування заходів забезпечення позову, суд встановив, що останні мотивовані відсутністю правових підстав та належного обґрунтування для застосування заходів забезпечення позову.
		Іншими словами, у клопотанні про скасування заходів забезпечення позову фактично висловлено незгоду з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року.
		Разом з тим, суд звертає увагу, що незгода з ухвалою про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову є приводом для її оскарження в апеляційному порядку.
		Відповідно до частини першої, другої статті 157 КАС України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
		Оскільки, згідно з вищезазначеним, судом не приймаються наведені учасниками справи посилання, в якості підстав для скасування заходів забезпечення позову, суд вважає подані клопотання такими, що задоволенню не підлягають.
		Разом з тим, суд враховує, що за час розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову, встановлених ухвалою від 05 лютого 2019 року, Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження № 57-р від 13 лютого 2019 року «Про забезпечення безперервності роботи Міністерства охорони здоров'я України», яким, з метою забезпечення безперервності роботи Міністерства охорони здоров'я України, зобов'язано першого заступника Міністра охорони здоров'я України Супрун Уляну Надію тимчасово, до призначення Міністра охорони здоров'я України в установленому законом порядку, забезпечити виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України, крім виключних повноважень Міністра як члена Кабінету Міністрів України, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1096 «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності».
		В даному контексті суд звертає увагу, що заборона вчиняти дії, встановлена ухвалою від 05 лютого 2019 року про забезпечення адміністративного позову, була направлена, в першу чергу, на заборону будь-яким особам, які у визначеному законом порядку не призначені на посаду міністра (на підставі відповідного рішення Верховної Ради України) вчиняти дії, які законом прямо віднесено до виключної компетенції міністра, а саме: визначення політичних пріоритетів та стратегічних напрямів роботи міністерства та участь у прийнятті рішень на засіданнях Кабінету Міністрів України.
		Отже, наразі Кабінет Міністрів України фактично визнав наявність очевидних ознак протиправності, що були викладені в ухвалі про забезпечення позову, та своїм розпорядженням визнав обґрунтованість вжитих судом заходів, встановивши таке правове регулювання правовідносин щодо виконання Супрун Уляною Надією обов'язків Міністра охорони здоров'я України, яке відповідає чинному законодавству та меті прийняття ухвали про забезпечення позову.
		Таким чином суд визнає, що наразі, в межах досліджуваних правовідносин, відсутні визначені КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, що визначені ухвалою 05 лютого 2019 року, а тому вони підлягають скасуванню з ініціативи суду.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 157, 241-243, 248, 256 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У задоволенні клопотань представників Кабінету Міністрів України та Супрун Уляни Надії про скасування заходів забезпечення позову відмовити.
		Скасувати з власної ініціативи заходи забезпечення адміністративного позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року у справі №640/463/19.
		          Ухвала, відповідно до ч. 4 ст. 157 та ч. 1 ст. 256 КАС України, набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена.
		 
		Суддя                                                                                      С.К. Каракашьян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...