Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/163/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2019. Зареєстровано: 16.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2019.
Дата набрання законної сили: 14.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		14 лютого 2019 року 
		Київ
		справа №127/163/17-а
		адміністративне провадження №К/9901/33394/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Білоуса О.В., 
		суддів - Желтобрюх  І.Л., Стрелець  Т.Г., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року (головуючий суддя - Клапоущак  С.Ю.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року (головуючий суддя - Боровицький  О.А., судді - Матохнюк  Д.Б., Сапальова  Т.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Інспектора роти №  4 батальйону Управління патрульної поліції у місті Вінниці Кітніка Миколи Леонідовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
		У С Т А Н О В И В:
		У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Інспектора роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції у місті Вінниці (далі - УПП у місті Вінниці) Кітніка М.Л. (далі - інспектор Кітнік  М.Л.) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, в якому просила:
		- визнати протиправними дії інспектора Кітніка  М.Л. щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці зупинки транспортного засобу;
		- визнати протиправною та скасувати постанову від 30 грудня 2016 року серії АР №  076684 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);
		- закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30 грудня 2016 року у місті Вінниця інспектором Кітніком  М.Л., винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 15.9 Правил дорожнього руху України. У вказаній постанові зазначено, що позивач не виконала вимоги дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено».  Позивач вважає вказану постанову безпідставною та винесеною з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Правил дорожнього руху не порушувала. ОСОБА_2 зазначила, що не керувала автомобілем «CHEVROLET CRUZE», номерний знак «НОМЕР_1». За кермом вказаного транспортного засобу знаходився її батько, який, був змушений зупинитися через перешкоду створену вантажним автомобілем, що здійснював розвантаження вантажу. Таким чином, позивач в момент зупинки вказаного транспортного засобу за кермом не перебувала. Разом з тим, інспектор патрульної поліції не взяв до уваги зазначені обставини та запропонував позивачу пред'явити посвідчення на право керування транспортним засобом та реєстраційний документ на транспортний засіб. Скаржник стверджує, що на вимогу інспектора надала всі необхідні документи, однак останній пояснив, що вже почав заповнювати бланк постанови, а тому зобов'язаний продовжити її винесення. Після чого, інспектор звинуватив позивача у зупинці транспортного засобу в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» та притягнув до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки.
		Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено частково:
		- звільнено ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП, обмежившись усним зауваженням;
		- скасовано постанову від 30 грудня 2016 року серії АР №  076684 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. за частиною першою статті 122  КУпАП;
		- закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року скасовано постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року та прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_2 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий судовий розгляду до суду першої інстанції.
		Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначила, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови є помилковими, оскільки вчинення позивачем адміністративного правопорушення не доведено та не підтверджується жодними доказами. Позивач зазначила, що в момент зупинки транспортного засобу перебувала у ньому в якості пасажира. Під час спілкування з інспектором в автомобілі не знаходилася та повідомляла його про те, що транспортним засобом керувала інша особа, а саме її батько. Однак, зазначені обставини інспектор Кітнік  М.Л. до уваги не взяв. Також, ОСОБА_2 зазначила, що оскаржувана постанова від 30 грудня 2016 року серії АР № 076684 винесена з порушеннями вимог статті 283 КУпАП. Так, в оскаржуваній постанові невірно зазначено прізвище позивача та пункт Правил дорожнього руху, який на думку інспектора нею порушено. Крім того, позивач, посилаючись на положення статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) зазначила, що суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку, зазначивши, що жодних доказів про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення до суду не надано, оскільки обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення покладений саме на відповідача, як суб'єкта владних повноважень.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), ОСОБА_4, ОСОБА_5 
		Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.
		Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 30 грудня 2016 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії АР  №  076684, якою її визнано винною за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн.
		У постанові зазначено, що 30 грудня 2016 року о 12 год. 30 хв. у місті Вінниця, по вулиці М. Кошки, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «CHEVROLET CRUZE», номерний знак «НОМЕР_1», не виконала вимоги дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено», чим порушила пункт 15.9  Правил дорожнього руху України.
		Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення є доведеною, однак наявні підстави для застосування положень статті 22 КУпАП, оскільки вчинене позивачем правопорушення є малозначним. Суд зазначив, що відповідачем при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не враховано всіх обставин вчинення нею правопорушення (особу правопорушника, характер вчиненого правопорушення, тощо), а тому оскаржувана постанова є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
		Вінницький апеляційний адміністративний суд скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог є помилковими. Суд зазначив, що на встановлення малозначності вчиненого правопорушення жодні інші обставини, що відповідно до закону є підставою для пом'якшення відповідальності не впливають. Суд апеляційної інстанції зазначив, що жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП до суду не надано та судом не встановлено. Тому, підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні. 
		Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними та зазначає наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
		Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
		Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
		Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015  року №  580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №  3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
		Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Підпунктом 8.4. (в) ПДР України визначено, що заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
		Відповідно до підпункту 3.34 пункту 33.3 «Заборонні знаки» розділу 33 ПДР України - «Зупинка заборонено», дорожній знак 3.34 забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
		Згідно з частиною першою статті 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
		Згідно з статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
		За змістом статей 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
		При вирішенні спору у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення є доведеною та підтверджується постановою від 30 грудня 2016 року серії АР № 076684.
		Разом з тим, позивач заперечує вчинення нею адміністративного правопорушення та зазначає, що не керувала транспортним засобом і не здійснювала зупинку у забороненому для цього місці. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення нею адміністративного правопорушення.
		Колегія суддів звертає увагу, що склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. До структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об'єкт; об'єктивна сторона; суб'єкт; та суб'єктивна сторона.
		Адміністративне правопорушення може мати місце лише за наявності всіх перелічених складових, що у сукупності становлять склад адміністративного правопорушення.
		Так, зокрема, об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.
		Суб'єкт правопорушення - це деліктоздатна фізична, яка вчинила правопорушення та відповідає вимогам до суб'єкта правопорушення, встановленим КУпАП для конкретного адміністративного правопорушення (вік, перебування на певній посаді, керування транспортним засобом, тощо).
		Отже, для застосування заходів впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням до особи, необхідно з'ясувати чи вона є (може бути) суб'єктом адміністративного правопорушення, та наявність причинного зв'язку між діянням цієї особи та наслідками.
		Наявність такої складової як суб'єкт правопорушення можлива лише у випадку існування причинного зв'язку між об'єктивною стороною правопорушення та конкретною особою (вчинення саме конкретною особою дій, що мають ознаки правопорушення).
		Суб'єктом адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 122 КУпАП є водій, який керував транспортним засобом безпосередньо під час вчинення правопорушення, у даному випадку під час здійснення зупинки у забороненому для цього місці.
		Як вже зазначалося, в силу статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
		В даному випадку, для того щоб притягнути позивача до адміністративної відповідальності необхідно встановити, що вона вчинила зазначені у постанові від 30 грудня 2016 року серії АР №  076684 дії, тобто, що саме ОСОБА_2 керувала транспортним засобом «CHEVROLET CRUZE», номерний знак «НОМЕР_1», та не виконала вимоги дорожнього знаку 3.34  «Зупинку  заборонено», що і стало підставою для винесення оскаржуваної постанови.
		Колегія суддів звертає увагу, що статтею 77 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Аналогічні положення були закріплені і в частині другій статті 71 КАС України, в редакції, чинній на момент розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанції. 
		Як вбачається з матеріалів справи, мотивувальні частини оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції не містять посилань на наявність в матеріалах справи будь-яких доказів вчинення позивачем, зазначеного в оскаржуваній постанові, адміністративного правопорушення.
		Колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
		Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Частиною першою статті 70 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
		Частинами третьою, четвертою зазначеної статті встановлено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
		Відповідно до частин третьої - шостої статті 71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. 
		Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. 
		Суд може збирати докази з власної ініціативи. 
		Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
		Відповідно до статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Проте, суди попередніх інстанції залишили поза увагою приписи частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) за змістом яких, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, й повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
		Таким чином, судами попередніх інстанцій не витребувано та не досліджено доказів, на підставі яких можна було б здійснити перевірку обставин, зазначених у постанові від 30 грудня 2016 року серії АР № 076684 та на підставі чого дійти відповідних висновків про наявність чи відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Крім того, позивач заперечує факт керування нею транспортним засобом, зазначеним в оскаржуваній постанові. Проте судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено фактичних обставин справи у цій частині та не з'ясовано хто керував транспортним засобом «CHEVROLET CRUZE», номерний знак «НОМЕР_1» в момент його зупинки з порушенням ПДР України.
		З огляду на приписи статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
		Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
		Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
		Відповідно до частини другої статті 353 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		За таких обставин Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
		При цьому, Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
		При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.
		За таких обставин справу необхідно направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 242, 243, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач О.В.Білоус
		Судді                                                                                                     І.Л.Желтобрюх
		                                                                                                    Т.Г.Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...