Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 236/1467/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2019. Зареєстровано: 17.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2019.
Дата набрання законної сили: 13.02.2019
Номер судового провадження: 22-ц/804/391/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                    Єдиний унікальний номер 236/1467/18    Номер провадження 22-ц/804/391/19 
		 
		                                               
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		13 лютого 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:
		 
		головуючого-судді Мальованого Ю.М.,
		суддів: Соломахи Л.І., Канурної О.Д.,
		за участю: 
		позивача ОСОБА_1,
		представника позивача ОСОБА_2,
		секретаря судового засідання Розпутько Я.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 236/1467/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2018 року (суддя першої інстанції Бікезіна О.В.), - 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		24 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на обєкт рухомого майна - автомобіль марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 березня 2018 року між нею та ОСОБА_3 був укладений попередній договір купівлі-продажу легкового автомобіля марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Згідно умов укладеного договору ОСОБА_3 зобовязався не пізніше 1 квітня 2018 року укласти основний договір купівлі-продажу належного йому майна - легкового автомобіля марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2. Сторони погодили вартість автотранспортного засобу 65 000,00 грн. 25 березня 2018 року позивач в присутності свідків передала відповідачеві зазначену суму, що також підтверджується вказівкою про це в тексті договору. Відповідач передав їй ключі і технічний паспорт автотранспортного засобу та мав допомогти в транспортуванні автомобіля з м. Горлівки Донецької області на підконтрольну Україні територію для остаточного оформлення і зняття його з реєстрації. Але до теперішнього часу договір купівлі-продажу вищевказаного майна між сторонами не укладено, з відповідачем втрачений зв'язок і відомостей про місце його перебування позивач не має. Автомобіль перебуває у позивача, вона вважає себе повноправним власником даного автомобіля. Посилаючись на те, що не має можливості оформити право власності на законно придбаний автомобіль, просить визнати таким, що відбувся правочин (угоду) купівлі-продажу обєкта рухомого майна - легкового автомобіля марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, вчинений 25 березня 2018 року між нею та ОСОБА_3; визнати за нею право особистої приватної власності на вказаний автомобіль. 
		23 жовтня 2018 року заочним рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на обєкт рухомого майна відмовлено. (а.с. 73 - 79).
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами попередній договір за своєю правовою природою не є договором купівлі-продажу, попередній договір не створює інших обовязків, крім того, щоб укласти в майбутньому основний договір на визначених у попередньому умовах, не породжує для його сторін цивільних прав та обовязків, на досягнення яких було спрямовано їх волевиявлення при його підписанні. Договір купівлі-продажу від 25 березня 2018 року як юридичний факт не відбувся. 
		Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на передчасність та помилковість висновків суду, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що доводи позивача віднайшли своє відображення як в матеріалах справи так і в судовому засіданні під час розгляду в суді першої інстанції. Внаслідок помилкового застосування норм матеріального права суд не врахував відсутність у позивача найменшої можливості врегулювати спір в позасудовому порядку і обраний позивачем спосіб захисту оспорюваного права є єдиним можливим. Позивач наголошує, що нею доведено ті суттєві обставини, які є підставою виникнення права на звернення до суду з вимогою про визнання таким, що відбувся правочин (угода) купівлі-продажу обєкта рухомого майна - автомобіля марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, вчинений 25 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а відтак висновки суду про відмову у задоволенні позову є помилковими. Зазначає, що вона вважає себе власником спірного майна, але її права на оформлення правовстановлюючих документів не спірний автомобіль порушуються відповідачем, що обмежує позивачку в можливості вивезти транспортний засіб на підконтрольну Україні територію. (а.с. 102-108).
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Донецького апеляційного суду від 21.12.2018 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи: суддя-доповідач ОСОБА_4, судді Соломаха Л.І., Канурна О.Д. (а.с. 113).
		Ухвалою Донецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у справі відкрито апеляційне провадження (а.с. 114).
		Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження від 26 грудня 2018 року були повідомлені шляхом розміщення 06 січня 2019 року інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 122).
		 Письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_3 на час розгляду справи не наданий.
		 Відповідно до частини 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		 Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		В судове засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 не зявився, про дату, час та місце розгляду справи 13 лютого 2019 року був повідомлені шляхом розміщення 16 січня 2019 року оголошення на офіційному веб-порталі судової влади (а.с. 128).
		 
		Відповідач апеляційний суд про причини неявки у судове засідання 13 лютого 2019 року не повідомив і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що він не зявився у судове засідання без поважних причин. 
		Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача ОСОБА_3, явка якого у судове засідання обовязковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 
		Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, які наполягали на доводах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АНС 099138, виданого РЕВ 6-го МРВ м. Горлівки УДАІ ГУМВС України в Донецькій області 03.11.2007 року, легковий автомобіль марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, належить на праві власності ОСОБА_3 за адресою: Донецька область, м. Горлівка, Центрально-Міський район, вул. Водна, 32 (а.с. 10).
		25 березня 2018 року між ОСОБА_3 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) укладений попередній договір купівлі-продажу обєкту рухомого майна (а.с. 47-48).
		 Згідно з п. 1 вказаного договору Продавець та Покупець зобовязуються протягом дії цього Попереднього договору, але не пізніше першого квітня 2018 року укласти основний договір купівлі-продажу належного Продавцю обєкта рухомого майна - легкового автомобіля марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с.47). 
		 Відповідно п. 2 попереднього договору продавець зобовязується вчинити продаж належного йому легкового автомобіля за 65 000 грн.
		 Відповідно п. 4 сторони домовилися про те, що з дня укладення попереднього договору та до укладення ними основного договору купівлі-продажу майна, вищевказаний автомобіль перебуватиме в користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 за адресою фактичного її місця проживання.
		 Покупець стверджує, що на день укладання цього договору передала Продавцю, а Продавець підтверджує факт отримання грошових коштів від Покупця в розмірі 65 000 грн. як завдаток (п. 6,7 Договору) (а.с.47-48).
		 Згідно з п. 7 вказаного Договору Продавець зобовязався у випадку не виконання умов цього договору, або не укладення з його вини у визначений термін основного договору купівлі-продажу, сплатити Покупцю подвійну суму грошових коштів, отриманих від Покупця (а.с.48).
		 Договір підписаний зазначеними особами, засвідчений свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Місцем укладання договору є м. Лиман (а.с.47). 
		 Аналогічний попередній Договір купівлі-продажу обєкта рухомого майна укладений між сторонами 27 березня 2018 року (а.с.49-50), предметом якого є той же автотранспортний засіб. Вказаний Договір підписаний ОСОБА_3 (Продавцем) та ОСОБА_1 (Покупцем), засвідчений свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Місцем укладання договору є м. Горлівка (а.с.49).
		 Покупець за попереднім договором ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами про визнання таким, що відбувся правочин (угода) купівлі-продажу легкового автомобілю марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, вчинений 25 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнання за нею права власності на вказаний автомобіль.
		Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що як юридичний факт договір купівлі-продажу 25 березня 2018 року не відбувся, а документ, який сторони оформили у вигляді попереднього договору, не породжує для його сторін цивільних прав та обовязків, на досягнення яких було спрямовано їх волевиявлення при його підписанні. 
		Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. 
		Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.
		Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 посилається на те, що 25, 27 березня 2018 року фактично відбувся правочин купівлі-продажу транспортного засобу, однак вона, як власник вказаного майна, позбавлена можливості оформити належним чином своє право власності на придбану річ. 
		 У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочину (вільне волевиявлення учасника правочину).
		Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. 
		Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		За змістом укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 25 березня 2018 року попереднього договору сторони зобовязалися у майбутньому, в строк до 01 квітня 2018 року укласти основний договір купівлі-продажу належного ОСОБА_3 обєкта рухомого майна - легкового автомобіля марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 (п. 1 Попереднього договору). 
		Сторони також узгодили, що продавець зобовязується вчинити продаж належного йому легкового автомобілю за 65 000 грн. (п. 2), з дня укладення попереднього договору та до укладення ними основного договору купівлі-продажу майна, вищевказаний автомобіль перебуватиме у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 за адресою її фактичного місця проживання (п.4). Крім того, п. 7 попереднього договору визначено, що у випадку невиконання умов цього Договору, або неукладення з вини продавця у зазначений у п. 1 даного Договору термін основного договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, продавець зобовязався сплатити покупцю подвійну суму грошових коштів, отриманих від покупця (загалом) на виконання ним зобовязань за цим договором. 
		Положення частини 2 ст. 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.
		Цією нормою встановлено обовязок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
		Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу.
		За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Примусове виконання зобовязання в натурі суперечить вимогам ст. 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобовязання за попереднім договором і положенням ст. 321 ЦК України про непорушність права власності. 
		Стаття 635 ЦК України не передбачає такого правового наслідку порушення взятого на себе в попередньому договорі зобовязання щодо укладення основного договору, як спонукання до його укладення в судовому порядку.
		Зазначене узгоджується з вимогами частини 3 ст. 635 ЦК України, згідно з якою зобовязання встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.
		За таких обставин інша сторона попереднього договору може претендувати на відшкодування збитків відповідно до частини другої ст. 635 ЦК України.
		Позовні вимоги про відшкодування позивачу збитків, завданих простроченням відповідача, позивачем у цій справі не заявлялися.
		Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, який визначає певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
		Пунктом восьмим цього Порядку передбачено, що реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості, яка провадиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку у порядку і має відповідні документи, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не приймаються до реєстрації транспортні засоби, зібрані (складені) з складових частин серійних транспортних засобів без дотримання вимог Закону України "Про дорожній рух".
		Правомірність придбання транспортних засобів, складових частин, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується, зокрема, документами, які оформлені в установленому порядку: договорами, укладеними на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладеними та оформленими безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договорами купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також іншими договорами, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; укладеними та оформленими в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договорами купівлі-продажу (міни, поставки), нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також іншими договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.
		Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в уповноважених органах МВС, крім зазначених у цьому пункті документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою уповноваженого органу МВС про зняття транспортного засобу з обліку. Переобладнання (крім переобладнання для роботи на газових паливах), відчуження, передача права користування і (або) розпорядження придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у уповноважених органах МВС, не допускається.
		Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.
		Згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
		Відповідно п. 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо того, що продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
		Відповідно до статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
		Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).
		Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти. 
		Судом першої інстанції встановлено, що договір купівлі-продажу автомобіля ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 не укладався, автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС України та зареєстрований за ОСОБА_3 Тому суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу. Оскільки вимога про визнання права власності на транспортний засіб є похідною від вимог про визнання вчиненим договору купівлі-продажу, суд обґрунтовано відмовив у позові.
		Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Посилання позивача на те, що правочин купівлі-продажу обєкта рухомого майна - автомобіля марки ВАЗ-21063, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, між сторонами відбувся 25, 27 березня 2018 року, а тому є підстави вимагати захисту права власності, що виникатиме на підставі відповідного судового рішення, не ґрунтуються на законі. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, є необґрунтованими. Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку наданим сторонами доказам, виконавши вимоги цивільного судочинства, вірно виходив з безпідставності тверджень позивача, що відповідачем фактично було здійснено відчуження спірного автомобіля на її користь шляхом укладення попереднього договору, фактичного передання транспортного засобу та отримання коштів, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення власником процедур, передбачених Порядком. 
		Судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовано обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. Докази та обставини, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
		Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
		Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача ОСОБА_1 по сплаті судового збору з апеляційної скарги відшкодуванню їй не підлягають.
		Ціна позову у цій справі складає 65 000,00 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Відповідно до п/п 1 частини 6 ст. 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, виходячи з чого апеляційний суд вважає, що постанова суду апеляційної інстанції оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
		Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя: Ю.М. Мальований
		 
		 
		 
		Судді: Л.І. Соломаха
		 
		 
		 
		 ОСОБА_9
		 
		 
		 
		Повне судове рішення складено 15 лютого 2019 року.
		 
		Головуючий суддя: Ю.М. Мальований

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...