Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-68/2002 : Окремі процесуальні питання; Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2019. Зареєстровано: 17.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2019.
Дата набрання законної сили: 12.02.2019
Номер судового провадження: 11-о/4808/1/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 1-68/2002 
		Провадження № 11-о/4808/1/19 
		Категорія ст.459 КПК України 
		Головуючий у 1 інстанції  ОСОБА_1  
		Суддя-доповідач  ОСОБА_2  
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 лютого 2019 року м. Івано-Франківськ
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
		головуючого судді ОСОБА_3 
		суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 
		за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 
		прокурора ОСОБА_7 
		засудженого ОСОБА_8 ,
		захисника ОСОБА_9 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за заявою засудженого ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2002 року, -
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.06.2002 року ОСОБА_8 засуджено за ч.2 ст.368 КК України (в редакції 2001 року), за ч. 4 ст. 84 КК України (в редакції 1960 року) та на підставі ст. 70 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавлення права займати посади в правоохоронних органах строком на 5 років; за ч. 2 ст. 366 КК України виправдано. Цим же вироком засуджено ОСОБА_10 (а.с. 361-385 т. 6). 
		Вказаним вироком ОСОБА_8 та ОСОБА_10 визнано винними у тому, що вони, займаючи відповідальні посади у відділі по боротьбі з відмиванням коштів злочинними угрупуваннями Івано-Франківського обласного УБОЗ, у червні 2000 року в м. Івано-Франківську за попереднім договором, шляхом вимагання одержали хабар у великому розмірі 900 доларів США (4894 грн.) від ОСОБА_11 за сприяння в його уникненні від кримінальної відповідальності.
		Крім того, ОСОБА_8 визнано винним у викраденні 30 жовтня 2000 року в м. Івано-Франківську за попереднім зговором групою осіб, шляхом зловживання службовим становищем колективного майна у великому розмірі  автомобіля «КІА» вартістю 22996 грн., що належав ЗАТ «ГАЗ-ОЙЛ-Карпати». 
		Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляд кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.09.2002 року вказаний вище вирок суду першої інстанції змінено, дії ОСОБА_8 перекваліфіковані з ч. 2 ст. 368 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України; з ч. 4 ст. 84 КК України (в редакції 1960 року) на ч. 2 ст. 364 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки (а.п. 473-477 т. 6). 
		Ухвалою колегії суддів Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах від 22.04.2003 року відмовлено засудженим ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у задоволенні їх касаційних скарг (а.с. 496-499 т. 6).
		Засуджений ОСОБА_8 11.08.2016 року звернувся до апеляційного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.09.2002 року. 
		В обґрунтування своїх доводів заявник посилався на те, що на теперішній час йому стали відомі обставини, які не були відомі апеляційному суду та не могли бути відомі на час винесення ухвали, що спростовують факти, які були викладені в ухвалі апеляційного суду від 20.09.2002 року. 
		Зокрема, про невизнання кримінальними неправомірних дії ОСОБА_12 , внаслідок вчинення яких, був притягнутий до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 , у зв`язку із закриттям кримінальної справи відносно ОСОБА_12 за відсутністю в його діях складу злочину. Вважає, що його дії були тісно пов`язані з кореспондуючими діями ОСОБА_12 щодо автомобіля КІА, який належав останньому та на балансі ЗАТ «Газ-Ойл-Карпати» ніколи не перебував, що, в свою чергу, свідчить про відсутність в його діях складу злочину. Зазначає, що при винесенні ухвали, апеляційний суд виходив з того, що вказівка на вилучення автомобіля ОСОБА_12 була незаконною, у зв`язку із тим, що автомобіль був спірним та потребував цивільно-правового вирішення, проте, на теперішній час, цей висновок суду не відповідає дійсності, оскільки кримінальна справа щодо ОСОБА_12 закрита за відсутністю в його діях складу злочину. Посилається на те, що він був притягнений до кримінальної відповідальності за розкрадання колективної власності, що у подальшому перекваліфіковано на шахрайство, предметом якого був автомобіль марки КІА, що нібито повинен був належати ЗАТ «Газ-Ойл-Карпати», проте був незаконно привласнений ОСОБА_12 , та пізніше, через цивільно-правову угоду, перейшов у власність ОСОБА_8 . Вважає, що апеляційному суду на час перегляду вироку суду не було відомо про те, що ОСОБА_12 був власником автомобіля марки КІА, у зв`язку із чим міг розпоряджатися майном на власний розсуд. Вказує, що цей факт став йому відомий після одержання відповіді з місцевої прокуратури 30.04.2016 року. Також посилається на те, що ОСОБА_12 як законному власнику, було повернуто автомобіль, що перебував на арешт-майданчику, що, на думку заявника, свідчить про те, що він не мав жодного відношення до продажу ОСОБА_12 автомобіля. Вказані дані, на думку заявника, свідчать про наявність нововиявлених обставин, що є безумовною підставою для перегляду ухвали апеляційного суду.
		Просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.09.2002 року в частині засудження ОСОБА_8 за злочин, передбачений ч.2 ст.364 КК України (в редакції 2001 року) та за ч.4 ст.84 КК України (в редакції 1960 року), постановивши нову ухвалу, якою в цій частині виправдати ОСОБА_8 .
		Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08.09.2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд судових рішень у кримінальній справі щодо нього було відмовлено.
		Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 31.05.2017 року касаційна скарга ОСОБА_8 задоволена, ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08.09.2016 року скасована та призначений новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Підставою скасування було: 1) апеляційний суд провів розгляд заяви засудженого без участі його захисника та не переконався у належності його повідомлення про судові засідання; 2) апеляційним судом належним чином не роз`яснено учасникам провадження їх права; 3) апеляційним судом своє рішення належно не мотивовано. 
		Після скасування ухвали апеляційного суду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, до апеляційного суду надійшла заява засудженого ОСОБА_8 від 17.07.2017 року про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.09.2002 року.
		В обґрунтування своїх доводів заявник повторює доводи наведені в заяві від 11.08.2016 року, а також посилається на те, що заяви про вчинення злочину написані ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , містять протиріччя щодо дати передачі коштів, які були предметом хабаря ( ОСОБА_14 вказує квітень-травень, а ОСОБА_13  червень). Вказані заяви були подані більше ніж через рік після передачі коштів.
		Також, заявник зазначив, що ані він, ані ОСОБА_10 не мали повноважень щодо відкриття чи закриття кримінальних справ стосовно ОСОБА_15 та ОСОБА_11 . На його думку, апеляційним судом Івано-Франківської області не було проаналізовано ознаки складу злочину, передбаченого ст.190 КК України  шахрайство.
		Вважає, що про відсутність складу цього злочину свідчать: відсутність потерпілого у справі; не встановлення способу вчинення шахрайства; не встановлення факту переходу грошових коштів від ОСОБА_11 до ОСОБА_16 та ОСОБА_8 ; не встановлення факту дійсної передачі грошових коштів ОСОБА_8 ; протиріччя між показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_17 та ОСОБА_11 ; відсутність підстав вважати, що ОСОБА_8 займав відповідальне становище; недоведеність факту вимагання хабаря; те, що до кримінальної відповідальності було притягнуто тільки директора ТОВ «Тринітрон» ОСОБА_15 , а ОСОБА_11  ні;
		Крім цього, з заяви випливає, що обвинувачення ОСОБА_8 базувалось на завідомо неправдивих, штучно створених доказах: 
		- свідок ОСОБА_18 в особистій розмові з ОСОБА_8 заперечив показання надані по кримінальній справі, на які послався суд у вироку. ОСОБА_18 вважає, що його показання надані в суді у вироку викривлені, а також йому відомо, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 оговорили ОСОБА_8 під тиском працівників правоохоронних органів;
		- свідки ОСОБА_10 також давав показання проти ОСОБА_8 під тиском погроз про порушення щодо нього кримінальної справи.
		У заяві від 17.07.2017 ОСОБА_8 просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.09.2002 в частині засудження ОСОБА_8 за злочин, передбачений ч.2 ст.190 КК України (в редакції 2001 року), перекваліфікований з ч.2 ст.368 КК України (в редакції 2001 року), постановивши нову ухвалу, якою в цій частині виправдати ОСОБА_8 .
		В судовому засіданні заявник ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 просили скасувати ухвалу апеляційного суду від 20.09.2002 року, постановивши нову ухвалу, якою виправдати ОСОБА_8 в частині засудження за ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції 2001 року) та за ч. 4 ст. 84 КК України (в редакції 1960 року).
		Прокурор заперечував з приводу задоволення заяви засудженого про перегляд ухвали апеляційного суду за нововиявленими обставинами, просив судове рішення залишити без змін. 
		Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши заяву засудженого про перегляд ухвали апеляційного суду за нововиявленими обставинами, колегія суддів вважає, що заява задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		 
		Відповідно до вимог ст.463 КПК України, якою встановлено порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин, крім випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті.
		Зі змісту заяви ОСОБА_8 про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами вбачається, що він оспорює фактичні обставини вчинених злочинів, які були встановлені судом першої інстанції.
		За таких обставин заява ОСОБА_8 про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами повинна бути подана до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, оскільки саме цей суд на думку засудженого неправильно встановив обставини злочину та допустив помилку.
		Апеляційний суд Івано-Франківської області не досліджував докази на які посилається засуджений ОСОБА_8 , не встановлював обставини вчинених злочинів, а тільки надав іншу юридичну оцінку фактичним обставинам, які були встановлені судом першої інстанції та перекваліфікував дії засудженого з ч. 2 ст. 368 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України і з ч. 4 ст. 84 КК України (в редакції 1960 року) на ч. 2 ст. 364 КК України. 
		Апеляційний суд звертає увагу на те, що засуджений ОСОБА_8 звертався до суду першої інстанції з відповідною завою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами і ухвалою Івано-Франківського міського суд Івано-Франківської області від 03 серпня 2016 року вказану заяву було залишено без задоволення.
		Ухвала Івано-Франківського міського суд Івано-Франківської області від 03 серпня 2016 року набула законної сили і не переглядалась судом апеляційної інстанції. 
		Таким чином, враховуючи наведене, необхідно прийти до висновку, що заява ОСОБА_8 про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами не підлягає задоволенню, оскільки розгляд вказаної заяви, відповідно до ст.463 КПК України, повинен здійснюватися Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин. 
		Разом з тим, враховуючи що ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.05.2017 року касаційна скарга ОСОБА_8 задоволена, ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08.09.2016 року скасована та призначений новий розгляд у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне , виконуючи ухвалу вказаного суду, вказати наступне.
		Підставою перегляду судових рішень у порядку, передбаченому главою 34 КПК України, можуть бути лише обставини, передбачені в ст. 459 КПК України.
		Так, відповідно до ч.1 ст.459 КПК України, судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
		Частина 2 вказаної статті визначає, що нововиявленими обставинами визнаються:
		1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
		(Пункт 2 частини другої статті 459 виключено на підставі Закону № 2147-VIII від 03.10.2017)
		3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
		4) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
		Частина 3 ст.459 КПК України визначає, що виключними обставинами визнаються:
		1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи;
		2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом;
		3) встановлення вини судді у вчиненні злочину або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.
		На час звернення ОСОБА_8 до суду з заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, стаття 459 КПК України, передбачала, що судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. А нововиявленими обставинами визнаються, в тому числі:
		1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
		2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження;
		3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
		4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом;
		5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
		 
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі та повинні їй відповідати. В Основному законі зафіксовано основні засади судочинства, його відповідні положення є складовою частиною кримінального процесуального законодавства України, поряд із міжнародними договорами, що обов`язкові для України, та іншими законами (частина 2 статті 1 КПК). Принцип законності у кримінальному провадженні вимагає застосовувати кримінальне процесуальне законодавство України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та передбачає застосування загальних засад кримінального провадження у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження (частина 6 статті 9 КПК). 
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 459 КПК України, нововиявленими обставинами разом з іншими визнаються обставини, які не були відомі суду на час судового провадження при ухваленні судового рішення і які разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
		На думку колегії суддів, наведені заявником обставини, а саме закриття 15.05.2009 року кримінальної справи відносно ОСОБА_12 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (в редакції 1960 року) за відсутністю складу злочину, що стали йому відомі з листа першого заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури ОСОБА_19 за №100-19-16 від 25.01.2016 року, не є підставою, в розумінні змісту ст. 459 КПК України, для скасування судового рішення за нововиявленими обставинами. 
		Апеляційним судом досліджено постанову слідчого СВ Івано-Франківського МВ УМВС ОСОБА_20 від 15.05.2009 року, якою закрито кримінальну справу відносно ОСОБА_12 за ч.3 ст.190 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (в редакції 1960 року) за відсутністю складу злочину.
		Як вбачається з вказаної постанови, органом досудового слідства 26.10.2001 ОСОБА_12 повідомлено про підозру, що працюючи на посаді водія ЗАТ «Газ-Ойл-Карпати» за змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_10 шахрайським шляхом заволоділи автомашиною «КІА», 1997 р.в., д.н. НОМЕР_1 , яка належала вказаному підприємству та тимчасово була оформлена на ОСОБА_12 .
		Враховуючи результати судового розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , згідно яких обвинувачення щодо них про вчинення злочину за змовою з ОСОБА_12 не підтвердилось, слідчий прийшов до висновку, що у діях останнього відсутній склад злочину.
		Апеляційний суд звертає увагу на те, що листи першого заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури ОСОБА_21 за №100-19-16 від 25.01.20016 року та заступника начальника ГУ НП в Івано-Франківській області ОСОБА_22 за №830/108/24/02-2016 від 26.01.2016 року, не містять іншої інформації ніж вказана постанова від 15.05.2009 року про закриття кримінальної справи. 
		Апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінальної справи та вищевказані документи встановив, що кримінальна справа розглядалась судом першої інстанції в межах пред`явленого обвинувачення відносно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції 2001 року), за ч. 4 ст. 84 КК України (в редакції 1960 року) та ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України (в редакції 2001 року).
		З вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.06.2002 року вбачається, що ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції 2001 року), за ч. 4 ст. 84 КК України (в редакції 1960 року) та на підставі ст. 70 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавлення права займати посади в правоохоронних органах строком на 5 років; за ч. 2 ст. 366 КК України виправдано. Цим же вироком засуджено ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавлення права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 років; за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції 2001 року) - виправдано (а.с. 361-385 т. 6). 
		Як вбачається з ухвали колегії суддів судової палати з розгляд кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.09.2002 року, підставами для перекваліфікації дій ОСОБА_8 було те, що сприяння останнього в продажі неправомірно вилученого автомобіля апеляційний суд розцінив як доказ зловживання службовим становищем, оскільки позбавляв ОСОБА_12 необхідності у встановленому законом порядку доводити своє право на майно (автомобіль «КІА») (а.с. 476 т. 6).
		Твердження ОСОБА_8 про те, що судами першої та апеляційної інстанції при прийнятті рішення не були відомі обставини щодо власника транспортного засобу марки КІА, спростовуються матеріалами кримінальної справи, відповідно до яких, як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції були відомі обставини, які стосуються права власності на автомобіль КІА, про що є посилання у вироку суду першої інстанції як на свідоцтво про право власності на автомобіль, так і на обставини експлуатації транспортного засобу за договором оренди (а.с. 134, 139 т. 3, а.с. 86 т. 4).
		Як вироком суду першої інстанції, так і ухвалою апеляційного суду питання щодо визначення права власності на вказаний транспортний засіб не вирішувалось. Апеляційний суд у своїй ухвалі від 20.09.2002 року чітко вказав, що вважає це майно спірним.
		Суди першої, апеляційної та касаційної інстанції неодноразово вказували, що питання стосовно права власності автомобіля марки КІА, на час вчинення злочину ОСОБА_8 , було спірним, що свідчить про те, що вказаний автомобіль міг належати, як ЗАТ «Газ-Ойл-Карпати», так і ОСОБА_12 . 
		Таким чином зі змісту рішень вищевказаних судів вбачається, що вони не виключали того, що автомобіль марки КІА може належати на праві власності ОСОБА_12 , однак вважали, що вказана обставина не впливає на висновок про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину. 
		Колегія суддів вважає, що вказані обставини в розумінні ст. 459 КПК України не є нововиявленими обставинами, оскільки були відомі суду під час прийняття рішення. 
		Отже, колегія суддів вважає, що закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_12 не свідчить про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України та не впливає на правильність та законність прийнятого апеляційним судом рішення про визнання винуватості ОСОБА_8 у вчиненні цих злочинів.
		Крім того, зі змісту постанови про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_12 вбачається, що саме перекваліфікація дій ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 368 КК України на ч. 2 ст. 190 КК України та з ч. 4 ст. 84 КК України (в редакції 1960 року) на ч. 2 ст. 364 КК України, була однією з підстав для прийняття рішення про закриття кримінального провадження. 
		Крім того, у своїй заяві від 17.07.2017 року про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами засуджений ОСОБА_8 вказує на те, що заяви про вчинення злочину написані ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , містять протиріччя щодо дати передачі коштів, які були предметом хабаря ( ОСОБА_14 вказує квітень-травень, а ОСОБА_13  червень). Вказані заяви були подані більше ніж через рік після передачі коштів.
		Також, заявник зазначив, що ані він, ані ОСОБА_10 не мали повноважень щодо відкриття чи закриття кримінальних справ стосовно ОСОБА_15 та ОСОБА_11 . На його думку, апеляційним судом Івано-Франківської області не було проаналізовано ознаки складу злочину, передбаченого ст.190 КК України  шахрайство.
		Вважає, що про відсутність складу цього злочину свідчать: відсутність потерпілого у справі; не встановлення способу вчинення шахрайства; не встановлення факту переходу грошових коштів від ОСОБА_11 до ОСОБА_16 та ОСОБА_8 ; не встановлення факту дійсної передачі грошових коштів ОСОБА_8 ; протиріччя між показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_17 та ОСОБА_11 ; відсутність підстав вважати, що ОСОБА_8 займав відповідальне становище; недоведеність факту вимагання хабаря; те, що до кримінальної відповідальності було притягнуто тільки директора ТОВ «Тринітрон» ОСОБА_15 , а ОСОБА_11  ні;
		Крім цього, з заяви випливає, що обвинувачення ОСОБА_8 базувалось на завідомо неправдивих, штучно створених доказах: 
		- свідок ОСОБА_18 в особистій розмові з ОСОБА_8 заперечив показання надані по кримінальній справі, на які послався суд у вироку. ОСОБА_18 вважає, що його показання надані в суді у вироку викривлені, а також йому відомо, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 оговорили ОСОБА_8 під тиском працівників правоохоронних органів;
		- свідки ОСОБА_10 також давав показання проти ОСОБА_8 під тиском погроз про порушення щодо нього кримінальної справи.
		У заяві від 17.07.2017 ОСОБА_8 просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.09.2002 в частині засудження ОСОБА_8 за злочин, передбачений ч.2 ст.190 КК України (в редакції 2001 року), перекваліфікований з ч.2 ст.368 КК України (в редакції 2001 року), постановивши нову ухвалу, якою в цій частині виправдати ОСОБА_8 .
		Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, вищевказані доводи ОСОБА_8 , наводились ним як в апеляції, так і в касаційній скарзі та були предметом дослідження судів різної інстанції.
		Вищенаведені доводи не є тими нововиявленими обставинами, у розумінні ст. 459 КПК України, що є підставою для здійснення провадження у порядку Глави 34 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.4 ст.459 КПК України, обставини, передбачені пунктом 3 частини третьої цієї статті, повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили. Обставини, що стосуються зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, у разі неможливості ухвалення вироку можуть бути підтверджені постановою або ухвалою про закриття кримінального провадження, ухвалою про застосування примусових заходів медичного характеру.
		Вимоги ч.3 ст.459 КПК України в редакції 2012 року, передбачали, що такі обставини, повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили, а при неможливості ухвалення вироку  підтверджені матеріалами розслідування.
		Апеляційному суду заявником не надано вироку, або будь-яких даних, які б свідчили про встановлення доводів, на які він посилається у заяві від 17.07.2017 року. Також суду не надано даних, які б свідчили про існування постанови або ухвали про закриття кримінального провадження, ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, матеріалів розслідування за такими фактами.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що в заяві ОСОБА_8 відсутні обставини, які можна визнати нововиявленими та які доводять наявність помилки, яку було допущено апеляційною інстанцією, якою не встановлювались фактичні обставини кримінальних правопорушень, а була тільки надана інша правова кваліфікація діям ОСОБА_8 , які були встановлені судом першої інстанції. 
		Детальний аналіз змісту заяви ОСОБА_8 про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними свідчить, що останній фактично просить надати іншу оцінку доказам, які були досліджені судом першої інстанції, оскільки вважає судові рішення про доведеність його вини у вчинені злочинів незаконними та несправедливими, не наводить нові обставини, які могли би бути визнані нововиявленими або виключними та свідчать про наявність помилки допущеної судом. 
		Колегія суддів вважає, що відсутні нововиявлені або виключні обставини для перегляду ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.09.2002 року.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції повинен діяти в межах своєї компетенції, яка встановлено діючим кримінальним процесуальним законом і може переглянути законність судового рішення тільки за умови встановлення обставин, які можуть бути визнані нововиявленими або виключними та які свідчать про помилку, що була допущена судом. 
		Апеляційний суд не має право за відсутності встановлених кримінальним процесуальним законом правових підстав переглядати судові рішення, що набули законної сили, оскільки це порушує принцип правової визначеності, який є однією із складових верховенства права. 
		Колегія суддів, вважає, що таке правозастосування відповідатиме практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (див. справи «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Христов проти України»).
		Таким чином, наведені в заяві ОСОБА_8 обставини не можна вважати нововиявленими обставинами, які відповідно до положень кримінального процесуального закону можуть бути підставами для скасування ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.09.2002 року.
		Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,419, 459-467 КПК України, колегія суддів,-
		 
		п о с т а н о в и л а :
		 
		Заяву засудженого ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2002 року залишити без задоволення.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_3 
		 
		 Судді: ОСОБА_4 
		 
		 ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...