Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/11937/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2019.
Дата набрання законної сили: 30.01.2019
Номер судового провадження: 61-20525ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 
		КратаВ. І.
		 
		30 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/11937/16-ц
		провадження № 61-20525св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (головуючого), Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І., касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнив частково.
		 
		Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2017 року в частині скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 07 березня 2013 року про стягнення заборгованості за Генеральним договором про надання кредитних послуг з ОСОБА_6 скасував.
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_7 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 07 березня 2013 року, заінтересовані особи: ОСОБА_6, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», в частині стягнення заборгованості за Генеральним договором про надання кредитних послуг з ОСОБА_6 відмовив.
		 
		В іншій частині ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2017 року залишив без змін.
		 
		При цьому колегія суддів зробила висновок, що: «Якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний  з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням нею обов'язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		За викладених обставин суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 07 березня 2013 року у частині стягнення із позичальника ОСОБА_7 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором».
		 
		Не можу погодитися з постановою в частині залишення без змін оскаржених ухвал з таких мотивів.
		 
		1. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
		 
		2. У постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-856цс15 зроблено висновок про те, що «оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча».
		 
		3. Згодом Верховний Суд України у справах №№ 6-1716цс15 від 11 листопада 2015 року, 6-2892ц15 від 27 січня 2016 року, 6-2712ц15 від 27 січня 2016 року, 6-29цс16 від 13 квітня 2016 року, зробив висновок про те, що «правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду».
		 
		4. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		4.1. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		 
		5. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
		 
		5.1. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) зазначено, що відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 «Про захист прав споживачів», статті 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, статті 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом). Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_3, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
		 
		6. Тлумачення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» з підвідомчості третейського суду виключені «спори у справах щодо захисту прав споживачів», а не спори, які виникли із «правовідносин між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту». Під спорами щодо захисту прав споживачів споживача слід розуміти тільки спори в яких позивачем є саме споживач. Натомість при зверненні банку із позовом про стягнення із позичальника не може бути кваліфіковане як справа про захист прав споживача, оскільки такий позов в жодній мірі не стосується захисту невизнаних, порушених або оспорюваних прав фізичної особи, яка отримувала кредит.
		7. Європейський суд з прав людини вказав, що стаття 6 Конвенції не перешкоджає утворенню третейських судів задля вирішення спорів між приватним суб'єктами. Насправді, слово «суд» у частині першій статті 6 Конвенції не обов'язково слід розуміти як таке, що означає суд у його класичному розумінні, пов'язаному зі стандартною судовою системою держави. МКАС був «третейським судом, створеним згідно з законом», оскільки діяв відповідно до Закону України «Про Міжнародний комерційний арбітраж» 1994 року та свого внутрішнього Регламенту. Провадження у справах, що їх розглядав МКАС, було подібним до провадження у цивільних чи господарських судах і законом встановлювалося право на апеляцію по його рішеннях до Апеляційного суду м. Києва. Останній міг переглянути рішення МКАС на підставах, встановлених у Законі. МКАС залишався єдиним третейським судом в Україні, який міг, відповідно до Закону, вирішувати «господарські спори з іноземним елементом». Відповідно до Закону та ст. 3 (1) Закону України «Про виконавче провадження», рішення МКАС вважається еквівалентом судового рішення, що підлягає примусовому виконанню (REGENT COMPANY v. UKRAINE, № 773/03, § 54, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
		 
		7.1. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).
		 
		8. Тому колегії суддів слід було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку із необхідністю відступу від висновків Верховного Суду України, які викладені у справах № 6-856цс15 від 02 вересня 2015 року, № 6-1716цс15 від 11 листопада 2015 року, № 6-2892ц15 від 27 січня 2016 року, № 6-2712ц15 від 27 січня 2016 року, № 6-29цс16 від 13 квітня 2016 року.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                   В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...