Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 265/987/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; факту народження, з них: на тимчасово окупованій території України.
Надіслано для оприлюднення: 19.02.2019. Зареєстровано: 20.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: 2-о/265/156/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №265/987/19 
		Провадження №2-о/265/156/19
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		18 лютого 2019 року місто Маріуполь
		Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
		головуючого судді Гноєвого С. С., 
		за участю секретаря судового засідання Федоровій А.С., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань без участі заявника та представника заінтересованої особи цивільну справу за заявою ОСОБА_1, про встановлення факту народження особи в певний час,
		заінтересовані особи: ОСОБА_2 районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернулась до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з даною заявою, якою просить встановити факт народження нею дитини жіночої статі, ОСОБА_4, у шлюбі з ОСОБА_3, який відбувся 30 січня 2019 року у місті Донецьк Донецької області.
		В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 28 січня 2019 року, будучи у шлюбі з ОСОБА_3, у місті Донецьк Донецької області, яке входить до Переліку населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, вона народила дитину жіночої статі  ОСОБА_4. З метою отримання свідоцтва про народження дитини звернулася до ОСОБА_2 районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану, однак їй було відмовлено, оскільки факт народження відбувся на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а будь-який акт, виданий таким органом, не породжує правових наслідків. Через наведені обставини звертається з даною заявою до суду.
		Заявник ОСОБА_1 до суду не прибула, до заяви про встановлення факту народження додала заяву, якою просить розглядати справу за її відсутності, вимоги заяви підтримує.
		Аналогічна заява подана заінтересованою особою ОСОБА_3
		Від заінтересованої особи в особі начальника ОСОБА_2 районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_5 надійшла заява, в якій вона просить розглянути справу за відсутності представника відділу, на розсуд суду.
		Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків. 
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ч. 2 ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
		Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоюпостановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
		Відповідно до ст. 7 Закону України "Про громадянство України", особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
		Відповідно до п. 7 ч.1 ст. 315ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
		За даними паспорту громадянина України ОСОБА_1, серія ВК 814771, виданого 14 червня 2011 року Авдіївським МВ ГУМВС України в Донецькій області, остання народилась 13 жовтня 1990 року у місті Авдіївка Донецької області, Україна. 
		За даними паспорту громадянина України ОСОБА_3, серія ВК 080752, виданого 20 січня 2005 року Будьоннівським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області, останній народився 1 листопада 1988 року у місті Донецьк Донецької області, Україна. 
		Згідно свідоцтва про шлюб, виданого 12 серпня 2017 року Волноваським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 12 серпня 2017 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис № 175). Прізвище до реєстрації шлюбу заявниці ОСОБА_1.
		На підтвердження факту народження дитини заявник надала копію медичного свідоцтва про народження № 147 від 28 січня 2019, виданого медичною установою міста Донецьк Донецької області. Вказаний населений пункт входять до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів Українивід 7 листопада 2014 року № 1085-р. Згідно наданих документів ОСОБА_1 28 січня 2019 року о 03 годині 08 хвилини народила дівчинку.
		ОСОБА_2 районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відмовлено у державній реєстрації народження дитини жіночої статі, народженої ОСОБА_1 на підставі наданого нею медичного свідоцтва про народження. Відмова обґрунтована тим, що форма наданого документу не відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства охорони здоровя України від 08 серпня 2006 року № 545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті».
		За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
		Проте, оцінюючи надані заявником документи про народження, суд виходить з того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну, виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
		Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
		Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючихde factoорганів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
		Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення. 
		Отже, з метою захисту прав і свобод заявника та її чоловіка, а також їх новонародженої дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви в частині встановлення факту народження дитини жіночої статі.
		Згідно ч.1 ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
		Питання щодо надання дитині прізвища, імя та по батькові при розгляді справ даної категорії до компетенції суду не входить, а є компетенцією органів реєстрації актів цивільного стану при виконанні судового рішення.
		За наведених обставин, керуючись ст.ст. 81, 259, 263, 264, 265, 315, 317, 354 ЦПК України, суд  
		В И Р І Ш И В:
		Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження особи в певний час  задовольнити частково.
		Встановити факт того, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка міста Авдіївка Донецької області, громадянка України, у шлюбі із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянином України, зареєстрованому Волноваським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 12 серпня 2017 року, актовий запис № 175, 28 січня 2019 у місті Донецьк Донецької області, Україна, народила дитину жіночої статі.
		ОСОБА_2 районному у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області зареєструвати народження дитини на підставі даного рішення.
		Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. 
		Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України від 15 грудня 2017 року апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		Повний текст рішення складено 18 лютого 2019 року. 
		 
		 
		 
		 Суддя  Гноєвой

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...