Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 636/93/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державному підприємству, установі, організації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2019.
Дата набрання законної сили: 13.02.2019
Номер судового провадження: 14-524цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		13 лютого 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 636/93/14-ц
		Провадження № 14-524цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О.М.,
		 
		суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., ДанішевськоїВ.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., ЛященкоН.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., УркевичаВ.Ю., ЯновськоїО.Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач  Військова частина НОМЕР_1 (далі  ВЧ НОМЕР_1 ),
		відповідач  ОСОБА_1 ,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 
		 
		на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 26 жовтня 2016року у складі судді Слурденко О. І. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017 року у складі колегії суддів БездіткаВ.М., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., 
		 
		у цивільній справі за позовом ВЧ НОМЕР_1 до  ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У січні 2014 року ВЧ НОМЕР_1 звернулася до суду з указаним позовом, уточнивши який, просила стягнути із ОСОБА_1  95 572,02 грн в якості компенсації заподіяної ним державі матеріальної шкоди.
		 
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що  ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (далі  ВЧ НОМЕР_2 ) на посаді старшого авіаційного механіка групи регламенту та ремонту авіаційних двигунів технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки. 
		 
		Під час проходження ним військової служби на складі інженерно-аеродромної служби ВЧ НОМЕР_2 виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 109173,72грн і за вказаним фактом відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності на зазначену суму, розмір якої з 28 вересня 2007 року зменшено на 1241,44грн.
		 
		Посилаючись на те, що з 20 серпня 2009 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 та направлено для подальшого проходження служби до ВЧ НОМЕР_1 , а з 27 жовтня 2011 року його звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку дії контракту, однак завдані державі збитки останній не відшкодував, ВЧ НОМЕР_1 просила позов задовольнити.
		 
		Судами попередніх інстанцій справа розглядалась неодноразово. 
		 
		Судові рішення, ухвалені у справі, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення правил предметної підсудності спору.
		 
		Останньою ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від26жовтня 2016 року провадження у справі за позовом ВЧ НОМЕР_1 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі  ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).
		 
		Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини між сторонами виникли з приводу виконання обов`язків військової служби, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися відповідним адміністративним судом.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017 року ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно визначив, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір про відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі особою під час проходження військової служби, є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі  КАС України).
		 
		У лютому 2017 року ВЧ НОМЕР_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від26 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від26січня 2017 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. 
		 
		Доводи, наведені у касаційній скарзі
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок судів попередніх інстанцій, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є помилковим. Суди не врахували, що на момент звернення до суду з позовом відповідача звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . У даному випадку не оскаржуються дії чи бездіяльність ОСОБА_1 як військовослужбовця, а спір стосується вимог про відшкодування шкоди державі, тому повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі  Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція  це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства  цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII.
		 
		Відповідно до частини другої статті4, пункту 2 частини другої статті17 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для якихзакономустановлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
		 
		Публічна служба  це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).
		 
		Норму щодо віднесення військової служби до публічної закріплено також у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України у редакції Закону № 2147-VIII.
		 
		Частиною третьою статті 6 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
		 
		Із матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу проходження відповідачем військової служби, під час якої, у результаті неналежного виконання останнім своїх службових обов`язків на складі інженерно-аеродромної служби ВЧ НОМЕР_2 виявлено нестачу комплектуючих на автоматичному гальмівному пристрої АТУ-2МЛ.
		 
		За вказаним фактом наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 05 вересня 2007 року № 755 прапорщика ОСОБА_1 як матеріально-відповідальну особу, з вини якої сталася нестача матеріальних цінностей на суму 109173,72 грн, притягнуто до матеріальної відповідальності.
		 
		Наказомкомандувача Військово-Повітряних Сил України від 16 серпня 2009року відповідача виключено із списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 та направлено для подальшого проходження служби до ВЧ НОМЕР_1 , яка щомісячно проводила утримання з його грошового забезпечення до моменту звільнення у запас у зв`язку із закінченням строку дії контракту (27 жовтня 2011року).
		 
		Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 25 листопада 2011 року  ОСОБА_1  виключено із списків особового складу вказаної військової частини, однак шкоду, завдану державі під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_2 , останнім відшкодовано не в повному обсязі.
		 
		Позивач, як військова частина, у якій ОСОБА_1 проходив військову службу до дня виключення із списків особового складу, і яка проводила щомісячні утримання із грошового забезпечення відповідача, заявила вимоги про стягнення саме на користь ВЧ НОМЕР_1 невідшкодованої державі матеріальної шкоди у розмірі 96572,02 грн.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		 
		Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Зазначеними нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.
		 
		Таким чином, відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, як матеріально відповідальна особа, завдав шкоди державі в особі військової частини шляхом втрати майна в період здійснення ним повноважень, пов`язаних з виконанням завдань і функцій військовослужбовця.
		 
		Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначено Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР.
		 
		Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати (пункти 1, 2 цього Положення).
		 
		За змістом пунктів 2, 13, 31 Положення військове майно  це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами.
		 
		У пункті 3 Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності:
		а) заподіяння прямої дійсної шкоди;
		б) протиправної їх поведінки;
		в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;
		г) вини у заподіянні шкоди.
		 
		У пунктах 1012 Положення передбачені підстави обмеженої матеріальної відповідальності.
		 
		У пунктах 1315 Положення  підстави повної та підвищеної матеріальної відповідальності.
		 
		У разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.
		 
		У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. 
		 
		Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. 
		 
		Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
		 
		Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 року в справі № 14-481цс18 і підстав для відступу від вказаної правової позиції не вбачається.
		 
		Із урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно закрив провадження у справі та роз`яснив позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ухвали судів першої й апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті410ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу  без задоволення.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права щодо визначення юрисдикційності цього спору.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргуВійськової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 26 жовтня 2016року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді: Н.О. Антонюк  Л.М. Лобойко
		С.В. Бакуліна  Н.П. Лященко
		В.В. Британчук  О.Б.Прокопенко
		Д.А. Гудима  Л.І. Рогач
		В.І. Данішевська  І.В. Саприкіна
		О.С. Золотніков  В.Ю. Уркевич
		О.Р. Кібенко  О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...