Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 817/514/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2019. Зареєстровано: 20.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2019.
Дата набрання законної сили: 18.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		18 лютого 2019 року 
		Київ
		справа №817/514/17
		адміністративне провадження №К/9901/4895/17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
		суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П., 
		розглянувши у порядку письмового провадження 
		касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області 
		на постанову     Рівненського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 (головуючий суддя: Махаринець Д.Є.) 
		та ухвалу   Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 (головуючий суддя: Капустинський М.М., судді: Моніч Б.С., Охрімчук М.М.) 
		у справі    817/514/17 
		за позовом   Публічного акціонерного товариства «Поліссяхліб» 
		до   Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області 
		про   визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Публічне акціонерне товариство «Поліссяхліб» (далі - позивач, ПАТ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.04.2017: № 0001971401 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 493,00 грн. за податковими зобов'язаннями та на 247,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001971401 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість (ПДВ) на 49330,00 грн. за податковими зобов'язаннями та на 12333,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
		 
		Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.05.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 04.04.2017: № 0001971401 та № 0001971401. 
		 
		У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм пункту 44.1  ст. 44, пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до дублювання висновків акту перевірки, на підставі яких були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення; а також посиланням на неврахування судами обставин, встановлених ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 24.05.2017 по справі № 569/6852/17. Цією ухвалою було звільнено від кримінальної відповідальності засновника та директора ТОВ «Тілар», з посиланням на господарські операції з яким позивач вніс зміни у власний податковий облік. 
		 
		У поданому до суду відзиві позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з мотивів її безпідставності та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		Перевіривши правильність застосування судами першої та  апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової виїзної документальної перевірки від 21.03.2017 № 129/17-00-14-01/04310507. Згідно з цим актом позивачем порушило норми пункту 44.1 ст. 44, пункту 138.8 ст. 138, пункту 144.1 ст. 144, пункту 185.1 ст.185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: з посиланням на господарські операції із поставки від ТОВ «Скілур - Торг» та ТОВ «Тілар» товару, які не мали реального характеру, завищено витрати за 2014 рік на загальну суму 2740,00 грн., та податковий кредит за квітень,  жовтень 2014 року на загальну суму  49330,00 грн. У результаті цих порушень позивачем занижено податок на прибуток за 2014 рік на 493,00 грн. та ПДВ за квітень, жовтень 2014 року на загальну суму 49330,00 грн. Висновок про відсутність реального характеру господарських операцій позивача із вказаними постачальниками обґрунтований посиланням на відсутність у них основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки; а також на матеріали кримінального провадження, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 ст. 28, частиною 2 ст. 205, частиною 1 ст. 209 Кримінального кодексу України, в яких встановлені факти створення вказаних постачальників з метою прикриття незаконної діяльності.
		 
		За наслідками висновків акту перевірки ДПІ прийняті відносно позивача податкові повідомлення-рішення від 04.04.2017: № 0001971401 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 493,00 грн. за податковими зобов'язаннями та на 247,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001971401  про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість (ПДВ) на 49330,00 грн. за податковими зобов'язаннями та на 12333,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Скілур - Торг» та ТОВ «Тілар» товару (обладнання) за договорами поставки від 30.09.2014 та від 03.04.2014 № 03-04/14 відповідно, від імені цих постачальників  на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких  позивач сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.
		 
		Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
		 
		Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (абзац перший пункту 138.2 цієї статті).
		 
		Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		 
		Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		 
		Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		 
		Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).
		 
		При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
		 
		За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
		 
		Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень) входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходили із реального характеру господарських операцій із поставки позивачу товарів від ТОВ «Скілур - Торг» та ТОВ «Тілар», що підтверджено первинними документами; недоведеності з боку відповідача відсутності реального характеру поставки позивачу товарів від цих постачальників; належної реєстрації вказаних юридичних осіб на дати поставки товару; невідповідність акту перевірки нормам Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, який  зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015р. № 727). Відхиляючи довід відповідача про відсутність у постачальників основних фондів та трудових ресурсів, суд вказав про те, що вказані господарські операції мали разовий характер, отже не потребували значних трудових ресурсів та основних засобів. Відсутність товарно-транспортних накладних, за  висновком суду, не впливає на правомірність формування витрат та податкового кредиту. Даючи оцінку посиланням контролюючого органу на матеріали досудового розслідування кримінального провадження, зокрема щодо пояснень засновників ТОВ «Скілур - Торг» - ОСОБА_2, та ТОВ «Тілар» - ОСОБА_3, в яких вони заперечили своє відношення до господарської діяльності цих товариств та вказали про їх реєстрацію за винагороду, суди зробили висновок про неналежність таких доказів. При цьому, суди послались на відсутність вироків по цим кримінальним справам. Також суди послалися на витяги із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в яких вказані інші керівники та засновники: ОСОБА_4 - ТОВ «Тілар», а ОСОБА_5 -  ТОВ «Скілур - Торг». 
		 
		З такою оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі можна погодитися лише частково, оскільки вона зроблена без дотримання норм статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
		 
		Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).
		 
		Заперечуючи проти позиву, контролюючий орган поряд із доводами про відсутність у ТОВ «Скілур - Торг» та ТОВ «Тілар» основних фондів та трудових ресурсів, посилався також на матеріали кримінальних проваджень, в яких розслідувалися обставини фіктивності цих юридичних осіб. Так контролюючий орган посилався на пояснення засновників ТОВ «Скілур - Торг» - ОСОБА_2, та ТОВ «Тілар» - ОСОБА_3, в яких вони заперечили своє відношення до господарської діяльності цих товариств та вказали про їх реєстрацію за винагороду. Відхиляючи ці докази, суди  першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про неналежність цих доказів з огляду на оцінку доданих до матеріалів справи витягів  із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в яких вказані інші керівники та засновники: ОСОБА_4 - ТОВ «Тілар», а ОСОБА_5 -  ТОВ «Скілур - Торг». Поряд із цим поза увагою апеляційного суду залишилася додана до апеляційної скарги копія ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 24.05.2017 по справі № 569/6852/17. Цією ухвалою було звільнено від кримінальної відповідальності засновника та директора ТОВ «Тілар» та як свідчить касаційна скарга цією ухвалою були встановлені обставини щодо фіктивної діяльності ТОВ «Тілар». 
		Вказані обставини ставлять під сумнів висновки судів щодо господарських операцій позивача із ТОВ «Тілар», юридичної сили первинних документів, виписаних від імені цього товариства.  Цей доказ мав бути оцінений судом, тоді як ухвала апеляційного суду містить висновок про відсутність доказів закінчення кримінальних проваджень, на які відповідач посилається як обґрунтування правомірності податкових повідомлень-рішень. 
		 
		Висновки судів у частині господарських операцій позивача із ТОВ «Скілур - Торг» контролюючим органом у касаційній скарзі не спростовано, оскільки така скарга дублює висновки акту перевірки, на підставі яких були прийняті оспорювані податкові повідомленні-рішення. Зокрема містить посилання на обставини відсутності у цього постачальника основних засобів та трудових ресурсів; на факт проведення Слідчим управлінням ГУ ДФС у Рівненській області досудового розслідування у кримінальному провадженні, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 ст. 28, частиною 2 ст. 205, частиною 1 ст. 209 Кримінального кодексу України, в яких встановлені факти створення вказаного постачальника з метою прикриття незаконної діяльності. Вказаним доводам контролюючого органу, як і доказам на їх підтвердження було дано належну оцінку судами у межах судового процесу та відповідно зроблено правильний висновок про те, що вони не спростовують відсутність реального характеру поставки. При цьому контролюючий орган не посилається на жоден доказ на підтвердження цих обставин, окрім тих, які містяться в матеріалах справи (пояснення засновниці ТОВ «Скілур - Торг» - ОСОБА_2) та якому не було дано належну оцінку судом. 
		 
		Частиною першою ст. 69 КАС України (у редакції. чинній на дату постановлення ухвали апеляційного суду) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, таінші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		 
		Повідомлені відповідачем фактичні обставини щодо фіктивності операцій із поставки з посиланням на конкретне джерело інформації є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок товарів в операціях із ТОВ «Тілар»,, так і юридичної сили первинних документів, виписаних з метою оформлення господарських операцій з поставки товарів (послуг) на користь позивача як доказів господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд у разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві. 
		 
		Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
		Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		 
		Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
		 
		За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила  фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а  охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства  виключно з метою здійснення злочинної діяльності.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 21-3788а15, викладена правова позиція, згідно з якою статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку
		 
		Відповідно до пункту 201.11 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутний документах юридичної' особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку га відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.
		 
		Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).
		 
		Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
		 
		За змістом вказаних правових норм, податкова накладна, виписана від імені платника податку - постачальника товарів (послуг) особою, яка не уповноважена здійснювати господарську діяльність, не має значення звітного податкового документу як підстави для декларування платником податків - покупцем товарів (послуг) суми податкового кредиту та витрат відповідних податкових періодів.
		 
		Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України, у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень та частина 2 ст. 77 КАС України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України (частина 1 ст. 77) обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 (78) цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
		 
		Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови).
		 
		Частиною 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)
		Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Вищенаведені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору у частині правомірності формування позивачем витрат та податкового кредиту з посиланням на господарські операції із ТОВ «Тілар».
		 
		З огляду на те, що судами не було встановлено обставин щодо формування витрат та податкового кредиту по кожному із контрагентів окремо, суд касаційної інстанції позбавлений можливості виділення окремих сум із оспорюваних податкових повідомлень-рішень.  Отже судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції 
		 
		Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товарів від ТОВ «Тілар», дати оцінку ухвалі Рівненського міського суду Рівненської області від 24.05.2017 по справі № 569/6852/17; наявності у податкових накладних, виписаних від імені цього постачальника значення доказу правомірності формування витрат та податкового кредиту; дати належну оцінку обставинам, встановленим при розслідуванні кримінального провадження. У разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України. 
		 
		Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області задовольнити частково.
		Скасувати ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
		 
		Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді:          С.С. Пасічник  В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...