Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/1558/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2019.
Дата набрання законної сили: 30.01.2019
Номер судового провадження: 61-26356ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		30 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 372/1558/16-ц
		провадження № 61-26356св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,  
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_4,
		відповідач -  ОСОБА_5,
		третя особа - ОСОБА_6,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя.
		 
		В обґрунтування позову ОСОБА_4 посилалася на те, що з 21 вересня                   2012 року вона з ОСОБА_5 перебуває у зареєстрованому шлюбі, спільних дітей вони не мають. Протягом останніх місяців подружнього життя стосунки між ними погіршилися, внаслідок чого почали виникати сварки та конфлікти, а згодом вони взагалі припинили сімейні стосунки та ведення спільного господарства. Сторони мають різні погляди на сімейне життя, подальше спільне проживання чи збереження шлюбу є неможливим.
		 
		Під час шлюбу за спільні кошти вони придбали садовий будинок загальною площею 174,20 кв. м та земельну ділянку площею 0,0888 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 
		 
		Посилаючись на те, що в договорах купівлі-продажу відповідач визнав факт належності набутого майна до спільної сумісної власності подружжя, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила розірвати шлюб, у порядку поділу майна визнати за нею та відповідачем право власності по 1/2 частині садового будинку та земельної ділянки за кожним.
		 
		ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що крім указаного нерухомого майна у сторін є боргові зобов'язання на суму 2 056 000 грн, які виникли згідно з договором позики        від 15 січня 2013 року, укладеного в інтересах сім'ї та оформленого розпискою, які були витрачені на придбання садового будинку та земельної ділянки, а також на їх облаштування. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва                          від 23 березня 2017 року з нього на користь ОСОБА_6 стягнуто 2 056 000 грн боргу з договором позики від 15 січня 2013 року. 
		 
		Вважаючи, що стягнута рішенням суду сума боргу є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, просив у порядку поділу спільного сумісного майна сторін визнати за кожним із них по 1/2 частині боргових зобов'язань щодо стягнення на користь ОСОБА_6 боргу в розмірі 2 056 000 грн, що складає по            1 028 000 грн за кожним.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 червня                     2017 року  позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4  розірвано. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано за кожним із них право особистої приватної власності на 1/2 частину садового будинку загальною площею 174,20 кв. м та земельної ділянки загальною площею 0,0888 га, кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначення для садівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано за кожним із них по 1/2 частині боргових зобов'язань щодо стягнення на користь ОСОБА_6 боргу в розмірі 2 056 000 грн, що складає по 1 028 000 грн за кожним.  Стягнуто з   ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 300 грн витрат з оцінки майна,                  4 685,20 грн судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5          4 800 грн судових витрат. 
		 
		Рішення районного суду мотивовано тим, що крім права спільної сумісної власності на придбане майно за рахунок позичених грошових коштів у подружжя на підставі договору позики виникло зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Факт та обставини отримання ОСОБА_5 позики для придбання спірного майна та використання отриманих у борг коштів для потреб сім'ї  встановлено, зокрема, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року, тому в силу дії статті 61 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи судами редакції) не потребує доведення. 
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		 
		Рішенням апеляційного суду  Київської області від 25 жовтня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 щодо визнання за кожним із подружжя по 1/2 частини боргових зобов'язань, що складає по 1 028 000 грн за кожним, скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 5 280,52 грн судового збору.
		 
		Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_4 в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не було предметом апеляційного перегляду.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що розписка написана                         ОСОБА_5, і грошові кошти, отримані ним у період шлюбу з ОСОБА_4, не дають підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім'ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім'ї, оскільки доказів про надання ОСОБА_4 згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання спірних будинку і земельної ділянки за одержані в борг за розпискою грошові кошти, не надано.    
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг 
		 
		У касаційній скарзі, поданій 22 листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі, поданій 22 листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,  ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року і  залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року поновлено ОСОБА_5 та               ОСОБА_6 строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з  Обухівського районного суду Київської області. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		16 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права. Грошові кошти, отримані ним у ОСОБА_6 на підставі розписки від 15 січня 2013 року, витрачені ним в інтересах сім'ї, а саме на придбання садового будинку та земельної ділянки площею, що знаходяться в АДРЕСА_1 Оскільки рішенням суду стягнуто борг лише з нього, а будинок та земельну ділянку поділено в рівних частинах, то і борг підлягає поділу в рівних частинах.  Рішення суду першої інстанції є законним і справедливим, ухвалене з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
		 
		 
		Касаційна скаргаОСОБА_6мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.  При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
		 
		На час розгляду справи Верховним Судом заперечення/відзиви на касаційну скаргу не надходили.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що з 21 вересня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
		 
		Під час проживання у шлюбі ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу від 17 травня 2013 року придбав у ОСОБА_6 садовий будинок НОМЕР_2 загальною площею 174,20 кв. м та земельну ділянку площею 0,0888 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1  
		 
		Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року, ухваленим у справі № 760/18106/16-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5  про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6                           2 056 000 грн неповернутого боргу за розпискою від 15 січня 2013 року. 
		 
		Цим рішенням встановлено, що 15 січня 2013 року ОСОБА_6 надав               ОСОБА_5 в борг грошові кошти в сумі 95 тис. дол. США зі строком повернення до 05 січня 2016 року, що підтверджується борговою розпискою від 15 січня   2013 року.
		 
		2. Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційні скарги задоволенню не підлягають.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах  здійснюється  відповідно  до  законів,  чинних  на час вчинення окремих 
		процесуальних дій, вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
		 
		Згідно із частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
		 
		До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
		 
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена Верховний Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16. 
		 
		Відповідно до статті 60 ЦПК України (у чинній на момент розгляду справи судами редакції) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно з частиною третьої статті 61 ЦПК України (у чинній на час розгляду судами справи редакції) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		 
		Апеляційний суд встановив, що належних і допустимих доказів про укладення договору позики в інтересах сім'ї та використання отриманих у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім'ї, а саме для придбання спірних будинку і земельної ділянки, а також, що ОСОБА_4 давала згоду на укладення такого договору і знала про придбання будинку та земельної ділянки за ці грошові кошти, матеріали справи не містять. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи, оскільки цим рішенням не встановлено, що саме за отримані 15 січня 2013 року у борг грошові кошти ОСОБА_5 17 травня 2013 року придбав у ОСОБА_6 спірні будинок та земельну ділянки.
		 
		Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 
		 
		Доводи касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права, не містять доказів укладення договору позики в інтересах сім'ї. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		 
		Рішення апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                                            В.І. Журавель
		 
		                                                                                                            В.І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...