Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 134/1676/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2019.
Дата набрання законної сили: 06.02.2019
Номер судового провадження: 61-17006ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		06 лютого2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 134/1676/16-ц
		провадження № 61-17006св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - Голубецька сільська рада Крижопільського району Вінницької області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 червня 2017 рокуу складі колегії суддів: Медяного В. М., Денишенко Т. О., Матківської М. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області (далі - Голубецька сільська рада) про стягнення коштів. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 20 липня 2016 року у справі № 134/889/16-ц за нею було визнано право на спадщину після смерті ОСОБА_2, зокрема на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Голубецької сільської ради площею 1,5222 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належала спадкодавцеві на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2. На виконання зазначеного рішення 10 серпня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за нею зареєстровано право приватної власності на успадковану земельну ділянку. На підставі договору оренди     від 24 травня 2005 року № 59/05, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Кряж і К» (далі - СТОВ «Кряж і К») та ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, вказана земельна ділянка перебувала в користуванні зазначеного товариства. Орендна плата за 2013-2014 роки була виплачена їй у повному обсязі. Після оформлення спадщини та реєстрації права власності на майно їй стало відомо, що 14 липня 2016 року між Голубецькою сільською радою як установником управління та СТОВ «Кряж і К» як управителем було укладено договір на управління спадщиною, за яким СТОВ «Кряж і К»  на рахунок відповідача частково було перераховано орендну плату в розмірі  2 383 грн. Вона має право на отримання доходів від майна, прийнятого у спадщину, з часу відкриття спадщини, а саме доходів, нарахованих СТОВ «Кряж і К» як орендної плати за користування успадкованою земельною ділянкою. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з Голубецької сільської ради на свою користь 2 383 грн та понесені судові витрати.
		Заочним рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області                        від 01 березня 2017 року у складі судді Зарічанського В. Г. позов задоволено. Стягнено з Голубецької сільської ради на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 383 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.  
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у Голубецької сільської ради не було правових підстав на вжиття заходів з управління спадковим майном та укладення договору на управління спадщиною із СТОВ «Кряж і К». Про наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_2 відповідачу було відомо, що встановлено з тексту договору на управління спадщиною від 14 липня 2016 року. Протягом більше двох років після відкриття спадщини відповідач не вживав заходів з охорони спадкового майна і не звертався до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою. Законодавством не передбачено право установника управління привласнювати доходи, отримані від переданого в управління спадкового майна, оскільки такі доходи належать спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а договір на управління спадщиною укладається з метою охорони спадщини до з'явлення спадкоємців і до прийняття ними спадщини.
		Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2017 року в задоволені заяви Голубецької сільської ради про перегляд заочного рішення           від 01 березня 2017 року відмовлено.
		Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 08 червня 2017 рокуапеляційну скаргу Голубецької сільської ради задоволено. Заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 01 березня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки тому факту, що Голубецька сільська рада не є стороною договору оренди земельної ділянки, укладеного між спадкодавцем позивача і СТОВ «Кряж і К», а позивач, у свою чергу, не є стороною договору на управління спадщиною, укладеного між відповідачем та СТОВ «Кряж і К». Місцевий суд не роз'яснив позивачу право на подання клопотання про залучення до участі у справі як співвідповідача або як третю особу СТОВ «Кряж і К». Крім того, матеріали справи не містять доказів перерахування СТОВ «Кряж і К» на рахунок Голубецької сільської ради належної ОСОБА_1 орендної плати, оскільки суду не надано платіжного документа з відміткою банку про його прийняття чи виконання або ж іншого платіжного документа згідно із Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 червня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення та  залишити в силі заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 01 березня 2017 року.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що договір на управління спадщиною від 14 липня 2016 року був укладений в її інтересах як спадкоємця майна, переданого в управління. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що грошові кошти, отримані відповідачем на виконання зазначеного договору, підлягають поверненню СТОВ «Кряж і К», суперечать вимогам закону. Судом ототожнено договір на управління спадщиною з договором оренди. Посилання суду на те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту, є помилковими, так як стягнення коштів із СТОВ «Кряж і К» неможливе, оскільки особою, яка діяла в інтересах спадкодавця за договором, є відповідач, якому були перераховані кошти. Апеляційним судом не взято до уваги, що договір від 14 липня 2016 року не відповідає вимогам законодавства. Висновок суду про пред'явлення позову до неналежного відповідача безпідставний, оскільки на час звернення з цим позовом договір на управління спадщиною в частині передачі в управління земельної ділянки було припинено, а тому ухвалене рішення в цій справі не могло вплинути на права та обов'язки СТОВ «Кряж і К». Висновки про ненадання доказів на підтвердження перерахування на рахунок відповідача орендної плати в сумі 2 383 грн є помилковими. Ця обставина не заперечувалася відповідачем під час розгляду справи в місцевому суді. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		16 квітня 2018 року справу № 134/1676/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня                 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		 
		Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року).
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (частина перша статті 214 ЦПК України 2004 року).
		 
		Відповідно до частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою   1 розділу V цього Кодексу.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.
		Відповідно до  статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків  (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Згідно з частиною п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Судами встановлено, що рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 20 липня 2016 року у справі № 134/889/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на спадкове майно задоволено. За       ОСОБА_1 було визнано право на спадщину після смерті ОСОБА_2, зокрема на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області площею 1,5222 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належала спадкодавцеві на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2. 
		Згідно з частиною першою статті 61 ЦПК України 2004 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		На виконання вказаного вище рішення суду 10 серпня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на успадковану земельну ділянку.
		Земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,5222 га перебувала в користуванні СТОВ «Кряж і К» на підставі договору оренди від 24 травня 2005 року № 59/05, укладеного між СТОВ «Кряж і К» і             ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. 
		Договір оренди земельної ділянки було укладено строком на 10 років (пункт 2.1 договору оренди).
		Згідно з пунктом 8.3 договору оренди перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря, звільнення керівника юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
		Пунктом 8.4 договору оренди передбачено, що право на орендовану земельну ділянку в разі смерті орендодавця, засудження або обмеження його дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.
		Після смерті орендодавця ОСОБА_2 орендна плата за користування земельною ділянкою за 2014-2015 роки була виплачена орендарем ОСОБА_1
		14 липня 2016 року між Голубецькою сільською радою як установником управління та СТОВ «Кряж і К» як управителем на підставі статті 1285 ЦК України було укладено договір на управління спадщиною з метою тримання (догляду) та збереження спадкового майна, що залишилося після смерті громадян, спадкоємці яких не визначилися, як розпорядитися своїм правом
		Згідно з актом опису до договору на управління спадщиною під номером                      17 зазначена земельна ділянка НОМЕР_3, що належала померлій ОСОБА_2
		Інформацією по розрахунках за орендну плату за землю за ділянку НОМЕР_1 площею 1,5222 га, наданою на запит адвоката позивача СТОВ «Кряж і К», підтверджується, що орендну плату за 2016 рік було нараховано в розмірі 4 085,15 грн, частину яких, а саме 2 383 грн виплачено Голубецькій сільській раді за договором на управління спадщиною від 14 липня 2016 року, а решта суми -   1 702,15 грн була заборгованістю, яку, як зазначила позивач, СТОВ «Кряж і К» виплатило їй на вимогу.
		Листом від 05 жовтня 2016 року Голубецька сільська рада повідомила  ОСОБА_3 про внесення змін до договору та припинення договору на управління спадщиною в частині земельної ділянки, отриманої ОСОБА_1 у спадщину. Також у листі зазначено, що повернення коштів ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою за 2016 рік не є компетенцією сільської ради.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак (частина перша статті 5 ЦПК України 2004 року).
		Згідно з частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
		 
		Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		 
		При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		У статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до частини другої статті    16 ЦК України можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача грошові кошти у вигляді орендної плати, які він отримав за договором на управління спадщиною, укладеним в її інтересах, оскільки вона є спадкоємцем земельної ділянки, переданої в управління.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 1283 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору на управління спадщиною,  охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 1285 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору на управління спадщиною,  якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.
		 
		Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що метою укладення договору на управління спадщиною є забезпечення збереження спадкового майна до прийняття спадщини спадкоємцями або до визнання спадщини відумерлою за рішенням суду. Договір на управління спадщиною може бути укладений за наявності таких умов: 1) смерть спадкодавця та пред'явлення свідоцтва про смерть; 2) подання до нотаріуса (посадової особи органу місцевого самоврядування) зацікавленою особою заяви про необхідність вжиття заходів щодо управління спадщиною; 3) відсутність спадкоємців або виконавця заповіту; 4) неможливість здійснення інших заходів щодо збереження спадкового майна, окрім укладання договору на управління спадщиною. Заяву нотаріусу можуть подати органи місцевого самоврядування, органи опіки та піклування, кредитори, особи, що перебували із спадкодавцем у трудових правовідносинах, представник органів державної податкової інспекції, відказоодержувач та інші. 
		 
		За змістом статей 1268, 1269 ЦК України законодавством визначено два варіанти прийняття спадщини: подання заяви про прийняття спадщини або фактичне прийняття спадщини внаслідок постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Це означає, що перед укладенням договору на управління спадщиною нотаріус (посадова особа органу місцевого самоврядування)   зобов'язаний витребувати інформацію, чи є в померлого спадкоємці, які прийняли спадщину внаслідок проживання разом з померлим. Якщо такі спадкоємці є, нотаріус (посадова особа органу місцевого самоврядування)  відмовляє в укладенні такого правочину. 
		 
		Сторонами договору є установник управління та управитель. Установником управління може бути нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, який відповідним рішенням призначає для виконання цих функцій уповноважену особу. Фактично установник визначає, кому та на яких умовах передати в управління майно, що потребує утримання, а також контролює належне виконання умов договору управителем. Друга сторона договору на управління спадщиною (управитель) законодавцем не конкретизована. Коло осіб, які можуть бути призначені управителями спадковим майном, не обмежено, а тому управителем майна може бути будь-яка фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність, а також юридична особа. Договір на управління спадковим майном, який укладається виконавцем заповіту, нотаріусом або органом місцевого самоврядування як установником управління - це договір на користь третьої особи (вигодунабувача). Такою особою виступатиме спадкоємець, оскільки має при спадкуванні найбільший майновий інтерес, і в разі неналежного виконання управителем своїх обов'язків постраждають саме інтереси спадкоємця. Крім того, прибутки, отримані внаслідок управління майном, мають входити до складу спадщини і, відповідно, підлягають розподілу між спадкоємцями пропорційно до їх частки у спадщині.
		 
		Оскільки ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем земельної ділянки, переданої в управління, вона має право на прибуток,  отриманий внаслідок такого передання.
		 
		Голубецька сільська рада не визнала право позивача на грошові кошти - орендну плату, одержану за передання земельної ділянки в управління СТОВ «Кряж і К». Пред'явивши цей позов,  ОСОБА_1 скористалася своїм правом на судовий захист, передбаченим статтею 16 ЦК України.
		 
		Оскільки орендну плату за користування успадкованою позивачем земельною ділянкою отримала Голубецька сільська рада, а предметом позову є стягнення вказаних коштів, то безпідставним є висновок апеляційного суду про те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.
		 
		Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		 
		Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 надала вищенаведену інформацію по розрахунках за орендну плату за землю за ділянку НОМЕР_1 площею 1,5222 га, з якої встановлено, що 2 383 грн було перераховано відповідачу за договором на управління спадщиною від 14 липня 2016 року. 
		Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять доказів перерахування СТОВ «Кряж і К» належної   ОСОБА_1 орендної плати на рахунок Голубецької сільської ради. При цьому суд апеляційної інстанції не спростував обставин, встановлених місцевим судом, щодо перерахування коштів відповідачу, а останній не надав суду належних та допустимих доказів на їх спростування. Тобто фактично апеляційний суд необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог закону.
		Також безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що місцевим судом помилково не взято до уваги заперечення відповідача проти позову, зокрема, що у даному випадку кошти, які могли бути отримані Голубецькою сільською ради від СТОВ «Кряж і К» згідно з договором на управління спадщиною, можуть бути повернені вказаному товариству, а не позивачу ОСОБА_1, оскільки в матеріалах справи відсутні заперечення відповідача проти позову і у справі ухвалено заочне рішення.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		При цьому Верховним Судом взято до уваги, що відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Спосіб, у який ОСОБА_1 просила захистити своє порушене право і який застосовано судом першої інстанції, є ефективним для такого захисту і не суперечить закону, а рішення місцевого суду про задоволення позову ухвалене на основі принципу верховенства права і закріплених у статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності.
		 
		Апеляційний суд не з'ясував фактичних обставин справи, у зв'язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		 
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Враховуючи, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 413 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила 661,41 грн, які підлягають стягненню з відповідача на її користь.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 червня 2017 року скасувати, а заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 01 березня 2017 рокузалишити в силі.
		 
		Стягнути з Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 661(шістсот шістдесят одну) грн 40 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов    А. С. Олійник   С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...