Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 762/1266/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2019.
Дата набрання законної сили: 13.02.2019
Номер судового провадження: 61-24128ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		13 лютого 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 762/1266/13-ц
		 
		провадження № 61-24128св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - адміністративно-господарське підприємство Севастопольської міської організації Національного Союзу художників України,
		відповідач - ОСОБА_1,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 05 грудня 2013 року у складі колегії суддів: Птіціної В. І., Володіної Л. В., Колбіної Т. П., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2013 року адміністративно-господарське підприємство Севастопольської міської організації Національного Союзу художників України (далі - АГП СМО Національного Союзу художників України) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що між АГП СМО Національного Союзу художників України і ОСОБА_1 були укладені наступні договори позики: від 14 лютого 2011 року № 1, за умовами якого ОСОБА_1 передав у позику АГП СМО Національного Союзу художників України кошти у розмірі 5 000,00 грн; від 24 березня 2011 року № 2, за умовами якого  ОСОБА_1 передав у позику АГП СМО Національного Союзу художників України кошти у розмірі 4 000,00 грн; від 27 квітня 2011 року № 3, за умовами якого ОСОБА_1 передав у позику АГП СМО Національного Союзу художників України кошти у розмірі 11 000,00 грн; від 24 травня 2011 року       № 4, за умовами якого ОСОБА_1 передав у позику АГП СМО Національного Союзу художників України кошти у розмірі 2 000,00 грн. Вказані договори були підписані ОСОБА_1 від імені позикодавця та ОСОБА_1 як директором АГП СМО Національного Союзу художників України від імені позичальника.
		Одночасне укладення правочинів від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або інтересах іншої особи суперечить положення статті 238 ЦК України. Крім того, ОСОБА_1 не мав повноважень на укладення цих договорів від імені підприємства, оскільки не отримав попереднього погодження правління Севастопольської міської організації Національного Союзу художників України, як це передбачено пунктом 5.2 Статуту АГП СМО Національного Союзу художників України.
		Крім того, ОСОБА_1 у дійсності ніяких коштів за договорами позики підприємству не передавав.
		На підставі вказаного, АГП СМО Національного Союзу художників України просило суд визнати недійсними договори позики від 14 лютого 2011 року  № 1, від 24 березня 2011 року № 2, від 27 квітня 2011 року № 3, від 24 травня 2011 року № 4, укладені між АГП СМО Національного Союзу художників України і ОСОБА_1
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 11 жовтня 2013 року у складі судді Гапонова Д. Ю. позов АГП СМО Національного Союзу художників України задоволено частково.
		Визнано недійсним договір позики від 24 травня 2011 року № 4, укладений між ОСОБА_1 і АГП СМО Національного Союзу художників України. У задоволенні інших позовних вимог АГП СМО Національного Союзу художників України відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною п'ятою статті 203 цього Кодексу, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Оскільки доказів передачі позикодавцем коштів за договором від 24 травня 2011 року № 4 суду не надано, то цей договір підлягає визнанню недійсним. 
		Обставини передачі коштів за іншими договорами позики від 14 лютого  2011 року № 1, від 24 березня 2011 року № 2, від 27 квітня 2011 року № 3 підтверджені належними і допустимими доказами. Отже, підстав для визнання цих правочинів недійсними немає.
		Надані позивачем докази на підтвердження того, що кошти за договорами від 14 лютого 2011 року № 1, від 24 березня 2011 року № 2, від 27 квітня  2011 року № 3 передавалися не ОСОБА_1, а іншими особами, зокрема, протоколи засідань правління СМО Національного Союзу художників України від 04 січня 2011 року № 25, від 28 січня 2011 року № 26,                     від 18 березня 2011 року № 27 і показання свідків ОСОБА_2 і  ОСОБА_3, суд вважав у силу частини другої статті 59 ЦПК України           2004 року і статті 1051 ЦК України недопустимими, оскільки вони суперечать дослідженим квитанціям від 14 лютого 2011 року, 24 березня 2011 року та від 27 квітня 2011 року про внесення ОСОБА_1 грошових коштів на виконання оспорюваних договорів позики.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 05 грудня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу адміністративно-господарського підприємства Севастопольської міської організації Національного Союзу художників України задоволено частково.
		Рішення Балаклавського районного суду міста Севастополя від 11 жовтня 2013 року в частині відмови у визнанні недійсним договору позики            від 27 квітня 2011 року № 3 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення.
		Визнано недійсним договір позики від 27 квітня 2011 року №3, укладений між ОСОБА_1 і адміністративно-господарським підприємством Севастопольської Національної Спілки художників України.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з квитанцій до прибуткового касового ордера від 14 лютого 2011 року № 3 і від 24 березня 2011 року № 7 вбачається, що АГП СМО Національного Союзу художників України отримало від ОСОБА_1 кошти у розмірі 5 000,00 грн і            4 000,00 грн відповідно. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані квитанції є належним і допустимим доказом отримання позивачем від відповідача коштів за договорами позики від 14 лютого 2011 року № 1 і від 24 березня 2011 року № 2. При цьому, суд обґрунтовано визнав недійсним договір позики від 24 травня 2011 року № 4, оскільки матеріали справи не містять доказів передачі грошових коштів ОСОБА_1 АГП СМО Національного Союзу художників України за цим договором.
		Разом з тим, місцевий суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору позики від 27 квітня 2011 року № 3, оскільки зі змісту квитанції від 27 квітня 2011 року вбачається, що за цим договором кошти були перераховані АГП СМО Національного Союзу художників України, а не ОСОБА_1 
		Оскільки згідно з цією квитанцією підприємство перераховувало кошти на свій рахунок, то доказів передачі цих коштів ОСОБА_4 за договором позики від 27 квітня 2011 року № 3 немає, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.
		При цьому норму ЦК України, на підставі якої правочин визнано недійсним, суд не зазначив.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2014 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		АГП СМО Національного Союзу художників України судові рішення не оскаржило. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2014 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою і витребувано справу з Балаклавського районного суду м. Севастополя.
		 
		Вимоги зазначеної ухвали суду касаційної інстанції в частині витребування цивільної справи не виконано, у зв'язку з тимчасовою окупацією частини території України. Тому справа до суду касаційної інстанції не надходила.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У травні 2018 року провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 було передано судді Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року копію матеріалів касаційного провадження № 61-24128ск18 у справі № 762/1266/13-ц за позовом АГП СМО Національного Союзу художників України до          ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними направлено до Апеляційного суду м. Києва для визначення територіальної підсудності місцевого суду для відновлення втраченого судового провадження.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2018 року територіальну підсудність цивільної справи за позовом АГП СМО Національного Союзу художників України до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними визначено Святошинському районному суду м. Києва.
		 
		Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня                    2018 року відновлено втрачене судове провадження у справі за позовом  АГП СМО Національного Союзу художників України до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними в частині рішень судів.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2018 року справу за позовом           АГП СМО Національного Союзу художників України до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними призначено до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував, що у період з листопада           2009 року по жовтень 2011 року він працював директором АГП СМО Національного Союзу художників України. На початку 2011 року у підприємства виникли фінансові труднощі з виплатою працівникам підприємства заробітної плати, сплатою податків, розрахунком за житлово-комунальні послуги, тому він надав підприємству фінансову допомогу на загальну суму 22 000,00 грн, уклавши оспорювані правочини. На виконання цих договорів він вніс на рахунок АГП СМО Національного Союзу художників України ці кошти. 
		Укладення договорів позики допомогло підприємству вирішити усі фінансові проблеми, при цьому він не мав на меті отримання власної вигоди, оскільки підприємству було надано безпроцентну позику. Крім того, судом не враховано, що згідно з відповіддю Державної податкової інспекції Гагринського району м. Севастополя від 17 липня 2013 року за результатами податкової перевірки було встановлено, що у АГП СМО Національного Союзу художників України перед ОСОБА_1 існує заборгованість у розмірі 22 000,00 грн.
		 
		Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		14 лютого 2011 року між АГП СМО Національного Союзу художників України і ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1, за умовами якого АГП СМО Національного Союзу художників України отримало від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн та зобов'язалося їх повернути у строк  до 31 грудня 2011 року.
		 
		24 березня 2011 року між АГП СМО Національного Союзу художників України і ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2, за умовами якого АГП СМО Національного Союзу художників України отримало від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн та зобов'язалося їх повернути у строк  до 31 грудня 2011 року.
		 
		27 квітня 2011 року між АГП СМО Національного Союзу художників України і ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3, за умовами якого АГП СМО Національного Союзу художників України отримало від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 11 000,00 грн та зобов'язалося їх повернути у строк до 31 березня 2012 року.
		 
		24 травня 2011 року між АГП СМО Національного Союзу художників України і ОСОБА_1 було укладено договір позики № 4, за умовами якого АГП СМО Національного Союзу художників України отримало від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 000,00 грн та зобов'язалося їх повернути у строк  до 30 квітня 2012 року.
		 
		На момент укладення вказаних правочинів, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із АГП СМО Національного Союзу художників України та обіймав посаду директора цього підприємства.
		 
		2. Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Так, поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
		 
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 
		 
		За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. 
		 
		Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
		 
		Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
		 
		Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
		 
		Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.
		 
		Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		 
		Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
		 
		Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
		 
		Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
		 
		Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
		 
		Таким чином, враховуючи, що укладені сторонами письмові договори позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність боргових зобов'язань між АГП СМО Національного Союзу художників України і ОСОБА_1 за договорами позики від 27 квітня 2011 року № 3 і від 24 травня 2011 року № 4. 
		При цьому, наявність оригіналів договорів позики у відповідача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється лише виконанням, проведеним належним чином.
		 
		З урахуванням вказаного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог АГП СМО Національного Союзу художників України про визнання недійсними договорів позики від 27 квітня 2011 року № 3 і від 24 травня 2011 року № 4 не можуть бути визнані законними і обґрунтованими.
		 
		Доводи АГП СМО Національного Союзу художників України про безгрошовість позики, про що свідчать показання свідків є безпідставними.
		 
		Так, у абзаці 2 частини першої статті 218 ЦК України визначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
		 
		Аналогічні положення містяться й у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
		 
		Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
		 
		Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		 
		Вказане свідчить, що показання свідків не можуть бути допустимим доказом безгрошовості позики, інших доказів (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису тощо), які відповідно до положень статей 218, 1051 ЦК України, можуть підтвердити ці обставини позивачем не надано.
		 
		Твердження позивача, що оспорювані правочини суперечать вимогам частини третьої статті 238 ЦК України, є безпідставними, оскільки судом установлено, що на виконання договорів позики ОСОБА_1, перерахувавши АГП СМО Національного Союзу художників України кошти у розмірі 22 000,00 грн діяв не у власних інтересах, а в інтересах підприємства, керівником якого він був, та за змістом укладених договорів він не мав наміру збагатитися за рахунок підприємства та не переслідував іншу корисливу мету всупереч інтересам своїх посадових повноважень.
		 
		Не є також підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними й посилання позивача на перевищення позивачем своїх повноважень при їх укладенні, оскільки у частині першої статті 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. 
		Позивач не заперечує, що кошти за договорами позики від14 лютого         2011 року № 1, від 24 березня 2011 року № 2, від 27 квітня 2011 року № 3,          від 24 травня 2011 року № 4 у загальному розмірі 22 000,00 грн були зараховані на рахунок підприємства, що свідчить про схвалення АГП СМО Національного Союзу художників України цих правочинів.
		Сама по собі відсутність у відповідача, як директора АГП СМО  Національного Союзу художників України, повноважень на укладення                  від імені підприємства спірних договорів не створює підстав для визнання цих договорів недійсними, оскільки за фактичними обставинами справи договори прийнято до виконання (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-84гс16).
		 
		Інших підстав для недійсності правочинів суди не зазначили.
		 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог АГП СМО Національного Союзу художників України підлягають скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Таким чином, документально підтверджені судовівитрати у розмірі          170,52 грн за подання касаційної скарги підлягають стягненню з АГП СМО Національного Союзу художників Українина користь ОСОБА_1
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 4102, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 11 жовтня              2013 року та рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 05 грудня           2013 року в частині задоволення позовних вимог адміністративно-господарського підприємства Севастопольської міської організації Національного Союзу художників України скасувати.
		 
		Відмовити у задоволенні позову адміністративно-господарського підприємства Севастопольської міської організації Національного Союзу художників України до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики від 27 квітня 2011 року № 3 та від 24 травня 2011 року № 4.
		 
		Рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 11 жовтня          2013 року та рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 05 грудня           2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог адміністративно-господарського підприємства Севастопольської міської організації Національного Союзу художників України залишити без змін.
		 
		Стягнути з адміністративно-господарського підприємства Севастопольської міської організації Національного Союзу художників України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 170,52 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   О. В. Білоконь   Б. І. Гулько   Є. В. Синельников   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...