Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/3487/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2019.
Дата набрання законної сили: 14.02.2019
Номер судового провадження: 61-1820ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		Іменем України
		 
		14 лютого 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 203/3487/17 
		провадження № 61-1820ск19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: СтупакО. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»,
		третя особа - Дніпропетровський міський центр зайнятості Державної служби зайнятості України,
		 
		розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2018 року у складі судді                  Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня           2018 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І.А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум»), третя особа -Дніпропетровський міський центр зайнятості Державної служби зайнятості України, про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. 
		 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що з 28 листопада 2005 року по 27 травня 2013 року він працював спеціалістом відділу економічної безпеки служби безпеки ПАТ «Банк Форум». 27 травня 2013 року його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, наказ від 27 травня 2013 року № 512к. Того ж дня його було ознайомлено з виданим наказом. При звільненні відповідач повернув позивачеві трудову книжку із затримкою в один день -                    28 травня 2013 року. Стверджував, що відповідач мав сплатити йому середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки. На момент звернення із цим позовом ця сума не сплачена. На підставі викладеного, ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідача на свою користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 27 травня 2013 року по 17 березня 2015 року (по день його працевлаштування) у сумі 188 341,63 грн.
		 
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня                  2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду             від 14 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		У січні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга містить клопотання заявника про звільнення від сплати судового  збору, яке обґрунтоване тим, що заявник є інвалідом ІІІ групи та немає можливості сплатити судовий збір. 
		 
		На підтвердження зазначених обставин суду надано наступні докази, а саме: копію пенсійного посвідчення НОМЕР_1 та копію довідки від 09 лютого 2006 року серії МСЕ-ДНА-01 № 500716.
		 
		Вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, Верховний Суд виходить із того, що у своїй практиці Європейський суд зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.  
		 
		За змістом статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
		 
		Ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_4 та звільнення його від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
		 
		Відповідно до частини п'ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.
		 
		Разом із тим, як зазначено у частині п'ятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
		 
		Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
		 
		Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 28 листопада 2005 року                ОСОБА_4 працював у відповідача на посадах спеціаліста відділу економічної безпеки, провідного спеціаліста відділу економічної безпеки, головного спеціаліста відділу економічної безпеки, начальника відділу економічної безпеки управління безпеки по Дніпропетровському регіону департаменту безпеки, менеджера відділу по роботі з боржниками Південно-Східного регіону департаменту по роботі з боржниками, менеджера по Південно-Східному регіону управління по роботі з боржниками регіональної мережі департаменту проблемних активів роздрібного бізнесу.
		 
		27 травня 2013 року позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України на підставі наказу від 27 травня 2013 року № 512к. Того ж дня позивача ознайомлено з виданим наказом.
		 
		27 травня 2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надіслання йому трудової книжки за адресою: АДРЕСА_1.
		 
		28 травня 2013 року ОСОБА_4 особисто отримав трудову книжку у відповідача, про що свідчить його підпис в особовій картці працівника.
		 
		У період від 12 липня 2013 року по 18 червня 2014 року позивач перебував на обліку у Дніпропетровському міському центрі зайнятості Державної служби зайнятості України та отримував допомогу по безробіттю.
		 
		17 березня 2015 року позивач працевлаштувався у Публічному акціонерному товаристві «Дніпрогаз» на посаду кур'єра.
		Згідно з положеннями статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
		 
		Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 116 КЗпП України  при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		 
		Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього  Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день фактичного розрахунку.
		 
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		 
		При розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми у день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Відповідно до частини першої статті 116, частини першої статті 117 КзпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, враховуючи наявність заяви позивача про надіслання йому трудової книжки за адресою його проживання та перебування його на роботі у день звільнення, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів належними, достатніми та достовірними доказами того, що відповідач чинив йому перешкоди в отриманні ним трудової книжки.
		 
		Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відповідачем порушено його права, які визначені Конституцією України; конвенціями Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» та «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця»; статтями 40, 42, 42-1, 43, 49-2, 116, 117, 235, 236 КЗпП України, є безпідставними, оскільки спростовуються встановленими у справі обставинами.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій проігнорована судова практика Верховного Суду сформована у ряді постанов в аналогічних справах, а саме: постанові від 23 січня 2018 року у справі № 233/688/16-ц; постанові                   від 05 червня 2018 року у праві № 274/3529/16-ц; постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 205/6983/16-ц та інших, чим порушено вимоги частини четвертої статті           263 ЦПК України, є необґрунтованими, оскільки у наведених заявником постановах Верховного Суду та оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справ.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами п'ятою і шостою статті 394, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.
		 
		Звільнити ОСОБА_4 від сплати судового збору за                 подання касаційної скарги на рішення Кіровського районного суду                                        м. Дніпропетровська від 11 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня  2018 року.
		 
		У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», третя              особа - Дніпропетровський міський центр зайнятості Державної служби зайнятості України, про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2018 року відмовити. 
		 
		Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. 
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:О. В. Ступак       С. О. Погрібний       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...