Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/11180/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2019.
Дата набрання законної сили: 30.01.2019
Номер судового провадження: 61-45281ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		30 січня 2019 року
		місто Київ
		справа № 755/11180/18
		провадження № 61-45281св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «БАНК ФОРУМ»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2018 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В., Шахової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У липні 2018 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.
		Стислий виклад змісту судових рішень
		Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі та роз'яснено ОСОБА_3 право на звернення до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська із заявою в порядку статті 236 Кодексу законів про працю України 
		(далі - КЗпП України).
		Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що відповідно до 
		пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Трудовим законодавством визначено порядок вирішення питання про застосування заходів матеріальної відповідальності за невиконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди шляхом звернення з відповідною заявою до органу, який розглядав спір про поновлення на роботі, а не шляхом пред'явлення самостійного позову в іншій справі, а тому заявлені ОСОБА_3 вимоги не підлягають правовому захисту в іншому провадженні, ніж провадженні, в якому повинно було розглядатися таке питання.
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов ОСОБА_3 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, разом з тим, цей висновок не впливає на правильність оскаржуваного судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки, як встановлено судом, вимоги ОСОБА_3 стосуються безпосередньо застосування заходів матеріальної відповідальності за невиконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2018 року, ухваленого у справі №204/7246/13-ц, а тому позивач зобов'язаний був звернутися з відповідною заявою до органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі та стягнення відповідних сум, тобто до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що ПАТ «Банк Форум» зареєстрований у Дніпровському районі міста Києва, а тому позивач звернувся до суду відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України за місцем реєстрації відповідача. Законодавець визначив два органи, які розглядають трудові спори: комісія по трудових спорах та суд. Законодавчо не визначено, що позивач зобов'язаний звернутись до суду саме за місцем проживання, а тому позивач скористувався своїм правом, визначеним частиною другою статті 27 ЦПК України.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 22 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду. 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 
		25-26 березня 2011 року).
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
		Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини 
		(далі - ЄСПЛ) у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		За змістом статті 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		За приписами частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства, зокрема, справи, що виникають з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		У частині другій статті 27 ЦПК України встановлено, що позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		За правилом частини другої статті 28 ЦПК України позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
		Тобто законодавець передбачив юридичну можливість для особи, яка звертається до суду із позовом з приводу вирішення спору у трудових правовідносин, обрати на власний розсуд, якими правилами територіальної підсудності керуватись при зверненні до суду за захистом своїх трудових прав. У процесуальному законодавстві запроваджено для такої категорії справ правило альтернативної підсудності, що надає право саме позивачу обирати уповноважений суд з-поміж тих, що визначені або загальними правилами підсудності цивільних справ, або спеціальним правилом альтернативної підсудності.
		ОСОБА_3, звертаючись до Дніпровського районного суду міста Києва із позовною заявою до ПАТ «Банк Форум» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, обрав у межах власних процесуальних повноважень для себе більш прийнятними умови територіальної підсудності, визначені частиною другою статті 27 ЦПК України, та подав позов до суду за місцезнаходженням юридичної особи відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		Суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 236 КЗпП України, дійшов помилкового висновку про непідсудність справи з огляду на таке. Втім, наведене правило трудового законодавства не може розглядатися як таке, що запроваджує для такої категорії спорів виключну територіальну підсудність.
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України
		Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
		За змістом статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		Перелік органів, які розглядають трудові спори, наведений у статті 221 КЗпП України, відповідно до якого трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах; районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.
		Трудовий спір про поновлення ОСОБА_3 на роботі розглядався судом, а відтак із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі він повинен був звернутись саме до суду, як органу, уповноваженого на розгляд такого питання.
		При цьому безпосередньо процедура судового розгляду та юрисдикційні питання, пов'язані зокрема з вирішенням питання територіальної юрисдикції та обранням повноважного суду, регламентуються відповідним процесуальним кодексом.
		Чинним цивільним процесуальним законом не встановлено обов'язку особи звертатись із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі саме до того суду, який вирішував спір про поновлення на роботі.
		Питання територіальної юрисдикції цивільних справ регламентуються ЦПК України, а положення статті 236 КЗпП України не обмежує процесуальної можливості позивача обрати, до якого суду звернутись із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі: за загальним правилом частини другої статті 27 ЦПК України чи відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України.
		Крім того, Верховний Суд додатково констатує, що, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не обґрунтував ухвалення такого процесуального рішення, не навів жодної виключної підстави, передбаченої у частині першій статті 186 ЦПК України.
		Суд першої інстанції не врахував, що в разі ухвалення висновку про підсудність справи іншому судові (у справі - Красногвардійському районному суду м. Дніпропетровська), цей суд не мав повноваження відмовляти у відкритті провадження, а зобов'язаний був передати справу на розгляд до цього суду відповідно до статті 31 ЦПК України.
		Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, передбачених статтями 27, 28, 31, 186 ЦПК України, та неправильне застосування норми матеріального права, статті 236 КЗпП України, що призвело до ухвалення цими судами неправових судових рішень.
		Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року необхідно скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Дніпровського районного суду міста Києва.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		 
		Судді                                                                                                              В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                                        С.О.Погрібний
		 
		                                                                                                                        О.В.Ступак
		 
		                                                                                                                        Г.І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...