Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/2333/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:; державного регулювання цін і тарифів.
Надіслано для оприлюднення: 22.02.2019. Зареєстровано: 24.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2019.

Номер судового провадження: П/500/2817/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 500/2333/18
		 
		12 лютого 2019 рокум.Тернопіль
		Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
		головуючої судді Дерех Н.В.   
		за участю:
		секретаря судового засідання  Заблоцька І.І.
		позивача                                     ОСОБА_1
		представника відповідача        Гірняк В.М. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління транспорту, комунікацій та зв'язку Тернопільської міської ради   про визнання протиправним та нечинним рішення, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		          ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (надалі відповідач, Міська рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління транспорту, комунікацій та зв'язку Тернопільської міської ради (надалі третя особа, Управління транспорту), в якому просив визнати протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №819 від 30.10.2018 року «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м.Тернополі».
		          В обґрунтування позовним вимог позивач зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення та наступних рішень, якими дане рішення визнавалось таким, що втратило чинність, викладалось в новій редакції, відповідачем порушено процедуру його прийняття, а саме порядку його підготовки, оприлюднення проекту, та з невідповідним аналізом регуляторного впливу. Просить врахувати, що аналіз регуляторного впливу проекту оскаржуваного акту не відповідає вимогам статті 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Методиці проведення аналізу впливу регуляторного акту, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України №308 від 11.03.2004 року (надалі - Методика), зокрема, не доведено, що досягнення запропонованим регуляторним актом встановлених цілей є можливим з найменшими витратами для суб'єктів господарювання, громадян та держави, порушено п.13 Методики - невідповідність по формі та змісті додатку 1 до Методики. При цьому, зазначив, що аналіз регуляторного впливу проекту оскаржуваного акту не відповідає фактично прийнятому рішенню, тобто, прийняттю оскаржуваного рішення в межах його затвердженого змісту, не передувало належної процедури оцінки регуляторного впливу. Позивач також вказав, що проект оскаржуваного рішення та наступних рішень як регуляторного акту не був оприлюднений у друкованих ЗМІ, що є порушенням статті 13 Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»;  повідомлення про оприлюднення проекту оскаржуваного регуляторного акту не відповідало встановленим Законом вимогам, зокрема всупереч вимогам частини п'ятої статті 9 цього Закону не містило стислий зміст проекту оскаржуваного наказу. Просить врахувати, що оскаржуваним рішенням встановлена диференційована система оплати визначально за критерієм готівкової/безготівкої оплати, із проведенням диференціації також і в межах способів електронної оплати, оскільки, власникам «Соціальної картки Тернополянина», на думку позивача, було надано право на найбільш привілейований проїзд, хоча ні в аналізі регуляторного впливу, ні в самому тексті оскаржуваного акту не обґрунтовано такий відмінний підхід до ціноутворення. Отже, як зазначає позивач, має місце дискримінація - критерій наявності електронного квитка , для оформлення якого варто сплатити більші кошти, ніж за звичайний, так і бути зареєстрованим у м.Тернополі - є тою ознакою, за якою виникає прихильне становище  у плані оплати проїзду, що є порушенням частини другої статті 21 Конституції України, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», статті 1 Протоколу 12 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод». Таким чином, на думку позивача, протиправність оскаржуваного рішення проявляється у його невідповідності положенням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Конституції України, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації України» та Європейській Конвенції у їх взаємозв'язку. 
		Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.11.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 27.11.2018 року о 14:30 год.  
		27.11.2018 року у відкритому судовому засіданні ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати підготовче засідання відкладено до 20.12.2018 року о 11:30 год., оскільки позивач та третя особа не прибули в судове засідання.
		20.12.2018 року у відкритому судовому засіданні ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати оголошено перерву у підготовчому засіданні до 08.01.2019 року о 11:00 год. При цьому, ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення колегіального розгляду даної справи.
		08.01.2019 року підготовче судове засідання у справі відкладено до 11.01.2019 року о 14:00 год.
		11.01.2019 року у відкритому судовому засіданні ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати оголошено перерву у підготовчому засіданні до 18.01.2019 року о 09:30 год. для подання відповідачем додаткових доказів у справі. 
		18.01.2019 року у відкритому судовому засідання ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.01.2019 року о 14:00 год.
		31.01.2019 року у відкритому судовому засіданні оголошено перерву до 12.02.2019 року о 11:00 год. у зв'язку із витребуванням з ініціативи суду рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №709 від 27.09.2017 року.
		Представник відповідача подав до суду заперечення на адміністративний позов, які суд розцінює як відзив на позов, так як подані в порядку ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), і у яких зазначив наступне. За загальним правилом підставою для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Вказав, що за своїм характером оскаржуване рішення є регуляторним актом, при прийнятті якого відповідачем дотримано процедуру його прийняття, в тому числі у включенні до плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, оприлюднення в засобах масової інформації та на офіційному веб-порталі Тернопільської міської ради. Пояснив, що будь-яких зауважень чи пропозицій щодо оприлюдненого акту з боку громадськості, в тому числі, і від ОСОБА_1 до особи відповідача не надходило. При цьому, аналіз регуляторного впливу оскаржуваного наказу відповідає Методиці та вимогам чинного законодавства України, повністю обґрунтований та такий, що створений для створення максимально комфортних, пільгових умов щодо оплати послуг громадського транспорту, можливість підтримання в належному стані громадського транспорту місті, підвищення якості та безпеки надання транспортних послуг, налагодження системи транспортних перевезень пасажирів, комфорт та зручність в оплаті проїзду. Просить врахувати, що оскаржуваний регуляторний акт пройшов незалежну аудиторську перевірку, що підтверджується Звітом про фактичні результати аудиторської фірми «Тер Аудит» №2064 від 14.11.2018 року. З врахуванням зазначеного, просив відмовити у задоволенні позову повністю.   
		Позивач подав до суду додаткові пояснення, в яких просив надати оцінку оскаржуваному рішенню в межах його нормативного змісту на момент оскарження, а також з урахуванням внесених змін. Позивач зазначає, що рішення в редакції як на момент оскарження, так і після його відновлення та внесення змін є протиправним, що, на думку позивача, проявляється у його невідповідності положенням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, Конституції України, Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в України» та Європейській Конвенції у їх взаємозв'язку. Така протиправність, на думку позивача, проявляється також у процедурі прийняття оскаржуваного рішення та наступних рішень. Крім того, вказав, що рішення виконавчого комітету №825 від 05.11.2018 року є протиправним, оскільки щодо нього взагалі не проводилися процедури, необхідні для прийняття регуляторного акту; крім того, відповідач не мав повноважень на визнання оскаржуваного рішення «таким, що втратило чинність». Позивач пояснив, що з цих же мотивів, на його думку,  протиправним є і рішення виконавчого комітету №872 від 15.11.2018 року, а також звернув увагу суду, що ним фактично було відновлено дію іншого регуляторного акту, хоча Закон не передбачає прийняття регуляторного акту шляхом його відновлення.
		У відповідності до частини другої ст. 159 КАС України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Частиною четвертою даної статті визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. У даному спорі позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив, а відповідно, відповідач - заперечень.
		12.02.2019 року позивач у судовому засідання позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити повністю з мотивів, наведених у позовній заяві, додаткових поясненнях до позовної заяви.
		Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні повністю з мотивів, наведених у відзиві на позов. 
		Представник третьої особи в судове засідання не прибув, подав до суду письмову заяву, в якій просив розгляд даної справи проводити без їх участі. 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників справи, дослідивши подані суду письмові докази, суд встановив наступні обставини.
		30.10.2018 року Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради було прийнято рішення №819 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м.Тернополі».
		05.11.2018 року Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення №825 «Про визнання таким, що втратило чинність рішення Виконавчого комітету», яким Рішення №819 від 30.10.2018 року втратило чинність. 
		15.11.2018 року Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення № 872 «Про внесення змін в рішення Виконавчого комітету від 30.10.2018 року №819 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м.Тернополі», яким вирішено вважати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету від 05.11.2018 року №825 «Про визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету» та внесено зміни в рішення виконавчого комітету від 30.10.2018 року №819 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м.Тернополі», пункти 1,3,4,6,9 викладено в новій редакції.
		Не погоджуючись із Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №819 від 30.10.2018 року «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м.Тернополі» (із наступними змінами), позивач звернувся з позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Частиною другою статті 6   та частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною першою та другою ст.77 КАС України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених     статтею 78     цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
		У відповідності до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.   
		У відповідності до частини другої статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. 
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач є мешканцем міста Тернополя та йому кореспондоване право користування автомобільним та електричним транспортом у місті проживання, таким чином, дія оскаржуваного рішення як акту регуляторного впливу поширюється в тому числі і на позивача. 
		Тому, суд вважає, що позивач є суб'єктом правовідносин, до якого застосовується Рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №819 від 30.10.2018 року «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м.Тернополі» (із наступними змінами).
		Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами   статей 19,   140, 143,   144,   146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у     статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
		В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, суд дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. 
		До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях    від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001     у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).
		У відповідності до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Статтею 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
		Підпунктом 2 пункту «а» ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
		Відповідно до   частини 3 статті 5 Закону України "Про автомобільний транспорт"     державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, зокрема тарифної політики на автомобільному транспорті.
		Згідно з частиною 8 статті 4 Закону України "Про міський електричний транспорт"    правила користування міським електричним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають  порядок  проїзду  і  його  оплати, права та обов'язки пасажирів,  а  також  взаємовідносини перевізників і пасажирів під час    надання   транспортних   послуг,   враховуючи   особливості транспортної  інфраструктури  та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
		Із контексту наведеного вбачається, що відповідні органи влади та органи місцевого самоврядування відповідають за організацію належного перевезення пасажирів, встановлення тарифів на користування автомобільними та електричними транспортними послугами на відповідній території.
		Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті" від 17.01.2017      №1812-VIII (далі - Закон №1812-VIII) органи місцевого самоврядування запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, встановлюють порядок її функціонування, а також форми носіїв, види, порядок обігу та реєстрації проїзних документів, визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
		У зв'язку з набранням чинності Законом №1812-VIII, з метою введення в дію та забезпечення належного функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Тернополя, рішенням Тернопільської міської ради від 28 липня 2017 р. № 7/16/34 "Про впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті" впроваджено автоматизовану систему обліку оплати проїзду (АСООП) в міському пасажирському транспорті міста Тернополя.
		Згідно з Законом №1812-VIII оплата/реєстрація проїзду в системі АСООП здійснюється за допомогою електронних квитків: неперсоніфікованих та персоніфікованих (Соціальна карта Тернополянина).
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Законів України «Про міський електричний транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 17.11.2009 року №1175 «Про затвердження Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту», наказу Міністерства інфраструктури України від 25.11.13 р. №940 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус)», керуючись ст..28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи клопотання перевізників, Виконавчим комітетом  Тернопільської міської ради  прийнято оскаржуване рішення 30.10.2018 року №819 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричних транспортом в м.Тернополі».   
		 Суд вважає, що оскаржуване рішення (із наступними змінами) за своїм характером та змістом є  регуляторним актом, що регламентує тарифи на транспортні послуги у місті Тернополі. 
		У відповідності до Рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 628 від 15.08.2018 року, вирішено доповнити план діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на 2018 рік, затверджений рішенням Виконавчого комітету міської ради від 06.12.2017 року №875 «Про затвердження плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на 2018 рік», згідно з додатком.
		Таким чином, відповідачем включено оскаржуване рішення до плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, що підтверджує дотримання Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради засад державної регуляторної політики.
		В подальшому, проект оскаржуваного рішення оприлюднено в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті Тернопільської міської ради, на підтвердження чого до матеріалів даної справи долучено викопіювання із газети «Вільне життя» №64 (16008) від 17.08.2018 року, повідомлення про оприлюднення, аналіз регуляторного впливу, проект регуляторного акту.     
		У відповідності до Протоколу зустрічі з громадськістю міста щодо обговорення проекту рішення Виконавчого комітету «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричних транспортом» № 17 від 16.10.2018 року відбулось обговорення проекту оскаржуваного рішення в актовому залі КП «Тернопільелектротранс» із запрошенням засобів масової інформації та мешканців міста.
		Крім того, суд враховує доводи представника відповідача, що проект рішення Виконавчого комітету «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричних транспортом» про те, що даний проект пройшов аналіз регуляторного впливу, яким встановлено, що проект регуляторного акта спрямований на приведення у відповідність тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом до розрахункових витрат суб'єктів підприємницької діяльності, які працюють на ринку перевезень за рахунок гнучкої системи тарифів та на створення для мешканців міста максимально комфортних, пільгових умов щодо оплати послуг громадського транспорту.   
		При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача про невідповідність аналізу регуляторного випливу Методиці проведення аналізу регуляторного впливу, оскільки в даному аналізі регуляторного впливу вказані основні групи, на які справляється вплив, зокрема, що стосується впровадження автоматизованої системи оплати проїзду та обліку пасажирів в місті Тернополі на автомобільному та електричному транспорті, зростання мінімальної заробітної плати та зростання вартості пального та запчастин та розрахунок тарифів на послуги автомобільним та електричним транспортом з врахуванням зазначених умов.       
		Зокрема, аналіз регуляторного впливу кореспондується також із положенням Звіту про фактичні результати проведеного аудиту аудиторською фірмою «Тер Аудит» від 14.11.2018 року №2064, яким висловлено думку, що наявні підстави для перегляду рівня тарифів у зв'язку зі зміною умов виробничої діяльності та реалізації послуг, що не залежать від господарської діяльності перевізників. Також зазначено, що загальна сума тарифу із врахуванням  30% рентабельності автомобільним транспортом становить 6,77 грн., із врахуванням 30% рентабельності електричним транспортом - 6,95 грн.
		Таким чином, на думку суду, доцільність прийняття оскаржуваного регуляторного акту економічно обґрунтовано, з врахуванням пропорційності, тобто з дотриманням необхідного балансу для прав, свобод та інтересів мешканців міста, перевізників та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). 
		При цьому, в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази зауважень чи пропозицій при проведенні аналізу регуляторного впливу з боку громадськості, мешканців місті, в тому числі і позивача, представників громадськості до опублікованого акту, в порядку, визначеному статтею 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що позивачем не оскаржуються тарифи, які встановлені наступним Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №872 від 15.11.2018 року, яким тарифи з 9,00 грн. знижені до 7,00 грн., а в безготівковому розрахунку до 6,00 грн. за одну поїздку для громадян міста Тернополя, з чого суд робить висновок, що позивач не погоджується лише з процедурою прийняття рішення, а не з диференційованою системою оплати.
		Щодо твердження позивача щодо наявності ознак дискримінації в оскаржуваному рішенні відповідача (з наступними змінами), суд зазначає наступне. 
		Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		З метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина та протидії дискримінації в Україні діє Закон "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні". Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 даного Закону дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Провідну роль у механізмі ефективної протидії дискримінації стосовно основоположних прав і свобод Ради Європи відіграє Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод  (далі - Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини. 
		Стаття 14 Конвенції визначає, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
		Протокол № 12 до Конвенції забороняє дискримінацію у "здійсненні будь-якого передбаченого законом права". Зміст цих термінів прокоментовано у Пояснювальній доповіді Ради Європи, яка виступає актом офіційного "авторитетного" тлумачення положень відповідного міжнародного договору, що підлягає врахуванню при імплементації його положень на національному рівні, у тому числі - при юридичній аргументації позиції у справі та ухваленні судового рішення. У Пояснювальній доповіді Ради Європи зазначено, що Протокол № 12 стосується заборони дискримінації: І) у здійсненні будь-якого права, що спеціально гарантовано особі на підставі положень національного законодавства; ІІ) у здійсненні будь-якого права, що може бути виведене з чіткого обов'язку державного органу на підставі положень національного законодавства, тобто коли на державний орган на підставі положень національного законодавства покладений обов'язок діяти певним чином; ІІІ) у здійсненні будь-якого права, що виконується державним органом у процесі виконання ним дискреційних повноважень (наприклад, призначення субсидій) у здійсненні будь- якого права, що відбувається у формі будь-якої іншої дії чи бездіяльності з боку державного органу (наприклад, поведінка правоохоронних органів під час громадських заворушень) (п. 22 Пояснювальної доповіді).
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформулював дискримінацію як "відмінність у ставленні до осіб, які знаходяться в аналогічних або відповідним чином схожих ситуаціях", що "ґрунтується на ознаці, яку можна ідентифікувати" (Рішення ЄСПЛ у справах Карсон та інші проти Сполученого Королівства (№ 42184/05 від 16.03.2010); Д.Г. та інші проти Чеської Республіки (№ 57325/00 від 13.11.2007); Бьорден проти Сполученого Королівства (№ 13378/05 від 29.04.2008).
		Пряма дискримінація - це коли до особи ставляться у менш сприятливий спосіб у порівнянні з тим, як ставилися чи могли б ставитися до інших осіб у подібній ситуації, і причиною такого ставлення є наявність у цієї особи певних характеристик, що відносяться до категорії "захищених ознак". Європейські антидискримінаційні директиви забороняють відмінне ставлення, що ґрунтується на "захищених ознаках". Для того, щоб стверджувати про наявність дискримінації, потрібно довести відмінне ставлення, в основі якого лежить захищена ознака, і яке не може бути об'єктивно виправдане.
		ЄСПЛ підсумовує, що "відмінність у ставленні може проявлятися у формі непропорційно шкідливих наслідків загальної політики чи заходу, які попри своє нейтральне формулювання дискримінують певну групу осіб". (Рішення ЄСПЛ у справах Д.Г. та інші проти Чеської Республіки (№ 57325/00 від 13.11.2007); Опуз проти Туреччини (№ 33401/02 від 9.06.2009); Зарб Адамі проти Мальти (№ 17209/02 від 20.06.2006 року).
		В справі Бьорден проти Сполученого Королівства (№ 13378/05 від 29.04.2008) ЄСПЛ зазначає, що різне ставлення до осіб у відповідним чином схожих ситуаціях є дискримінаційним, якщо воно не має об'єктивного і розумного виправдання, іншими словами, якщо воно не переслідує законну мету або відсутнє розумне пропорційне співвідношення між запровадженими заходами і поставленою метою. Тобто, відмінність у ставленні є виправданою, якщо відповідне правило чи практика переслідують законну мету; засоби, обрані для досягнення цієї мети (тобто заходи, що привели до відмінного поводження), є пропорційними і необхідними для досягнення цієї мети.
		У сукупності обставин даної справи, суд вважає, що оскаржуване рішення не обмежує  прав користувача транспортом ОСОБА_1, оскільки надає йому як пасажиру можливість самостійного вибору способу оплати, жоден з яких не обмежує його право на проїзд чи законні права пасажира.  
		При цьому, судом не здобуто, а позивачем не надано суду належних, достатніх та допустимих, що позивачу було відмовлено у наданні транспортних послуг через якусь із визначених законом дискримінаційних ознак.
		Тому, суд прийшов до переконання, що твердження позивача про наявність дискримінаційних ознак в оскаржуваному рішенні є безпідставним.
		Крім того, частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. 
		Однак, позивач, не погоджуючись із процедурою прийняття 05.11.2018 року Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради рішення №825 «Про визнання таким, що втратило чинність рішення Виконавчого комітету» та 15.11.2018 року Рішення № 872 «Про внесення змін в рішення Виконавчого комітету від 30.10.2018 року №819 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м.Тернополі», що слідували за оскаржуваним рішенням, не заявив будь-яких  позовних вимог щодо цих рішень. А тому, суд не бере до уваги доводи позивача про порушення процедури прийняття рішень Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, які не є предметом розгляду у даній адміністративній справі.  
		Визначаючись на предмет дотримання відповідачем частини другої статті 2 КАС України, при прийнятті оскаржуваного рішення, суд приходить до переконання, що  оскаржуване рішення повністю відповідає вимогам даної статті, тобто, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією  та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Таким чином, суд приходить до переконання, що рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30.10.2018 року №819 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м.Тернополі» прийняте у відповідності до Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», з дотриманням Методики проведення аналізу впливу регуляторного акту, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України №308 від 11.03.2004 року, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
		Зі змісту ст. 139 КАС України вбачається, що у випадку не задоволення позову позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, понесені ним судові витрати не відшкодовуються. 
		Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління транспорту, комунікацій та зв'язку Тернопільської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №819 від 30.10.2018 року "Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів автомобільним та електричним транспортом в м.Тернополі" (з наступними змінами) - відмовити повністю. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
		Повне судове рішення складено 22 лютого 2019 року.
		 
		Головуюча суддя                                                                      Дерех Н.В.
		копія вірна
		Суддя                                                                                          Дерех Н.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...