Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/2134/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 25.02.2019. Зареєстровано: 25.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2019.
Дата набрання законної сили: 18.02.2019
Номер судового провадження: 497 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"18" лютого 2019 р.                                                                     Справа № 905/2134/17  
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Медуниця О.Є., суддя  Пелипенко Н.М. 
		секретар судового засідання Євтушенко Є.В.
		за участю представників сторін:
		від позивача - Команов В.В., за довіреністю, свідоцтвом;
		від відповідача-1 - Ткаченко С.В., за договором, свідоцтвом;
		від відповідача-2 - не з'явився; 
		розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат», м. Сєвєродонецьк вх. № 497Д/З на рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2017 р. у справі № 905/2134/17 (суддя - Левшина Г.В., повний текст складено та підписано 04.12.2017 р.)
		за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат», м. Кам'янське 
		до 
		відповідача-1 Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат», м. Сєвєродонецьк
		відповідача-2 Приватного акціонерного товариства «Донецьккокс», м. Маріуполь
		про стягнення пені та трьох процентів річних в сумі 1   071   384   771,02 грн.
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат» (далі - ТОВ «ДМК», позивач) звернулося до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» (далі - ПАТ «АМК», відповідач-1) пені в сумі 964   407   012,02 грн. та 3 % річних в сумі 106   967   759,00 грн. за період з 22.09.2016 р. по 12.09.2017 р.; та про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Донецьккокс» (далі - ПАТ «Донецьккокс», відповідач-2) 3 % річних в сумі 10   000,00 грн.
		В обґрунтування позову ТОВ «ДМК» посилається на неналежне виконання відповідачем-1 умов договору поставки № ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.
		Рішенням господарського суду Донецької області від 30.11.2017 р. позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача-1 на користь позивача стягнуто пеню в сумі 964   407   012,02 грн. та 3 % річних в сумі 106   977   759,00 грн., судовий збір в сумі 240   000,00 грн.; з відповідача-2 на користь позивача стягнуто 3 % річних в сумі 10   000,00 грн.
		Рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2016 р. у справі № 910/2034/16, з урахуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р. у справі № 910/2034/16, встановлено факт наявності у ПАТ «АМК» заборгованості перед ТОВ «Метінвест Холдинг» (попереднім кредитором у зобов'язанні, який відступив право вимоги новому кредитору - позивачу у даній справі) в сумі 3   666   373   913,24 грн. та факт порушення відповідачем-1 строків виконання грошового зобов'язання за договором поставки № ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010 р., та відсутністю доказів виконання зазначеного рішення суду відповідачем-1.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення. 
		В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
		Відповідач-1 вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не забезпечив повне всебічне і об'єктивне дослідження усіх обставин справи у їх сукупності, не надав всім обставинам справи належної правової оцінки.
		На думку відповідача-1, господарський суд Донецької області безпідставно відмовив у задоволенні заяви ПАТ «АМК» щодо зменшення розміру пені, а також судом залишено поза увагою ті обставини, що відповідач-1 є містоутворюючим та економічно важливим підприємством, яке здійснює свою діяльність на території проведення АТО.
		Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2018 р. апеляційну скаргу ПАТ «АМК» залишено без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2017 р. у справі № 905/2134/17 залишено без змін.
		Приймаючи дану постанову, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання ПАТ «АМК» про долучення до матеріалів справи додаткових документів на підтвердження наявності виняткових обставин, в яких здійснює свою господарську діяльність відповідач-1, та на підтвердження ступеню виконання зобов'язань, зазначивши, що додані до клопотання документи не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а відсутність існування цих документів на момент розгляду справи не може ревізуватися як поважна причина неможливості їх подання до суду першої інстанції, що об'єктивно не залежала від особи, в контексті приписів ст. 269 ГПК України.
		Донецький апеляційний господарський суд у постанові від 20.03.2018 р. також погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність додаткових підстав для зменшення розміру пені у заявленій позивачем до стягнення сумі, відхиливши доводи відповідача-1, викладені в апеляційній скарзі, про наявність таких підстав.
		Постановою Верховного Суду від 04.07.2017 р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2018 р. у справі № 905/2134/17 скасовано, справу № 905/2134/17 передано на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.
		Відповідно до п. 5.2.9 постанови Верховного Суду від 04.07.2017 р., апеляційний суд не приділив достатньої уваги обґрунтуванням щодо оцінки доводів відповідача-1, наведених у клопотанні про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, а також позиції та аргументам позивача з цього приводу. Апеляційним господарським судом не досліджено згідно з вимогами ст. 86 ГПК України в повній мірі наявності виняткових обставин, пов'язаних з перебуванням майнового комплексу боржника на непідконтрольній Україні території у зв'язку з порушенням її територіальної цілісності як держави, що унеможливлює ведення на такій території господарської діяльності за законодавством України. Не надано належної оцінки застосованому розміру пені на предмет «розумності» та «справедливості» визначеного судом першої інстанції зобов'язання, пропорційності зазначеної санкції в порівнянні із сумою основного боргу, стягненого відповідно до судового рішення у справі № 910/2034/16.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 р. справу прийнято до провадження на підставі ст. 31 ГПК України, Указів Президента України від 29.12.20174 р. № 454/2017 «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» та від 28.09.2018 р. № 295/2018 «Про переведення суддів», ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, від позивача, у визначений судом процесуальний строк, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача-1 про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 80 % та звертає увагу, що господарським судом Донецької області при розгляді даного клопотання скаржника було взято до уваги також і матеріальні інтереси позивача, становище, в якому перебуває позивач, наявність інфляційних процесів у економіці держави.
		До Східного апеляційного господарського суду також надійшли письмові пояснення відповідача-1 та додаткові письмові пояснення, в яких ПАТ «АМК» наполягає на необхідності зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути ПАТ «ДМК», на 80%.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі на підставі ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ухвали господарського суду Луганської області від 19.10.2018 р. у справі № 913/444/18 та п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України у зв'язку з тим, що зазначеними нормами Закону про банкрутство передбачено необхідність зупинення виключно позовного провадження, а не апеляційного. 
		Під час нового розгляду справи № 905/2134/17 Східним апеляційним господарським судом учасниками справи надавались до матеріалів справи і інші документи.
		Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив.
		Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.
		Відповідач-2 правову позицію щодо апеляційної скарги, під час нового розгляду справи Східним апеляційним господарським судом, не визначив, представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
		Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2016 у справі №910/2034/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" про стягнення 7 314 875 673,67 грн., а саме: 3 667 280 899,98 грн. основного боргу, 1 645 755 277,47 грн. інфляційних, 166 874 788,76 грн. 3% річних, 2 063 717 408,56 грн. пені (з урахуванням збільшених позовних вимог) задоволено частково. Припинено провадження в частині стягнення 886 986,74 грн. основного боргу. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" на користь позивача 1 406 290 120,15 грн. основного боргу, 102 570 246,69 грн. 3% річних, 42 605,23 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" на користь позивача 20 000,00 грн. основного боргу та 0,57 грн. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2016, рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2016 у справі №910/2034/16 скасовано в частині стягнень з Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", стягнуто з останнього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" 3 666 373 913,24 грн. основного боргу, 164 083 559,59 грн. - 3% річних, 1 540 450 098,52 грн. - пені та 147 166,79 грн. судового збору. В іншій частині рішення залишено без змін.
		У межах справи №910/2034/16 також встановлено, що 29.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", як постачальником, та Відкритим акціонерним товариством "Алчевський металургійний комбінат", як покупцем,  укладено договір поставки №ГРД-01/10-5001.
		Згідно з п.1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця залізорудний концентрат з базовим вмістом заліза 63,70% та базовим вмістом вологи 10,50% виробництва Відкритого акціонерного товариства "Центральний ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Північний ГЗК", відкритого акціонерного товариства "Інгулецький ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Південний ГЗК" (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти зазначений товар та оплатити його на умовах, передбачених договором та специфікаціями до нього. Товар може поставлятися з Відкритого акціонерного товариства "Центральний ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Північний ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Інгулецький ГЗК", Відкритого акціонерного товариства "Південний ГЗК" на вибір постачальника.
		На виконання умов договору за відповідними накладними в період з жовтня 2012 року по серпень 2014 року (включно) постачальником поставлено і покупцем отримано товар загальною кількістю 5 295 326,44 т на загальну суму 565 696 510,98 доларів США.
		Умовами п.6.2 договору визначені умови оплати.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2016 у справі №910/2034/16 встановлено, що 04.08.2014 в забезпечення виконання зобов'язання за договором поставки №ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест холдинг", як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", як поручителем,  укладено договір поруки №МК-27/08/14.
		Відповідно до умов договору поруки, поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" за договором поставки №ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010, укладеним між кредитором та боржником, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором поставки.
		Пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що відповідальність поручителя виникає як у випадку часткового невиконання боржником прийнятих ним зобов'язань, так і у випадку повного невиконання таких зобов'язань.
		Відповідно до п.2.3 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань в повному обсязі належним йому на праві власності майном, у тому числі коштами. Проте, відповідальність поручителя обмежується 20 000,00грн. за зобов'язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів, штрафів та інших похідних грошових вимог, передбачених договором поставки, та у будь-якому випадку не може перевищувати зазначену суму.
		Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання боржником обов'язків за договором поставки №ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010 та поручителем за договором поставки (п.4.1).
		Таким чином, судами в межах справи №910/2034/16 встановлено факт неналежного виконання ПАТ «АМК» зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару відповідно до договору поставки №ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010, яке було забезпечено порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" за договором поруки №МК-27/08/14 від 04.08.2014.
		В подальшому, 02.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", як кредитором, та ПАТ «ДМК», як новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги №1/020817/17-0539-01.
		Відповідно до п.2 договору про відступлення права вимоги, кредитор передав новому кредитору всі права вимоги, що існують на дату договору та які можуть виникнути у майбутньому, у кредитора до боржника за первісним договором та у зв'язку з ними та всі способи захисту прав, що доступні кредитору (права вимоги), включаючи право вимоги виконання грошових зобов'язань за первісним договором на загальну суму 6 250 288 628,19 грн., підтверджених, зокрема, постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі №910/2034/16 (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2016), на підставі якої стягнуто з боржника: 3 666 373 913,24 грн. боргу, як заборгованість боржника перед кредитором за фактично поставлений товар за первинним договором,      1 540 450 098,52 грн. пені, як санкції за прострочення оплати товару за первинним договором та 164 083 559,59 грн. 3% річних за користування грошовими коштами (прострочення оплати) за первинним договором.
		Згідно з п.3 договору, моментом переходу (уступки) права вимоги від кредитора до нового кредитора є дата підписання сторонами договору.
		Пунктом 5 договору сторони узгодили, що кредитор зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту вступу в силу даного договору передати новому кредитору оригінали всіх документів, з яких випливає право вимоги, копії яких, завірені підписом представника та печаткою кредитора, передані новому кредитору під час підписання цього договору (у тому числі первинний договір, додатки до нього, рахунки-фактури, акти приймання-передачі, акти звірки взаєморозрахунків). Передача копій та оригіналів документів оформлюється актами приймання-передачі між кредитором та новим кредитором, які підписуються уповноваженими представниками та скріплюються печатками сторін.
		Відповідно до п. 6 договору, в якості оплати за права вимоги новий кредитор, за умови передачі кредитором оригіналів документів, передбачених п. 5 даного договору (підписання сторонами акта прийому-передачі оригіналів документів), зобов'язується перерахувати суму в розмірі 6   250   288   628,19 грн. на поточний рахунок кредитора, зазначений в договорі, протягом п'яти робочих днів з моменту укладення договору.
		А отже, зазначена умова свідчить про відплатність договору (купівлю-продаж права вимоги або її міну на певну суму чи фінансування).
		Сторонами до договору відступлення права вимоги №1/020817/17-0539-01 від 02.08.2017 підписано 02.08.2017 акт приймання-передачі оригіналів документів за договором поставки.
		У межах справи №910/2034/16 ухвалою господарського суду міста Києва від 29.08.2017 здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні по виконанню наказу господарського суду міста Києва від 30.09.2016 у справі №910/2034/16: Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест холдинг" замінено на правонаступника - ПАТ «ДМК».
		Крім того, 11.09.2017 між ПАТ «ДМК», як кредитором, та ПАТ "Донецьккокс", як  поручителем, укладено договір поруки №ПР-1109/2.
		Відповідно до п.1.1 договору поруки, поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань ПАТ «АМК» за договором поставки №ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест холдинг" та боржником, право вимоги за яким було відступлене на користь кредитора за умовами договору про відступлення права вимоги №1/020817/17-0539-01 від 02.08.2017, включаючи право вимоги виконання грошових зобов'язань в частині оплати вартості поставленої за договором поставки продукції, пені, 3% річних за користування грошовими коштами, право вимоги яких підтверджено постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі №910/2034/16 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 у справі №910/2155/17.
		За умовами п.2.1 договору поруки, у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за договором поставки та вищезазначених судових рішень, поручитель на підставі письмового повідомлення кредитора не пізніше двох робочих днів після одержання такого письмового повідомлення погашає за рахунок власних коштів на рахунок кредитора заборгованість боржника за договором про відступлення права вимоги.
		Згідно з п.2.3 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань в повному обсязі належним йому на праві власності майном, у тому числі коштами. Відповідальність поручителя обмежується 10 000,00грн. за зобов`язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів, штрафів, передбачених договором поставки та у будь-якому випадку не може перевищувати зазначену суму.
		Неналежне виконанням відповідачем-1 умов договору поставки №ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару стало підставою виникнення спору у цій справі та звернення позивача з позовом до суду за захистом свого порушеного права.
		Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача-1 3 % річних в сумі 106   967   759,00 грн. за період з 22.09.2016 р. по 12.09.2017 р., та про стягнення з відповідача-2 3 % річних в сумі 10   000,00 грн., вбачається наступне.
		Згідно з статтями   610,   611 ЦК України,   порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
		Частиною 2   ст. 625 ЦК України   передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою   статті 625 Цивільного кодексу України сум. Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
		За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 3 % річних в сумі 106   967   759,00 грн. та про стягнення з відповідача-2 на користь позивача 3 % річних в сумі 10   000,00 грн. є правомірним та обґрунтованим, що сторонами не оспорюється.
		Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача-1 на користь позивача пені в сумі 964   407   012,02 грн. за період з 22.09.2016 р. по 12.09.2017 р., вбачається наступне.
		У   статті 549 ЦК України   визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Частиною 1   статті 230 ГК України   передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		Відповідно до п. 6   ст. 232 ГК України,   нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Договором поставки № ГРД-01/10-5001 ід 29.12.2010 у пункті 8.3. передбачено, що за порушення строків оплати покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення до фактичного моменту оплати.
		А отже, зазначеним пунктом змінено час припинення нарахування санкцій, але не змінено (не збільшено) спеціальну (скорочену) позовну давність.
		Внаслідок невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань зі сплати боргу, факт наявності якого встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2016 р. у справі № 910/2034/16, позивачем заявлено до стягнення з відповідача-1 пеню в сумі 964   407   012,02 грн. за період з 22.09.2016 р. по 12.09.2017 р., розрахунок якої є арифметично вірним.
		За таких обставин, позовні вимоги в цій частині є доведеними та обґрунтованими, тому місцевий господарський суд на законних підставахїх задовольнив та стягнув з відповідача-1 на користь позивача пеню в сумі 964   407   012,02 грн.
		Апеляційна скарга ПАТ «АМК» ґрунтується на тому, що суд першої інстанції неправомірно відмовив відподідачу-1 в задоволенні клопотання про зменшення розміру пені на 80%.
		Обґрунтовуючи своє клопотання про зменшення пені відповідач-1 посилається на наявність виняткових обставин для вчинення відповідної дії, які полягають у знаходженні та провадженні господарської діяльності відповідача-1 на території, де триває антитерористична операція. За доводами відповідача-1, з метою мінімізації ризиків втрати персоналу, коштів та майна він та його контрагенти змушені були призупинити господарські операції з постачання та перевезення готової продукції, сировини у межах та за межі Луганської області та, відповідно, своєчасне здійснення платежів за існуючими зобов'язаннями. Зазначені події відповідач-1 не міг попередити. Виходячи з того, що основні виробничі потужності відповідача-1 розташовані на території, не підконтрольній українській владі, в зоні проведення антитерористичної операції, а також через постійне руйнування залізничної інфраструктури внаслідок бойових дій у відповідача-1 існують постійні проблеми з логістикою.
		На підтвердження викладених обставин відповідачем-1 до матеріалів справи надано:
		- Сертифікат Торгово-промислової палати України № 2336/05-4 від 14.08.2014 р. про форс-мажорні обставини;
		- роздруківку з сайту ПАТ «Укрзалізниця» про тимчасові обмеження щодо перевезень;
		- листи ПАТ «Укрзалізниця» № цум-12/85 від 27.01.2017 р., № в.о.НДонФілія-01/335 від 08.02.2017 р., № в.о.НДонФілія-01/350 від 09.02.2017 р.;
		- лист Корпорації «Індустріальна Спілка Донбасу» № 337/341 від 19.01.2017 р., адресований голові правління ПАТ «Укрзалізниця»;
		- протокол спільної наради щодо вирішення питань забезпечення перевезень вантажів групи компаній ІСД б/н від 14.10.2015 р.;
		- наказ ПАТ «АМК» № 109 від 13.02.2017 р. «Про постановку на «гарячу» консервацію основних фондів ПАТ «АМК» з 13.02.2017 р.»;
		- звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід» за 9 місяців 2017 р.;
		- постанови Вищого господарського суду України від 21.05.2015 р. у справі № 922/5509/14, від 13.01.2016 р. у справі № 908/4332/14, від 04.06.2015 р. у справі № 908/4247/14.
		При цьому, до клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів б/н від 06.02.2018 р. відповідачем-1 надано, зокрема, копії:
		- повідомлення ПАТ «ДМК» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 01/937 від 26.12.2017 р., згідно з яким позивач зарахував та припинив грошове зобов'язання відповідача-1 на підставі договору відступлення права вимоги № 17-0539-01 1/020817 від 02.08.2017 р. на суму 251   810   604,35 грн.;
		- повідомлення ПАТ «ДМК» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 01/938 від 26.12.2017 р., згідно з яким позивач зарахував та припинив грошове зобов'язання відповідача-1 на підставі договору відступлення права вимоги № 17-0539-01 1/020817 від 02.08.2017 р. на суму 1   498   810   091,74 грн.;
		- повідомлення ПАТ «ДМК» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 01/939 від 26.12.2017 р., згідно з яким позивач зарахував та припинив грошове зобов'язання відповідача-1 на підставі договору відступлення права вимоги № 17-0539-01 1/020817 від 02.08.2017 р. на суму 1   500   000   000,00 грн.;
		- повідомлення ПАТ «ДМК» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 01/940 від 26.12.2017 р., згідно з яким позивач зарахував та припинив грошове зобов'язання відповідача-1 на підставі договору відступлення права вимоги № 17-0539-01 1/020817 від 02.08.2017 р. на суму 1   500   000   000,00 грн.;
		- повідомлення ПАТ «ДМК» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 01/941 від 26.12.2017 р., згідно з яким позивач зарахував та припинив грошове зобов'язання відповідача-1 на підставі договору відступлення права вимоги № 17-0539-01 1/020817 від 02.08.2017 р. на суму 1   499   667   932,10 грн.
		При цьому, відповідач-1 зазначив, що оригінали повідомлень про зарахування зустрічних однорідних вимог знаходяться у ПАТ «АМК» за адресою місцезнаходження його промислових майданчиків: м. Алчевськ, вул. Шмідта, 4.
		Проте, із зазначених повідомлень, які надані суду вже під час розгляду апеляційної скарги, вбачається, що позивач вважає відповідача боржником не за основним зобов'язанням (за договором від 29.10.2012 р.), а боржником за договором від 02.08.2017 р. коштовного відступлення права вимоги, стороною якого відповідач не є і який носить акцесорний характер, з додатково зобов'язуючою умовою щодо позивача.
		Частиною 1   ст. 233 Господарського кодексу України   встановлено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
		Відповідно до частини 3   ст. 551 Цивільного кодексу України,   розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
		Згідно з   ст. 83 ГПК України   (в редакції до 15.12.2017), господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила.
		Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
		Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини   рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини   рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене   ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
		Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих   Конституцією України   та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
		Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
		Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
		Складне фінансове становище відповідача-1, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для зменшення розміру пені. При цьому, таке рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
		Позивач, заперечуючи проти зазначеного клопотання відповідача-1, посилається, серед іншого, також і на те, що є містоутворюючим підприємством, яке у 2017р. стояло на гарячій консервації через недостатнє фінансування та брак сировини, у зв'язку з чим утворилася суттєва кредиторська заборгованість на загальну суму 23237654988,89 грн.
		Так, позивачем до матеріалів справи надано баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2017 р., звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2017 року, наказ ПАТ «ДМК» № 305 від 30.03.2017 р. «Про роботу комбіната в умовах зупинення основного виробництва», наказ ПАТ «ДМК» № 307 від 30.03.2017 р. «Про «гарячу» консервацію обладнання комбіната», наказ ПАТ «ДМК» № 496 від 05.07.2017 р. «Про ввід основного технологічного обладнання після «гарячої» консервації», затверджену директором ПАТ «ДМК» програму по взаємодію персоналу цехів УГЕ при пуску комбіната», певні графіки та розрахунки по запуску доменних печей.
		За підсумками 9 місяців 2017 року сума збитків ПАТ «ДМК» склала 1   804   561 тис. грн., що підтверджується вищезазначеним звітом.
		Указом Президента України N 405/2014 від 14.04.2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" уведено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України. Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" N1669-VII 02.09.2014, за змістом ч.1 ст.1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України N 405/2014 від 14.04.2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Згідно з   ст.10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції",   протягом терміну дії цього   Закону   єдиним належним і достатнім документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
		Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові  палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі  обставини  протягом  семи  днів  з дня  звернення  суб'єкта господарської   діяльності   за   собівартістю. Сертифікат  про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. 
		Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є   надзвичайні   та невідворотні  обставини, що об'єктивно унеможливлюють   виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків   згідно із законодавчими  та  іншими  нормативними  актами.
		14.08.2014р. Торгово-промисловою палатою України видано відповідачеві-1 Сертифікат №2336/05-4 про форс-мажорні обставини, яким підтверджено заборону залізничних перевезень, яка введена Державною адміністрацією залізничного транспорту України на території Донецької області, що є форс-мажорними обставинами, передбаченими умовами договору поставки №ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010р. Початок дії форс-мажорних обставин - 28.07.2014р., які продовжують діяти по 14.08.2014р. Дату закінчення строку дії форс-мажорних обставин на момент видачі сертифікату встановити не виявляється можливим.
		Поставка товару відповідачеві-1 за договором № №ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010р. відбувалась протягом тривалого часу - з жовтня 2012 року по серпень 2014 року включно, тобто в переважній частині до настання зазначених форс-мажорних обставин, що обумовлює обов'язок відповідача-1 належного виконання взятого на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару так само до 28.07.2014 р., тому зазначений Сертифікат не може підтверджувати неможливість здійснення своєчасних розрахунків з постачальником.
		На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги про перебування майнового комплексу ПАТ «АМК» на території проведення АТО та неможливість ведення господарської діяльності в контексті належного виконання зобов'язань за договором поставки ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010р. відхиляються.
		При цьому, відповідач-1 укладаючи договір №ГРД-01/10-5002 від 29.12.2010 був обізнаний щодо можливості нарахування пені.
		В матеріалах справи відсутні докази самостійного виконання відповідачем-1 рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2016 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р. у справі № 910/2034/16,  докази вжиття ПАТ «АМК» заходів, направлених на погашення заборгованості перед позивачем або її відстрочення, розстрочення, а також інших заходів щодо запобігання виникненню збитків, нарахування додатково санкцій за інші періоди часу, звернення з відповідними заявами з огляду на приписи цивільного законодавства щодо застосування позовної давності тощо.
		Посилання відповідача-1 на повідомлення позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.12.2017 р. не можуть розцінюватися як докази намагання відповідача-1 погасити заборгованість перед позивачем, або як докази вжиття ним належних заходів, спрямованих на її погашення, оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог здійснено позивачем в односторонньому порядку та саме з ініціативи ПАТ «ДМК», по інших підставах, ніж основне зобов'язання. 
		При цьому, матеріали справи не містять економічної складової здійснення такого зарахування - актів звірки взаєморозрахунків сторін, фінансових балансів, довідок, тощо, що унеможливлює однозначний висновок суду апеляційної інстанції про те, що  всі грошові зобов'язання відповідача-1 перед позивачем, які слідують з договору про відступлення права вимоги № 17-0539-01 1/020817 від 02.08.2017 р. та договору поставки № ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010 р. та строк виконання яких настав, повністю припинені зарахуванням.
		Відповідачем-1 не надано до матеріалів справи жодних документів, які б підтверджували відсутність в нього коштів на рахунках в банківських установах, відсутність майна, за рахунок якого можливо б було виконати грошові зобов'язання перед позивачем.
		Аргумент апеляційної скарги про надмірний розмір заявленої позивачем до стягнення суми пені відхиляється колегією суддів, оскільки відповідна сума невиконаного грошового зобов'язання (основного боргу) є також значною.
		Посилання скаржника на необґрунтовані висновки суду першої інстанції, що тривале невиконання грошових зобов'язань відповідачем-1 тягне негативні наслідки для позивача спростовується тим, що сторонами в договорі №ГРД-01/10-5001 від 29.12.2010 було узгоджено ціну товару в еквіваленті до іноземної валюти (долару США). На момент постачання даного товару відповідачу-1 курс долару США до української гривні згідно з відомостями Національного банку України становив приблизно 7,993 грн за 1 долар, проте на теперішній час курс долару США до гривні значно виріс.
		При вирішенні питання про зменшення розміру пені необхідно врахувати, що спір у цій справі      виник саме з вини відповідача-1 у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.
		З огляду на зазначене, приймаючи до уваги матеріальні інтереси сторін та відсутність доказів самостійного та з власної ініціативи часткового виконання відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань перед позивачем, тривале невиконання відповідачем-1 рішень господарських судів у справі №910/2034/16, відсутні виняткові підстави для зменшення заявленого до стягнення позивачем розміру пені.
		Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2017 р. у справі № 905/2134/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
		Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів. 
		 
		Повний текст постанови складено 22.02.2019 р.
		 
		Головуючий суддя                                                                    В.І. Пушай
		 
		Суддя                                                                                           О.Є. Медуниця  
		 
		Суддя                                                                                           Н.М. Пелипенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...